II. Мета і пріоритетні напрямки розвитку освіти.
1. Створення умов для розвитку особистості. Виховання покоління людей, здатних примножувати цінності національної культури, розвивати незалежну державу.
2. Напрями державної політики щодо розвитку освіти: -особистісна орієнтація освіти
- формування національних і загальнолюдських цінностей
- створення рівних можливостей у здобутті освіти
- підвищення якості освіти - розвиток системи безперервної освіти - пропаганда здорового спсобу життя - розширення україномовного освітнього простору -забезпечення освітніх потреб національних меншин -підвищення соціального статусу педагогічних працівників -розвиток освіти у сільській місцевості
- запровадження освітніх інновацій
- створення ринку освітніх послуг
- інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів
69.
Вища атестаційна комісія
У ВАК України можуть утворюватися консультативні та інші дорадчі органи. Склад і положення про ці органи затверджує голова ВАК України.
Граничну чисельність працівників центрального апарату ВАК України та його структуру затверджує Кабінет Міністрів України.
Основними завданнями Вищої атестаційної комісії України є:
-формування та забезпечення функціонування системи атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;
-участь у формуванні та реалізації разом з іншими центральними органами виконавчої влади державної політики щодо перспектив розвитку науки і техніки, кадрового потенціалу країни з урахуванням світового рівня науково-технічного прогресу;
-забезпечення єдності вимог до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів, вченого звання старшого наукового співробітника;
-координація діяльності органів виконавчої влади і керівництво роботою науково-дослідних (науково-технічних) установ та вищих навчальних закладів у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;
-проведення атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;
-керівництво роботою з присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, ----присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника;
-розвиток міжнародного співробітництва у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації.
ВАК України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Вищу атестаційну комісію України.
68.
Модульно-рейтингова система оцінки знань студентів використовується на основі об'єктивної тестової оцінки з метою стимулювати систематичну та самостійну роботу студентів, підвищення об'єктивності оцінки знань студентів, виявлення і розвитку творчих здібностей студентів Якісна оцінка знань за заліковими модулями
Виховна роль об'єктивної тестової оцінки полягає в усвідомленні студентами способів удосконалювання різних видів навчальної діяльності й шляхів підвищення ефективності навчання. Така оцінка є важливим стимулом формування і розвитку пізнавальних інтересів, позитивних якостей особистості: чесності, працьовитості, активності, самостійності, відповідальності за виконання своїх обов'язків, уміння переборювати труднощі Кожний тест складається з ретельно підібраних тестових завдань, що розраховані на виконання протягом визначеного часу. Завдання підбираються так, щоб на будь-якому рівні складності перевірялися знання, уміння і рухові навички студентів із найголовніших питань цього модуля чи навчального елемента. За повне і правильнее виконання визначеногозавдання студентотримує певнукількість балів Позитивним у тестуванні можна назвати і те, що воно легко використовується студентами при самоконтролі, що забезпечує функціонуваннявнутрішнього зворотного зв'язку в процесі навчання, одержання саме тими, кого навчають, інформації про повноту і якість вивчення програмного матеріалу, труднощах і недоліках, що виникли. Самоперевірка за допомогою діагностичних тестів має велике психологічне значення та стимулюєнавчання
Об'єктом рейтингового оцінювання знань студентів є програмний матеріал дисципліни різного характеру і рівня складності, засвоєння якого перевіряється під час поточногоконтролюта на іспиті
При оцінки роботи студентів впродовж часу вивчення дисципліни, викладач повинен оцінити такі
компоненти учбової діяльності студента як:
· теоретичні знання;
· практичні знання;
· відвідини лекційних і практичних занять;
· активність на заняттях;
· написання рефератів и їх захист;
· участь в науковихконференціях;
· участь в олімпіадах та ін.
67.
В Україні вищі навчальні заклади за формою власності поділяються на заклади державної, комунальної та приватної форм власності, які цілком рівноправні між собою та забезпечують ідентичну якість освіти. За типами українські ВНЗ поділені на університети, академії, інститути, консерваторії (музичні академії), коледжі й технікуми (училища).
Університет – багатопрофільний вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, який надає вищу освіту з широкого спектру гуманітарних, економічних, природничих та інших наук та є провідним науково-методичним центром. Можуть створюватися класичні та профільні університети.
