IV. О гербе и флаге у.С.С.Р.

34. Герб У.С.С.Р. состоит из изображения на красном фоне в лучах солнца золотых серпа и молота, окруженных венцом из колосьев и надписью на русском и украинском языках:

1) У.С.С.Р.

2) Пролетарии всех стран, соединяйтесь.

35. Торговый, морской и военный флаг У.С.С.Р. состоит из полотнища красного (алого) цвета , в левом углу которого — у древка, наверху, помещены золотые буквы “У.С.С.Р.” или надпись “Украинская Социалистическая Советская Республика”.

г. Харьков, 10/14 марта 1919 года.

Президиум III-го Всеукраинского Съезда Советов:

Х.Раковский

Г.Пятаков

А.Бубнов

Э.Квиринг

Президиум Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов:

В.Затонский

А.Хмельницкий

Джерело:Собрание Узаконений и Распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины.» 2-е изд.- 1919, 1-30 июня.- С. 274-280.

Додаток 1.45

Маніфест

Галицького революційного комітету

від 15 липня 1920 р.

До всіх працюючих всього світу, до урядів соціалістичних радянських республік і до урядів усіх капіталістичних держав.

Довголітні змагання робітників і незаможників Східньої Галичини до визволення з кайданів визиску і гніту капіталу розбивалися досі о непереможні перешкоди. На шляху цим змаганням стояв буржуазний урядавстро-угорської імперії, польські магнати і поміщики, юнкерський уряд Германії і буржуазія Антанти. Всі вони ласі на невичерпані природні богатства Східньої Галичини, намагались всіма засобами прибрати її в свої руки і визискувати працю галицького робітництва і незаможнього селянства. врешті на перешкоді визвольним змаганням галицького пролєтаріату стояла сама галицька дрібна буржуазія, котра вислуговувалася то австро-польським урядом, то запродувала інтереси галицьких робітників і селян хижацьким урядом антанти.

В міру того, як розвиток капіталізму головним чином під час великої імперіалістичної війни втягнув у свій вир все нові верстви галицької суспільности і коли над дрібною буржуазією зависла угроза руїни, вона, рятуючи своє положення, за миску сочевиці всецільно продала можновладцям інтереси працюючого люду. Один її представник6 оперетковий диктатор Петрушевич, запродав робочий люд Східної Галичини чорносотенній російській буржуазії, другий представник придніпрянської дрібнобуржуазної ганебної слави атаман Петлюра, запродав їїсамому лютому ворогові працюючого галицького люду - шляхетсько-буржуазній Польщі. Як скрізь в інших країнах, так теж і в Східній Галичині ганебну ролю торговців пролетарською шкурою одіграли галицькі соціял-патріоти - лідери робітничо-селянських партій6 котрі перейшли на бік буржуазних урядів і намагаються цілковито затемнити в очах пролєтаріату Східньої Галичини клясові суперечности капіталістичного ладу.

В результаті таких умових Східня Галичина опинилася вруках самої чорної реакціїшляхетської Польщі, котрій антантські банкери заарендували країну на 25 років в подяку за ганебну ролю європейського жандарма, який мав захищати європейську буржуазію перед переможним походом соціялістичної революції. Малочисельний галицький пролєтаріят виявися безсильним супроти ворогів з усіх боків і придавлений опипивяс під стопою польської білогвардійщини. Одначе він не утратив надії на своє визволення; знаючи, що разом з ним йде міжнародна армія праці, міжнародний пролєтаріят всього світу. Галицька армія, зложена в більшості своїй з робітників і незалежних селян, перейшла в Червону Армію і мимо всяких провокацій і підкупів польській шляхті і її наймитові Петлюрі удалося перетягнути на свій бік лише частину її командного складу з дрібнобуржуазних націонал-шовіністичних карієристів. Всі кращі елементи галицької армії залишилися вірними інтересам працюючого люду і разом з русько-українською армією, ведуть боротьбу проти польсько-петлюрівських наємників вссвітнього капіталу.

І от зараз завдяки перемогам славної Червоної Армії, котра розбивши внутрішніх ворогів Робітничо-Селянських Радянських Республік, станула на кордонах Галичини і йде вперед, Галицьке робітництво і селянство, визискуване і гноблене чужою і своєю буржуазією має змогу підняти червоний прапор Соціялістичної Революції. З рядів класово свідмого пролєтаріяту Галичини6 загартованою боротьбою і сильною вірою в близьку перемогу - з рядів її червоних чистин вийшов і склався Галицький Революційний комітет.

Завданням його довести почату клясову боротьбу до встановлення Радянської Влади у Східній Галичині.

