Тема 2. Еволюція програм
питання теми:
Типи навчальних програм.
Основні шляхи зміни програм.
Шкільні програми в США.
Шкільні програми у Великій Британії.
Шкільні програми у Німеччині.
Шкільні програми в Японії.
Шкільні реформи в Росії.
ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:
Місце освіти в ціннісних орієнтаціях населення ведучих країн світу. Чи відіграють при цьому роль особливості національної психології, традиції, умови життя тощо.
Спробуйте навести приклади міжнародних проектів реформ вищої освіти.
Дайте характеристику основних дидактичних концепцій в сучасній педагогічній думці.
Проілюструйте дидактичні концепції аргументами педагогів різних країн.
Яким чином оцінюються результати навчання в школах різних країн?
Назвіть основні типи навчальних програм загальноосвітньої школи. Які програми можна вважати традиційними, які новими? Наведіть приклади з програм шкіл різних країн.
7. Реформування навчальних програм в США, Західній Європі, Японії, Росії.
Типи навчальних програм
У загальноосвітній школі існують кілька типів навчальних програм. Традиційний тип програми — обов'язковий курс. Обов'язкових навчальних курсів у загальноосвітній школі нараховується не більш 10. Куди багаточисельніше представлені різноманітні спеціальні програми, адресовані тим чи іншим учням: факультативи, елективні курси.
Масштаби застосування спеціальних програм залежать від їхнього змісту і конкретної країни. Наприклад, у США й Англії, чия мова найбільш розповсюджена у світовому співтоваристві, іноземні мови вивчають лише 50% старшокласників. У країнах континентальної Європи, Японії, навпроти, іноземні мови входять у низку обов'язкових дисциплін середньої школи і мають велике місце серед спеціалізованих програм.
Окремі програми можуть перетворюватися з обов'язкових у спеціалізовані в залежності ступеню освіти і призначення. Приклад цього — програми трудового навчання. У початковій школі і часто в неповній середній школі уроки праці обов'язкові і носять загальноосвітній характер. Ці уроки дають загальні поняття про економіку і виробництво, інформацію про найважливіші професії. Трудове навчання виконує функції загального розвитку особистості. Для цього передбачаються вироби з деревини і металу, ліплення, робота з папером, шиття, в'язання і т.д.
У повній середній школі програми трудового навчання стають спеціалізованими і є важливим компонентом загальної освіти, їхня функція — допрофесійна і професійна підготовка. У змісті цих програм відбиваються прагнення наблизити учнів до світу праці (вивчення основ виробництва, технологій, економіки, ринку тощо), звернення до професіоналізації і, одночасно, до міцної базової підготовки.
У старших середніх школах США біля чверті учнів орієнтовані на професійну підготовку. Підлітки мають можливість спеціалізуватися в різних областях виробничої діяльності: будівництві, ремонті автомобілів, слюсарній справі, зборці комп'ютерів.
У Великій Британії програми трудового навчання застосовуються в 60% середніх шкіл, де на їх засвоєння приділяється до 20% навчального часу. Пропонується кілька варіантів програм: «Професія», «Індустріальний проект», «Короткий курс вивчення індустрії».
У Німеччині понад 70% основних шкіл і реальних училищ так чи інакше дають трудові і допрофесійні знання, навички, уміння.
У Франції в загальноосвітньому ліцеї трудове навчання факультативне.
У технологічному і професійному ліцеях програми професійного і допрофесійного навчання обов'язкові. Так, програма за технологією знайомить з розміткою і розгорненням, розрізами, перетинами, рухами механізмів, зубчастими передачами; на практичних заняттях учні знайомляться з ротором турбіни, маховиком, різними видами приводів.
В Японії не менш 27% учнів старшої середньої школи проходять, поряд із загальноосвітньою, трудову і професійну підготовку.
У Росії програми трудового навчання в середніх школах з 90-х років не є обов'язковими і застосовуються в залежності від специфіки окремого навчального закладу, матеріальної бази.
Спеціалізовані курси можуть бути заглибленими і полегшеними. Наприклад, у середніх навчальних закладах Західної Європи приблизно 10% учнів цілеспрямовано і заглиблено займаються вивченням фізики.
