Розділ 3 нейтралітет як стратегія зовнішньополітичної діяльності україни

3.1. Нейтралітет як зовнішньополітична стратегія України

Українська спільнота останнім часом має різні точки зору з найрізноманітніших питань. Серед усіх цих проблем дуже гостро стоїть питання про те, на чиїй же стороні Україна та про необхідність для неї виступати в майбутньому до НАТО, і з ким треба в майбутньому їй дружити. І останнім часом все більше Україні починають нав'язувати, саме нав'язувати питання членства в НАТО.

Навіщо ж Україні вступати в НАТО, і навіщо НАТО вступ нашої країни. А відповідь лежить на поверхні, описаний у визначенні терміна - нейтралітет, п.2., а саме в разі вступу України в НАТО вона зможе надавати територію для використання воюючим сторонам (базування, транзит, переліт тощо). За договором вони орендуватимуть територію до певного терміну, а потім знайдуть нову базу в Чорному морі. А ось нейтральний статус і можливість його отримання одразу втратить свій зміст. Тому і буде для НАТО дуже вигідним прийняття рішення про членство України в НАТО.

А нейтральний статус Україні дасть набагато більше можливостей і перспектив на майбутнє. Нейтральний статус держави дає державі можливість вирішувати конфлікти сторін, а чим це не просування своїх інтересів в світі, це також і світовий авторитет і визнання, якого ніколи не досягти слузі вояки. Також нейтральний статус держави здатний захистити саму державу від різних внутрішніх конфліктів, т.к. якщо нейтралітет визначений як державна політика, то усілякі конфлікти просто визначаються поза законом і швидко локалізюється.

Це питання є дуже важливим для вирішення долі країни у майбутньому. Наприклад, в кінці 1990-х років багато австрійські політики, в тому числі на вищих державних посадах, всерйоз ставили питання про скасування нейтралітету і доцільності членства країни в НАТО. Проте населення країни і опозиційні партії вирішили не поспішати. Вже на початку 2000-х років в керівні політичні кола цієї країни почало повертатися розуміння, що нейтралітет є важливим фактором міжнародної та національної безпеки.

1995 р. Туркменістан проголосив постійний нейтралітет. 12 грудня 1995 була прийнята Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 50/80, в якій висловлюється сподівання на те, що "статус постійного нейтралітету Туркменістану буде сприяти зміцненню миру та безпеки в регіоні".

У цій резолюції ООН “визнає і підтримує проголошений Туркменістаном статус постійного нейтралітету”. Подібний унікальний документ прийнятий вперше в діяльності всього міжнародного співтовариства націй. Підтримка нейтралітету ООН – рідкісне явище в більш ніж півстолітній історії цієї міжнародної організації. Резолюція ГА ООН закликає поважати і підтримувати нейтралітет Туркменістану. За її ухвалення на сесії ГА проголосували 185 держав-членів світового співтовариства.

Останнім часом темі відносин з Євросоюзом і Російською Федерацією присвячено багато уваги. Природним чином тема полярних відносин України з сусідами набула новий, свіжий відтінок актуальності.

Отже, нейтралітет Україні, щодо ЄС та Росії став би тією золотою серединою - для втілення цього в життя необхідна лише політична воля.

Разом з тим, щодо України із структурами ЄС до цих пір немає ніякої конкретики.

Висновок напрошується сам по собі. Ні ЄС, ні українські політики по-справжньому не хочуть злиття. Тобто, як би проводяться заходи щодо впровадження в життя всіх необхідних формальностей. Проводяться двосторонні зустрічі на різних рівнях.

Але, по-перше, Європі не потрібна Україні в тому вигляді, в якому вона є зараз. З такими демографічними показниками, українські політики повинні бути представлені в Європарламенті на рівні Франції та Італії, що спричинило б неминучу розкроювання політичної карти. По-друге, для Європи наша країна стала грати роль такого собі буфера у відносинах з РФ. Причому такого «буфера», якого вже нічим не можна замінити - «вже не Європа, але ще не Росія».

Україна поволі відводиться те місце, яке займає Туреччина. Це держава стала кандидатом на вступ до ЄС в 2000 році за умови реформ, зокрема законодавства про захист прав людини. Минуло більше десяти років, але все частіше лунають голоси, що Туреччина не дуже бажаний гість в якості члена ЄС. Щось подібне може відбуватися і відбувається з України. Протягом довгого періоду часу, країна буде, як баласт між Сходом і Заходом.

Так і у відношенні з Росією перешкодою став банальний меркантильний інтерес. Як би не говорили про «Руський світ» у світлі братніх відносин між народами, але все це побудовано на нестримних імперських амбіціях Кремля.