Урочисто проголошуючи право робітників і селян розпоряджатися своєю судьбою, Галицький Революційний комітет призиає всіх робітників і селян незалежно від їх національностиии згуртуватись спільною лавою довкола його і допомогти йому, в трудному завданню організації влади до скликання першого З“їзду Рад Робітничих і Селянських Депутатів.

Видвигнутий робітниками і селянами Східньої Галичини без ріжниці національности Галицький Революційний Комітет являється з цього менту одиноким представником вищої виконавчої влади і тимчасовим урядом Східньої Галичини до З“їзду Рад Робітничих і Селянських Депутатів.

Усі інши уряди Східньої Галичини, деб вони не знаходились, а зокрема уряд бувшого диктатора Петрушевича і уряд Директорії УНР, являються неправомочними і об“являються поза ревлюційним законом.

Русько-українська Червона Армія, вступаючи в землі Галичини, іде на допомогу галицьким робітникам і селянам вирвати владу з рук буржуазії, установити пролетарську владу черед Ради Робітничо-Селянських Депутатів і зорганізувати для її оборони Галицьку Черовну Армію.

Галицький Революційний Комітет оголошує повну ДЕРЖАВЛЯН (так в текстi. - Д.Я.) допомогти всіми засобами Червоній Армії у її важкій боротьбі з шляхтою і буржуазією.

Вся влада на місцях належить до місцевих Містечкових, Фабрично-Заводських, Окружних і Обласних Революційних комітетів, затверджених Центральним Революційним комітетом, при чому адміністративний поділ краю до пізнішого вирішення про розділ і розмежування залишається дотеперішній.

Права приватної власности поміщиків, купців, фабрикантів, банкерів і всіх експльоататорів чужої праці на всі землі, ліса, пасовиська, води, надземні і підземні богатства, бувші в їх розпорядженню, касується, а їх маєтки з усіма будинками, інвентарем живим і мертвим - передаються в розпорядження працюючих через відповідні місцеві Революційні Комітети. Всі ці маєтки і богатства передаються у власність держави, найвищий законодавчо-виконавчий орган якої - З“їзд робітничих і Селянських Депутатів вирішить проїх націоналізацію і соціалізацію.

Галицький Революційний Комітет оголошує повну самостійнійсть Східної Галичини і запрошує уряди соціалістичних Радянських Республік і уряди всіх капіталістичних держав нав“язати з ним дипломатичні зносини. Про майбутнє організаційне відношення Східньої Галичини до соціялістичних Радянських Республік вирішить перший З“їзд Рад Робітничих і Селянських Депутатів, котрий в найближчому часі буде скликаний.

Галицький Революційний комітет заявляє свою повну солідарність з урядами російської Соціялістичної Федералістичної Радянської Республіки та Української соціялістичної Радянської Республіки і лічить а їх повну допомогу у руйнуванню старого капіталістичного ладу і будуванню нового соціялістично-комуністичного ладу через Галицьку Соціялістичну Республіку.

Підписано:

Галицький Революційний Комітет

Голова: Володимир Затонський

Заступник голови: Михайло Баран

Члени:

Хведір Конар,

Іван Немоловський

Джерело: Стахів М. Третя совєтська республіка в Україні. Нариси з історії третьої воєнної інвазії Совєтської Росії в Україну і розвитку окупаційної системи в часі. Листопад 1919 - листопад 1924.- Нью-Йорк; 1968.- С. 141 - 144. Наукове товариство ім. Шевченка.- Бібліотека українознавства.- Т. 26.

Додаток 1.45

Маніфест

Галицького революційного комітету

від 15 липня 1920 р.

До всіх працюючих всього світу, до урядів соціалістичних радянських республік і до урядів усіх капіталістичних держав.

Довголітні змагання робітників і незаможників Східньої Галичини до визволення з кайданів визиску і гніту капіталу розбивалися досі о непереможні перешкоди. На шляху цим змаганням стояв буржуазний урядавстро-угорської імперії, польські магнати і поміщики, юнкерський уряд Германії і буржуазія Антанти. Всі вони ласі на невичерпані природні богатства Східньої Галичини, намагались всіма засобами прибрати її в свої руки і визискувати працю галицького робітництва і незаможнього селянства. врешті на перешкоді визвольним змаганням галицького пролєтаріату стояла сама галицька дрібна буржуазія, котра вислуговувалася то австро-польським урядом, то запродувала інтереси галицьких робітників і селян хижацьким урядом антанти.

