Тема: Окупаційний режим. Нацистський „новий порядок”. Розгортання руху Опору та його течії в Україні. Радянське підпілля та партизанський рух. ОУН на початку війни. Створення УПА. Україна в 1943 р. Визволення Києва. Україна на завершальному етапі війни (1944 -1945). Втрати України в роки війни.

План

1. Фашистський "новий порядок". Діяльність ОУН в роки війни.

2. Рух Опору в Україні:

а) радянський партизанський та підпільний рух;

б) створення та діяльність Української повстанської армії (УПА).

3. Трудовий подвиг українського народу.

4. Україна на завершальному етапі війни.

Література:

1.Турченко ф.Г. Новітня історія України (1917-1945). 10 клас: Підручник. - К.: Генеза, 2000. - С.З13-338.

2. Новітня історія України (1900-2000). - К., 2000,- С.313-325.

3. Коваль Ю., Кульчицький С., Курносов Ю. Історія України. — К., 1992. - С. 327-339, 344-348.

4. Бойко О.Д., Історія України. - К., 1999. - С.397-414.

1) 22 липня 1942 р. із захопленням німцями м. Свердловська Ворошиловградської області вся територія України була окупована.

Відповідно до плану "Ост" (план окупації СРСР, розрахований на 30 років) , населення України мало бути знищено або переселено за Урал, натомість Україну мали колонізувати 8-9 млн. німців.

Плани знищення німцями населення в Європі були такими:

євреїв мали знищити на 100%;

поляків - на 80%;

галійців - на 65%

українців та росіян - на 100%.

Всього ж в СРСР планувалося знищити та переселити за Урал 140 млн. осіб.

Цю програму німці почали здійснювати вже під час війни. Для реалізації окупаційного "нового порядку" були створені спеціальні окупаційні війська та окупаційна адміністрація, що знаходилися під управлінням міністерства окупованих східних територій (Розенберг).

Окупаційні війська мали право розстрілювати без суду і слідства, вилучати у населення будь-які цінності. Всі закони, що були впроваджені на окупованих територіях, закінчувалися словами: "...неможна. Кара - розстріл".

В усіх інструкціях німецького командування окупаційній адміністрації містилися вимоги: "Не будьте м'якими і сентиментальними", "У випадку виникнення сумнівів щодо правильності вибору заходів, що їх необхідно вжити, треба виходити з того, що найжорстокіші заходи і е водночас найбільш правильними".

Особливе місце в планах німецького командування займала Україна. "Україна стане місцем утілення творчого духу германців" - так вважав Ерік Кох.

За Україною не визнавали право на будь-яке державне існування, а її територію розглядали як "німецький простір", "німецьку Індію, яку легко завоювати і без великих труднощів можна нею управляти".

Територія України була розчленована на:

1. Рейхскомісаріат "Україна" з центром у м. Рівному. На посаду рейхскомісара було призначено Є.Коха, який навіть серед німецьких чиновників відзначався своєю жорстокістю.

2. Західноукраїнські землі під назвою "дистрикт (округ) Галичина" були включені до генерал-губернаторства, що охоплювало польські землі з центром у Кракові .

3. За домовленістю з Румунією Одеська, Миколаївська та частина Вінницької області та Молдавія утворили губернаторство "Трансністрія" в складі Румунії. в складі Румунії залишалася Північна Буковина.

4. Східні прифронтові області підпорядковувалися вермахту (німецькому військовому командуванню).

5. Карпатська Україна з 1939 р. залишалася в складі Угорщини.

На окупованій території встановлювався „новий порядок":

- припиняє роботу система охорони здоров'я;

- закриваються всі навчальні заклади (Гіммлер вважав, що "освіта - це розкладаюча отрута", проте з 1942 р. в Україні діють 4-річні школи, в яких навчають рахувати, ставити підпис, писати - не обов'язково);

- у населення вилучається все, що має будь-яку цінність, конфісковується житло;

- організовуються примусові роботи для всього населення віком від 14 до 65 років, молодь вивозять на роботу в Німеччину ("остарбайтери");

- всіх комуністів, антифашистів, євреїв, циган та ін. верстви населення відправляють у концтабори;

- практикуються масові розстріли.

Українські націоналісти з ентузіазмом вітали напад Німеччини на СРСР. Вони навіть зуміли домовитися з німецьким командуванням і на поч.1941 р. сформували два батальйони "Нахтігаль" та "Роланд" в складі німецької армії (загальна чисельність близько 700 осіб, займалися охороною комунікацій).

З точки ж зору німців основна користь ОУН полягала в тому, щоб служити диверсійною силою для створення хаосу в радянському тилу. Тому коли 30 червня 1941 р. представники ОУН-б проголосили у Львові відновлення української держави, главою якої було обрано Я.Стецька, німці почали арешти лідерів ОУН.

З цього часу ОУН веде боротьбу не тільки проти радянської влади, а і проти німецьких військ.

2) На окупованій німцями територіях срср, як і в інших країнах Європи, активно розгортається рух Опору. В срср рух Опору був представлений двома напрямками - радянським та націоналістичним.

Вже в липні 1941 р. ЦК ВКП(б) видав постанову про організацію боротьби в тилу ворога, який вже захопив майже всю Білорусію, Прибалтику, Молдавію і 1/3 території України.

Перший етап радянського партизанського руху в Україні (1941-1942 рр.) був вкрай невдалий. Більшість партизанських загонів була розгромлена.

Серед причин невдач першого етапу були:

• поспішна організація загонів, без врахування особливостей місцевості ;

• відбиралися люди ненадійні, без знань тактики партизанської та підпільної боротьби;

• не вистачало озброєння та засобів зв'язку.

На другому етапі (кінець 1942—1944 рр.) підпільна та партизанська мережа на Україні не тільки була відновлена, а і значно розширена. Дії партизан координували Центральний та Український штаби партизанського руху (український штаб очолив працівник НКВС Т.Строкач).

Найвідомішими з них були:

* Путивльські загони під командуванням С.Ковпака та С.Руднєва (на Сумщині);

* Загін під командуванням О.Федорова (на Чернігівщині);

* Загін під командуванням О.Сабурова (на Сумщині та Брянщині).

Загальна чисельність радянських партизанів точно не визначена. Найбільш вірогідною є цифра - 220 тис. осіб.

Найефективнішими були зброї ні партизанські дії:

- напади на ворожі гарнізони;

- диверсії на комунікаціях (операції "Концерт" та "Рейкова війна");

- рейди по ворожих тилах (Ковпака - в Карпати, Сабурова - на Житомирщину, Федорова - на Волинь);

- підтримка наступальних операцій радянських військ.

Особливо широка взаємодія партизанських загонів з регулярними військами почалася з 1943 р. Було сформовано 1-у Українську партизанську дивізію, яка під командуванням П.Вершигори здійснила рейд на Сан і Віслу.

Метою радянського партизанського руху були не тільки суто воєнні дії, а і:

дестабілізація обстановки в ближчому тилу ворога;

підтримання наді і у неминуче повернення радянської влади;

створення ефекту безперервності і снування радянської влади як єдино законної.

Одночасно з партизанами в містах широко діяли радянські підпільні організації. Найбільш відомими були:

• "Молода гвардія" (1942—1943) в м. Краснодоні Ворошиловградської (Луганської) області;

• "Партизанська іскра" (1941—1943) в с. Кримки Одеської (зараз Миколаївської) області;

• "Арсеналець" і "Смерть німецьким окупантам" в Києві.