4. Зовнішньоекономічний та екологічний потенціали

Відповідно до чинних законів міжнародного ринку країни спеціалізуються на тому виробництві, національні вартості продукту якого нижчі за міжнародні.

У міжнаціональному поділі праці існують певні суперечності.

Це, насамперед, надмірна спеціалізація країни на виробництві кількох видів продукції, оскільки це ставить її господарство у залежність від коливань кон'юнктури світового ринку, а також збіднює його галузеву структуру.

Окремі держави обирають галузі спеціалізації, які вони вважають вигідними. Справді, деякі галузі, що використовують дешеву природну сировину, дають країні значні прибутки, хоча часто засновані на важкій фізичній праці й слабо пов'язані з іншими галузями економіки.

Інша справа галузі обробної промисловості, в т.ч. машинобудування. Вони тісно переплітаються з іншими галузями економіки країни, оскільки ґрунтуються на розвиненому господарстві і є потужним фактором розвитку всього господарства.

Поступове входження України у світовий економічний простір виявляється в розширенні її економічних, політичних, торгових, фінансово-кредитних, господарських і технологічних зв'язків з іншими країнами світу. За їх допомогою господарство України становить єдину господарську систему, яка розвивається на основі суспільного поділу праці.

У системі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на:

• виробництві машин (літаки, судна, ракетно-космічна техніка, танкобудування),

• продукції чорної металургії (залізна й марганцева руди, прокат),

• продукції АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олія, м'ясо, молоко, овочеві консерви, кондитерські вироби),

• виробництві хімікатів, цементу.

Україна має висококваліфікований науково-технічний і технологічний потенціали в літакобудуванні. Серед семи розвинених країн світу вона має повний цикл проектування й виробництва літаків. За останні роки випущено три принципово нові моделі літаків - «Ан-70», «Ан-140» та «Ан-32», що вважаються перспективними моделями XXI ст.

Великі можливості для виходу на міжнародний економічний простір має вітчизняна ракетно-космічна галузь. Вже нині реалізуються міжнародні програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар», де застосовуватимуться українські ракети-носії «Дніпро», «Зеніт» і «Циклон». Здійснюється низка інших міжнародних проектів.

Дев’ять суднобудівних заводів України спроможні виконувати замовлення на будівництво сучасних суден (транспортних, рибопромислових), суден технічного флоту, військових кораблів, а також забезпечити весь комплекс послуг з їх ремонту.

Реалізуються проекти розвитку танкобудування. Україна входить до п'ятірки країн світу із замкненим циклом виробництва цієї складної і високотехнологічної продукції. За своїми технічними характеристиками українські танки не лише не поступаються передовим світовим аналогам, а й за багатьма параметрами перевищують їх.

Високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва є і в інших галузях машинобудування, зокрема, в приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування та важкому машинобудуванні, в окремих галузях чорної та кольорової металургії.

Значними є потенційні можливості України у виході на світовий ринок з продукцією АПК, зокрема на ринок зерна, цукру, олії.

У світовому масштабі Україна виділяється також науково-технічним потенціалом високої кваліфікації. Вона має визнані у світі власні наукові школи та унікальні технологічні розробки нових матеріалів, біотехнологій, в галузі електрозварювання, радіоелектроніки, фізики низьких температур, ядерної фізики, інформатики, телекомунікацій та зв'язку, здатних забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових стандартів.

Відтак порівняно високий економічний, науково-технічний, мінерально-сировинний, земельноресурсний і трудовий потенціали, надзвичайно вигідне економіко-географічне та геополітичне положення в центрі Європи створюють об'єктивні умови для забезпечення взаємовигідного міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування та інтеграції її у світовий економічний простір.

У світовий економічний простір Україна інтегрується в ролі сировинного придатка. Дуже неефективною є структура експорту - понад 70% його становлять сировина, матеріали, товари народного споживання. Вивозяться також гостродефіцитні ресурси і продаються на світовому ринку майже за демпінговими цінами. Навіть з країнами близького зарубіжжя Україна має від'ємне сальдо балансу на продукцію виробничо-технічного призначення. Від'ємне сальдо в торгівлі з цими країнами зберігається по енергоносіях, прокату кольорових металів, целюлозі, деревині, каучуку, акумуляторах тощо.

Адже впродовж останніх років експорт продукції машинобудування у загальному балансі становив 10-20%, а рівень експорту такої самої готової продукції у світі - понад 50%. Така орієнтованість експорту на продукцію з низьким ступенем обробки ставить Україну в залежність від коливань попиту на ринках країн-імпортерів, від їхніх тарифних і нетарифних заходів щодо українського експорту.