В міру того, як розвиток капіталізму головним чином під час великої імперіалістичної війни втягнув у свій вир все нові верстви галицької суспільности і коли над дрібною буржуазією зависла угроза руїни, вона, рятуючи своє положення, за миску сочевиці всецільно продала можновладцям інтереси працюючого люду. Один її представник6 оперетковий диктатор Петрушевич, запродав робочий люд Східної Галичини чорносотенній російській буржуазії, другий представник придніпрянської дрібнобуржуазної ганебної слави атаман Петлюра, запродав їїсамому лютому ворогові працюючого галицького люду - шляхетсько-буржуазній Польщі. Як скрізь в інших країнах, так теж і в Східній Галичині ганебну ролю торговців пролетарською шкурою одіграли галицькі соціял-патріоти - лідери робітничо-селянських партій6 котрі перейшли на бік буржуазних урядів і намагаються цілковито затемнити в очах пролєтаріату Східньої Галичини клясові суперечности капіталістичного ладу.

В результаті таких умових Східня Галичина опинилася вруках самої чорної реакціїшляхетської Польщі, котрій антантські банкери заарендували країну на 25 років в подяку за ганебну ролю європейського жандарма, який мав захищати європейську буржуазію перед переможним походом соціялістичної революції. Малочисельний галицький пролєтаріят виявися безсильним супроти ворогів з усіх боків і придавлений опипивяс під стопою польської білогвардійщини. Одначе він не утратив надії на своє визволення; знаючи, що разом з ним йде міжнародна армія праці, міжнародний пролєтаріят всього світу. Галицька армія, зложена в більшості своїй з робітників і незалежних селян, перейшла в Червону Армію і мимо всяких провокацій і підкупів польській шляхті і її наймитові Петлюрі удалося перетягнути на свій бік лише частину її командного складу з дрібнобуржуазних націонал-шовіністичних карієристів. Всі кращі елементи галицької армії залишилися вірними інтересам працюючого люду і разом з русько-українською армією, ведуть боротьбу проти польсько-петлюрівських наємників вссвітнього капіталу.

І от зараз завдяки перемогам славної Червоної Армії, котра розбивши внутрішніх ворогів Робітничо-Селянських Радянських Республік, станула на кордонах Галичини і йде вперед, Галицьке робітництво і селянство, визискуване і гноблене чужою і своєю буржуазією має змогу підняти червоний прапор Соціялістичної Революції. З рядів класово свідмого пролєтаріяту Галичини6 загартованою боротьбою і сильною вірою в близьку перемогу - з рядів її червоних чистин вийшов і склався Галицький Революційний комітет.

Завданням його довести почату клясову боротьбу до встановлення Радянської Влади у Східній Галичині.

Урочисто проголошуючи право робітників і селян розпоряджатися своєю судьбою, Галицький Революційний комітет призиає всіх робітників і селян незалежно від їх національностиии згуртуватись спільною лавою довкола його і допомогти йому, в трудному завданню організації влади до скликання першого З“їзду Рад Робітничих і Селянських Депутатів.

Видвигнутий робітниками і селянами Східньої Галичини без ріжниці національности Галицький Революційний Комітет являється з цього менту одиноким представником вищої виконавчої влади і тимчасовим урядом Східньої Галичини до З“їзду Рад Робітничих і Селянських Депутатів.

Усі інши уряди Східньої Галичини, деб вони не знаходились, а зокрема уряд бувшого диктатора Петрушевича і уряд Директорії УНР, являються неправомочними і об“являються поза ревлюційним законом.

Русько-українська Червона Армія, вступаючи в землі Галичини, іде на допомогу галицьким робітникам і селянам вирвати владу з рук буржуазії, установити пролетарську владу черед Ради Робітничо-Селянських Депутатів і зорганізувати для її оборони Галицьку Черовну Армію.

Галицький Революційний Комітет оголошує повну ДЕРЖАВЛЯН (так в текстi. - Д.Я.) допомогти всіми засобами Червоній Армії у її важкій боротьбі з шляхтою і буржуазією.

Вся влада на місцях належить до місцевих Містечкових, Фабрично-Заводських, Окружних і Обласних Революційних комітетів, затверджених Центральним Революційним комітетом, при чому адміністративний поділ краю до пізнішого вирішення про розділ і розмежування залишається дотеперішній.

Права приватної власности поміщиків, купців, фабрикантів, банкерів і всіх експльоататорів чужої праці на всі землі, ліса, пасовиська, води, надземні і підземні богатства, бувші в їх розпорядженню, касується, а їх маєтки з усіма будинками, інвентарем живим і мертвим - передаються в розпорядження працюючих через відповідні місцеві Революційні Комітети. Всі ці маєтки і богатства передаються у власність держави, найвищий законодавчо-виконавчий орган якої - З“їзд робітничих і Селянських Депутатів вирішить проїх націоналізацію і соціалізацію.

