Складні випадки керування у ділових паперах

Керування – один із способів поєднання слів, при якому слово вимагає конкретної відмінкової форми іншого слова, тобто керує формою іншого слова: оплачувати проїзд, платити за проїзд.

Досить часто в ділових паперах трапляється неточність та двозначність формулювань, безпредметні й не дуже грамотні розмірковування, нечіткість у висловленні думки.

Щоб уникнути таких помилок слід звернути увагу на сполучуваність слів у тексті документа.

При дієсловах, які вимагають неоднакових відмінків від іменників, не вживається спільний додаток: Ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методів. Треба опанувати – методами, але вдосконалення – методів; Для організації роботи замало самого інформування, повідомлення фактів. Повідомляти – факти, інформувати – про факти. Спільний додаток неможливий.

У стійких словосполученнях не замінюються окремі слова і не вводяться нові. Від цього словосполучення руйнується, а текст стає неграмотним: кожного взяло за самолюбство (перероблено вислів узяло за живе), для відома і для діла (перероблено до відома), для розуму і душі (перероблено до душі).

Близькозначні слова (синоніми) можуть вимагати після себе неоднакових відмінків: повідомити директору (кому?) – інформувати директора (кого?); опанувати (що?) мову – оволодіти (чим?) мовою; властивий (кому?) – характерний (для кого?); сповнений (чого?) – наповнений (чим?); оснований (на чому?) – заснований (ким?); торкатися (чого?) – доторкатися (до чого?).

Добираючи українські відповідники до російських, слід розрізняти мовні засоби: благодарить (кого?) – дякувати (кому?); причинять (что?) – завдавати (чого?); нуждаться (в чем?) – потребувати (чого?); подражать (кому?) – наслідувати (кого?).

Контрольі питання

1. Прямий порядок слів у текстах офіційно-ділового стилю.

2. Роль вставних конструкцій у текстах професійного мовлення.

3. Узгодження підмета з присудком у професійних і ділових паперах.

4. Складні випадки керування у професійних текстах.

Поняття літературної мови. Мовна норма

Українська мова є єдиною національною мовою українського народу. Вона існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;

б) у нижчих формах – її територіальних діалектах.

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, театр, науку і освіту та побут людей.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя. Основоположником по праву вважають Т. Г. Шевченка.

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм:

1. орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень)

2. графічні (передача звуків на письмі)

3. орфографічні (написання слів)

4. лексичні (слововживання)

5. морфологічні (правильне вживання морфем)

6. синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень)

7. стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування)

8. пунктуаційні (вживання розділових знаків)

9. мовленнєвий етикет - це правила мовленнєвої поведінки, прийняті національним колективом мовців, це стійкі формули спілкування (вітання, прощання, побажання, запрошення та ін.)