Тема 4. Практика шкільного виховання
питання теми;
Роль педагога у вихованні.
Загальні положення теорій авторитарного та гуманістичного виховання.
Самоврядування учнів.
Полікультурне виховання.
Громадянське виховання.
ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:
Основні розбіжності між прибічниками авторитарного та демократичного підходів у вихованні.
Практика покарання у вихованні.
Охарактеризуйте співвідношення демократизації та регламентації у вихованні
Охарактеризуйте досвід антиавторитарного виховання.
Дайте характеристику мети та результатів шкільного самоврядування.
Охарактеризуйте форми самоврядування в школах розвинутих країн світу.
Основні завдання полікультурного виховання.
8. Охарактеризуйте основні підходи до громадянського виховання в шкільних системах країн світу.
Роль педагога у вихованні
Головне в шкільному вихованні — духовне, моральне становлення особистості. При цьому, з одного боку, зберігаються традиції авторитарного виховання, з іншого боку, виховання спрямована на заохочення самостійності, евристичного мислення, комунікативності, високої культури і гуманності.
У зіткненні старих і нових віянь неоднозначно оцінюється місце наставника як однієї з центральних фігур педагогічного процесу відіграє роль традиція поділу функцій виховання і навчання. У СІЛА, наприклад, у навчальних закладах є особлива структура (деканофіс), глава якої спеціально керує питаннями виховання. Як і раніше сильні традиції, при яких педагог має деяке право «вето», коли всі його судження повинні бути для дитини обов'язковим. Але такий підхід стає усе більш неспроможним. Спроби зберегти його не дають бажаного результату. Навіть у Японії, наприклад, де учні, особливо в початковій школі, підкоряються вчителю беззаперечно, його культ не настільки беззаперечний, як колись.
Слухняності, заснованій на авторитаризмі педагога, протистоять інші критерії педагогічної праці: любов до дітей, ініціативність, терплячість, відкритість, уміння співпрацювати з колегами, учнями та їх батьками.
Подібні критерії відбиваються на підготовці вчителів. У педагогічних коледжах США, наприклад, передбачені курси педагогічного мистецтва і майстерності. На цих курсах приділяється особлива увага шліфуванню мови, пропонуються позитивні моделі спілкування. Наприклад, рекомендують звертатися до школяра з проханнями в наступних формулюваннях: «Спробуй, це цікаво і повинно тобі сподобатися», «Тобі це придасться», «Якщо ти це зробиш, будеш почувати себе добре» тощо. Одночасно застерігають від слів, що можуть викликати негативну реакцію дитини: погроза покарання, посилання на власний авторитет, відповідальності перед однолітками й ін.
Подібному підходу відповідають рекомендації французького педагога С.Френе. У своїй книзі «Педагогічні інваріанти» він пропонує тести, що орієнтують на створення в класі гуманних і демократичних відносин. До тестів прикладений код: зелене світло — рекомендації до застосування; червоне світло — відмовлення від використання; жовте світло — рекомендація ефективна в окремих випадках. Один з таких тестів: «Дитина не любить, щоб його карали». Відповідь — зелене світло. Процес виховання відбиває неоднозначні підходи до дитини. Наслідком традиційних підходів є надмірне керування виховним процесом, що, як пише французький педагог А. Фабр, має вигляд мистецьки замаскованою системою репресій.
Залишаються традиційні регламентації, форми і методи виховання. У багатьох країнах чітко регламентований навіть зовнішній вигляд школяра. У старших класах японської школи, наприклад, хлопчики зобов'язані носити темні мундири, установленим нормам повинні відповідати зачіска, одяг і взуття дівчинок.
Силу загальних регламентацій в шкільному вихованні показують дослідження російських учених, проведених на рубежі 80-90-х років. Ними було проаналізовано більше тисячі планів виховної роботи з різних регіонів країни. З'ясувалося, що ці плани набагато більше схожі один на іншій, що можна було б пояснити рівнем єдності. Причина була в тім, що вони мало враховували конкретні особливості школи, класу.