Галицький Революційний Комітет оголошує повну самостійнійсть Східної Галичини і запрошує уряди соціалістичних Радянських Республік і уряди всіх капіталістичних держав нав“язати з ним дипломатичні зносини. Про майбутнє організаційне відношення Східньої Галичини до соціялістичних Радянських Республік вирішить перший З“їзд Рад Робітничих і Селянських Депутатів, котрий в найближчому часі буде скликаний.

Галицький Революційний комітет заявляє свою повну солідарність з урядами російської Соціялістичної Федералістичної Радянської Республіки та Української соціялістичної Радянської Республіки і лічить а їх повну допомогу у руйнуванню старого капіталістичного ладу і будуванню нового соціялістично-комуністичного ладу через Галицьку Соціялістичну Республіку.

Підписано:

Галицький Революційний Комітет

Голова: Володимир Затонський

Заступник голови: Михайло Баран

Члени:

Хведір Конар,

Іван Немоловський

Джерело: Стахів М. Третя совєтська республіка в Україні. Нариси з історії третьої воєнної інвазії Совєтської Росії в Україну і розвитку окупаційної системи в часі. Листопад 1919 - листопад 1924.- Нью-Йорк; 1968.- С. 141 - 144. Наукове товариство ім. Шевченка.- Бібліотека українознавства.- Т. 26.

Додаток 1.6

УНІВЕРСАЛ

УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Народе України.

Твоєю силою, волею, словом стала на Землі українській вільна Народня Республіка. Справдилась колишня давня мрія батьків твоїх, — борців за вольности і права трудящих.

Але в тяжку годину відродилась воля України. Чотири роки лютої війни знесилили наш край і людність. Фабрики товарі не виробляють. Заводи спиняються. Залізниці розхитані. Гроші в ціні падають. Хліба зменшується. Насуває голод. По краю розплодились юрми грабіжників і злодіїв, особливо, коли з фронту посунуло військо, счинивши кріваву різню, заколот і руїну на нашій землі.

Через усе це не могли відбутися вибори в Українські Установчі Збори в приписаний нашим попереднім Універсалом час. Ці Збори, призначені на нинішній день, не змогли зібратись, щоб прийняти з наших рук нашу тимчасову найвищу революційну владу над Україною, уставити лад в Народній Республіці нашій, організувати нове Правительство.

А тим часом петроградське правительство народніх комісарів, щоб привернути під свою владу вільну Українську республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі своє військо, красногвардійців-большевиків, які грабують хліб у наших селян і без всякої плати вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, вбивають неповинних людей і сіють скрізь безладдя, злодіяцтво, безчинство.

Ми, Українська Центральна Рада, зробили всі заходи, щоб не допустити цеї братовбивчої війни двох сусідніх народів, але петроградське правительство не пішло нам назустріч і веде далі кріваву боротьбу з нашим народом і Республікою.

Крім того те саме петроградське правительство народніх комісарів починає затягати мир і кличе на нову війну, називаючи її до того ще “священною”. Знов поллється кров, знов нещасний трудовий народ повинен класти своє життя.

Ми, Українська Центральна Рада, обрана з’їздами селян, робітників і салдатів України, на те пристати ніяк не можемо, ніяких війн піддержувати не будемо, бо український народ хоче миру і мир демократичний повинен бути як найшвидше.

Але для того, що ні руське правительство, ні яке инше не ставили Україні на перешкоді установити той бажаний мир, для того, щоб вести свій край до ладу, творчої роботи, до кріплення революції та волі нашої, ми Українська Центральна Рада, оповіщаємо всіх громадян України:

Однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від нікого не залежною, вільною суверенною державою українського народу.

Зо всіма сусідніми державами, як то:Росія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та инші, ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки.

Власть в ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представництво робочого народу, селян, робітників і салдатів, та наш виконуючий орган, який однині матиме назву Ради Народніх Міністрів.

Отож, — насамперед приписуємо Правительству Республіки нашої, — Раді Народніх Міністрів, — від цього дня вести розпочаті вже нею переговори про мир з центральними державами цілком самостійно й довести їх до кінця, не зважаючи ні на які перешкоди з боку яких-небудь инших частей бувшої Російської Імперії, і установити мир, щоб наш край розпочав своє господарське життя в спокою й злагоді.

Що ж до так званих “большевиків” та инших напасників, що нищать та руйнують наш край, то приписуємо Правительству Української Народньої Республіки твердо й рішуче взятися до боротьби з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо: не жаліючи життя боронити добробут і свободу нашого народу. Народня Українська Держава повинна бути вичищена від насланих з Петрограду найманих насильників, які топчуть права Української Республіки.

Незмірно тяжка війна, розпочата буржуазними правительствами, тяжко мучила наш народ, знищила наш край, розбила господарство. Тепер тому мусить бути кінець!

