3. Політичне і адміністративне управління.

Наступним аспектом державного управління є співвідношення у його структурі політичного і адміністративного управління. Основні відмінності між цими двома видами державного управління полягають у тому, що: органи політичного управління формуються безпосередньо населенням або представницькими органами, а адміністративне — спеціальними незалежними комісіями або політичними посадовими особами; органи політичного управління приймають політичні рішення в межах країни, регіону, громади, а адміністративного управління — забезпечують їх виконання або готують проекти цих рішень; кар'єра політиків залежить від ступеня легітимності партій або партійних блоків, а кар'єра працівника адмінапарату — від належного виконання функцій, передбачених адміністративними актами; працівники адмінапарату є політично нейтральними.

Для з'ясування співвідношення між державною владою та управлінням треба підкреслити, що без державної влади неможливе державне управління. Однак істотна відмінність між державною владою і державним управлінням полягає в тому, що влада в основному опирається на примус, ідеологію, право й авторитет, а управління — на мотиваційну структуру, тобто враховує людські інтереси, потреби; мета влади — забезпечення панування або впливу, мета управління — забезпечення відповідними інструментами влади для досягнення мети; влада ґрунтується в основному на субординації відносин, а управління — на координації дій; влада прагне до концентрації повноважень, управління — до оптимізації структури і функцій; для забезпечення ефективності управління недостатньо влади, потрібне вміння враховувати індивідуальні інтереси та потреби для досягнення реалізації організаційних цілей.

Державне управління охоплює управління адміністративним персоналом, а також управління суспільними сферами життя. Управління адміністративним персоналом охоплює встановлення нормативних актів, що регулюють статус державного службовця, а також системи відбору і набору адміністративних кадрів. Державне управління стосовно суспільних сфер охоплює: економічну, соціальну, гуманітарно-культурну системи, оборону і національну безпеку, міжнародні відносини.

Державне управління в суспільних сферах здійснює такі функції:

а) в економічній:

— контроль за грошовим обігом;

— фінансово-бюджетну політику;

—банківсько-кредитне регулювання;

— промислову політику і структурну перебудову;

— правове регулювання монополій;

— управління державним сектором економіки;

— правове оформлення прав власності;

— здійснення аграрної політики;

б) у соціальній:

— діяльність у галузі охорони здоров'я та гігієни;

— контроль за якістю харчової та фармацевтичної продукції;

— діяльність у галузі обов'язкового соціального страхування;

— житлову політику та політику урбанізації;

— захист прав та інтересів найманих працівників;

— створення механізму соціального партнерства;

— соціальний захист багатодітних, убогих, ветеранів війни, літніх людей;

— поліпшення екологічного середовища;

в) у гуманітарно-культурній:

— визначення принципів і норм державного фінансування освіти, науки і культури;

— визначення державних стандартів у середній і вищій школі;

— формування державних програм фундаментальних і прикладних наукових досліджень;

— захист національно-культурних надбань;

— підготовку і перепідготовку кадрів;

г) у сфері оборони і національної безпеки:

— управління військово-промисловим комплексом;

— визначення структури і функцій збройних сил, принципів та способів комплектування військ, стратегії й тактики військових операцій;

— соціальний захист військових службовців;

— охорона державних таємниць у різних сферах суспільного життя, контррозвідка і розвідка;

ґ) у сфері права:

— проектування і прийняття законів та підзаконних актів;

— захист конституційних прав громадян;

— захист прав людини і громадянина, запобігання злочинам і правопорушенням, охорона громадського порядку;

— здійснення судочинства цивільного, кримінального й адміністративного ;

— управління закладами примусового виховання; д) у сфері міжнародної політики:

— відстоювання національних інтересів на міжнародній арені;

— підписання і ратифікація міжнародних договорів;

— управління дипломатичним службовим корпусом;

— участь у міжнародних організаціях;

— зовнішньоекономічна діяльність;

— захист прав своїх громадян за кордоном.