Розділ 2 види нейтралітету у міжнародному праві

2.1. Нейтралітет як вид статусу держави в міжнародно-правових відносинах

Зростання кількості конфліктів неміжнародного характеру і відрізняє їх жорстокість, що надає особливого значення поширенню на них певних гуманітарних норм. Основні загальновизнані норми щодо конфліктів неміжнародного характеру містяться в ст. 3, загальної для всіх Женевських конвенцій 1949 р.

Нейтралітет - один з найдавніших інститутів права війни. Однак у сучасному міжнародному праві він знайшов чимало нових рис. Як інститут міжнародного гуманітарного права він розглядається насамперед як інструмент, покликаний захистити населення держави від лих, пов'язаних із збройним конфліктом.

Після набуття чинності Статутом ООН, що поставив застосування сили поза законом і зобов'язав держави співпрацювати в підтримці миру і безпеки, в літературі почали висловлюватися погляди, що заперечують можливість нейтралітету. Необгрунтованість такого роду поглядів була підтверджена Міжнародним судом. У Консультативному укладанні про ядерну зброю Суд визначив, що принцип нейтралітету має кардинальне значенням, аналогічне тому, яке належить іншим гуманітарним принципам і нормам.

У класичному вигляді нейтралітет являв собою персоніфікацію міжнародної політики держави в умовах традиційної політики „балансу сил”. Країна намагалася набути нейтрального статусу, коли опинялась між різними центрами силового протистояння.

Аналіз розвитку і специфічних рис нейтралітету дозволяє з упевненістю констатувати, що він склався в самостійний інститут міжнародного права. Це доводять як особливі форми його встановлення, так і специфіка правовідносин випливає як для постійно нейтральних держав, так і для тих країн, які визнали цей статус.

Постійний нейтралітет - встановлюється шляхом міжнародної угоди зобов'язання держави не брати участь в якій би то не було війни, крім випадків збройного захисту власної території від нападу або від спроб воюючих держав включити її в орбіту війни. Учасниками такої угоди є нейтралізуюча країна і зацікавлені в нейтралізації держави, - як правило, великі держави.

Причому, визнання нейтралітету країни міжнародною спільнотою є важливою обставиною. Як відомо, постійно нейтральною є держава, чия незалежність і цілісність гарантуються міжнародними договорами. Слід також мати на увазі, що постійний нейтралітет відрізняється від евентуального, тобто нейтралітету під час війни, коли держава бере на себе зобов'язання не брати участі в тому чи іншому збройному конфлікті.

Особливою формою нейтралітету було висунуте Росією, а потім підтримане Данією і Швецією (під час війни північноамериканських штатів з Великою Британією 1780 року), поняття збройного нейтралітету, що регулювало відносини нейтральних і воюючих країн у сфері судноплавства й торгівлі під час війни.

Тобто, за своїм змістом, постійний нейтралітет є значно ширшим поняттям, що включає евентуальний нейтралітет як постійну складову, але не обмежується ним і передбачає заборону для постійно нейтральної країни будь-яких дій, які в майбутньому можуть призвести до участі у війні. Такий нейтралітет має чітке антивоєнне спрямування і передбачає дві взаємопов'язані складові: неучасті та невтягнення. Традиційний нейтралітет передбачає необмежене право нейтральної країни на самооборону від збройного нападу.