З тим, як армія буде демобілізуватись, приписуємо відпускати вояків, після підтвердження мирних переговорів — розпустити армію зовсім, а потім замісць постійної армії завести народню міліцію, щоб військо наше служило охороні робочого народу, а не бажанням пануючих верств.

Поруйновані війною і демобілізацією місцевості мають бути відновлені за поміччю державного нашого скарбу.

Коли вояки наші повернуться додому, народні ради — волосні і повітові та й міські думи мають бути переобрані в час, який буде приписано, щоб і вояки наші мали в них голос. А тим часом, щоб встановити на місцях таку власть, до якої мали-б довірря й яка б спіралась на всі революційно-демократичні верстви народу, правительство повинно закликати до співробітництва з місцевими самоврядуваннями ради селянських, робітничих і салдатських депутатів, вибраних із місцевої людности.

В справі земельній комісія, вибрана на останній сесії нашій, вже зробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власности й соціялізацію землі, згідно з нашою постановою на сьомій сесії. Закон сей буде розглянено за кілька день в повній Центральній Раді, й Рада Народніх Міністрів вживе всіх заходів, щоб передача землі в руки трудящих уже до початку весняних робот через земельні комітети неодмінно відбулась. Ліси ж, води й всі багацтва підземні, яко добро українського трудящого народу, переходять в порядкування Української Народньої Республіки.

Війна також відібрала на себе всі трудові заробницькі сили нашої країни. Більшість заводів, фабрик і майстерень виробляли тільки те, що було потрібно для війни, і народ зостався зовсім без товарів. Тепер війні кінець! Отож приписуємо Раді Народніх Міністрів негайно приступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний стан, до вироблення продуктів, потрібних насамперед трудящим масам.

Та сама війна наплодила сотні тисяч безробітних, а также інвалідів. У самостійній Народній Республіці України не повинен терпіти ні один трудящий чоловік. Правительство Республіки має підняти промисловість держави, має розпочати творчу роботу у всіх галузях, де всі безробітні могли-б знайти працю й прикласти свої сили, та вжити всіх заходів до забезпечення скалічених та потерпілих од війни.

За старого ладу торгівці та ріжні посередники наживали на бідних пригноблених клясах величезні капітали. Однині Народня Українська Республіка бере в свої руки найважливіші галузі торговлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу.

Торг товарами, які будуть привозитись з за кордону і вивозитись за кордон, буде вести сама держава наша, щоб не було такої дорожнечі, яку терплять найбідніші кляси через спекулянтів.

Правительству Республіки на виконання сього приписуємо розробити і представити на затвердження Закон про це, а також про монополію заліза, угля, шкури, тютюну і инших продуктів і товарів, з яких найбільш бралося прибутків з робочих клясів, на користь нетрудящихся.

Так само приписуємо встановити державно-народній контроль над всіми банками, які кредитами (позиками) нетрудовим масам допомагали визискувати кляси трудові. Однині позичкова поміч банків має даватися головним чином на піддержку трудовому населенню та на розвиток народнього господарства Української Народньої Республіки, а не спекуляції та ріжну банкову експльоатацію (визиск).

На грунті безладдя, неспокою в життю та недостачі продуктів росте невдоволення серед де-якої частини людності. Тим невдоволенням користуються ріжні темні сили і підбивають несвідомих людей до старих порядків. Сі темні сили хочуть знов підвернути всі вільні народи під єдине ярмо Росії. Рада Народніх Міністрів повинна рішуче боротися зо всіма контр-революційними силами, а всякого, хто кликатиме до повстання проти самостійної Української Народньої Республіки — до повороту старого ладу, того карати як за державну зраду.

Всі ж демократичні свободи, проголошені 3-м Універсалом, Українська Центральна Рада підтверджує і зокрема проголошує: в самостійній Українській Народній Республіці нації користуватимуться правом національно-персональної автономії, признаним за ними законом 9-го січня.

Все, що, вичислене в сім Універсалі, не встигнемо зробити Ми, Центральна Рада, в найближчих тижнях певно довершать, справлять і до останнього порядку приведуть Українські Установчі Збори.

Ми наказуємо всім громадянам нашим проводити вибори до них якнайпильніше, вжити всіх заходів, щоб підрахунок голосів закінчити як найскоріше , щоб за кілька тижнів зібрались наші Установчі Збори, найвищий господар і впорядник землі нашої, і закріпили свободу, лад і добробут Конституцією нашої незалежної Української Народньої Республіки на добробут всього трудящого народу її, тепер і на будуче. Сьому ж найвищому нашому органові належатиме рішити про федеративний зв’язок з народніми республіками бувшої Російської держави.