Класичний університет діє за умови, якщо в ньому здійснюється підготовка кадрів не менш як за вісьмома галузями освіти та підготовка докторів філософії і докторів наук не менш як із дванадцяти наукових спеціальностей, у тому числі не менш як із двох гуманітарних, економічних, природничих або технічних спеціальностей.
Профільний університет діє за умови, якщо у ньому здійснюється підготовка кадрів не менш як за чотирма галузями освіти та підготовка докторів філософії і докторів наук не менш як з восьми наукових спеціальностей, у тому числі не менш як з шести профільних спеціальностей (за винятком мистецьких та військових вищих навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання)).
Інститут – вищий навчальний заклад III або IV рівня акредитації або структурний підрозділ університету, що надає вищу освіту з певної галузі науки, освіти, культури або виробництва.
Академія – вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності та має відповідний рівень кадрового й матеріально-технічного забезпечення.
Академія діє за умови, якщо в ній здійснюється підготовка кадрів за двома галузями освіти та підготовка докторів філософії і докторів наук не менш як із двох наукових спеціальностей (за винятком мистецьких та військових вищих навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання)).
Консерваторія – вищий навчальний заклад ІІІ або IV рівня акредитації, що надає вищу освіту в галузі культури та мистецтва.
Коледж – вищий навчальний заклад ІІ рівня акредитації або структурний підрозділ навчального закладу ІІІ або IV рівня акредитації, який надає вищу освіту зі споріднених напрямів підготовки або за кількома спорідненими спеціальностями.
Професійний коледж створюється за умови, якщо в ньому за денною формою навчається не менш як п’ятсот осіб.
Технікум (училище) – вищий навчальний заклад І рівня акредитації або структурний підрозділ ВНЗ ІІІ чи IV рівня акредитації, що надає вищу освіту за кількома спорідненими спеціальностями.
Університети, академії, інститути, консерваторії можуть здійснювати навчання за всіма типами програм підготовки (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр, кандидат наук), а також за програмами післядипломної освіти. За досягнення найвищих показників у науково-дослідницькій діяльності університету (академії) може бути надано статус національного.
66.
Державна атестація випускників вищих навчальних закладів
Держа́вна атеста́ція здійснюється у формах державного екзамену, комплексного екзамену у формі виконання комплексних кваліфікаційних завдань, захисту дипломного проекту (роботи). Державна атестація студента здійснюється державною екзаменаційною (кваліфікаційною) комісією після завершення навчання на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні або його етапі з метою встановлення фактичної відповідності рівня освітньої (кваліфікаційної) підготовки вимогам освітньої (кваліфікаційної) характеристики.
Згідно із
Законом України “Про вищу освіту” – це встановлення відповідності рівня
отриманої ними вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти.
Вона здійснюється державною екзаменаційною комісією, яка діє на
підставі “Положення про ДЕК”, що затверджується Міністерством освіти і
науки України.
На ДЕК покладається:
– перевірка та оцінка якості науково-теоретичної та професійно-
практичної підготовки випускників, встановлення її відповідності
вимогам ОКХ та ОПП підготовки фахівців з певної спеціальності,
виконання навчального плану та програм навчання за
спеціальністю;
– прийняття за результатами державної атестації рішень про видачу
(або відмову у видачі) випускникам дипломів державного зразка
(звичайних або з відзнакою) про здобуття ними відповідного рівня
вищої освіти та кваліфікації;
– аналіз якості освітньої діяльності в університеті та якості вищої
освіти, отриманої випускниками, та розробка пропозицій щодо
подальшого поліпшення якості підготовки фахівців з певної
спеціальності.
-Випускові кафедри:
-Керівник дипломного проекту (роботи):
-Консультант дипломного проекту (роботи):
-Рецензент дипломного проекту (роботи): Рецензент призначається зі складу досвідчених викладачів абонауковців університету та зовнішніх організацій, фахова кваліфікаціяяких відповідає напряму підготовки (спеціальності) випускників.
Рецензент ДП (ДР) будь-якого освітньо-кваліфікаційного рівня не
повинен бути співробітником кафедри, дипломні проекти (роботи)
якої він рецензує. Не дозволяється також призначення керівників ДП
(ДР) для взаємного рецензування дипломних проектів (робіт);
Рецензія не повинна дублювати відгук керівника, тому що відгук
керівника – це в основному характеристика професійних та громадянських
якостей дипломника та його роботи в процесі дипломного проектування, а
рецензія – це характеристика якості безпосередньо дипломного проекту
(роботи).