До початку 70-х років на Заході спеціалізовано навчалися за академічними дисциплінами як правило обдаровані учні. У США, наприклад, їм призначалися численні «нові курси» природних і фізико-математичних наук. У програмах містилися матеріали, раніше доступні лише фахівцям. Це призвело до зменшення кількості учнів, що вивчали математику, фізику, природознавство.
Щоб виправити ситуацію, у школах Заходу ввели полегшені спеціалізовані курси з точних і природничих дисциплінах. Це знайшло позитивний відгук в учнів. Наприклад, у Франції абсолютна більшість ліцеїстів при опитуванні заявило, що готові вивчати математику, але не за максимальною програмою.
Поряд із традиційними, у світовій школі одержують усе більше поширення так звані інтегративні програми. Класичний приклад інтегративного курсу — програма природознавства в початковій школі, куди включені елементи фізики, хімії, біології, іноді — астрономії, геології, мінералогії.
Задача інтегративної програми — ознайомити з основними явищами, фактами відповідних наук, дати навички класифікації і виміру досліджуваних явищ, розвивати наукову інтуїцію, їхні автори прагнуть привести освіту у відповідність з рівнем сучасних знань. От чому в програмах радикально скорочені чи зовсім відсутні деякі традиційні теми, наприклад, гідроаеростатика, геометрична оптика. Замість додані теми про новітні знання: квантову фізику, фізичну етику, електроніку, генну інженерію тощо.
Укладачі інтегративних програм прагнуть об'єднати матеріал навколо основних ідей, щоб перебороти фрагментарність освіти, сприяти творчому мисленню учнів. Вирішувати такі задачі складно, оскільки інтегративні курси призначаються для великого числа учнів і не можуть відповідати потребам різних категорій учнів.
В останні роки з'являються нові інтегративні курси. Так, наприклад, у США в 70-х роках проваджувалося кілька десятків проектів інтеграції навчання. Один з них — з природознавства математики— призначався початковій школі і передбачав оволодіння визначеною сумою знань, а також навичками розрахунку і конструювання розв'язок на дорогах і систем охоронної сигналізації. Інший проект —також з природознавства і математики — призначався середній шкоті й орієнтував на придбання знань з відповідних дисциплін, поряд із знаннями про проектування гідротехнічних споруджень.
У Франції з 1985 р. в програмі початкової школи закладений інтегративний курс «природознавство і технологія», що включає знання з фізики, хімії, біології, геології й астрономії. Технологічною підготовкою передбачене засвоєння базових понять про сучасне виробництво, загальні принципи простих технічних механізмів і процесів. Передбачено давати навички й уміння використання побутової техніки (фото-, аудіо-, відеоапаратура). До складу курсу входить рунна праця, відповідно до чого дають загальнотрудові навички: зборки простих електроприладів, виготовлення моделей, таблиць. Для хлопчиків і дівчинок передбачені різні види праці. Хлопчики обробляють деревину І метал, ліплять, склеюють папір і картон, плетуть кошики, виготовляють нескладні предмети домашнього побуту. Дівчинки виконують деяку частину цієї програми, а також займаються домоведенням, шиють, в'яжуть.
У коледжі предмети природничо-наукового і гуманітарного циклів вивчаються в трьох комплексах: експериментальні науки, економічні і гуманітарні науки, економічні науки.
В Японії на рубежі 80—90-х років у програмі початкової школи з'явився інтегративний курс «Про життя» (сейкацу), де елементи природних і суспільних наук вивчаються в тісному зв'язку. З 1993 р. за інтегративними програмами навчають у деяких старших середніх школах. Ці програми варіативні. Наприклад, у школі Іваідо (префектура Івата) інтегративна програма в 1994/1995 навчальному році передбачала обов'язкові заняття японської мови, математики, фізичного виховання, історії, економіки. У межах одного з цих концентрів економіки пропонуються курси на вибір: «індустріальне суспільство і людське буття», «інформатика», «робота з проектів» (професійне навчання для сільського господарства, лісової і деревообробної промисловості).