До того ж часу всіх громадян самостійної Української Народньої Республіки кличемо непохитно стояти на сторожі добутої волі та прав нашого народу і всіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої самостійної Республіки.

Українська Центральна Рада

У Київі. 9 січня 1918 р.^

Джерело: Вісник Ради Міністрів Української Народньої Республіки.- 1917, 13 січня.- № 1.

Додаток 1.7

ПРОЕКТ КОНСТИТУЦІЇ

УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

10 грудня1917 р.

I. Загальні постанови

1. Відновивши своє державне право для оборони свого краю, для забезпечення права та охорони вільностей і добробуту своїх громадян, Україна яко Народна Республіка входить заразом у склад Федеративної Республіки Російської для легшого здійснення сих завдань як щодо сеї країни, так і інших країв Федерації.

2. Суверенне право в Українській Республіці належить українському народові разом з народностями, які живуть з ним на українській землі. Се суверенне право здійснюється через Всенародні Збори українські, оскільки певні права з нього не передані центральним органам Федеративної Республіки Російської.

3. Територія Української Республіки обіймає такі землі з переважно української людністью, які зараз приналежать до російської держави: губернії Київську, Подільську, Волинську, Холмську, Чернігівську, Полтавську, Харківську, Катеринославську, Херсонську і Таврійську, за виключенням частей неукраїнських (як Крим) і з причиненням територій українських.

Докладне розмежування в пограничних територіях має бути зроблено мішаними комісіями, що за останню підставу приймуть бажання місцевої людності належати або не належати до Української Республіки.

4. Коли б до Російської держави прилучилися на основі свободного бажання західні українські землі, вони можуть також увійти в склад Української Республіки.

5. Територія Української Республіки неподільна. Ніяка частина її не може бути прилучена до котроїсь іншої республіки, ані не може бути вилучена в окрему республіку без волі Української Республіки.

6. Не порушуючи однієї своєї власті, Українська Республіка надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізації.

II. Права громадян України

7. Громадянином Української Республіки вважається кожна особа, яка родилася на території її, а також та, яка се право набула порядком, приписаним законами Російської Федерації, після того як зліквідує свої дотеперрішні громадські права в іншій державі.

8. Громадянин Української Республіки може зложити з себе громадянські права заявою до уряду Української Республіки і увільняється від громадських обов“язків по скінченню одного повного календарного року після сієї заяви. Позбавлений громадянських прав громадянин може бути тільки засудом Шенерального суду.

9. Актова, громадська і політична правомочність громадянина Української Республіки починається з 20 літ. Ніякі різниці між чоловіком і жінкою право Української Республіки не знає.

10. Громадяни в Українській Республіці ірвні в своїх громадянських і політичних правах. Уродження, просвіта, ценз не дають ніяких привілегій в них. Ніяки тітули в актах і діловодстві Української Республіки вживатися не можуть.

11. Громадянин Української Республіки і ніхто інший не може бути затриманий на території її без судового наказу інакше як на шарячім вчинку. Але і в такім разі він має бути випущений не пізніше як за 24 години, коли суд не встановить якогось способу його задержання.

12. Громадянин Української Республіки і ніхто інший на території її не може бути покараний смертю, ані підданий яким-небудь карам по тілу або іншим актам, які понижують людську гідність.

13. Громадянин Української Республіки не може бути обмежений в правах слова, сумління і організації, поскільки він не переступає постанов при тому карного права.

III Відносини Української Республіки до федеративних органів

14. Входячи в склад Федеративної Російської Республіки, українській народ разом з іншими народами, які живуть з ним на українській землі, передає центральним органам Федеративної Російської Республіки - її парламентові і кабінетові такі справи:

а) заграничні зносини, укладання і приймання трактатів політичних і торговельних, організауія дипломатичного представництва від цілої республіки.

Примітка. Сим не укорочується право Української Республіки мати за границею своїх фінансових і торговельних агентів для охорони інтересів своїх громадян;

б) рішення про війну і згоду, ведення війни, командування воєнними силами під час війни;

в) установлення одиниць мір, ваги і монети;

г) законодавство митове;

д) нормування поштових, телеграфних, залізничних, річних, грунтових і авіаційних зносин і оплат, оскільки вони установляються одностайно для всієї російської Федеративної Республіки;

Примітка. Введення будь-яких різниць в одностайних оплатах і тарифах може бути заведено тільки за згодою заінтересованих країв;

е) охорона торгівлі і мореплавста Федеративної російської Респуббліки за кордоном;

ж) нормування постанов про натуралізацію, набування і утрату громадянських прав в Федеративній російській Республіки, користування з громадянських прав поза межами свого краю і охорону чужоземців в межах Федеративної Російської Республіки;

з) постанови про переведення в колонії Федеративної Російської Республіки;

і) постанови про дрходження цивільних претензій поза межами свого краю, виконування засудів, доводову силу документів;

к) нормування певних спільних принципів права цивільного, карного і процесу;

л) норування правил санітарних і карантинних;

м) охорона авторської власності і патентів;

н) нагляд за додержуванням прав національних меншостей.

