17. Поняття “програма дослідження”.

Програма дослідження – це науковий фундамент, який регламентує всі етапи, стадії підготовки, організації та проведення наукового дослідження.

Програма виконує основну роль наукового дослідження, обумовлюючи тим самим його змістову цінність, якість та надійність здобутої інформації. Пояснюється це визначальним впливом програми дослідження на використання тих чи інших методів, логіки, техніки, процедур та принципів з метою досягнення дослідницької мети. Програма наукового дослідження є теорія і методологія конкретного вивчення, висвітлення окремого емпіричного об’єкту або явища. В програмі реалізуються загальнотеоретичні і методологічні принципи філософії як загальнонаукової теорії так і спеціально-галузевих теорій дослідження.

Програма наукового дослідження виконує такі функції:

- теоретико-методологічну, яка дозволяє визначити наукову проблему та підготувати базу для її вирішення;

- методичну, що дозволяє накреслити способи збору даних;

- організаційну, що дозволяє спланувати діяльність дослідника на всіх етапах роботи;

Програма наукового дослідження складається з:

• теоретичної (методологічної) частини;

• процедурно-методичної частини.

Теоретична частина програми включає в себе вирішення таких питань:

- постановку дослідницької проблеми;

- визначення предмета та об’єкта дослідження;

- визначення мети дослідження;

- визначення та інтерпретація основних понять дослідження;

- формулювання гіпотез та завдань дослідження.

Призначенням процедурно-методичної частини є:

- визначення методів збору, аналізу і обробки інформації;

- підбору інструментарію для збору соціально-педагогічних даних;

- визначення методики та техніки соціально-педагогічного дослідження.

У світовій науці немає єдиних взаємоприйнятних підходів до визначення як окремих компонентів програми, так і принципів їх взаємодії. Тому спершу слід визначитись із тлумаченням змістових ознак найчастіше вживаних компонентів програми, а вже потім розглядати їх структурні елементи, окремі види програм.

Програма НД має бути гнучкою, щабезпечувати дослідницький колектив (окремого дослідника) чіткою стратегією дослідницької діяльності. В кожному пункті програми можливі різноманітні варіювання залежно від мінливості умов проведення дослідження. Вміння розробляти науково обгрунтовані програми досліджень – важливий показник викорого р-ня науоковї підготовки та фахової культури такого виконавця.

18. Порядок обробки накопиченого матеріалу: упорядкування, розчищення матеріалу, систематизація виписок, відсікання надмірної інформації, розробка таблиць; обдумування та розробка системи викладення дослідження, формування висновків, положень; перевірка висновків та узагальнень; виявлення невирішених питань.

Уміти працювати з накопиченим матеріалом  це означає швидко розбиратися в її структурі, правильно оцінювати і фіксувати в зручній формі все, що здається цікавим і потрібним, для виконання наукового дослідження.

Вважається, що вивчення накопиченого з обраної теми матеріалу слід починати із загальних робіт, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури.

На початку роботи потрібно попередньо ознайомитись з відібраними джерелами. Методика читання наукової літератури дещо інша ніж художньої. Є «швидке» і «повільне» читання: побіжний огляд змісту книги або ретельне опрацювання.

Побіжний перегляд змісту дає можливість ознайомитись з книгою в загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі міститься потрібна інформація і її потрібно ретельно опрацювати, або отримати лише загальну уяву. Тобто побіжний перегляд - це по суті «пошукове читання». Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим з олівцем в руках, з певними нотатками. Якщо є власний примірник, або ксерокопія журналу, книги, можна робити позначки на полях.

Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи). Звичайно ж, читання - це стимуляція ідей. Уважне ознайомлення з будь-яким текстом повинне викликати певні думки, гіпотези, які відповідають власному погляду на речі. Записи по ходу читання повинні бути зручними для використання і кваліфікованими.

Етапи обробки накопиченого матеріалу:

• загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;

• побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;

• читання за послідовністю розміщення матеріалу;

• вибіркове читання окремих частин;

• виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи;

• критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагменту тексту наукової роботи (статті, монографії, курсової (дипломної) роботи, дисертації тощо).

19. Прийоми узагальнення матеріалу: групування даних, порівняння, аналогії, узагальнюючі економічні показники, середні величини, відносні величини. Таблиці: прості, групові, комбінаційні. Графічні прийоми представлення інформації: графічні схеми, гістограми, діаграми, номограми. 

Групування даних  має на меті стиснення даних без суттєвої втрати вибіркою інформативності, та полегшити подальшу обробку.

Порівняння  метод наукового дослідження, пізнання дійсності, покликаний встановити спільні й відмінні ознаки між процесами, явищами, об'єктами.

Аналогія  метод наукового дослідження завдяки якому досягається пізнання одних предметів і явищна основі їх подібності з іншими.

Середня величина  найбільш розповсюдженою формою узагальнюючого показника, оскільки він дає кількісну характеристику масових соціально-економічних явищ та процесів; узагальнена характеристика однорідної сукупності за варіюючою ознакою, що показує типовий рівень цієї ознаки у одиниці сукупності.

Відносні величини – це узагальнюючі кількісні показники, які виражають співвідношення порівнюваних абсолютних величин.

Узагальнюючі економічні показники  характеризують стан економіки, її об’єктів, що протікають в ній процесів у минулому, сьогоденні і в майбутньому. Економічні показники представляють один з найбільш поширених та ефективних інструментаріїв опису економіки, що використовуються в економічній науці і в управлінні економічними процесами.

В залежності від побудови підмета розрізняють три види таблиць: прості, групові і комбінаційні. В простих таблицях в підметі перераховуються лише одиниці сукупності, в групових - цифрові дані об'єднуються в групи, а в комбінаційних - групи ще розбиваються на підгрупи. Завдання простої таблиці - дати лише перелік ознак, а групової і комбінаційної - у вивченні взаємозв'язків ознак досліджуваного явища.

Графічна схема  графічний конструкторський документ, на якому у вигляді умовних зображень і позначень показані складові частини виробу, їх взаємне розташування і зв'язки між ними.

Гістограма — спосіб графічного представлення табличних даних. Являє собою діаграму що складається з прямокутників без розривів між ними.

Діаграма  графічне зображення, що наочно у вигляді певних геометричних фігур показує співвідношення між різними величинами, які порівнюються. Одними з найвідоміших видів діаграм є графіки та гістограми.

Номограма  спеціальне креслення, яким зображується функціональна залежність між величинами. До впровадження персональних комп'ютерів номограми широко застосовувалися для одержання без розрахунків приблизних рішень громіздких багатофакторних рівнянь.