Зберігаються тверді, грубі форми виховання. Учнів ставлять у кут, змушують багаторазово переписувати нісенітницю, прибігають до тілесних покарань. У школах США 38 з 50 штатів офіційно дозволені покарання. У Великій Британії їх застосовують у приватних навчальних закладах. У Франції всупереч закону, що не допускає будь-якого насильства у відношенні учнів, адміністрація навчальних закладів нерідко бачить у покараннях навряд чи не єдиний спосіб виховання. Як свідчать опитування викладачів французьких початкових шкіл (1986), 73% респондентів карають, затримуючи учнів після уроків, 50% — ставлять школярів у кут, 44% — використовують рукоприкладство. Опитані зізналися, що часто знижують оцінки при порушенні учнями дисципліни. У колишньому СРСР (дані на кінець 90-х років) дві третини опитаних соціологами шкільних працівників вважали найбільш прийняті суворі заходи виховання.
Регламентації, коли розписується життя школяра, аж ніяк не завжди марні. У багатолюдних школах Японії, наприклад, викладачам легко орієнтуватися, розрізняючи кожного з сотень хлопців. І немов учасники міжнародної конференції, школярі прикріплюють на груди пластикову картку з власним ім'ям і номером свого класу. Учні японських шкіл мають свою практичну барвисту форму. Скажімо різного кольору панамки і парасольки в учнів початкової школи.
Багато вчителів засуджують шкільне виховання, засноване;«а регламентаціях, підпорядкуванні і примусі. Вони рішуче заперечують проти твердих форм педагогічного впливу, не піддаючи сумнівів доцільність самих заохочень і покарань. От що пише в цьому зв'яжу французький педагог Б.Шлаєн: «Чи є можливість уникнути покарання? Навряд чи. Адже буває ситуація, коли мова йде про справедшвість, що повинна перемогти над брутальністю, жорстокістю, неповагою до старшого... Але хотілося б, щоб школа перестала бути джерелом конфліктів».
Загальні положення теорії авторитарного і гуманістичного виховання
На відміну від педагогічного авторитаризму розвиваються тенденції, пов'язані з гуманістичним вихованням. Це виявляється в посиленні уваги до умов життя школяра, прагненні реалізувати його можливості, створюючи комфортну психологічну атмосферу, коли всіляко заохочуються успіхи, пізнавальна і творча активність, схильності й інтереси дітей.
Велику популярність здобуває виховання, засноване на співробітництві, партнерстві. У цих умовах дитина виявляється повноправним учасником педагогічного процесу, виникають довірчі, невимушені відносини дітей і дорослих, реалізуються колективні педагогічні форми і прийоми, здійснюється спільна діяльність учнів, вчителів і батьків, народжується атмосфера радості і творчості.
Світова школа нагромадила значний досвід гуманного, антиавторитарного виховання, коли формується відповідна поведінка, починаючи від звички уступати в транспорті місце старшим до готовності відгукнутися на чуже лихо.
Так, на Заході одержала поширення так звана "поведінкова методика виховання". Вона передбачає вільні ігрові умови, співробітництво вихованців і наставників. Дана методика, наприклад, реалізується при «комунікативному вихованні» у школах США. У «комунікативному вихованні» виділяються 2 головні цілі: формування пізнавального (когнітивного) і емоційного (афективного) спілкування наставника і вихованців. Вчителі вирішують завдання сформувати в підопічних навички спілкування, що згодом можна удосконалювати.
У програму багатьох середніх шкіл входить курс спілкування, у рекомендаціях до якого, зокрема, звертається увага на необхідність, учитися слухати співрозмовника, уживати слова й інтонацію згідно ситуації, виділяти в спілкуванні головне і другорядне, вчасно фіксувати нерозуміння співрозмовника, викладати думку швидко і точно, адекватно передавати іншу точку зору й ін.
На додаток до таких рекомендацій можна послатися на методику спілкування, запропоновану американським ученим С. Ваймерота, Він радить учити мистецтву не сваритися з батьками, учителями, друзями. Головний спосіб уникнути грубого прояву конфлікту - створення добрих, рівних умов в класі.
