14.Болонський процес

– це процес розпізнавання однієї освітньої системи іншою в європейському просторі. Якщо майбутнє України пов'язане з Європою, то не можна надалі стверджувати, що Болонський процес має для нас лише просвітнє та пізнавальне значення. Надання високої оцінки національній системі освіти не має заспокоювати нас і стримувати глибинне її реформування.

інтеграційний процес у науці й освіті має дві складові: формування співдружності провідних європейських університетів під егідою документа, названого Великою хартією університетів (Magna Charta Universitatum), та об'єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами. Головна мета цього процесу – консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі

Наступний етап Болонського процесу відбувся у Празі 19 травня 2001 року, де представники 33 країн Європи підписали Празьке комюніке. Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18–19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Четвертий саміт Болонського процесу заплановано провести 19–20 травня 2005 року в Бергені (Норвегія). На всіх етапах Болонського процесу було проголошено, що цей процес добровільний; полісуб'єктний; такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; такий, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; багатоваріантний; гнучкий; відкритий; поступовий. Але не слід ідеалізувати Болонський процес. Він нерівномірний, суперечливий, складний. Його цілі ще дуже гіпотетичні. Втім, з урахуванням усіх «за» і «проти» для країн, які прагнуть до економічного і суспільного розвитку і, зрештою, вступ до Європейського Союзу (ЄС), альтернативи Болонському процесові немає. Ми вже значно спізнюємося щодо цього.

15.Зміст і структура лекції

За своєю структурою лекції можуть відрізнятися одна від одної. Все залежить від змісту і характеру матеріалу, що викладається, але існує загальний структурний каркас, який можна застосовувати до будь-якої лекції. Перш за все це повідомлення плану лекції і суворе йому слідування. Вступна лекція. Вона знайомить студентів з метою і призначенням курсу, його роллю і місцем у системі навчальних дисциплін. Оглядово-повторювальні лекції, що читаються в кінці розділу чи курсу, повинні відображати всі теоретичні положення, які складають науково-понятійну основу даного розділу або курсу, виключаючи деталізацію і другорядний матеріал. Оглядова лекція. Це не короткий конспект, а систематизація знань на більш високому рівні. Психологія навчання показує, що матеріал, викладений системно, краще запам'ятовується, допускає більшу кількість асоціативних зв'язків. В оглядовій лекції слід розглянути також особливо важкі питання екзаменаційних білетів.

16. Становлення коледжів інститутів академій

Основними результатами трансформації освітньої системи протягом 90-х років стали:

Запровадження ступеневої системи вищої освіти, а також чотирьох рівнів акредитації вищих навчальних закладів та

дипломів їх випускників:

• рівень І —технікуми, а також подібні до них училища й школи, що готують молодших спеціалістів;

• рівень II — коледжі, які готують бакалаврів за чотирьохрічною програмою на базі повної загальної середньої освіти;

• рівні III і IV — університети, академії, інститути, які готують бакалаврів і спеціалістів (заклади рівня III), а також

• магістрів (заклади рівня IV);

Назріла деідеологізація вищої освіти набула характеру формального вилучення комуністичної ідеології з навчальних

закладів, але залишила ряд складних і досі нерозв’язаних проблем:

• не вдалося сформувати нової методології викладання дисциплін соціально–гуманітарного циклу;

• значна частина викладачів дисциплін соціально–гуманітарного циклу залишились у полоні марксистських

схем і уявлень суспільного розвитку;

• зосередження практично необмеженої влади в руках університетського менеджменту без розвинених демократичних

• традицій громадського контролю призвело до посилення бюрократизованості та корумпованості у вищих навчальних

закладах;

Вироблення нового погляду на гуманізацію та гуманітаризацію вищої школи знайшло відображення в наступних рішеннях:

• Відчутно збільшено та уніфіковано обов’язковий цикл дисциплін гуманітарного спрямування, який збагатився рядом

актуальних навчальних курсів і сучасних світоглядних концепцій;

• Урізноманітнилась методика вивчення соціально–гуманітарних дисциплін за рахунок відмови від вузького кола

усталених догматичних прийомів (наприклад, обов’язкове і велике за обсягом конспектування першоджерел), натомість,

укорінився полегшений белетристичний стиль викладання більшості цих дисциплін;

• Вищі навчальні заклади отримали більше свободи у визначенні програм соціально–гуманітарних дисциплін, стали

заохочуватись авторські методики їх викладання, з’явився достатній вибір альтернативних підручників з цих дисциплін;

• Було фактично демілітарізовано навчальний процес у цивільних вищих навчальних закладах (ліквідовано більшість

військових кафедр, військова підготовка перестала бути обов’язковою, скасовано обов’язкове вивчення цивільної оборони);

• Істотно зменшено підготовку фахівців у військових вищих навчальних закладах, скорочено їх мережу, розвинена

практика підготовки військових фахівців у цивільних навчальних закладах;

Зміна структури підготовки фахівців різних напрямів у бік помітного збільшення випуску економістів, юристів, менеджерів,

соціологів, психологів, філологів та перекладачів за рахунок приватних інвестицій при збереженні бюджетної підтримки

традиційних спеціальностей;

Створено широку мережу вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, заснованих на недержавній формі

власності, а також самофінансованих державних вищих навчальних закладів, які не отримують державної фінансової підтримки;