У лютому 2013 року виповнюється 70 років з дня подвигу Олександра Матросова. Цій події присвячений наш шкільний проект, над яким працювали учні 9-10 класів.

У своєму проекті ми хотіли розглянути наступні питання:

1. Дитячі роки Олександра Матросова.

2. Події лютого 1943 року.

3. Матросів і «матросовци»

4. Жінки, які повторили подвиг Олександра Матросова.

5. Увічнення пам'яті про Олександра Матросова.

6. Дніпропетровськ і Олександр Матросов.

8. І сьогодні є місце подвигу. Наші сучасники, що повторили подвиг О. Матросова.

Кожна група провела пошуково-дослідницьку роботу і сьогодні ми хочемо представити отримані результати.

1. Дитячі роки Олександра Матросова.

Хто він такий

Хрестоматійна версія: Олександр Матвійович Матросов народився в 1924 році в Дніпропетровську, рано втратив батьків, виховувався в Іванівському дитбудинку Ульяновської області і в трудовій дитячій колонії Уфи. У жовтні 1942 був покликаний в армію і направлений курсантом в піхотне училище. У листопаді 1942 добровільно відправився на фронт.

Незрозуміло де саме народився Олександр Матросов і чому він потрапив у трудову дитячу колонію: фактів мало, і їх місце займає міф.

Національна версія: письменник Рауф Насиров впевнений, що насправді Матросова звали Шакірьяном Юнусович Мухамедьяновим, і народився він в селі Кунакбаево, що в Учалинском районі Башкирії.

Нехай просто всі знають ...

Юнус Юсупов, незважаючи на свою інвалідність (він воював ще в Громадянську і повернувся звідти без ступні), завжди відрізнявся жвавістю, тому нікого не здивував факт, що він одружився на одній з кунакбаевскіх красунь по імені Мусліма, яка була набагато молодшою ​​за нього. У 1924 році у них народився син, якого нарекли Шакірьяном. А в книзі актів про народження (такий був порядок) записали на ім'я діда - Мухамедьянов Шакірьян Юнусович. Шакірьян вийшов жвавим і моторним малим - в батька, і матір частенько повторювала: "Виросте молодцем. Або, навпаки, буде злодієм ...". Незважаючи на те, що через крайню бідність їх син завжди гірше інших був одягнений, він ніколи не сумував. Плавав краще всіх, а коли з пацанами, щоб дізнатися, хто скільки разів одружується, пускали по воді гладкі камінці, у нього завжди виходило більше всіх "наречених".

Він майстерно грав у бабки, здорово бренькав на балалайці. Коли мати померла, Шакірьяну було не більше шести-семи років. Точні дані встановити неможливо, оскільки ні в Кунакбаевском сільраді, ні в Учалинском районному відділі РАГСу не збереглася велика частина документів: вони були знищені пожежею. Через якийсь час батько привів у дім другу дружину, у якої був свій син. Жили, як і раніше дуже бідно, і нерідко Юнус, взявши за руку рідного сина, шкутильгав по дворах: жебракували. Тим і годувалися. Шакірьян погано знав рідну мову, бо батько більше говорив російською. Та й ходити жебракувати так було зручніше.

У Юнуса тим часом з'явилася вже третя дружина, і Шакірьян пішов з дому. Час був важкий, голодний, хлопчисько, можливо, сам зважився на це. Є, правда, сумніви: мовляв, поклопотатися мачуха, щоб позбутися від зайвого рота в родині.

Куди потім подівся Шакірьян, сказати складно: папери всіх дитячих будинків Башкирської АРСР початку 30-х років не збереглися. Але не виключено, що він потрапив в детпріемнік-розподільник по лінії НКВС, звідки його направили в Мелекесс (нині Димитровград) Ульяновської області. Там, кажуть, і з'явилися його "​​перші сліди", і там він вже був Сашком Матросовим. Серед безпритульних існували свої закони, і один з них свідчив: якщо ти не росіянин, а націонал, тобі ніколи не повірять і всіляко будуть цуратися. Тому, потрапляючи в дитбудинку і колонії, підлітки, особливо хлопчики, всіляко намагалися змінити свої рідні прізвища та імена на російські.

Пізніше, вже будучи в Іванівській режимної колонії, Сашка зі сміхом був відвертий, як, влаштовуючись до дитбудинку, назвав своїм рідним місцем місто, в якому жодного разу не був. Це кілька привідкриває завісу, звідки у всіх довідниках і енциклопедіях з'явилося місто Дніпропетровськ як місце народження Олександра Матросова.