У результаті, без самосвідомості як нації, без вимальовування чітких кордонів національної ідентичності, без внутрішнього мотивації для змін - не вийде нічого поміняти. Поки в суспільстві і серед політиків не зрозуміють, що в першу чергу «ми - українці», а не європейці чи росіяни, буде важко зрушити з місця.

Політичний нейтралітет України це не багатовекторність, і не авторитаризм місцевих володарів, а втілення демократії в суспільстві зсередини. Адже тільки завдяки чіткій політичній волі в нашій країні можна дістатись змін після довгих років.

З огляду на наведені міжнародні правові норми та особливості сучасної ситуації у сфері міжнародної безпеки, обираючи модель забезпечення національної безпеки України, бажано враховувати наступні зауваження, що стосуються нейтрального статусу.

1. У законодавстві України немає правових засад, які б визначали пріоритетом зовнішньої політики набуття нею нейтрального статусу. Базовим положенням руху за нейтралітет України є посилання на преамбулу Конституції України, де згадується Акт про проголошення незалежності України (24 серпня 1991р.), в якому, своєю чергою, міститься положення про виконання Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990р.). У Декларації дійсно йшлося про намір держави набути статусу постійного нейтралітету: “Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї”.

Прийнятий за результатами референдуму 1991р. Акт про проголошення незалежності України не підтвердив наміри нейтралітету, оскільки його положення: “здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України”, – стосується винятково зазначених у ньому аспектів: верховенство Законів України на її території, незалежність і самостійність держави, неподільність і недоторканність її території. Таким чином, посилання в Конституції України на Акт про проголошення незалежності жодним чином не стосується нейтрального статусу. Більше того, відсутність у ній відповідних положень про нейтральний статус України автоматично позбавляє правових засад про наміри “стати в майбутньому постійно нейтральною державою”, – оскільки в законодавстві України (верховенство якого на її території проголошується Декларацією про державний суверенітет), крім курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію, іншого не визначено.

Згадаймо, що в ухваленій Постановою Верховної Ради УРСР від 19 червня 1991р. Концепції нової Конституції України йшлося про необхідність внесення до неї окремої глави “Неучасть у військових блоках. Постійно нейтральний і без’ядерний статус”, у якому передбачалося конкретизувати відповідні положення Декларації про державний суверенітет України. Той факт, що це положення ухвалене не було, говорить само за себе. І намір повернути процес у зворотному напрямі є лише спробою реваншу.

2. В умовах глобалізаційних процесів, відсутності міжблокового протистояння та крупномасштабних воєнних конфліктів, виходу на авансцену світової безпеки міжнародного тероризму статус воєнного нейтралітету втрачає сенс. Від загроз, пов’язаних з міжнародним тероризмом, не врятує ні воєнний, ні постійний нейтралітет. Та й незрозуміло – стосовно кого він запроваджується. Бути нейтральними до терористів у сучасних умовах, коли відбуваються докорінні зміни в геополітиці, навіть успішні європейські нейтральні країни (Австрія, Фінляндія, Швеція) постали перед складним вибором засобів подальшого забезпечення національної безпеки та поступово “дрейфують” у напрямі систем колективної безпеки.

3. Історичний досвід свідчить про можливість порушення самопроголошеного нейтралітету “сильною стороною”. Так, під час Першої Світової війни нейтралітет Бельгії і Люксембургу був порушений Німеччиною; в 1915р. Туреччина порушила нейтралітет Греції; напередодні Другої Світової війни (1936р.) нейтралітет Бельгії і Люксембургу повторно порушений Німеччиною; у 1939р. нею ж порушено нейтралітет Нідерландів; нейтралітет Ісландії, оголошений в 1918р. в односторонньому порядку, ніким не був визнаний, а згодом (у 1940р.) – скасований.

Не можна не враховувати і досвід порушення СРСР самопроголошеного нейтралітету Угорщини під час подій 1956р. Варто нагадати: після обрання 23-24 жовтня 1956р. нового керівництва Угорської партії трудящих та нового Уряду Угорщини, СРСР ввів на її територію додаткові війська. У відповідь на це, 1 листопада 1956р. Уряд І.Надя оголосив про вихід країни з Організації Варшавського Договору (ОВД) та вибір нею нейтрального статусу. Однак це не завадило Радянському Союзу за політичної підтримки країн-членів ОВД і Китаю розпочати військову інтервенцію (операція Вихрь, у якій брали участь близько 60 тис. військових) з метою придушення угорського повстання, арешту революційного Уряду та заміни його на маріонетковий, на чолі з комуністичним лідером Я.Кадаром.

Загалом виявляється, що самопроголошений нейтралітет є не дійсним статусом держави, а лише декларацією про бажання держави убезпечити себе від зовнішнього втручання. До речі, всі названі вище країни, нейтралітет яких був порушений, після Другої Світової і холодної воєн стали членами НАТО.