Молитов прошепотілось, скільки дум надумували людські

чола! Із собору починалося кожне діло, що мало увійти до

історії і що володіло людськими душами! Безсмерттям віє

з каменю, безсмерття випромінюється від побляклих

фресок, від іконостасів, де вже давно затих чернечий гул...

А церкви, а українські святині, в яких свічки сльозами

скапали! Де вони? Чого й навіщо їх розвалили? Щоб

затерти сліди української історії?.. Журно похилила чоло

Вознесснська церква в Чортќові. Зі сльозами споглядає на

її руїни чабан. Його слово кров'ю обливається:

Дивишся

темними ямами —

хто тобі очі виколов`1

Киваєш похилим хрестом —

довкола в логіухах

сині дзвоники дзвонять.

кози пасуться.

Але Спас є!

Всі поля в багряниці маків

З-під зелених могил довкола

вілростуть свічники,

навіть коли з твоєї парафії

ніхто вже не залишився.

коли іконостас порубали, щоб натопити піч.

дзвін стопили на кулі,

а із кивота зробили пташник.

К'ричиш зашитими губами:

Спас є!

І ррийде Великдень!

І от і фінал! Чи ж то фінал? Поетеса в „Іконостасі

України" показує Стіну Нерушиму — Оранту з Софіївсь-

кого Собору в Києві.

З молитовно піднесеними руками народ, створюючи

живий іконостас, молиться:

С`тіно Нерушима! Вже тисячу літ

підносиш руки нетлінні-

очі світяться жахом.

а гуои в мовчазнім молінні.

Скільки наїзників серед храму

німіло перед твоєю красою,

а яничари билися в груди

перед тобою.

Скільки лихоліть перекотилося

по твоїм серцю. Оранто!

Негоди його стиснули

колючим вінцем аканту.

Довгі століття кришилися

під твоїми стопами:

дудніла в ранах земля.

котився стогін степами.

Але ти — Стіна Нерушима.

а ми твій народ, синьошата!

Під твоїм омофором —

наша хата.

Не дозволь, щоб чорна рілля далі двигала

жорна долі.

вже наплакали очі повні відра

чорного болю.

Випроси в свого Сина

дар чудесний,

щоб по страстях засяяв для нас

день воскресний!

Давно вже українська література не чула такого,

сильного національно-мистецького слова, як його сказала

Віра Вовк! Давно вже українська література не мала твору

такого сильного звучання і Такого широкого мистецького

виміру, як „Іконостас України", що охоплює всю живу

історію українського народу! Вагу твору додають ще наші

українські мистці своїми кольоровими картинами: Іоя

Лісовська — „Богородиця" та „Страсті", Марко Зубар —

„Скорбна Мати" та „Богочоловік", Юрій Соловій —

„Розп'яття", „Христина Вероніки" та „Різдво".

Кінець.__

Незображальні вторинні моделюючі системи набагато органічніші у Віри Вовк, оскільки вона сама є музикантом (грає на фортепіано і скрипці, а раніше співала у професійному хорі) і композитором (особисто складала мелодії до всіх своїх драм-ораторій). Вона перекодовує музичні знаки в літературу завдяки символіці музичних інструментів, асоціаціям, а також таким поняттям, як темп і ритм, що знаходять втілення у метриці, ритмі та римі віршованого твору. Її містерія «Іконостас України» є своєрідним посібником з проблем поєднання різних видів вторинних моделюючих систем: двоскладовим розмірам у драмі відповідають жвавий, грайливий, веселий темп у музиці та синій і золотий кольори в живописі. Трискладові розміри асоціюються з повільним, помірним, урочистим темпом у музиці та спокійними кольорами (зелений, фіолетовий) у живописі.

3.

Людмила Коваленко (*1898 р. Маріуполь на Катеринославщині , †1969, Трентон, шт. Нью-Джерсі, пох. на укр. прав. цв. в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі. Українська письменниця, драматург, перекладачка, радіожурналістка, член ОУП «Слово».

Дружина укр. письменника Івченка Михайла.

Людмила Коваленко (прізвище матері — Тохтарова), уроджена Маріупольчанка. Навчалася, одружилася та мешкала до 1943 року у м. Києві. Далі були Німеччина та США.

Займалася широким спектром роботи — від організації Українського Червоного Хреста у ІІ світову війну до перекладів на українську творів Вольтера, Мопассана (разом із братами Рильськими), «Тридцятилітню жінку» Бальзака, «На щастя дамам» Золя, «Грозову ніч» Жоржа Дюамеля. Попри те, що ім'я Людмили Коваленко забули, в 60-ті роки в Києві видавали її переклади.

