18

Регенерація

Регенерація (від лат. regeneratio - відродження) - відновлення структурних елементів тканини замість мертвих.

У біологічному сенсі регенерація - це пристосувальний процес, який виник у ході еволюції і притаманний всьому живому.

Морфогенез регенераторного процесу складається з двох фаз - проліферації і диференціювання. У фазу проліферації розмножуються молоді, недиференційовані клітини. Ці клітини називаються камбіальними, стовбурними клітинами або клітинами-попередниками. Ділення клітин триває до цього часу, доки не буде заповнений дефект тка­нини. У фазі диференціювання молоді кліти­ни дозрівають, відбувається їхня структурно-функціональна спеціалізація,

Клітини організму на підставі їхньої ре­генераторної спроможності діляться на три групи - лабільні, відносно стабільні та постійні.

Лабільні клітини (мітотично активні клітини). Приклади лабільних клітин: ба­зальні епітеліоцити стовбурові кровотворні клітини в кістковому мозкові. Лабільні клітини діляться активно протягом всього життя, вони є джерелом для відновлення клітин, які безу­пинно гинуть. Лабільні клітини мають ко­роткий G₀ період (період відпочинку, або міжмітотичний період). Безперервна втрата зрілих клітин даної тканини - безперервний стимул для входження цих клітин в мітотичний цикл. Зрілі диференційовані клітини цих тканин не мо­жуть ділитися; їхня кількість підтримується діленням їх стовбурових лабільних клітин.

Пошкодження тканини, яка містить лабільні паренхіматозні клітини супроводжується швидкою регенерацією.

Але регенерація в тканинах з лабільними клітинами відбувається тільки тоді, коли після пошкодження залишається достатня кількість лабільних клітин.

Відносно стабільні клітини (зворотно постмітотичні або “відпочиваючі” клітини). Прикладами відносно стабільних клітин є паренхіматозні клітини найважливіших залозистих органів (печінка, підшлункова залоза) і мезенхімальні клітини (фібробласти, ендотеліальні клітини). Відносно стабільні клітини мають тривалий термін існування і тому xapaктepизyютьcя низькoю мітотичною активністю. Вони залишаються у фазі G₀ протягом тривалого часу (часто роками), але зберігають спроможність до ділення, входя­чи в мітотичний цикл по мірі виникнення потреби. На відміну від лабільних клітин, які є недиференційованими клітинами і ділять­ся часто, а дозрівають і стають функціоную­чими їхні нащадки - дочірні клітини, відносно стабільні клітини диференційовані і є функціонуючи­ми клітинами, які повертаються до ділення тільки при необхідності. Хоча відносно стабільні клітини мають тривалу стадію відпочинку, вони можуть швидко ділитися при виникненні потреби, наприклад, паренхіматозні клітини печінки швидко відновлю­ються після некрозу гепатоцитів.

Регенерація в тканинах, утворених з відносно стабільних клітин, вимагає наявності достатньої кількості життєздатної тка­нини для забезпечення регенерації паренхіматозних клітин, а також вимагає цілісності сполучнотканинної основи тканини. При вибір­ковому некрозі клітин канальців нирки (гостра ниркова недостатність) із збереженням сполучнотканинної основи ниркових канальців регенерація відбувається швидко і втрачені клітини замінюються шляхом ділення клітин канальців, які залишилися живими. З іншого боку, коли відбувається некроз і паренхіми, і сполучної основи тканини (інфаркт нирки), регенерація неможлива і загоєння відбувається шляхом формування рубця.

Постійні клітини (незворотно постмітотичні клітини). Прикладами постійних клі­тин є нейрони в центральній і периферійній нервовій системі і клітини міокарда. Постійні клітини не мають жодної здатності мітотич­ного ділення в постнатальному житті. Хоча на сьогодні доведено, що нейрони в деяких ділянках мозку можуть ділитися протягом онтогенезу (гіпокамп).

Пошкодження постійних клітин завжди супроводжується формуванням рубця. По­вна регенерація неможлива. Втрата пост­ійних клітин тому незворотна і на тлі поширеного некрозу, це може призводити до значного порушення функції органів.