Випадки їх повного збігу свідчать про формальний підхід до
рецензування і повинні своєчасно виявляться завідувачем випускової кафедри,
який має вжити заходів щодо недопущення цього. Одним із них є вилучення
відгуку керівника з проекту, що направляється на рецензування.
Якщо рецензент є співробітником зовнішньої організації (іншого ВНЗ,
НДІ, підприємства, установи тощо), то на бланку рецензії ставиться печатка
цієї організації, яка засвідчує його підпис.
Негативна оцінка проекту, яка може бути висловлена в рецензії, не є
підставою до недопущення його захисту в ДЕК.
65.
нтелектуали Західної Європи усвідомлювали, що внаслідок технологічних змін та викликаних ними соціальних зрушень перед національними системами вищої освіти постала сукупність взаємо-
пов’язаних проблем. Зокрема, збільшення кількості студентів актуалізувало проблему державного фінансування вищої освіти; зростання кількості нових навчальних закладів загострило проблему якості вищої освіти; швидка зміна технологій загострила проблеми змісту навчального плану та працевлаштування випускників. Так, з середини ХХ ст. ринок праці нижчих кваліфікацій в країнах Західної Європи насичувався вихідцями з регіонів впливу культурних кодів ісламу, буддизму, індуїзму, конфуціанства. Внаслідок цього на кінець століття Західна Європа перетворилася в
гетерогенну мовну, етнічну, конфесійну структуру. Мобільність ринку праці фахівців вищої кваліфікації сприяла “витоку мозків” з європейських країни в США. Знецінення загальноєвропейських духовних і культурних стереотипів загострило проб- лемму конкурентоспроможності вищої освіти Європи в світовому освітньому просторі. Усвідомлення необхідності змін у організації та методах підготовки фахівців вищої кваліфікації зумовило укладення Римської угоди (1956 р.). Подальший
розвиток ідеї реформування
Для України виконання першого етапуБолонського процесу полягає у переході від
визначеної Законом України “Про вищуосвіту” чотириступеневої освіти молодший
спеціаліст – бакалавр – спеціаліст – магістрна двоступеневу та узгодження кількості
кваліфікацій ступенів бакалавр та магістр.Перехід на двоступеневу освіту актуалізує
декілька проблем реформуваннянаціональної вищої освіти. По-перше,
необхідно визначити місце в структурі вищоїосвіти закладів І-ІІ рівня акредитації, якіготують фахівців кваліфікаційного рівнямолодший спеціаліст (училища, коледжі,
технікуми). По-друге, необхідно зменшитикількість спеціальностей і напрямівпідготовки фахівців, бо за діючими в Україні нормативами
вищі навчальні закладиздійснюють підготовку фахівців за 76
напрямами та 584 спеціальностями, щозначно перебільшує існуючі в європейських
країнах, США, Японії і робитьнезрозумілими в інших країнах національні
дипломи про освіту. По-третє, існуючітимчасові навчальні плани бакалаврів імагістрів не відповідають програмампідготовки бакалаврів і магістрів у вищихнавчальних закладах Західної Європи.Зокрема, в Західній Європі програмампідготовки бакалаврів, магістрів, докторів
філософії виокремленні, на кшталт,виокремлення програм підготовки молодшихспеціалістів,спеціалістів, аспірантівнаціональної системи освіти. Однак, очевидно,що виконання завдань першого етапуБолонського процесу в значному ступенізалежить від законодавчих ініціатив державнихінституцій, бо потребує змін у тих сферахсоціальної практики, які безпосередньо непов’язані із внутрішніми проблемами науково-освітніх інституцій.
Найбільш складні завдання постають передвищою освітою України, зважаючи на особливості її становлення, при виконанні завдань другого етапу Болонського процесу, що
завершиться у 2010 році. Реформування вищої освіти за копіювальним сценарієм, відбувається на
основі прямого впровадження загально- європейського стандарту, хоча деякі його
положення ще не узгоджені, в національну вищу освіту. Копіювальний сценарій
спрощує та прискорює процесс реформування вищих навчальних закладів
лише за умов високого ступеня сумісності національного і загальноєвропейського
стандартів вищої освіти. При недостатній розвиненості національних наукових
інституцій і національної економіки копіювання зумовить неконкуренто-
спроможність національної вищої освіти, що, з урахуванням існуючої мобільності студентів, науковців, викладачів, приведе до занепаду вищої освіти і перетворенню
країни у споживача високих технологій, товарів і послуг. Традиційне для вищої освіти України
державне управління вищим навчальним закладом, спричинило поширення думок, що при входженні в загальноєвропейський простір вищої освіти вищі навчальні заклади мають керуватися нормативно-правовими документами Міністерства освіти і науки
України щодо зміни організаційних, навчальних, методичних, наукових аспектів своєї діяльності.