В Україну з різних країн світу надходять промислове устаткування, медичне обладнання, різні прилади, хімічні товари, джут, цитрусові, продукція легкої промисловості. Проте для таких товарів, як напої, тютюнові вироби, радіотовари, жувальна гумка і деякі інші, необхідно створювати економічні бар'єри для того, щоб зменшити дефіцит платіжного балансу і підвищити попит на аналогічну вітчизняну продукцію.

Зовнішня торгівля України зорієнтована переважно на країни СНД в імпорті та інші країни світу - в експорті.

На РФ припадає 25% експорту і 45% загального імпорту товарів.

Нині товарний експорт та імпорт України характеризуються яскраво вираженою асиметрією у бік Російської Федерації. Це означає збереження монопольної залежності від російських ринків збуту, особливо від джерел постачання імпортних товарів, серед яких домінують енергоносії.

Така орієнтація значно зменшує конкурентні можливості економіки України й погіршує її загальну інтеграційну позицію.

Екологічна ситуація в Україні є складною.

На екологічну ситуацію України вплинули три основні чинники:

• аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 р.);

• невміла меліорація земель;

• розвиток добувної і переробної промисловості при застарілих технологіях і, пов'язана з цим, надмірна урбанізація багатьох районів (Донбас, Придніпров'я).

Чорнобильська аварія призвела до радіаційного забруднення майже всієї території України. Унаслідок того, що вся радіоактивна хмара пішла на захід, особливо сильно забрудненим стало майже все Українське Полісся.

За ступенем забрудненості повітря, води і землі виділяють наступні території:

• екологічного лиха;

• забруднені, надзвичайно забруднені і дуже забруднені (29,5%);

• помірно забруднені (24% площі України);

• умовно чисті (8,3% площі України).

Умовно чистих територій залишилося дуже мало. До них належать майже весь північний макросхил Українських Карпат, Шацьке поозір'я, південна Волинь на межі Рівненщини і Тернопільщини, Придніпров'я на межі Черкаської і Полтавської областей, північ Сумщини і Чернігівщини, центральне Поділля і деякі ареали в гірському Криму, всього приблизно 50 тис. км², тобто 8,3% площі України.

Помірно забруднені території заходу України (без Полісся) і майже весь північний схід держави, де забруднені і дуже забруднені території украплюються в зони дії великих і середніх міст. Помірно забруднені території складають майже 150 тис. км², тобто приблизно 24% площі України. Таким чином, умовно чисті і помірно забруднені ареали складають разом трохи менше третини території країни. Решта двох третини це території забруднені, дуже забруднені, надзвичайно забруднені і зони екологічного лиха.

Дуже забруднені (117 тис. км²) і надзвичайно забруднені (61 тис. км²) території займають також майже третину площі країни (29,5 %). Виділяються чотири великі ареали цього забруднення: Полісся, середнє Придніпров'я, Донбас і Південь (окрім південного заходу Одещини і Запорізького Донецького Приазов'я), а також декілька середніх: Пн. Буковина (без гірської частини), південно-східне Поділля, південна Київщина і Черкащина, центральна Полтава. До малих ареалів цього ступеня забруднення відносяться багато центрів гірничодобувної промисловості по всій Україні.

Нарешті, до території екологічного лиха і екологічної катастрофи, яка складає 7,4 тис. км² (більш за один відсоток площі України), належать, окрім вже названої тридцятикілометрової зони Чорнобильської АЕС, також причорноморські райони інтенсивного зрошування. У останніх забрудненість вод перевищує нормативну в 5,45, а ґрунтів в 10 і більше разів. Це райони півдня Херсонської області і найбільш північної смуги Криму.

Найбільші забруднювачі навколишнього середовища:

• об'єкти енергетики, в першу чергу ТЕС і ГЕС. Споживаючи велику кількість нафтопродуктів, газу і вугілля, вони викидають в атмосферу мільйони кубічних метрів шкідливих газів аерозолів і сажі, займають сотні гектарів землі шлаком і золою.

• транспорт - автомобільний (2056 тис. т шкідливих речовин у 2005 р.), повітряний, водний, залізничний (95,5 тис. т). У всіх великих містах України частина забруднення повітря від автотранспорту в останній час складає 70-90% загального рівня забруднення.

• об'єкти, що генерують могутні фізичні поля - електромагнітні, радіаційні, шумові ультразвукові і інфразвукові, теплові, вібраційні (великі радіостанції, теплоцентралі, РЛС, трансформаторні підстанції, ЛЕП, ретрансляційні станції, спеціальні фізичні лабораторії і установки, кібернетичні центри, АЕС).

1 Федонін О.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка : навч. посіб. / О.С. Федонін, І.М. Репіна, О.І. Олексик. — К. : КНЕУ, 2004. — 316 с.

14