Людмила Коваленко мала особистий літературний дробок: в Німеччині у 1948 році український режисер Володимир Блавацький здійснив постановку п'єси «Домаха», а згодом її поставив і український театр в Австралії.

Людмила Коваленко Авторка, серед літературного до-

рібку якої є оповідання («Віта нова

», «Давні дні»), збірка п’єс («В

часі й просторі») та роман-утопія

(«Рік 2245»), починає цією повістю

видання великого твору (мабуть, автобіографічного),

над яким працювала

останні шість років. «Прорість»

та «її окрадену збудили» мали б

називатися дальші два томи цієї

трилогії.

У першій книзі, з якою хочемо

коротко познайомити читача, JI. Коваленко

вводить нас у досі в українській

літературі маловідомий світ

приозівських степів з його на початку

нашого століття ще неукраїнськими

містами, де переважали

зросійщені грецькі колоністи, та далі

в з довколишніми грецькими та

українсько-козачими селами, при

чому авторка дає барвисту картину

національних, культурних та соціальних

відносин цієї частини нашої

батьківщини на переломі 19-20

віку.

У центрі твору стоїть спочатку

своєрідна кагляночка-дівчина Льоля,

дочка збіднілого нефортунного

грецького купця Татарова. Героїня

твору переходить не абияку метаморфозу

— з несміливої учениці гімназійних

курсів поволі розвивається

під впливом студентсько-молодо-

інтеліґентського довкілля самостійна,

віддана просвітителька, що захоплюється

народницькими ідеями.

Несподівано Льоля стає об’єктом

любови двох дуже різних характером

і походженням чоловіків: кволого

естета, грека Ісалті, та вольового

українця Кульженка. Проти

волі серця. Льоля стає, не зважаючи

на дане слово грекові, дружиною

Кульженка, з яким покидає рідне

місто, щоб учителювати спочатку в

грецькому, а згодом в українсько-

козачому селі. Тут на селі героїня

переживає зміни духового характеру-

Чуйна і вразлива молода жінка

бачить себе приреченою ділити життя

з владним, шорстким чоловіком,

який їй здається нестерпним у своїй

неопанованості. Одночасно вона,

грекиня родом, що вихована в російській

культурі, починає вростати

в український ґрунт свого козачого

довкілля і приходить до переконання,

що повинна і признаватися

до того народу, якого білий хліб

їсть. Тяжкі удари, що їй раз-у-раз

завдає життя (смерть дітей, втрата

улюбленого брата, далі друга і батька)

перетворюють ніжну, перечу-

лену міщанку в сильну дозрілу

жінку, що впродовж років співжиття

поволі відкриває в собі прив’язання

і любов до свого чоловіка. В

борні з життям меркне поволі в

душі омріяний образ колишнього

нареченого Ісалті, а його місце за-

(бирає реальний товариш долі й

недолі, за шорсткою селянською

вдачею якого криється багато тепла

і людяности. З тонким відчуттям і

знанням жіночої психології авторка

віддала цей процес дозрівання з

молодої дівчини в зрілу жінку, спроможну

розуміти складні людські

/взаємини.Романі, що починається

легко і грайливо, набирає динамічного

розмаху та згущується під

кінець до родинної хроніки, повної

драматизму. Авторка полонить читача

своєю живою, багатою діяло-

гами, не позбавленою тонкого гумору

розповіддю.

Пізнавальна вартість твору Л. Коваленко

в тому, що вона зафіксувала

досі в нашій літературі незнаний

світ приозівського міста (Марі-

юпіль), довколишніх сіл з їх почасти

неукраїнським населенням. Далі

вона вводить читача в купецьке

середовище греків, з їх етикою і

традиціями, читач довідується в ході

повісті про форму, під якою відбувалася

русифікація цих наших

окраїн.

З лексичного погляду «Степові обрії

» приносять багато цікавого. Авторка

вводить цілий ряд виразів купецько-

міської, міщансько-побутової

культури, рибальські вислови,

жменьку европеїзмів та ряд слен-

ґізмів.

Л. Коваленко, що вже дала спроби

своєї прози в жанрі оповідання

та утопічного роману, виявилася як

прозаїк широкого полотна куди

сильнішою, ніж деінде. В цьому напрямі

їй слід було б працювати й

далі. Вона вміло розгортає цікаву

фабулу і дає цікаві, живі постаті.