Практика «комунікативного виховання» виключає сприйняти американської школи як символу індивідуалізму. Американські педагоги докладають чималих зусиль, щоб прищепити вихованцям навички спільної діяльності: у кружках, клубах, на спортивних змаганнях, диспутах, музичних фестивалях, конкурсах, ярмарках ідей тощо.
Самоврядування учнів та виховання
Важливе значення для шкільного виховання має самоврядування учнів. У США до початку 80-х років їм було охоплено до третини старшокласників. У Західній Європі повсюдне поширення учнівського самоврядування почалося в 60-х роках. У Японії воно з'явилося пізніше — у 80-х роках. У Росії до початку 90-х років учнівські комітети існували практично у всіх школах.
Традиційний вид учнівського самоврядування — система «префектів» або «капітанів» (Англія, США). У цьому випадку префектичи капітани допомагають учителям підтримувати дисципліну. Іноді вони мають право накладати на своїх товаришів стягнення. Префекти і капітани обираються у класах і всій школі учнями або призначаються адміністрацією. Ними можуть бути лише старшокласники. Вони утворюють Раду на чолі з загальношкільним префектом, що працює з адміністрацією. Рада координує позакласну роботу (спорт, кружки, клуби і т.д.). У великих навчальних закладах у результаті ротації в ролі префектів і капітанів опиняються всі старшокласники.
Учнівські ради часто копіюють державні посади і структури: парламент, президент, віце-президент, голови комітетів з фінансів, печатці, спорту тощо.
Традиційне учнівське самоврядування на Заході не виправдало надій, що покладалися на його, різко поліпшити результати виховання. Надії перемінилися скептицизмом і розчаруванням.
У цих умовах продовжився пошук інших форм учнівського самоврядування. У 70—90-х роках засновуються шкільні ради в складі учнів, викладачів, адміністрації, батьків, представників громадськості. Переважними напрямками їхньої діяльності є залучення учнів у життя школи, забезпечення можливості висловлювати власні погляди і вимоги, виховання культури спілкування.
У Великій Британії шкільні ради вирішують основні питання на регулярних засіданнях. Позачергове засідання може відбутися на прохання декількох членів ради. Учні беруть участь у складанні плану роботи. Рішення ради обов'язкові для навчального закладу.
У Німеччині шкільні ради називаються конференціями. На конференції делегують своїх представників класні учнівські ради. Школярі-делегати можуть висловлюватися про планування навчальних занять, зміст й організацію позакласної виховної роботи (вечори відпочинку, екскурсії, видання газети, кружки і клуби, добродійністі, дискусії).
У Франції шкільні ради формуються за моделлю «команди». Учні і викладачі кожного класу об'єднуються в команду, члени якої працюють за власним планом позаурочних занять, регулярно зустрічаються з дирекцією для обговорення суттєвих справ.
У світовій школі здійснюються проекти, спрямовані на ефективне інтернаціональне виховання учнів. Серед таких проектів — створення установ «міжнародного бакалавріату». Президент проекту Р.Піль вважає, що призначення подібних установ полягає в тому, щоб, спираючись на національні культуру і самосвідомість, залунатися до культури інших народів. Крім орієнтації на високі освітні стандарти, школа «міжнародного бакалавріату» виховує в дусі цивільної відповідальності і міжнародного взаєморозуміння. Педагоги окремих країн прагнуть затвердити загальнолюдські орієнтири в шкільному вихованні.
Полікультурне виховання
У світовій школі практикується полікультурне виховання. Так, згаданий проект міжнародного бакалавріату передбачає рішенняз.ва-дач полікультурного виховання, зокрема, за допомогою організації двомовних шкіл, де одночасно вивчаються англійська і рідна мови.
Масштаби полікультурного виховання у країнах світу, не однакові. У США накопичений досвід полікультурного виховання в школах із двомовною програмою. Учні навчаються англійської мови й мови тієї етнічної групи, до якої належать (іспанський, італійський, російській).
У таких школах можуть бути класи з викладанням рідною мовою і на «простій» англійській, а також змішані класи, де учні не мають труднощі з англійською мовою. Ці класи поділяються на різні рівні, у залежності від глибини й обсягу досліджуваного матеріалу. Мета подібних шкіл — допомогти усвідомити дітям етнічну ідентичність.
