13. Методи морфологічного аналізу як поєднання методів класифікації і узагальнення.

Морфологічний аналіз створює основу для системного мислення в категоріях основних структурних ознак, принципів і параметрів, що й забезпечує високу ефективність його застосування. Це впорядкований спосіб дослідження, що дозволяє домогтися систематичного огляду всіх можливих рішень даної великомасштабної проблеми. Метод будує мислення таким чином, що генерується нова інформація, що стосується тих комбінацій, які при безсистемній діяльності не беруться до уваги.

За кожною виділеною морфологічною ознакою створюють список її різних конкретних варіантів і альтернатив. Метод передбачає виконання робіт у п'ять етапів.

1. Точне формулювання задачі, що підлягає рішенню. Якщо спочатку ставиться питання про одну конкретну систему, метод безпосередньо узагальнює пошук на всі можливі системи з аналогічною структурою й у підсумку дає відповідь на більш загальне питання.

2. Складання списку усіх морфологічних ознак, тобто усіх важливих характеристик об'єкту, його параметрів, від яких залежить рішення проблеми й досягнення основної мети. Точне формулювання задачі й визначення класу досліджуваних систем дозволяють розкрити основні ознаки або параметри, що полегшують пошук нових рішень.

3. Розкриття можливих варіантів за кожною морфологічною ознакою (характеристикою) шляхом складання матриці. Кожна з п характеристик (параметрів, морфологічних ознак) має певне число k_і різних варіантів, незалежних властивостей, конкретних форм.

4. Визначення функціональної цінності всіх одержаних варіантів рішень. Щоб не заплутатися у величезному числі рішень і деталей, оцінка їхніх характеристик повинна проводитися на універсальній й, по можливості, простій основі, хоча це не завжди легка задача.

5. Вибір найбільш раціональних конкретних рішень. Знаходження оптимального варіанту може здійснюватися за кращим значенням найбільш важливого показника технічної системи.

14.Методи доведення (елементи та форми доведення, прийоми та способи доведення).

Доведення — це виведення одного знання з іншого, істинність якого раніше встановлена і перевірена практикою. Доведення (у широкому, змістовному плані) — це логічна дія, у процесі якої істинність окремої думки обґрунтовується за допомогою інших думок. Зазначена логічна дія зрештою є зіставленням теоретичних положень і висновків з реальною дійсністю.

Доведення як особливий логічний спосіб обґрунтування істини має свою будову і склад. У всякому доведенні вирізняють три складові: тезу (яка доводиться), основу та аргументацію. Кожна з цих частин у логічному складі доведення виконує свої особливі функції, жодну з яких не можна ігнорувати, будуючи логічно правильне доведення.

Теза — це твердження, яке потрібно довести. Теза — центральний пункт доведення. Протиставлюване тезі положення є судженням, що суперечить йому, і називається антитезою.

Основу доведення складають засновки (аргументи), із яких логічно випливає положення, що доводиться з тезою, яку містить це положення. Основа має бути повною і достатньою, тобто такою, щоб з неї з необхідністю випливало дане положення.

Аргументація — це сукупність умовиводів, необхідних для логічного виведення тези з основи. Аргумент є невід’ємною частиною доведення. Основними типами аргументів у процесі доведення є: судження про достовірно відомі факти; наукове визначення понять; загальноприйняті в науці узагальнення, раніше доведені закони науки, теорії, загальні положення тих чи інших відповідних галузей знання; аксіоми і постулати.

За способом аргументації докази поділяються на прямі і непрямі.

Прямим називається доказ, у якому теза обґрунтовується аргументом без використання суперечних тез і припущень.

Непрямим називається доказ, у якому істинність тези обґрунтовується із застосуванням суперечного тезі припущення (антитези).

Прямі і непрямі докази у разі підтвердження чи спростування тези здійснюються за допомогою різних прийомів. Розглянемо найуживаніший з них — метод підтвердження тези. У разі прямого підтвердження тези зазвичай застосовуються обумовлюючі та єднальні докази. За непрямого підтвердження користуються розділовим та аналогічним методами доведення.

Обумовлююче підтвердження тези полягає у виведені тези із встановленої основи.

Єднальне підтвердження тези досягається за допомогою методу повної індукції, через використання усіх можливих випадків і істинності тези та узагальнення їх у одному висновку.

Розділове підтвердження тези збігається за формою із заперечувально-стверджувальним модусом простого розділового умовиводу за схемою: або S, або S₁, або S₂ є Р; S₁ і S₂ не є P; отже, S є P.

Аналогічне підтвердження тези означає непряме доведення «від супротивного». Воно полягає в тому, що досліджувати слід не саму тезу, а положення, що суперечить їй — антитезу.