Читач цієї першої книги буде нетерпляче

чекати дальших томів трилогії

Іларіон Чолган народився 1918 року в селі Сапогів на Тернопільщині. Закінчив гімназію в Івано-Франківську, навчався на медичному факультеті Познанського університету, 1939-го продовжив навчання у Львівському медінституті і закінчив медичні студії у Віденському університеті. Маючи 17 років, почав співпрацювати з Львівською газетою «Діло» та журналом «Назустріч». 1936 року за оповідання «Гуцульська Венера» був нагороджений як переможець конкурсу, організованого газетою «Діло». У Відні був кореспондентом журналу «Назустріч», куди писав про мистецьке життя столиці Австрії. Зацікавився театром, і перебуваючи в таборі українських біженців у Ландеку (Австрія), 1945 року написав першу п’єсу в жанрі замаскованого літературно-театрального кабаре – «Замотеличене теля», в якій з гумором відобразив табірне життя. Писав у різних жанрах — переважно комедійних: «Блакитна авантюра», «Сон української ночі», «Замотеличене теля 2», «Хождєніє Мамая». Всі вони були поставлені в Театрі-студії Йосипа Гірняка і з успіхом ішли впродовж 1946 — 1948 років по всіх українських таборах, де гастролював театр, а роль Мамая грав сам Йосип Гірняк. П’єса «Провулок Св. Духа» 1949 року була поставлена в Театрі Блавацького, «Загублений скарб» 1953 року поставив Мирон Чолган в Українському театрі в Америці. Інші п’єси: «Діти Дажбога» (1949), «Мамай невмирущий» (1956), «Дума про Мамая» (1989). Драматичні твори надруковані у книзі «Дванадцять п’єс без однієї» (Видавництво «Слово», Нью-Йорк, 1990). «Провулок Св. Духа» опублікована також в антології «Близнята ще зустрінуться» (упорядник Лариса Онишкевич, Київ — Львів, «Час», 1997).

— У передмові, яка називається «Злет і зникнення комедіографа І.Алексевича», Валеріян Ревуцький пише: «Коли здавалося б, що воєнні події 1940-х років остаточно припинили діяльність українських театрів в еміграції, то це не відповідає дійсності. Опинившися в містечку Ландеку, Йосип Гірняк та Олімпія Добровольська з групою молоді з колишньої Театральної Студії у Львові зорганізували свою Студію. (...) Тоді перебував теж у Ландеку ентузіаст таланту Й.Гірняка – І.Алексевич (Іларіон Чолган). Він і був автором п’єси «Замотеличене теля» — першої вистави новоствореного Театру-студії. (...) П’єса відтворювала жанр вистав театру «Березіль» «Алло на хвилі 477» та «Чотири Чемберлени». Звернення до жанру ревю Гірняк мотивував тим, що він дуже зручний для вишколу актора в усіх театральних жанрах. Гірняк і Добровольська взяли на себе ролі Репортера і Чорної Маски, пов’язуючи сцени в традиціях березільської вистави, застосовуючи широке вживання імпровізації та наголошуючи неодмінність руху та гіперболізованого жесту в сценах повних іронії, ґротеску й пародії». Отже, становлення Чолгана-драматурга відбувалося завдяки двом видатним українським акторам?

— До написання п’єси мене заохотили молоді люди — брат Мирон Чолган та актор Степан Залеський. У «Замотеличеному теляті» я показав проблеми новоствореного племені ді-пі (англ. displaced persons). П’єсу я написав за кілька днів, а танці, музику підбирав з репертуару тогочасної легкої музики Європи. То не оперета, а короткий літературний жарт. Друга п’єса – «Блакитна авантюра» написана в жанрі емігрантського фільму-водевілю зі співами і танцями у 12 картинах. У ній Роман Птах виражає психологію українського скитальця, мегаломанію, і це викликає просто щирий сміх. У п’єсі є сценка, де Роман обіцяє, що українці поїдуть до Ґонолулу і матимуть райське життя.

Д-р Юліян Мовчан

„ДВАНАДЦЯТЬ П'ЄС БЕЗ ОДНІЄЇ" -

Д-РА І. ЧОЛГАНА

Для багатьох наших чи-

тачів у діяспорі не є нови-

ною, що д-р Іларіон Чолган

з Бруклину (тепер вже на

емеритурі),є не тільки доб-

рим лікарем, але також пло-

довитим літератором. Але

перед тим, як дещо сказати

про його недавно видану

монументальну збірку п'єс

— коротко дещо З ЙОГО 6ІО-

графії.

