НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ННІ Бізнесу

Кафедра державного управління

КУРС ЛЕКЦІЙ

З ДИСЦИПЛІНИ

УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ

Укладач

к.е.н., доцент

Жемойда О.В.

КИЇВ - 2007

Тема 1. Об’єкт, предмет, та методи управління регіональним розвитком

1. Поняття “РЕГІОН”.

2. Значення регіонального підходу до оцінки стану економіки країни.

3. Нормативні документи, направлені на підвищення ефективності заходів управління регіональним розвитком.

1. Поняття “Регіон”. Згідно з ЗУ “ПРО СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ” регіон - територія Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.

Регіон – (франц. region, від лат. region – область, район) – територія, яка відрізняється від інших територій за рядом ознак і характеризується певною цілісністю та взаємопов’язаністю її складових елементів. Є ключовим поняттям в регіоналістиці, регіонології, регіональній економіці, регіональній науці, регіонознавстві. Регіони виділяються з території відповідно до певних цілей і завдань, найголовнішою з яких є управління розвитком регіону.

Взагалі термін “регіон” походить від латинського region і у перекладі означає область, район, місцевість. Його переважно використовують для визначення різноманітних територіальних ланок однієї країни: адміністративно-територіальних одиниць, економічних районів, спеціальних (вільних) економічних зон, частини території кількох країн (наприклад, латиноамериканський регіон) чи навіть кількох континентів (наприклад, євроазіатський регіон) [Мельник 2000, с. 4). Відповідно під терміном “регіональна політика” слід розуміти державне чи міждержавне регулювання певної території незалежно від існуючих політичних і адміністративно-територіальних кордонів.

Регіон у національній економіці – це самостійно господарююча система, чітко обмежена територіально, матеріально і фінансово, діяльність якої визначається державними законодавчими актами, виходячи із стратегічних і тактичних цілей. Основні сфери регіону представлені галузевим виробництвом, що визначає його спеціалізацію, функціональну цілісність та інфраструктуру.

Відсутність зваженої регіональної політики веде до дезінтеграції будь-якої країни, що є особливо небезпечним чинником для держав з нетривалою історією демократичного розвитку. В Україні впродовж десятиліття незалежності регіональна політика не належала до пріоритетів внутрішньої політики держави, що означало, в свою чергу, відсутність структурованого і ефективного регіонального управління. Сьогоднішній етап державотворення дозволяє і вимагає законодавчого закріплення нової ідеології регіональної політики і формування нової архітектури регіонального управління. Бачення регіону виключно як адміністративно-територіальної одиниці, а регіонального управління як перманентного перерозподілу повноважень між місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування є неконструктивним, не відповідає соціально-економічним та політичним реаліям сьогоднішньої України.

На нашу думку, сьогодні поняття регіону не може бути звужене до поняття адміністративно-територіальної одиниці.

Регіон – це певна територія в рамках однієї держави чи групи держав, яка є однорідною за певними критеріями (економічними, демографічними, екологічними, етнічними, соціальними, культурними чи іншими) і за цими критеріями дана територія відрізняється від інших територій.

Виходячи з такого розуміння регіону, можна запропонувати різні способи класифікації регіонів, що в свою чергу буде визначати зміст регіональної політики, а також складну структуру та взаємодоповнюваність інститутів регіонального управління.

У залежності до існуючих адміністративно-територіальних одиниць, можна виділити такі види регіонів.

1. Регіон – це адміністративна одиниця субнаціонального рівня, яка має чітко визначені кордони, знаходиться в ієрархічній системі державного управління, на неї поширюється дія одного кола нормативно-правових актів. Під це визначення підпадають області України, Автономна Республіка Крим.

2. Регіон – це неадміністративна територіальна одиниця субнаціонального рівня. Мова йде про кілька областей, наприклад, Карпатський регіон, який, на думку більшості регіоналістів, об‘єднує Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку та Закарпатську області. Різновидом такого регіону може бути регіон, який включає частини адміністративно-територіальних одиниць, наприклад, регіон гірських Карпат, який об‘єднував би гірські населені пункти вказаних областей, які підпадають під дію закону “Про статус гірських населених пунктів”. В такому розумінні регіон також має чітко визначені територіальні межі, але його кордони не співпадають з кордонами адміністративно-територіальних одиниць (областей та районів).

3. Регіон – це територія, на якій реалізується (чи може бути реалізована) певна програма. Такий регіон має досить не чіткі характеристики, в тому числі територіальні, як правило, вказується тільки на його центр, а кордони можуть бути розмиті. Такий регіон існує в багатьох адміністративно-правових системах, а управління здійснюється в неадміністративних формах. Наприклад, рекреаційний регіон Українських Карпат.

4. Регіон, частина якого знаходиться за межами території, а отже і юрисдикції України (так звані єврорегіони).

Загальноприйнятим у регіоналістиці є також виділення проблемних регіонів, тобто регіонів, які характеризуються тими чи іншими аномаліями.

Відповідно, пріоритетною функцією держави є раціональне управління регіоном, тобто регулювання його галузевого виробництва з метою оптимального задоволення матеріальних, соціальних і духовних потреб громадян. Реалізація даної функції ускладнюється протиріччями між цілями галузевого і територіального управління. Галузеве управління спрямоване на задоволення потреб національної економіки у окремих видах продукції, а територіальне – передбачає створення умов для комплексного розвитку основних територіальних складових регіону, ефективного використання природно-ресурсного потенціалу, максимальне задоволення потреб місцевого населення. Усунення такого протиріччя можливе за чіткого визначення структурних підсистем регіону, його виробничих галузей, функціонально об’єднуючих елементів інфраструктури, органів управління і місцевого самоуправління.

Регіони як основні складові народногосподарського комплексу України утворюють його регіональну структуру, розвиток якої відповідає законодавчим актам адміністративно-територіального рівня, формам і методам управління. У рамках даного дослідження використано принцип розмежування регіонів як адміністративно-територіальних одиниць (область та район).

Регіони можуть бути будь-якого розміру - від міста (або району у великому місті) до величезних регіонів всередині континенту. Для позначення територіального обсягу регіону можуть застосовуватись такі терміни як "локальне регіональне утворення", "мікрорегіон", "мезорегіон", "макрорегіон" тощо. У разі виділення в середині країни з метою управління розвитком регіону він є основною складовою частиною державного територіального устрою, яка визначена єдиною політикою державного регіоналізму і має організаційну відокремленість, цілісність, економічну і географічну самодостатність, право місцевого самоврядування, систему державних органів, які є елементами (підсистемами) державної структури влади і управління країною. Так, у цьому випадку під регіоном може розумітися найбільша адміністративно-територіальна одиниця субнаціонального рівня, яка має виборну владу, юридичну незалежність та власний бюджет. В умовах України – це рівень областей та АР Крим.

Безвідносно до цілі територіального управління регіон може означати частину країни, що історично склалася і характеризується специфічними природнокліматичними умовами та відносно стійкими економічними й соціально-демографічними особливостями, певною спрямованістю розвитку продуктивних сил.

Основними критеріями виділення (виокремлення) регіону вважаються спільність народногосподарських і регіональних завдань, техніко-економічні особливості розвитку промисловості та сільського господарства, наявність суб’єктів господарювання, об’єднаних регіональними, економічними, політичними, соціальними, культурно-етнічними інтересами. [Богорад О.Д., Тевелєв О.М., Падалка В.М., Підмогильний М.В. Регіональна економіка. Словник-довідник. К., 2004., ст.212]