4. Предмет і основні категорії соціології праці та управління

Вивчення соціології праці та управління має неабияку значущість. Адже праця у соціологічному розумінні є визначальним чинником у становленні людини як особистості, основою соціальної диференціації суспільства, формування соціальних процесів та явищ, засобом створення матеріальних і моральних благ. А в розвитку сучасного суспільства, в умовах перебудови державного апарату, нових вимог до якостей і навичок державних службовців та керівників різних рангів, необхідності підготовки нових кадрів для сфери управління надзвичайно важливою стає управлінська праця.

Соціологія праці й управління є однією з найбільш важливих і перспективних галузей сучасної соціологічної думки, міжнародно визнаною самостійною науковою дисципліною з офіційним статусом.

Головна мета вивчення теми — на основі економічного світог­ляду сформувати у студентів правильне розуміння соціальної сутності праці як базового виду соціальної діяльності, закономір­ності виникнення та розвитку явищ і процесів у сфері трудової діяльності; уміння проводити соціологічні дослідження, розробляти соціальні технології, управлінські рішення, регулювати соціальні відносини на всіх рівнях управління.

Студенти мають з’ясувати сутність об’єкта та предмету вивчення соціології праці й управління, соціальних процесів та явищ сфери трудової діяльності, механізмів взаємодії формальних і неформальних відносин на різних рівнях управління, їх єдність та співвід­ношення з суб’єктами управління; методи вивчення й узагальнення наукових і практичних дій суб’єктів по управлінню різними видами відносин; терміни, що відтворюють природу праці взагалі та управлінської діяльності зокрема (соціально-трудові відносини, соціально-трудові явища, соціально-трудові процеси, соціальні групи у сфері трудової діяльності, соціальне управління, інтереси, потреби, мотиви, соціальна структура, соціальна система тощо).

Студенти повинні знати історію становлення й розвитку со­ціологічної думки про працю, про управління, соціальні та іс­торичні передумови формування соціології праці й управління як самостійної наукової галузі, ті функції, які вона має виконувати в суспільстві, їх трансформацію з ускладненням соціальної диференціації суспільства. Предметом їхньої уваги має стати поява в США та Європі різних соціологічних шкіл з теорії праці та соціального управління, основні етапи становлення цієї науки.

Перший, так званий класичний, етап становлення соціології праці й управління пов’язаний з іменем американського вченого Ф. Тейлора. Тейлор та його послідовники висунули два твердження, що не втратили свого значення і в наш час: 1) про необхідність поділу праці у сфері управління на загальне і функціональне управління; 2) про відокремлене планування методів праці й виробничої діяльності в самостійну функцію управління.

Соціологія праці й управління свій подальший розвиток знайшла у 14 всесвітньо відомих принципах ученого Файоля, доктрині люд­ських стосунків Е. Мейо, наукових розробках представників американського менеджеризму, науковців вітчизняної школи організації праці та управління.

Вивчення праці як базового соціального процесу має розпочинатися з визначення соціальної сутності праці, розгляду таких категорій, як “зміст” і “характер” праці, соціальних функцій праці, їх змін у ринкових умовах.

Слід вирізняти соціальний та функціональний зміст праці. Соціальним є доцільна діяльність працівника, мотивація, ставлення до праці. Функціональний зміст праці проявляється у виконуваних працівниками ролях, функціях.

Соціологічний підхід до вивчення праці (на відміну від уже знайомого студентам економічного) означає урахування наявності нерівності — неоднакового становища різних соціальних груп та окремих працівників, їх трудової поведінки, що зумовлена насамперед суспільним поділом праці.

Соціологи виходять із того, що праця є єдиним способом розвитку людства, а соціально-трудові відносини є базисними щодо всіх інших відносин, і оптимізація суспільних відносин (що особливо важливо для подолання протиріч перехідних етапів суспільства) можлива за умов розвитку трудових відносин відповідно до потреб суспільства.

Необхідно наголосити на соціально-економічній неоднорідності праці як основи соціальної диференціації всього суспільства; розглянути сутність трудового колективу як основного суб’єкта трудових відносин, його соціальну структуру, функції, різні стадії його соціального розвитку.

Соціологи розглядають трудовий колектив як соціальну орга­нізацію і як соціальну спільноту. Колектив як соціальна організація є різновидом суспільного інституту і йому притаманна управлінська ієрархія. Колектив як соціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства і йому притаманний поділ на соціальні групи.

Соціологія вивчає типи, структуру, функції, стадії розвитку, згуртованість трудового колективу. Згуртованість є однією з основних соціологічних характеристик трудового колективу. Вирізняють такі функції трудового колективу: виробничо-економічну, соціальну й духовно-інтегративну.

Серед основних проблем оптимізації соціального середовища в трудовому колективі слід виділити ті, що пов’язані з соціально-професійною спрямованістю особистості в трудовій організації. Студенти мають з’ясувати роль соціальних установок у формуванні професійної спрямованості, сутність професійного самовизначення й соціалізації особистості у виробничому колективі сприймати як результат професійної орієнтації, що представлена такими її складовими: профінформацією, профпропагандою, профадаптацією і профконсультацією.