Народився д-р І л а р і он

Чолган в 1918 році в Са-

погові (по-українськи треба

було б в Чоботі), Західня

Україна. Гімназію закінчив

у 1936 році в тодішньому

Станиславові, сьогодні —

Івано-Франківську, а медич

ні студії почав у Познані, які

потім продовжував у Льво-

ві, закінчуючи їх 1944 році у

Відні.

Після п'ятирічної СПЄЦІЯ-

лізації в акушерстві та гі-

некології в американських

лікарнях, д-р Чолган від-

крив^ приватну практику в

Ню Йорку. Він є членом Ук-

раїнського Лікарського Т-

ва Північної Америки, Аме-

риканської колегії акушер-

ства, гінекології, хірургії та

інших.

Почав друкуватися І. Чол

ган у львівських „Вогнях"

та літературному журналі

„Дажбог" у 1935 році. Його

оповідання „Гуцульська Be

нера" було відзначене на лі-

тературному конкурсі „Ді-

ла" в 1937 році, а опові-

дання „Ясна мелодія" здо-

було другу нагороду на лі-

тературному конкурсі жур-

налу „Наші Дні" у Львові

1942 року. Але головним

літературним жанром та ді-

лянкою мистецтва, що най-

більш цікавить Чолгана, є

драма і театр. Правдопо-

дібно в цьому дуже позитив

ну ролю відіграв факт його

дружнього контакту на емі-

ґрації в Австрії та Німеч-

чині з передовими МИСТЦЯ-

ми і діячами театру того

часу Йосипом Гірняком та

Вол. .Блавацьким,.. Тому,

вже в 1946 році в театраль-

ній студії И. Гірняка було

виставлено такі його п'єси

як ,,Замотеличене теля",

, , Б л а к и т н а а в а н т у р а " та

„Сон української ночі", а в

1948 році — п'єса „Ма-

май-І".

В українській літературі

Іларіон Чолган відомий під

псевдонімами І. Алексевич

(драматичні твори), В. Наг-

лоч (проза) та І. Головаць-

кий (репортажі та крити-

ка).

І ось, перед нами добре

видана — вже під його справ

жнім прізвищем — збірка

одинадцяти п'єс. Передмо-

ву до неї написав відомий

наш театральний критик та

історик проф. Валеріян Ре-

вуцький. Що це за п'єси? Що

подає або висвітлює у них

наш колеґа-лікар Іларіон

Чолган?

Перша п'єса, якою почи-

нає свою збірку автор і яка

була виставлена в Ляндеку

(Австрія) в „табірний час"

(або як ще інакше дехто

називав — в часах „таборо-

вих республік") нашої ски-

тальщини була п'єса „Замо-

теличене теля". Автор дав

п'єсі підзаголовок — „3а-

масковане літературно-те-

атральне кабаре, але каба-

р е як в і н п и ш е це щ о сь

менше, інтимніше за ре-

в'ю з галасливою музи-

кою, яскравим освітлен-

ням та кольоровими лаш-

тунками. Насправді, „3а-

мотеличене теля" не —

рев'ю, а пародія на ревю.

Це була гра або забава в

театр, бо, як він додає, „в

театр можуть бавитися ама

тори або початкові актори,

але бавитись у театр — гра-

ти пародію театру, можуть

також і великі автори". У

цій п'єсі головні ролі ВИКО-

нували Йосип Гірняк та

Олімпія Добровольська.

Два роки пізніше тодіш-

ній адміністративний ди-

ректор театральної студії —

відомий видавець та мово-

знавець Богдан Романен-

чук у порозумінні з Йоси-

пом Гірняком звернулися

до Чолгана з побажанням

написати ,,щось нове". І

так, незабаром з-під пера

нашого лікаря і драматур-

га появилася на світ п'єса

„Блакитна авантура" —

емігрантський фільм —

водевіль. У рецензії на гас-

тролі театру-Студії в Бава-

рії, Юріх Шерех (він же

Шевельов) писав про цю

п'єсу так: „За стрижень пра-

вить наскрізний (?) герой,

який водночас становить

собою сатирично насвітле-

ний тим сучасної (і не тіль-

ки сучасної) української дій-

сности. В „Блакитній аван-

турі" — це тип української

л і о д а і ш — с м і ґ р а ц і й н о го

Хлєстакова (герой одного з

творів М. Гоголя — ЮМ)

— самозакоханого бреху-

на".

