
- •Змістовий модуль 1. Загальні питання вікової психології лекція 1.
- •Тема 1. Вікова психологія як практична галузь знань.
- •1. Місце вікової психології в системі психологічних знань.
- •2. Предмет вікової психології.
- •3. Структура вікової психології. Функції.
- •4. Теоретичні й практичні завдання вікової психології.
- •4. Методи вікової психології
- •2. Лонгітюдний (продовжений) метод дослідження (подовжні зрізи).
- •3. Метод поперечних зрізів.
- •4) Комбіновані плани.
- •5. Проблема детермінації психічного розвитку.
- •3) Відносний вплив родини і школи, школи і суспільства на розвиток дітей;
- •6) Яке співвідношення інтелектуальних і особистісних змін у загальному психологічному розвитку дитини?
- •4.2. Методи вивчення психіки дитини
- •1. Місце вікової психології в системі психологічних знань.
Вступ
Актуальність
Об'єкт
Предмет
Мета
Завдання
Методи вивчення
Методи контролю й оцінювання
Відпрацювання
Література
Змістовий модуль 1. Загальні питання вікової психології лекція 1.
Тема 1. Вікова психологія як практична галузь знань.
ПЛАН
1. Місце вікової психології в системі психологічних знань.
2. Об’єкт і предмет вікової психології.
3. Структура, функції вікової психології.
4. Теоретичні й практичні завдання вікової психології.
5. Методи вікової психології.
6. Проблема детермінації психічного розвитку.
1. Місце вікової психології в системі психологічних знань.
Певні уявлення про психіку людини, означувану колись словом «душа», зародилися у сиву давнину. А наукові знання про неї були здобуті зусиллями багатьох поколінь дослідників. З часом термін «душа» еволюціонував у термін «свідомість», увійшло в науковий обіг поняття «несвідома психіка».
Наприкінці XIX ст. наука почала різнобічно вивчати
особистість, динаміку її внутрішнього життя, внутрішні сили, що керують її поведінкою, виокремлюючи в цих процесах особливості, зумовлені її віком.
У давньому світі загальнопсихологічні знання розвивалися в лоні філософії, у цьому контексті здобувалися певні відомості, висловлювалися міркування, які стосувалися проблематики вікової психології в сучасному розумінні.
Вікова психологія є багатогалузевою академічною наукою, яка
вивчає психічний розвиток людини від народження до старості,
має чітко окреслений предмет дослідження,
послуговується загальнонауковими і специфічними методами, методиками, критеріями істини, описуючи свій предмет у спеціальних термінах, відокремлюючи його від предметів інших наук, наприклад від загальної психології, психофізіології, генетичної психології.
Як і будь-яка галузь психологічної науки, вікова психологія зосереджена на проблемах психічного життя людини, виокремлюючи в ньому зумовлені віковим розвитком особливості, тенденції, процеси.
Вікова психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного та особистісного розвитку людини на різних етапах її життя.
— Вікова психологія виявляє структурні зміни, новоутворення, що формуються з віком у психіці та діяльності людини, знаменуючи собою переходи до все нових ступенів її розвитку.
Розкриває умови та передумови, що визначають процес розвитку, співвідношення у ньому природних (спадковість, фізіологічне дозрівання організму) і суспільних факторів, а також роль історично сформованих суспільством цінностей (мови, досягнень науки, техніки, мистецтва, суспільних норм поведінки тощо) у становленні особистості.
— Особливу увагу звертає вона на рушійні сили індивідуального розвитку людської психіки, індивідуально-типологічні відмінності у психічному розвитку дітей, підлітків, молоді, дорослих і старих людей, чинники, що їх детермінують, тощо.
Зв’язок вікової психології є тісним із загальною, експериментальною, диференційною, генезисною, порівняльною, педагогічною, медичною, соціальною психологією, психологією аномального розвитку, психологією спорту, творчості, особистості, релігій, психолінгвістикою та психодіагностикою.
Особливо тісно пов’язана вікова психологія з генетичною психологією (психологією розвитку) – галуззю психології, яка вивчає зумовлені спадковістю психічні процеси і властивості особистості, особливості психічного руху, що проявляються у почуттях, відчуттях, уявленнях, а також специфіку процесів, результатом яких є думка.
Аналізуючи становлення психічних процесів, генетична психологія може опиратися на результати досліджень з дітьми чи дорослими, але самі діти (дорослі) не є предметом вивчення генетичної психології.
Тісний зв'язок існує між віковою і загальною психологією, яка вивчає загальнопсихологічні закономірності, визначає теоретичні засади і принципи псих. науки, її понятійний і категоріальний апарат, систематизує та узагальнює емпіричний матеріал психологічних досліджень. Майже всі видатні вчені, які переймалися проблемами загальної психології, збагачували своїми знаннями і вікову психологію.
