Генеза поглядів на пізнавальність світу

Оптимісти –

визнають пізнаваність світу і стверджують, що різниця полягає лише між тим, пізнане, і тим, що не пізнане;

Скептики –

не заперечуючи принципові можливості пізваності світу, висловлюють сумнів у достовірності знань людини;

Агностик –

фактично заперечують принципову можливість пізнання реального світу.

	Орієнтація людини у світі будується на відтворенні, відображенні дійсності.Це відтворення складає сутність пізнавального відношення до світу.

Природу пізнання, можливості, умиви та принципи пізнавальної діяльності людини досліджує гносеологія (теорія пізнання).

Пізнавальне відношення

S ---- O знання

1.Як об’ єкт даеться суб’єкту? оптимізм

2 .Чи пізнаваний світ? спектизм

агностицизм

3.Чим перевіряється достовірність знань?

4.Як відбувається одикватне засвоєння знань?

Рушійна сила пізнання

суперечність знання і незнання

відчуття

сприйняття

уявлення

П роцес пізнання

Д іалектика чуттєвого і раціонального

поняття

судження

умовивід

Пізнання здійснюється на трьох основних півнях

Емпіричному: накопичується інформація, проводяться експерименти, опис, вимірювання, класифікація, первинні узагальнення тощо.

Оретичному: розкриваеться сутність явища, закони, висуваються певні гіпотези, створюються нові теорії тощо.

Технологічному: здійснюється застосування наукових знань для вирішення завдань у різноманітних сферах людської діяльності.

емпіризм

раціоналізм

технократизм

Основною метою пізнання є пошук істини

Істина -вища цінність пізнання, влас- т ивість знання, адекватність пізнавальному образу, пізнава- льному об’єкту.

- цінність

- процесуальність,

- об’єктивність помилковість

Критерії і стини

змісту, дійсне

буття об’єкта,

- абсолютність і обман

відносність,

- конкретність.

- Формально-логічна несуперечливість системи знань, -“правильність”, зовнішня узгодженість з об’єктом, -практика

І стинне

буття,

“ буття в

істині”

Наукове пізнання:
методи	рівні	форми
Сходження від астрактного конкретного, істо- ричний і логічний, аксіоматичний, систкмно-структурний, математичний та ін.	Теорети- чний	Наукова картина світу, теорія, система законів, теоретичні поняття, ідея.
Моделювання, аналогія, порівняння, індукція, дедукція, абстрагування.	Теоретико- еппіричний	Факт, гіпотеза, проблема, концепція.
Опис, вимір, експеримент, спостереженя.	Емпіричний	Емпіричні закони, емпіричні поняття, факти.

Види пізнання

Життєво-досвідне

п остає безпосереднім, прямо вписаним у процесси повсякденної людської діяльності; воно є дуже різноманітним за проявами, але нерозчленованим ні за змістом, ні за формами існування: тут емоції переплетені зі знанням, бажанням тощо;

Мистецьке

окреслює реальність не відсторонено, а через переживання. Воно більше передає не предметні окреслення дійсності, та людське ставлення до неї. За змістом воно умовне, тобто надає простір проявам уяви, фантазії, суб’єктивним схильностям людини. Завдяки цьому художнє пізнання інколи випереджає хід подій, окреслює їх більш багатогранно, багатобарвно та життєво;

Наукове

культивується спеціально через усвідомлення ролі знання; воно є спеціалізованим та спеціально організованим, контролює свій хід, намагаючись досягти максимального ступеня достовірності знання;

Релігійно-містичне

часто окреслює джерела своїх відомостей як божественне об’явлення, особливе просвітлення, і хоча ці джерела залишаються для нас багато в чому таємничими та недосяжними ні для контролю, ні для свідомого використання, немає сенсу заперечувати особливу значущість для людини того, що викладено у священних текстах і релігінних настановах; сама історія людства периконливо це доводить;

Екстрасенсивне

і нтерес до якого особливо зріє наприкінці XX ст., також залишається для нас багато в чому незрозумілим; ми можемо констатувати, що що так зване екстрасенси, контактери мають можливість отримувати інформацію з якихось незвичайних джерел. Цей вид пізнання використовують у суспільстві, але природа його для науки поки що незрозуміла.