15. Українській народ і народності, які живуть з ним на українській землі, прийають участь у законодавстві по сих справах через своїх депутатів6 котрих вибириють до парламенту Федеративної Російської Республіки в пропорції людності Української Республіки до людності Федеративної Російської Республіки.

Примітка: поскільки що-небудь в сих справах не буде унормовано федеральним законодавством, Українська Республіка може нормувати їх своїми законами. Але вони тратять силу, коли по сих справах буде виданий федеральний закон.

16. Контроль в сих справах Українська Республіка переводить через свого представника в федеральнім Кабінеті міністрів російської Республіки, через своїх делегатів до федеральної камери Російської Республіки і через своїх суддів, котрих висилає до федерального адміністративного трибуналу Російської Республіки.

Примітка. Не передрішаючи, як сформуються федеральні органи Російської Республіки, представляємо собі такі:

а) федеральний парламент, куди вибирають депутатів всі сфедеровані краї, по пятичленній формулі;

б) федеральний кабінет6 де крім міністрів, вибраних парламентом, засідають представники сфедерованих країв, по одному від кожного;

в) федеральна камера, зложена з сфедерованих країв, по одному від кожного;

г) федеральний суд, зложений з суддів, у рівнім числі висланих від сфедерованих країв.

17. Всі справи, не вичеслені в § 14, належать тільки до органів Укрраїнської Республіки.

18. Опротестовані представником України або Генеральним Судом України рішення федерального Парламенту і федерального кабінету передаються ними до розгляду і остаточного рішення, відповідно до їх характеру, або федеральній камері, або федеральному трибуналові.

19. На покриття коштів загальних установ і чинностей Федеративної російської Республіки Українська Республіка передає до Федерального скарббу Федеративної російської Республіки певну частину своїх доходів по тій же основі, що в § 16.

IV Органи власті Української Республіки

20. Всяка власть в Українській Рреспубліці походить від народу, а здійснюється в порядку, установленім Конституцією.

21. Верховним органом власті Української Республіки являються Українські Всенародні Збори, які безпосередньо здійснюють вищу законодавчу власть в Українській Республіці і формують вищу виконавчу і судову власть Української Республіки.

22. Вища виконавча власть належить Кабінетові міністрів Української Республіки.

23. Всякого рода справи місцеві порядкують виборні ради і управи громад, волостей і земель. поскільки вони розвивають свою діяльність в межах, означених законом Української Республіки, вони в сій діяльності не можуть бути обмежені або стиснені ніякими виконавчими органами Республіки.

24. Вища судова власть належить Генеральному судові Української Республіки.

V Всенародні збори Української Республіки

25. За виїмком вичисленого в § 14, свої верховні права українській народ з іншими народами української землі здійснює через Всенародні збори України, вибрані загальним, рівним, ббезпосереднім, тайним і пропорціональним голосуванням всіх, хто користується громадянським правом на Україні і в нім судово не обмежений.

26. Вибори мають переводитися так, щоб один депутат припадав, приблизно, на 100 тис. людності, і щоб при виборах ніхто не мав другого голосу в Українській Респуббліці чи поза нею. У всім іншим правила виборів Всенародні збори установлюють звичайним порядком.

27. Депутатом може бути обраний коджний не обмежений в своїх правах громадянин Української Республіки, який покінчив 24 роки. Він не може бути потягнутий до одповідальності за свою політичну діяльність. Під час виконування своїх депутатських обов“язків він дістає платню в висоті і в порядку, установлених Всенародними Зборами.

28. Повірка виборів переводиться Генеральним судом Української Республіки. По одержанні від його повідомлення про уневажнення виборів котрогось округу, Голова Зборів негайно наряжає в нім нові вибори.

29. Депутати до Всенародних зборів обираються на три роки. З упливом трьох років з дня виборів вони тратять свою силу, оскільки Всенародні збори не були розпущені і заступлені новими дочасно.

30. Дочасно Всенародні збори розпускаються їх же постановою, а також волею народою, виявленою не менш як мільйоном виборців - писаними заявами, переданими через громадян Генеральному судові, що, по провірці правосильності, повідомляє про се домагання Голову Всенародних зборів.

31. Нові вибори розписує Голова Всенародних зборів. Між розпуском старих і вибором нових не може минути більш як три місяці.