Та якщо загальна психологія виявляє закономірності функціонування і розвитку психічних процесів, станів і властивостей, то вікова психологія вивчає зумовлену віком динаміку співвідношення між ними.
Вікова психологія активно взаємодіє з педагогічною психологією. Ця взаємодія зумовлена неможливістю розглядати навчання і виховання відірвано від віку школяра, без врахування досягнутого ним рівня розвитку.
Спираючись на дані вікової психології, зважаючи на вікові можливості особистості, педагогічна психологія формує методи навчання і виховання. Наукове обґрунтування мети, змісту навчання і виховання, педагогічних методів і технологій не може обійтися без урахування знань про вікові особливості дітей, підлітків і юнаків.
Важливим є зв'язок із соціальною психологією – наукою про взаємозв’язок, взаємозалежність, взаємовпливи соціального і психічного на рівні індивіда і спільноти. Дошкільник, молодший школяр, підліток і юнак у всіх видах діяльності формуються як особистість, тільки будучи включеними у життя соціальних груп, у суспільні відносини та міжособистісні стосунки, виконують в них певні ролі і функції.
Дані та висновки соціальної психології необхідні для з’ясування особливостей соціалізації (тобто засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду, які відбуваються у спілкуванні та діяльності) індивіда як носія певних суспільних відносин на різних стадіях його вікового розвитку.
Саме в аспекті професіоналізму спілкування та взаємодія мають безпосередній вихід на соціальну психологію, так як проблема соціально-психологічного розвитку безпосередньо пов’язана з проблемою психології спілкування, а професійна діяльність як чинник розвитку дорослої людини невід’ємна від спілкування.
Активно співпрацює вік. псих. з диференційною психологією, яка вивчає психічні відмінності між окремими індивідами і групами. На кожному етапі розвитку вікові особливості людської психіки виявляються в єдності з їх індивідуальною варіативністю.
Як стверджував укр.-рос. психолог С. Рубінштейн, реальний психічний розвиток людини завжди є конкретним індивідуальним процесом. Чим старша вона, чим складніші психічні процеси відбуваються в ній, тим більшу роль відіграють індивідуальні особливості, тим помітніші індивідуальні відмінності.
На перехід від зрілості до старості накладають відбиток індивідуальні відмінності. Передчасне старіння одних і соціальна й інтелектуальна активність («молодість») інших у період старіння зумовлюються способом життя людини як особистості і суб’єкта діяльності, мірою її соціальної зрілості. У процесі розвитку людини посилюється роль індивідуальних відмінностей та їх вплив на характер вікової динаміки психіки.
Актуальним є зв'язок вікової психології з акмеологією – галуззю псих. науки, яка вивчає закономірності та механізми розвитку людини на етапі зрілості, досягнення нею високого рівня розвитку. Акмеологія розглядає також розвиток інтелектуальних умінь і навичок психологічного відображення. Набуття соціального, морального і духовного досвіду, які є невід’ємними атрибутами майстерності та професіоналізму.
Акмеологія розглядає розвиток особистості і на етапах життя, що передували її зрілості.
— Плідною є взаємодія вікової психології з психологією інтелекту. Психологія інтелекту вивчає закономірності та особливості інтелектуального розвитку, інтелектуальної діяльності людини. Закономірність цього взаємозв’язку в тому, що одним з аспектів вікового розвитку людини є її інтелектуальний розвиток.
Логіка й психологія.
Психологія вивчає процес мислення конкретного індивіда (яка різниця в міркуваннях старця чи юнака?), а логіку — це не цікавить.
Логіка не вивчає мотивів процесу мислення, а психологія це вивчає.
Психологія вивчає мислення і психічно здорової, і психічно хворої людини; логіка — лише здорової.
— Вікова псих. використовує також дані психології особистості, психології емоцій, психології волі, психології здібностей та ін.
Вік. псих. послуговується також відомостями філософії, педагогіки, психофізіології, генетики, наркології, історії, географії, інших наук, водночас збагачуючи їх своїми відкриттями.
Об’єкт вікової психології, його специфіка.
Об’єктом дослідження вікової психології є людина на всіх етапах її життя.
Його специфіка в тому, що протягом життя в психіці людини відбуваються різні якісні перетворення. Їх дослідження потребує системного з'ясування загальних закономірностей вікового розвитку.
Як наука вікова психологія починається з моменту зустрічі двох людей з різними цілями:
психолога-дослідника, що має своїм завданням отримання істинного, точного знання про закономірності психічного розвитку, а також людини будь-якого віку, яку психолог вважатиме об’єктом дослідження.