64.
Знання́ — форма існування і систематизації результатів пізнавальної діяльності людини. Виділяють різні види знання: наукове, повсякденне (здоровий глузд), інтуїтивне, релігійне та інші. Повсякденне знання служить основою орієнтації людини в навколишньому світі, основою її повсякденної поведінки і передбачення, але звичайно містить помилки і протиріччя. Науковому знанню властиві логічна обґрунтованість, доведеність, відтворення результатів, прагнення до усунення помилок і подолання суперечок.
За природою:
декларативні
процедурні
Декларативні знання містять в собі лише уявлення про структуру певних понять. Ці знання наближені до даних, фактів. Наприклад: вищий навчальний заклад є сукупністю факультетів, а кожен факультет у свою чергу є сукупністю кафедр.
Процедурні знання мають активну природу. Вони визначають уявлення про засоби і шляхи отримання нових знань, перевірки знань. Це алгоритми різного роду. Наприклад: метод мозкового штурму для пошуку нових ідей.
За ступенем науковості:
емпіричними, отриманими на основі досвіду або спостереження
теоретичними, отриманими на основі аналізу абстрактних моделей.
Теоретичні знання — абстракції, аналогії, схеми, що відображають структуру і природу процесів, що протікають у предметній сфері. Ці знання пояснюють явища й можуть використовуватися для прогнозування поведінки об'єктів.
Ненаукові знання:
паранаукові — знання несумісні з наявним гносеологічним стандартом.
антинауковими — як утопічні і свідомо спотворюючі уявлення про дійсність. псевдонауковими — є інтелектуальною активністю, що спекулює на сукупності популярних теорій, наприклад, історії про стародавніх астронавтів;
повсякденно-практичними — що доставляли елементарні відомості про природу і навколишню дійсність.
власні — залежні від здібностей того або іншого суб'єкта і від особливостей його інтелектуальної пізнавальною діяльності.
«народною наукою» — особливою формою позанаукового і ірраціонального знання, яка в наш час[Коли?] стала справою окремих груп або окремих суб'єктів: знахарів, цілителів, екстрасенсів, а раніше шаманів, жерців, старійшин роду.
За місцем знаходження
особові (неявні, приховані) знання і
формалізовані (явні) знання;
Неявні знання:
знання людей
Формалізовані (явні) знання:
знання в документах
знання на компакт-диск дисках
знання в персональних комп'ютерах
знання в Інтернеті.
Особливі характеристики знання- все ще є предметом невизначеності у філософії. Згідно з більшістю мислителів, для того, щоб щось вважалося знанням, це щось повинне задовольняти три критерії:
бути підтвердженим
істиним
і заслуговуючим на довіру.
Безпосереднє (інтуїтивне) знання- є продуктом інтуїції — здатності осягнення істини істини шляхом прямого її спостереження і без обґрунтування за допомогою доказів.
Життєві знання, як правило, зводяться до констатації фактів і їхнього опису, тоді як наукові знання піднімаються до рівня пояснення фактів, осмислення їх в системі понять даної науки, включаються до складу теорії.
Наукові знання- яким властиві логічна обґрунтованість, відтворюваність пізнавальних результатів.
Емпіричні знання отримують в результаті застосування емпіричних методів пізнання — спостереження, вимірювання, експерименту. Це знання про видимі взаємозв'язки між окремими подіями і фактами в наочній області. Воно, як правило, констатує як існі і кількісні характеристики об'єктів і явищ. Емпіричні закони часто носять ймовірнісний характер і не є строгими.
Теоретичні знання уявлення виникають на основі узагальнення емпіричних даних. В той же час вони впливають на збагачення і зміну емпіричних знань.
Види наукових студентських робіт
РЕФЕРАТ (від лат. Referre, що означає повідомляти, доповідаю) - це короткий виклад у письмовій чи усній формі основного змісту наукової праці чи ряду праць, що вивчалися студентом, з аналізом запропонованих шляхів вирішення певної проблеми, а також висловленням власних міркувань автора щодо цієї проблеми. Якщо реферат цих ознак не має, то він є лише конспектом опрацьованих публікацій.
