3.3. Нейтралітет як вибір моделі забезпечення національної безпеки України

Нейтралітет – тема дуже актуальна, і сьогодні стає відносно модною, хоча негатив з боку влади України досить яскраво виражений. На пострадянському просторі, в його європейській частині, залишилося тільки 2 держави, що не входять у будь-якій блок - Україна і Молдова. Якщо в ст.11 Конституції Молдови, написано, що вона нейтральна держава (хоча цей нейтралітет не оформлений згідно з міжнародним правом), то республіка Молдова проголошує свій постійний нейтралітет і не допускає розміщення на своїй території збройних сил інших держав. Україна - теж нейтральна, вірніше «позаблокова». Той факт, що ця «позаблоковість» України вже більше 15 років наводить на роздуми.

У вступній частині Конституції України: «Керуючий актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним Голосуванням, приймаємо Констітуцію – Основний Закон України».

У акті проголошення незалежності України записано: «Здійснюючі Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістічної республіки урочисто проголошує незалежність України та Створення Самостійної укріїнської держави – України.

Декларація про державний суверенітет України прийнята Верховною Радою Української Радянської Соціалістічної республіки 16 липня 1990 р.. В ній записано «Українська РСР проголошує урочистих про Свій намір стати у майбутньому Постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військовіх блоках і дотримується неядерних Принципів».

Конституція, як відомо, - основний закон країни. Дивимося далі, п. 5 ст. 85 Конституції України, «засади зовнішньої и внутрішньої політики визначаються Верховною Радою». Зараз у ВР саме розробляється новий Закон «Основні напрямки зовнішньої и внутрішньої політики України». Постанова ВР України від 2 липня 1993р: «З огляду на кардінальні Зміни, які відбуліся після розпаду СРСР, и які визначена Сучасне геополітічне становище України, проголошеній нею намір стати у майбутнє нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до новіх умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі в загальноевропейських структурах безпеки.

Отже, ця Постанова діє і відповідає Конституції, незважаючи на те, що Постанова датована 1993 роком, а Конституція України прийнята в 1996р. Але назва і зміст цієї Постанови повністю відповідають вимогам Конституції.

Колізія полягає в тому, що в 2003р. з'явився Закон про національну безпеку України, згідно з яким, Україна рухається в НАТО. Закон про основи націнальнї безпеки: Забезпечення повної и повноправної участі в загальноєвропейській та регіональній системах колективної безпеки, набуття членства в ЄС та організації південноатлантичного блоку». Теж Закон. За ідеєю, приймаючи цей Закон, на сесії ВР, потрібно було сказати, що всі попередні постанови й закони втратили чинність. Цього не було зроблено. Ось і виходить, що Україна, йде відразу в двох напрямках. Це «багатовекторна» країна не тільки на словах, а й відносно Законів.

Наступний момент, на який хотілося б звернути увагу, більш складний. Військова доктрина України 1993 року, з поправками 2001 року, коли вже діяла Конституція. Вона була затверджена Верховною Радою України. Потім її допрацьовували.

Тобто в 2001 році саме ВР курирувала розробку військової доктрини України. Цей процес рухався до кінця 2002 р., а в 2003 році раптом з'являється Закон України ВР № 39, де ВР, вступаючи в протиріччя з Конституцією, віддає свої права Президенту. Написано «Відповідно до цього Закону, розробляється и затверджується Президентом України Стратегія національної безпеки України, Воєнна Доктрина України …». Таким чином, вийшов прецедент. Тобто існувала військова Доктрина, затверджена ВР, новий проект, який розроблявся ВР, - це все відкинуто - і виданий новий Закон. За яким, він суперечить Конституції, право розробки Військової Доктрини віддається Президенту.

На підставі цього Закону Кучма в 2004р. видає Указ Президента «Про воєнну доктрину України». Цей Указ вийшов у червні. У липні 2004 р. Президент України Леонід Кучма офіційно заявив, що з військової доктрини республіки вилучено положення про підготовку його країни до вступу в НАТО. Потім до влади прийшов Ющенко, і ввів поправку в квітні 2005 року, що «кінцевою Метою є вступ до НАТО». Ось такі колізії.

Справа в тому, що Нейтралітет, який закладений в Декларації про незалежність, відповідає інтересам Україні повністю. Відповідає в плані безпеки.

Аналізуючи європейську політику, її нову і новітню історію і якщо звернути увагу на європейські країни, насамперед нейтральні країни - це, Австрія та Фінляндія, Ірландія і Швеція... Австрія входила до складу Німеччини, а Фінляндія - до складу Росії. Можна провести чіткі паралелі. Не слід прямолінійно сприймати нейтралітет - це панацею. Всі європейські держави, які стали нейтральними, зробили цей крок вимушено. Тобто, обставини змушують.

Обставини, які змусили Австрію: 1) після війни гостро стояло питання державності, бути чи не бути Австрії самодостатнім самостійною державою, адже раніше вона входила до складу Німеччини. 2) Питання виведення військ.

У Фінляндії – це питання взаємин з Росією і ліквідація військово-морської бази ПОРКАЛА-Удд. Угода була підписана на 50 років.

В Ірландії – питання, яке до цих пір стоїть досить гостро - це Белфаст - загроза бути поглинутим Англією. І в частині Ірландії - це боротьба католиків і англіканської церкви (насправді це великі об'єднання).

У Швейцарії – питання про єдність держави. Оскільки там був вплив Італії, Німеччини і Франції, і на початку 19 століття там, подібно України на порозі 21 століття, стояло питання про цілісність держави. Це проблемаі нашої країни Схід-Захід.

Таким чином, всі ці чинники, як би підсумовувалися в Україну. Причини, які призвели до нейтралітету, змусили піти на нейтралітет, вони якраз і зосередилися в Росії.

