2.2 Наслідки зовнішньополітичних конфліктів

Функціональні наслідки конфліктів: проблема може бути вирішена таким шляхом, який прийнятний для всіх сторін зовнішньополітичного конфлікту. Це, в свою чергу, зводить до мінімуму або зовсім усуває труднощі в здійсненні рішень - ворожість. Інший функціональний наслідок полягає в тому, що сторони конфлікту будуть більше розміщені до співробітництва, а не до антагонізму в майбутніх ситуаціях.

Якщо не знайти ефективного способу управління конфліктом, можуть утворитися наступні дисфункціональні наслідки, тобто умови, які заважають досягненню цілей.

- Менша ступінь співпраці в майбутньому.

- Подання про іншу сторону як про «ворога»;

- Уявлення про свої цілі як про позитивні »а про цілі іншої сторони як про негативні.

- Згортання взаємодії і спілкування між конфліктуючими сторонами Збільшення ворожості між конфліктуючими сторонами по мірі зменшення взаємодії і спілкування.

2.3 Структура зовнішньополітичного конфлікту.

Конфліктна ситуація - це ситуація, в якій два або більше держави усвідомлюють, що володіють взаємно несумісними цілями [4].

Ступінь несумісності, або конкуренції, цілей багато в чому залежить від того, чи є конфліктна ситуація результатом «конфлікту цінностей» або «конфлікту інтересів». У першому випадку принципова різниця в системі цінностей, якими керуються сторони, призводить до виникнення «ситуацій глибоко розділених спільнот», які породжують зіткнення взаємовиключних цілей. У другому випадку джерелом несумісності цілей служить, як правило, недолік в єдиних для взаємодіючих держав матеріальних або статусних цінностях, що породжує конкуренцію інтересів або їх несумісність за системою пріоритетів.

Хоча практично в кожному зовнішньополітичному конфлікті поєднується зіткнення як цінностей, так і інтересів, міра такого поєднання пояснює, чому в одних конфліктах сторони націлені на перемогу, тоді як в інших їх цілі обмежуються переважанням і навіть реальним прагненням до миру.

Якщо реалізація цінностей одного боку виключає можливість реалізації цінностей іншого боку, то заснована на цій ситуації мета - перемога - або ніколи не буде досягнута, або приведе до «грі з нульовою сумою», коли виграш однієї сторони стає можливим за рахунок знищення, роззброєння або підпорядкування опонента.

Що стосується «конфлікту інтересів», то теоретично і практично важливе значення продовжує відігравати запропоноване на початку XVIII в. відомим швейцарським юристом-міжнародником Е. Ваттель поділ інтересів (прав) держави на основні (життєві, істотні) і похідні (спеціальні). Ваттель вважав, що при загрозі першим з них «нація повинна піти раді тільки свого мужності», тоді як при зіткненні других вона «повинна показати готовність звернутися до всіх засобів примирення».

Конфліктна ситуація як елемент структури міжнародного конфлікту припускає, що одне з зіштовхуваних держав переслідує активні (позитивні) цілі зміни існуючого status quo, тоді як інша - пасивні (негативні) мети збереження існуючого стану, протидії будь-яким змінам або інновацій. Це розходження проявляється, наприклад, при оцінці поведінки держав в якості агресії або самооборони. Якщо мета самооборони полягає в забезпеченні територіальної недоторканності і політичної незалежності держави від актів застосування сили у формі збройного нападу, то збройні дії держави оцінюються як агресія, якщо вони, як стверджували при підготовці

З питанням про цілі конфлікту тісно пов'язана проблема предмета конфлікту, що відповідає на питання про те, у зв'язку з чим (з приводу чого) конфліктують держави.

Одним з поширених є поділ конфліктів на «ресурсні», в яких одна сторона абсолютно або відносно виграє, а інша програє, хоча обидві вони продовжують існувати після закінчення конфлікту, і на «конфлікти виживання», в яких існування однієї зі сторін ставиться під питання.

Конфліктні установки - психологічний стан сторін, яке виникає і супроводжує їх у зв'язку з залученням в конфліктну ситуацію.

Усвідомлення факту несумісності своїх цілей з цілями іншої держави породжує як в масах, так і, що особливо важливо, в керівництві опинився в конфліктній ситуації держави певні емоційні реакції і сприйняття, які з неминучістю впливають на процес прийняття політичних рішень з приводу ідентифікації конкретного суперника, оцінки важливості для себе предмета розбіжностей і вибору на цій основі форми і засобів конфліктної поведінки.

У контексті аналізу конфліктних установок сторін прийнято розрізняти:

- Емоційні оцінки, такі, як почуття страху, недовіри, гніву, заздрощів, обурення і підозри, щодо намірів протилежної сторони;

- Пізнавально-орієнтаційні процеси визначають ставлення до суперника, такі, як створення стереотипів або відмову прийняти неприйнятну для себе інформацію, щоб зберегти вже сформовану структуру сприйняття зовнішнього світу і особливо свого опонента.

Цілі, які ставлять перед собою сторони в конфліктній ситуації, як і внутрішнє сприйняття ними факту несумісності цих цілей, є передумовою конфліктної поведінки.

Конфліктна поведінка - вжиті однією стороною в будь-якій конфліктній ситуації дії, спрямовані на її опонента. [1].

За формою конфліктну поведінку може бути прямим або опосередкованим, посилюючи в останньому випадку політичні або матеріальні здатності клієнта в його безпосередньому протиборстві з опонентом, як це відбувається, наприклад, при «негативному залученні» третьої сторони в міждержавний або під внутрішній політичний конфлікт на території іншої держави .

Нарешті, по вибору засобів конфліктну поведінку може здійснюватися як мирними засобами, так і шляхом насильства, крайнім засобом якого є війна. Оскільки ведення справ між державами за допомогою мирних засобів розкриває основний зміст дипломатії, то її метою «є захист безпеки держави, якщо це можливо, мирними засобами або, якщо не вдалося уникнути війни, надання всілякої підтримки військовим операціям».

Статут ООН, проголошуючи принцип незастосування сили, одночасно зобов'язує держави «проводити мирними засобами, у згоді з принципами справедливості і міжнародного права, залагодження або дозвіл міжнародних суперечок або ситуацій, які можуть призвести до порушення миру». І хоча в цілому «на основі досягнутого розвитку міжнародних відносин можна наважитися на формулювання закономірності, згідно з якою зростає ефективність дипломатичних засобів і знижується дієвість інструментів сили і війни», тим не менше вибір державами в конкретному конфлікті засобів і самого типу поведінки об'єктивно зумовлюється характером конфліктних цілей і лежачих за ними зіштовхуються інтересів сторін.