Емпірична модель теорії пізнання

Згідно емпіризму, першою і другою частиною досвіду є результати діяльності чуттєвих органів. При цьому предмет пізнання є активним початком, а суб’єкт пізнання пасивний, займає споглядальну позицію. Його пізнавальні можливості залежать від його пізнавальних здібностей – наскільки точно і в якому обсязі він може сприймати інформацію про зовнішній світ;

розуміння знання як описування результатів впливу зовнішнього світу на органи чуттів і як внутрішнього стану свідомості, а також абсолютизація ролі емпіричного ступеня пізнання часто є причиною скептицизму, теоретико-пізнавальна установка якого – принциповий сумнів у достовірності знання, отримуваного за допомогою органнів чуття.

Синтетична модель теорії пізнання

Знання про суб’єктивний світ, про діяльність нашого мислення (нашої думки) досягається з допомогою рефлексії, розуму, розсудку. Інколи це називають внутрішнім чуттям. Тут знанню доступні явища які виникають і бездіяльності органів чуття (пригадування, аналіз, синтез, аналогія, різні типи логічних висновків, мисленний експеримент, виявлення протиріч між думками тощо);

просторовий ідея причинно-наслідкових відношень не виникає як результат безпосереднього спостереження за допомогою чуттєвих органів. Ми можемо прямо спостерігати лише вплив предметів, часову

послідовність їх, але не саме поняття причини. Ще наглядні ще не чуттєва природа ідеї причинності стає при розгляданні явищ більш складних, ніж механічна взаємодія, наприклад таких як хвороба Можемо прямо спостерігати прояви хвороби (підвищення температури тіла, пониження життєвого тонусу тощо), але ж не вони є причиною її виникнення;

виявляється, що з позиції суб’єктивного походження знання питання про існування зовнішнього світу не має позитивного вирішення. Це суперечить принциповим засобам емпіричної теорії пізнання, згідно якого зовнішній світ активно впливає на чуттєві органи пізнавального суб’єкта;

парадокс виникає внаслідок помилковості самої емпіричної моделі теорії пізнання – у підміні реального предмета пізнання результатами діяльності чуттєвих органів відчуттями, сприйняттями і уявленнями. Причина цієї помилки заснована на протиставленні суб’єкта і об’єкта пізнання, на розведенні їх у результаті чого суб’єкт займає в процесі пізнання пасивну, споглядальну позицію очікування впливу зовнішнього світу на його чуттєві органи;

постає досить очевидне завдання: поєднання їх, тобто поєднання поняття і теорії з наочно даним, із тим, що надано нам у відчуттях. Звідси – подальший, синтезувальний рівень пізнання, на якому умовиводи, поняття та концепції абстрактного мислення втілюються у реальність і набувають не лише інтелектуального, а й реального вигляду;

сутність всіх гносеологічних питань є проблема розуміння як осягнення сенсу. Тому в теорію пізнання варто включити питання про відношення особливого типу буття – пізнавального розуму – до інших видів буття: морального, релігійного, естетичного, суспільного; необхідно відновити первинну традицію і втрачений авторитет філософії і гуманітарних наук.

Емпіризм і раціоналізм

Найскладнішою для емпіризму і раціоналізму виявилася проблема природи і походження не чуттєвих елементів свідомості – загальних ідей і з’ясування факту беззаперечної їх наявності в складі знання;

раціоналісти звертаються до вчення про вроджені властивості нашої свідомості; багато не чуттєвих елементів свідомості, на їх думку, виникають з властивостей самої свідомості. Вона існує як самостійний світ і може без звернення до зовнішнього світу і досвіду конструювати ідеї причинності, часу, субстанції, простору тощо;

емпірики приходять до прямо протилежного висновку в теорії пізнання: умови виникнення знання знаходиться поза суб’єктом пізнання, основним джерелом пізнання є відчуття, саме ж знання є результат обробки матеріалів, одержаних чуттєвими органами; розум, звичайно бере участь у обробці чуттєвих даних, але він не додає до знання нічого нового;

ні одна, ні друга із розглянутих моделей теорії пізнання не володіє вирішальними перевагами, але у них позначені найслабкіші точки гносеологічної проблематики і підготовлений грунт для виникнення синтетичних концепції.