КУРСОВА РОБОТА - самостійна робота дослідницького характеру, спрямована на вивчення конкретної проблеми.
ДИПЛОМНА РОБОТА - самостійне оригінальне наукове дослідження студента з актуальних проблем перекладознавства.
Наукове дослідження - це форма процесу пізнання, цілеспрямоване систематичне вивчення об’єктів дослідження за допомогою методів і засобів науки, яке завершується формулюванням нових знань про об’єкт дослідження.
63.
при наявності декількох екзаменаційних оцінок з однієї дисципліни, у зведену відомість про виконання навчального плану, як правило, заноситься остання за строком її виставлення. У тих випадках, коли остання оцінка не характеризує загального рівня підготовки студентів з дисципліни, у зв’язку з незначним обсягом або недостатнім науково-навчальним значенням програмового матеріалу останнього семестру, відповідній кафедрі надається право своєю ухвалою визначити середню зважену оцінку з округленням її до цілого значення, яку слід заносити у зведену відомість і додаток до диплома. При рейтинговій системі оцінок кафедрою може бути виведена загальна оцінка відповідно до рейтингу, здобутого студентом з даної дисципліни.
Формула для визначення середньої зваженої оцінки:
Що таке середня зважена оцінка? Як вона визначається при наявності кількох екзаменаційних оцінок з однієї навчальної дисципліни?
Середня зважена оцінка вводиться з метою більш точного визначення підсумкової оцінки з навчальної дисципліни, яка вивчалась протягом декількох семестрів з проведенням семестрових екзаменів.
Середня зважена оцінка визначається за формулою:
де: X – середня зважена оцінка;
Q – загальний обсяг навчального часу або обсяг аудиторних занять, відведених на вивчення навчальної дисципліни протягом семестру;
X – семестрова екзаменаційна оцінка.
Наприклад, для вивчення навчальної дисципліни «Загальна фізика» у педагогічних університетах та інститутах за спеціальністю «Фізика» передбачено навчальним планом 670 годин. Зазначена дисципліна вивчається протягом 5-ти семестрів.
Загальний обсяг навчального часу на кожний окремий навчальний курс із загальної фізики розподіляється таким чином: механіка – 140 годин; молекулярна фізика – 150 годин; електрика та магнетизм – 160 годин; оптика – 140 годин; фізика атомного ядра – 80 годин; Якщо прийняти, що з кожного окремого навчального курсу семестровий екзамен оцінювався відповідно оцінками «5», «4», «3», «4», «5», то середня зважена оцінка обчислюється так:
62.
Робочий час викладача
визначається обсягом його навчальних, методичних, наукових і організаційних обов'язків у поточному навчальному році, відображених в індивідуальному робочому плані. Тривалість робочого часу викладача з повним обсягом обов'язків становить не більше 1548 годин на навчальний рік при середньотижневій тривалості 36 годин.
Відповідно до пункту 2 статті 51 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) для окремих категорій працівників встановлюється скорочена тривалість робочого часу — скорочений робочий день, тривалість якого менша від нормальної тривалості робочого дня (40 годин на тиждень). Зокрема, для викладачів вищих закладів освіти третього і четвертого рівнів акредитації у зв'язку з підвищеною розумово-емоційною діяльністю середньотижнева тривалість робочого часу становить 36 годин. Щоденна тривалість робочого часу викладача при шестиденному робочому тижні згідно з статтею 52 КЗпП становить 6 годин.
Тривалість робочого часу викладача на навчальний рік визначається з урахуванням відпускних, вихідних і святкових днів. Розрахунок тривалості робочого часу на навчальний рік здійснюється таким чином:
навчальний рік налічує 52 тижні, з них 8 тижнів відпускних днів і 2 тижні святкових днів (1996 рік). Тривалість робочих тижнів відповідно визначається як різниця:
52 тижні — 8 тижнів — 2 тижні = 42 тижні.
Виходячи з цього, річна тривалість робочого часу викладача вираховується як добуток кількості робочих тижнів і тижневої тривалості робочого часу викладача:
42 тижні х 36 годин/тижні = 1512 годин.
Треба зауважити, що річна тривалість робочого часу викладача змінюється в залежності від кількості святкових днів, а тому її обрахування проводиться щорічно.
61.