Приміром, Фіни констатують, що 1) протяжність їх кордону з Росією (1400 км) і 2) 2 війни 1939-40г.г і 1941 - 44г.г змусили шукати вихід - і він виявився досить вдалим. Зараз, як бачимо, відносини Фінляндії з Росією дуже хороші. У нас є така ж проблема - 2000 км сухопутного кордону лише з Росією. Незважаючи на те, що у нас була торгова війна, словесна, потрібно враховувати, що жити-то все одно поруч. Фінляндія на 80% по енергоносіях залежить від Росії. Повна аналогія з нашою ситуацією.

Ми вважаємо, що та ситуація, яка склалася на Україні – це проблема “Схід – Захід”; це 5 конфесій, які конфліктують між собою, це проблема двох мов. До речі, у Фінляндії ця проблема стояла досить гостро і вирішувалася протягом 20 років у 20 - 30 роки - у результаті двомовність вони записали в Конституції – це окрема дуже цікава тема. Повна абсолютна аналогія проблем. Тому, потрібно замислитися, можливо, це саме те правильне рішення.

Нейтралітет - це те положення, яке повинно влаштовувати не тільки Україну. Щоб Україну визнали, її нейтралітет повинен влаштовувати Європу і Росію. Якщо дивитися на стан подій, які зараз відбуваються у нас в Україні, то варіант нейтралітету України на сьогодні влаштовує Росію.

Для Європейського Союзу цей варіант (нейтралітет Україніи) прийнятний, тому що їм потрібна стабільність в поставках енергоносіїв через територію Україну і їм в Європі не потрібна зона підвищеної небезпеки і конфлікту (України, Росія, опікується США). Відома позиція Франції, яка категорично проти вступу України в ЄС. Французи не приховують, що Українаі, як член НАТО в Європейському Союзі не бажана. Тому що сьогодні ситуація міняється: так, НАТО залишається парасолькою безпеки, але Європа сьогодні напрацювала свою систему колективної безпеки. Є відповідні документи, які регламентують взаємодію системи Безпеки ЄС і НАТО. Вони передбачають як спільне взаємодія на базі інфраструктури НАТО з використанням Штабу НАТО і представників ЄС, так і самостійне проведення операцій. Приклад операцій, що проводяться європейцями самостійно – Конго і Ліван. До Лівану, як Ви знаєте, НАТО не допустили, що є важливим знаковим моментом, який треба враховувати.

Тому, коли йдеться про НАТО, ЄС і нейтралітет, то ми повинні бачити Україну з боку. Україні – як найбільшій за територією європейській державі входження в НАТО, а потім в ЄС Україна разом з Польщею, - це близько 100 млн. чоловік. У Європі Польщу вважають лобістом Сполучених Штатів, а це для Європи це небажано.

Повертаючись до проблем безпеки, зазначимо, що всі нейтральні країни є членами ЗЄС та ЄС (Австрія, Швейцарія, Фінляндія) та беруть участь у бойових діях в Афганістані. Але під керівництвом Європейського Союзу. Тобто нейтралітет, на кшталт австрійського і фінського, – це майбутнє України.

Противники нейтралітету України не хочуть аналізувати і враховувати ці чинники, не хочуть аналізувати причини, що призвели європейські країни до нейтралітету. І про систему колективної безпеки Європи, про її розвиток, про її плани на майбутнє, про її операції – ще мало що відомо, практично немає інформації.

Якщо ми входимо до ЄС, який, безсумнівно, за можливостями військової складової поступається НАТО, але ми для ЄС - вагома країна, значить, помітна, значить, зовсім інше ставлення. І вони в нас потребують, тому що вони конкурують з США, домагаючись своєї, європейської самостійної політики.

Україна від нейтралітету нікуди не піде. Це завдання не має іншого рішення. І той законопроект, який готується зараз в Україні буде винесений на голосування, і, природно ВР проголосує. Швидше за все прийняття нейтралітету для України неминуче.

Висновки до розділу 3

Викладене у розділі 3 дозволяє дійти таких висновків:

Як вбачається, політика нейтралітету для України, у разі вибору нею статусу нейтральної держави, значно поліпшиться. Прийняття цього статусу дозволить Україні будувати рівноправні економічні відносини з усіма державами, не беручи до уваги їхню причетність до військово-політичних блоків. При цьому до України не можуть застосовуватися дискримінаційні заходи. З досвіду нейтралітету Австрії, Швейцарії, Швеції та Фінляндії слід очікувати сприятливих умов для розвитку економіки, а також зростання інвестицій за рахунок появи реальної можливості, гарантувати іншим державам і приватним фірмам стабільність розвитку зовнішньої і внутрішньої політики України на довгостроковий період.

У сформованих обставинах важливо те, що нейтралітет зможе стати гарантією збереження територіальної цілісності та єдності України, а також дозволив би їй утримувати безпечну дистанцію від Росії і не дав би повторити долю Білорусі, що позбулася при тісному зближенні з РФ більшої частини свого суверенітету. Значно б зменшилася напруга в суспільстві щодо вирішення питання орієнтації України на “Захід” або “Схід”, а також вступу до НАТО, повномасштабного приєднання до СНД або до військово-політичного союзу Білорусь-Росія.

Проте, не можна не погодитися з тим, що відкрита боротьба проти прагнення України стати нейтральною не буде підтримана переважною більшістю населення будь-якого цивілізованого держави та їх урядами. Отже, доходимо висновку, що в результаті набуття реального нейтралітету, Україна, враховуючи розміри її території та чисельність населення, з часом дійсно могла б стати однією з основних нейтральних держав світу й отримати новий імпульс для свого розвитку та європейської інтеграції.