Але поступово прийшов

час також на п'єсу, в якій

головну ролю грав великий

майстер — Йосип Гірняк. І

цією п'єсою стала знову

п'єса того ж автора Іларіо-

на Чолгана під назвою —

,,Сон української ночі".

Вперше вона була виставле-

на в тому ж Ляндеку 10-го

жовтня 1946 року і це був

початок тріюмфального по

ходу Йосипа Гірняка по-ук-

раїнських сценах у ролі Ма-

мая. Відомий театрозна-

вець (і сам драматург) І.

Костецький, побачивши вис

таву в лютому 1947 році

писав: „З дальших ^вистав

театральної студії Йосипа

Гірняка, що їх бачили наші

глядачі, „Сон української

ночі" слід розцінювати як

подію, яка переростає межі

студійної праці. Річ, що має

сюжетом мандрівку тради-

ційного українського персо-

нажу — чумака Мамая —

навколо світу від початку

визвольних змагань до на-

ших днів, належить перу та-

лановитого молодого авто-

ра І. Алексевича. Жанр її —

казка — каруселя — є успіш

ною спробою розгорнути

на сцені гротескове видо-

вище з використанням му-

зики, танку, фільмової ком-

позиції, з поєднанням сати-

ри, пародії і традиційних

форм старовинного театру.

Легка форма видовища хо-

ває в собі, проте, глибоку

думку. І тут варто з усією

виразністю підкреслити,

що автор і режисер дають

цю думку з кону засобами

чистого театру".

„Сон української ночі"

тішився найбільшою попу-

лярністю і любов'ю В ГЛЯ-

дача. Про це свідчить те, що

ставили його аж 53 рази.

На провесні 1948 року ар-

тист Вол. Блавацький звер-

нувся до автора з пропози-

цією написати нову п'єсу

для його театру. Так поста-

ла комедія „Діти Дажбога".

Як він пише в своїх КОМЄН-

тарях, „на надхнення не

треба було чекати: ситуації

лізли на папір одна перед

одною".

„Загублений скарб" — це

п'єса про 1945—1950 роки

— роки кінцевих жахів вій-

ни, тривог, репатріяцій, ін-

фляцій грошових банкно-

тів і людських гідностей...

Головним мотивом п'єси є

ідея загубленого скарбу.

Скарбу, що його вивіз про-

фесор Музейний із Замрія-

ної Балки з України. Скар-

бу, що має лучити нас сим-

волічно з рідним краєм.

Хоч у збірнику читачі

знайдуть більше п'єс, про-

те ми коротко згадали лише

деякі аби мати уяву, які

проблеми або питання най-

більш захоплювали їхнього

автора. А також подали

думку про його творчість

деяких відомих знавців те-

атрального мистецтва та

критиків, які дали досить

високу оцінку драматургіч-

ній творчості Іларіона Чол-

гана. Автор вважає вели-

ким щастям, що його п'єси j

ставили і грали в них дві. ;

найбільші постаті українсь-

кого театру в половині XX

століття — Йосип Гірняк та

Володимир Блавацький. І

дійсно: виконуючі головні

ролі клясиків світової дра-

матургії в харківському те-

атрі „Березіль" та львівсь-

кому оперному театріі, П р -

няк та Блавацький напевно

не побажали б витрачати

свого дорогоцінного часу

та таланту якби знали, що

п'єси Чолгана не знайдуть

відповідного зацікавлення

серед глядачів. На щастя, і

глядачі були задоволені вис

тавами, і їх виконавці були

раді виконувати їх ролі.

Для бажаючих набути

збірку можна звертатися на

адресу автора: Dr Hilary

Cholhan, 8324 4th Ave., Brooklyn,

N. Y. 11209.

Естафету від старшого покоління прийняли й плодотворно розвивають драматурги середнього й

молодшого покоління: Олексій Коломієць, Олександр Підсуха, Микола Зарудний, Ярослав Стельмах...

Сучасні письменники характеризуються розмаїттям стильових і естетичних уподобань. Серед них і

прихильники класичного вірша, верлібру, розкутої, насиченої метафоричним колоритом версифікації, й

експериментальної прози. Літературне життя нашого сьогодення розвивається багатьма паралельними

течіями. Насамперед, воно зайняте осмисленням мистецької спадщини, поверненої читачам, творенням

нових художніх цінностей як в Україні, так і в діаспорі. Лави вітчизняного письменства постійно

поповнюються.

4.