3. Поступка.

Людина, що притримується цієї стратегії, як і в попередньому випадку прагне піти від конфлікту. Проте причини уникання в цьому випадку інші. Спрямованість на особисті інтереси тут низька, а оцінка інтересів суперника – висока. Стратегія має певну подібність із стратегією примусу. При аналізі такої стратегії варто враховувати певні моменти:

• іноді в такій стратегії відображається тактика рішучої боротьби за перемогу. Поступка можу бути лише тактичним кроком на шляху досягнення головної стратегічної цілі;

• поступка може стати причиною неадекватної оцінки предмета конфлікту (заниження його цінності для себе). В цьому випадку обрана стратегія є самообманом та не веде до вирішення конфлікту;

• ця стратегія може бути домінантною для людини в силу його індивідуально-психологічних особливостей. Тобто, така поведінка є характерною для конформістських особистостей, конфліктних особистостей „безконфліктного” типу. В силу сказаного стратегія поступки може надати конструктивному конфлікту деструктивну спрямованість.

Така стратегія є виправданою у тих випадках, коли умови для вирішення конфлікту не визріли. І в цьому випадку вона веде до тимчасового „перемир’я”, є важливим етапом на шляху конструктивного вирішення конфліктної ситуації.

4. Компроміс.

Характеризується балансом інтересів конфліктуючих сторін на середньому рівні. Тобто це стратегія взаємної поступки. Вона не псує між особистих відносин. Вона сприяє їх позитивному розвитку.

При аналізі цієї стратегії важливо мати на увазі певне коло моментів:

• компроміс не можна розглядати як спосіб вирішення конфлікту. Взаємна поступка часто є етапом на шляху пошуку прийнятного вирішення проблеми;

• іноді компроміс може вичерпати конфліктну ситуацію. Це настає при зміні обставин, що викликали напругу;

• компроміс може приймати активну та пасивну форми. Активна форма компромісу може проявлятися в укладені чітких угод, прийнятті певних зобов’язань тощо. Пасивний компроміс – це не що інше, як відмова від яких-небудь активних дій по досягненню певних взаємних поступок в тих чи інших умовах.

Умови компромісу можуть бути несправжніми, коли суб’єкти конфліктної взаємодії досягли компромісу на основі неадекватних образів конфліктної ситуації.

5. Співробітництво.

Характеризується високим рівнем спрямованості як на власні інтереси, так і на інтереси суперника. Будується не лише на основі баланса інтересів, але й на визнанні цінності між особистих відносин. Проте варто враховувати певні обставини:

• особливе місце у виборі цієї стратегії займає предмет конфлікту. Якщо предмет конфлікту має життєво важливе значення для одного або обох суб’єктів конфліктної взаємодії, то про співробітництво не може бути й мови. В цьому випадку можливе лише суперництво. Співробітництво можливе лише у випадку, коли складний предмет конфлікту допускає маневрування інтересів сторін, забезпечуючи їх співіснування в межах проблеми, що виникла, та розвиток подій в сприятливому напрямку;

• стратегія співробітництва включає в себе всі інші стратегії (уникання, поступку, компроміс, протиборство). При цьому інші стратегії в складному процесі співробітництва грають підлеглу роль, вони більшою мірою виступають психологічними факторами розвитку взаємовідносин між суб’єктами конфлікту.

Стратегія є однією із найскладніших та відображає прагнення сторін спільними зусиллями вирішити проблему.