В Іванівській колонії у нього було кілька кличок: Шурик-Шакірьян - хтось, мабуть, знав його справжнє ім'я, Шурик-Матрогон - він любив носити безкозирку і матроську форму, і Шурик-машиніст - це було пов'язано з тим, що він багато подорожував, і саме його посилали на вокзали ловити втекли колоністів.

Ще Сашку дражнили "башкир". Ще згадують, що він здорово вибивав чечітку і вмів грати на гітарі.

У Іванівський режимний дитбудинок Саша Матросов був доставлено 7 лютого 1938 року. (До речі, саме з цього часу його життя більш-менш можна відновити по документах. - В.С.) З перших днів йому там щось не сподобалося, і він втік назад в Ульяновський детпріемнік. Через три дні його все ж повернули назад.

Після закінчення школи в дитячому будинку в 1939 році Матросова відправили в Куйбишев на вагоноремонтний завод. А там - гар, дим ... Це було не по Сашкові, і через якийсь час він пішов звідти по-англійськи. Не попрощавшись.

Останній раз у рідному Кунакбаево Шакірьян бачили влітку 1939 року. До того часу він остаточно обрусів і всім представлявся Олександром Матросовим. Його ніхто особливо не перепитував "чому" - було не прийнято ставити багато питань. Сашка поправився, був акуратно одягнений: на голові - безкозирка, під сорочкою виднілася тільняшка.

Ще будучи в Куйбишеві, його разом з другом забрали в міліцію, звинувативши "в порушенні паспортного режиму". Знову сліди Матросова спливли восени 1940 року в Саратові. Як виявляється з збереглися до наших днів документів, народний суд 3-ї дільниці Фрунзенського району засудив його 8 жовтня за статтею 192-ю КК РРФСР до двох років позбавлення волі. Матросов був визнаний винним у тому, що, незважаючи на дану їм підписку про виїзд з міста Саратова о 24 годині, продовжував там проживати. Забігаючи вперед, скажу, що лише 5 травня 1967 Судова колегія Верховного суду змогла повернутися до касаційного розгляду цієї справи, і вирок був скасований. Матросов сидів у трудовій колонії, що в старій Уфі.

Колонія для неповнолітніх злочинців на південно-східному схилі уфимских пагорбів (на знімку: так він виглядав в ту пору). Він відбув термін "від дзвінка до дзвінка" - про це можна судити з того, що в кінці вересня 1942 року в групі інших новобранців він опинився в Краснохолмского військово-піхотному училищі під Оренбургом. Курс навчання тоді становив шість місяців, і осінній набір, в якому був Олександр, в березні 1943 повинен був піти на фронт лейтенантами.

В училищі Матросова прийняли в комсомол. Про цей факт можна було і не згадувати, але згодом як мінімум два музеї пред'явили в якості експоната оригінал комсомольського квитка Героя. Тільки на одному було написано: "Ліг на вогневу точку противника", на іншому - "на бойову" ...

Ситуація до кінця 1942 року склалася таким чином, що в січні сорок третього весь курсантський склад училища був направлений рядовими на поповнення фронтових частин. Матросов був зарахований до списків 91-ї Тихоокеанської добровольчої морської бригади імені Сталіна 25 лютого. А через два дні, при взятті села чорнушки, він ступив у безсмертя, закривши тілом амбразуру з ворожим кулеметом.

І зовсім не важливо, що згодом, після наказу Сталіна, цей день приурочать до 23 лютого - 25-річчя Червоної Армії; та що "подвиг Матросова" до цього був уже здійснений іншими героями більше 70 разів ... Та хоч сім тисяч! Заслонити грудьми товаришів від смерті, віддавши при цьому своє життя, - тут одного мужності мало. І в усі часи, в усіх народів це цінувалося і буде цінуватися вище, ніж просто подвиг.

... Юнус бабай дожив до цього дня і, шкутильгаючи по селі, з гордістю говорив всім, що його Шакірьян - справжній герой. Старому, правда, не вірили, думали заговорюється - чого не буває при хворобі. А він твердив: "Права була Мусліма, молодцем син виріс ..." Помер Юнус, так і не побачивши "Золоту Зірку" Героя-сина і, забравши з собою назавжди таємницю перетворення Шакірьян Мухамедьянова в АлександраМатросова.