У Західній Європі головним у вихованні представників національних і етнічних меншостей є насамперед їхня інтеграція в культуру домінуючої нації. Таку мету, наприклад, переслідують «класи французької культури» у початковій школі Франції. Власне полікультурним вихованням офіційна влада фактично не займається, її завдання беруть на себе приватні навчальні заклади. Такі школи для іноземців і національних меншин, наприклад, створюються в Німеччині.
До культури Японії іноземці прилучаються при навчанні в японській школі. У 1993 р. у початковій і молодшій середній школах нараховувалося близько 80 тис. дітей іноземців. Соціологічні опитування показують, що учні-іноземці цілком задоволені своїми вчителями. Але вони часто скаржилися, що їм важко знайти спільну мову з японськими однолітками. За їхніми словами, на них постійно «витріщаються», тикають пальцем.
В останні роки помітні успіхи полікультурного виховання в Росії. Воно здійснюється у певному педагогічному контексті. До початку 90-х років етнічний і національний показник неросійських шкіл визначався насамперед у тім, що викладання в них проводилося рідною мовою. Але така якість поступово зникала. До кінця 80-х років домінуючим типом неросійської школи виявився навчальний заклад з навчанням російською мовою і викладанням рідної мови як одного з предметів. У результаті кілька поколінь неросійських народів одержували виховання поза рідною мовою і національною культурою, на базі російської мови і скороченої російської культури. У 90-х роках у неросійських школах як обов'язковий компонент уведені програми мови, історії і культури того чи іншого народу Росії.
Громадянське виховання
Значну увагу світова школа приділяє вихованню політичної культури. В країнах Заходу для цього використовуються різноманітні рольові ігри та дискусії. Один з перших був "проект Стенхауза". Проектом передбачалися політичні дебати учнів на заняттях під час позакласної роботи. Популярні рольові ігри на політичні і громадянознав-чі теми в школах США. Одна з них — «Страйк». Учні грають ропі власників підприємства, пікетників, штрейкбрехерів, представників влади і профспілок. Під час гри осмислюються економічні і політннні процеси, що відбуваються в суспільстві. Інша гра — «Вибори», коли школярі грають сценарій політичної кампанії: висування і суперництво кандидатів, голосування. Прикладом може бути рольова гра «Суд» в одній із середніх шкіл штату Огайо. У класі розсаджуються різні актори: суддя в мантії, захист, обвинувач, свідки, присяжні, публіка. Обговорюється «справа про пограбування крамниці». Проводиться «слідчий експеримент», викликаються «свідки», «журналісти» пишуть звіти.
Італійський педагог А. Берти придумала для школярів гру «Незаселений острів». Пропонується зобразити групу людей з різних країн, що висадилися на пустельну землю. Потрібно відтворити їх поведінку у незвичайних умовах. В учасників гри в залежності від віку виявилися різні уявлення про закони і політичні структури суспільства. Фантазії 7-річних вистачило лише на те, щоб уявити турботи окремої родини. 8—9-річні вважали, що всяким співтовариством повинні керувати лідери. Хлопці 10-11 років уже міркували про керування соціальними інститутами. 12-13-літні підлітки твердо заявляли, що закони встановлюються не лідерами, а співтовариством. 14-15-літні говорили про доцільність розробки і введення законодавства. В даний час рольові ігри в школах Заходу організуються регулярно і повсюдно.
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ:
1. Проблема полікультурного виховання пов'язана з проблемою загальнонаціональної культури інтеграції різних етнічних груп населення:
а) у США;
б) Західній Європі;
в) Росії.
2. Модель "педагогічні технології" акцентує увагу на:
а) ідеї конструювання виховного процесу в оптимальному для кожного школяра вигляді;
б) ідеї моралізації освіти;
в) ідеї інтегрованого виховання
3. Модель "школа як сім'я" акцентує увагу на:
а) створити атмосферу співпраці;
б) соціальній адаптації дитини;
в) вихованні задоволення потреб дитини.
4. В школах яких країн регламентація має більше прикладний характер:
а) Росії;
б) Франції;
в)Японії.