32. Скликає Всенародні збори і проводить ними голова їх, вибраний Всенародними зборами. Уряд його триває весь час, поки не ббудуть скликані нові Збори і ними вибраний новий Голова. Заступає його заступник, вибраний на випадок смерті або тяжкої хвороби, до вибору нового Голови.

33. Голова Всенародних зблрів являється Головою Української Республіки і сповняє всі чинності, зв“язані з представництвом республіки.

34. В поміч Голові, в справах, вичеслених в §§ 32-3, Всенародними зборами вибирається йому товаришів, в числі, яке установлять Всенародні збори. Одного з їх вибирається заступником Голови.

35. Всенародні збори збираються не менш як два рази щороку. Перева між сесіями не може бути більше 3 місяців. На пропозицію, внесену 1/5 депутатів, Всенародні збори мають бути скликані не пізніше місяця від її одержання Головою.

36. Для правосильності рішення Всенародних зборів треба присутності більш як половини депутатів. Всі справи рішаються звичайно більшістю присутніх. Тільки зміни конституції (§ 40) і віддання під слідство і суд міністрів. (так в тексті документу. Вирогідно, норма передбачала 3/5 голосів присутніх депутатів. Див. § 40.- Д.Я.).

37. Законодатні проекти вносяться на розгляд Всенародних зборів:

а) презиидією, в порозумінні з Радою старшин зборів;

б) поодинокими фракціями, зарегістрованими Всенародними зборами;

в) окремими депутатами, числом не менш як 30;

г) Кабінетом міністрів Української Республіки;

д) органами самоуправи, які об“єднують не менш як 100 тис. виборців;

е) безпосередньо виборцями - громадянами республіки, в числі не менш як 100 тис. писаними заявамми, підтвердженими через громади, Генеарльному судові, що по провірці їх правосильності, передає сю пропозицію Голові всенародних зборів.

38. Законодатні проекти, внесені вказаним в § 37 порядком, мають бути не довше, як протягом тижня від їх внесення передані Всенародними зборами до комісії, і, після докладу комісії, приймаються оконечно в другім читанні.

39. Законодатні проекти, внесені, а не ухвалені в одній сесії, можуть прийти під увагу нової сесії, але не можуть переходити під ухвалу Всенародних зборів нового складу (після нових вборів).

40. Внесення про зміну Конституції вносяться і проходять тим же порядком, вказаним вв §§ 37-9, але для ухвали їх потрібно 3/5 присутніх депутатів, а ухвала стає правосильною тільки тоді, коли ця ухвала буде поновлена звичайною більшістю Всенародними зборами (так в тексті.- Д.Я.) в новім складі, після найближчих виборів.

41. Закони і постанови Всенародних зборів розпуббліковуються за підписом Голови (або його товариша) й одного з серктарів Всенародних зборів. обов“язують вони від дня одержання їх в місцевих установах.

42. Закони, видані у межах, указаних в § 14, федеральним парламентом і розпубліковані федеральним правительством, оскільки не були опротестовані представником Української Республіки (§ 16 б), входять в силу також по одержанні їх в місцевих установах.

43. Без ухвали Всенародних зборів Української Республіки ніяки податки не можуть побиратись на території Української Республіки.

Примітка. Висота оплат митових, поштових і комунікаційних в § 1 може означатись Федеральним парламентом, але поступають вони до карбу Української Республіки.

44. Без постанови Всенародних зборів Української Республіки не можуть бути зробблені на рахунок Української Республіки ніяки позики.

45. громадяни України не можуть бути покликані до обов“язкової військової або міліційної служби інакше, як постановою Всенародних зборів України.

VI. Про Кабінет міністрів Української Республіки

46. Яко вища виконавча власть Української Народноїї Республіки (§ 22), Каабінет міністрів її порядкує всі справи, які зостаються поза межами діяльності місцевої самоуправи (§ 23), або дотикають цілої Української Республіки, координує і контролює діяльність сих установ, не порушуючи законом установлених комптенцій їх, та приходить їм в поміч, коли вони до його звертаються.

47. Кабінет сей дістає свою повновласть від Всенародних зборів Української Республіки і тільки перед ним відповідає.

48. Формує Кабінет голова Всенародних зборів, за порозумінням з Радою старшин Всенародних зборів, і потім Кабінет подається на затвердження Всенародним зборам.

49. Тим самим способом робиться частинне доповнення Кабінету.

50. Число членів Кабінету і спеціалізацію їх портфелів установлюють Всенародні збори.

51. Кожен депутат Всенародних зборів Української Республіки має право ставити запитання Кабінетові в цілім чи поодиноким його членам жадання виясненів, порядком