Висновки
Сучасна концепція художньо-естетичного виховання школярів визначає мету, завдання, структуру загальної мистецької освіти, яка реалізується за предметно-інтегративною моделлю, що включає інваріантну та варіативну частини. Розширення меж варіативної частини дає змогу застосовувати краєзнавчо-регіональний підхід, сутність якого полягає в реалізації теоретичних основ музичного виховання й навчання школярів на національних традиціях; розумінні єдності образу і зв’язків його з природою, побутом, працею, історією народу; утвердження у свідомості та художньо-творчій діяльності школярів культурно-історичної пам’яті; активне застосування краєзнавчих форм залучення школярів до мистецтва.
Особливого значення набуває особистість учителя музики, узагальнення та систематизація його педагогічного досвіду. Педагогічний досвід – це сукупність знань, умінь і навичок, здобутих учителем у процесі практичної навчально-виховної діяльності; форма засвоєння педагогом раціональних здобутків минулої педагогічної діяльності; основа педагогічної майстерності вчителя, а також один із важливих джерел розвитку педагогічної науки.
Історію розвитку музичного виховання на Полтавщині можна поділити на такі періоди:
Перший період охоплює кінець ХУШ середину ХІХ ст., коли в елітних навчальних закладах закритого типу передбачалася широка загальногуманітарна підготовка, однією з головних тенденцій якої вважалася естетизація виховного процесу через введення циклу мистецьких дисциплін (малювання, каліграфія, церковні та світські співи, переважно італійські, танці, гімнастика, літературна творчість, декламація), а в загальнодоступних початкових навчальних закладах музичне виховання мало релігійний характер (обов’язковими були церковні співи);
Другий період припадає на другу половину ХІХ ст., коли музичне виховання і в цілому освіта набуває масового характеру, створюється розгалужена система різноманітних навчальних закладів (училища, гімназії, єпархіальні, церковнопарафіяльні, земські, приватні, громадські, міністерські, міські школи, школи грамотності, тощо), де обов’язковим був хоровий спів. Закриті дворянські інститути Полтавщини стали показником мистецького виховання і започаткували традиції комплексного використання предметів естетичного циклу в організації освітньо-виховного процесу інших середніх навчальних закладів.
Третій період (1898 – 1938) характеризується зародженням професійної педагогічної та музичної освіти на Полтавщині, що сприяло збагаченню культурно-мистецького життя в регіоні, підготовці науково-педагогічних кадрів, урізноманітненню теорії й практики музичного виховання особистості.
Період занепаду музичного виховання на Полтавщині (1938 – 1956), коли основна увага приділялася не художньо-естетичному, а трудовому вихованню молодого покоління з метою післявоєнної відбудови зруйнованої країни.
Період інтенсивного розвитку та розквіту музичного виховання на Полтавщині (1956 – 1990), яке набуває експериментального характеру; урізноманітнюються форми музичного виховання (платні музичні гуртки при школах, класи з поглибленим вивченням музики, гурткові позакласна музично-виховна робота, величезна мережа позашкільних мистецьких закладів, проведення художньо-естетичних заходів різного рівня); впроваджуються різноманітні форми підвищення кваліфікації вчителів.
Період музично-педагогічних інновацій (90-ті роки – сьогодення) в умовах відродження національної культури, коли впроваджуються оригінальні ідеї музичного виховання, авторські програми, відкриваються гімназичні класи художньо-естетичного профілю та експериментальні майданчики, розробляються параметри професійної атестації, проводяться конкурси вчителів, ярмарки педагогічних технологій, тижні педагогічної майстерності, семінари-практикуми, регіональні науково-практичні конференції, тощо (див. додаток 2).
Додаток 1