Інтегративні програми зайняли певне місце в школі. Наприклад, програми такого типу використовують у школах Великої Британії до 15%, Франції — до 10% навчального часу, вищевказаному курсу «Сейкацу» у японській початковій школі щорічно приділяється понад 100 годин.
Основні шляхи зміни програм
У нових соціально-економічних умовах світова школа приступила до реформ програм освіти. При збереженні певного консерватизму змісту навчання, ці реформи повинні зробити програми більш гнучкими, містити інший баланс обов'язковості і селективності, загального і диференційованого.
Зміни в шкільних програмах проводяться двома головними шляхами: екстенсивним і інтенсивним. Перший шлях — традиційний. Він передбачає дробове предметне навчання. Розростаючись кількісно (продовжуються терміни, обсяг навчання), якісно таке навчання знакове для будь-яких навчальних дисциплін. Інтенсивний шлях — створення нових за цілями, структурою, змістом програм. Програми інтенсивного типу орієнтовані насамперед на повноту, переживання, усвідомлення й осмислення навчального матеріалу.
Зміни в шкільних програмах свідчать про неприйняття енциклопедичного навчання, коли прагнуть відійти від фактологічного перерахування навчального матеріалу і формулюють вимоги, які повинні визначати стратегію навчання. У той же час сприймається необхідність базової підготовки.
Шкільні програми в США
При порівнянні програм шкільної освіти у провідних країнах світу з'ясовується, що існують 2 різних підходи до проблеми пропорцій обов'язкової і елективної освіти. У США й Англії базисні плани охоплюють менш широке коло предметів на рівні середньої освіти, ніж у Німеччині, Франції, Японії і Росії.
Серед перших країн, що приступили на початку 60-х років ідо перегляду змісту шкільної освіти, були Сполучені Штати Америки. У США на початку 60-х років було прийнято законодавчих актів; з освіти більше, ніж за всю історію країни.
Реформа програм початкової школи проходила під помітним впливом концепції «основних навичок», завдання сталого оволодіння основними навичками, що набувались учнями: читання, письма, рахунку, фундаментальними уявленнями про соціально-політичний устрій США, нормах суспільної моралі і поведінки, географії, природи та її охорони. Протягом 60—90-х рр. вироблялися навчальні програми, адекватні зазначеним завданням. Більшість штатів (ЗО з 50) погодилося застосовувати федеральний закон «Про загальний обсяг освіти», де встановлювалися мінімальні стандарти початкової освіти. Заохочувалися «просунуті програми» для учнів, що одержували освіту вище таких стандартів. У цілому програми значно ускладнилися. Так, курс математики припускає знайомство з основами алгебри і геометрії, що раніше вивчалися в середній школі. Курс рідної мови включає правильне написання, вимову, вивчення граматичної структури окремого слова. За всіма навчальними темами були підготовлені методичні розробки, де визначалися не тільки мета і зміст навчального матеріалу, але й давалися перевірочні тести.
У 1961 р. почалася реформа старшої середньої школи на принципах «п'яти базисів». Вона полягала в тому, що обов'язкове навчання скорочувалося до 5 концентрів: англійська мова і література (4 роки: 1 рік у молодшої, 3 — у старшій середній школі), математика (4 роки: 1 рік у молодшої, 3 — у старшій середній школі), природознавство (З роки в старшій середній школі), соціальні науки (3 роки в старшій середній школі), комп'ютерне навчання (0,5 року у старшій середній школі ). Кожен напрям складався з декількох частин. Наприклад, базис «Математика» — з алгебри, геометрії, тригонометрії, діловодства, інформатики. За п'ятьма обов'язковими напрямами пропонувалися нові курси з повною або зменшеною програмами. Таким чином, за повною програмою базисні дисципліни вивчала лише частина учнів.
До початку 80-х років по «п'ятьох базисах» працювали 90% старших середніх шкіл. Застосування «базисів» означало не тільки скорочення обов'язкової освіти. Одночасно заохочувалося впровадження елективних курсів. Крім повномасштабних елективних курсів, з'явилася безліч "мі-ні-курсів". У результаті до початку 80-х років елективні курси зайняли в молодшій середній школі до 35% навчального часу. В ці роки а середніх школах було більш тисячі різних елективних курсів.
На хвилі скорочення обсягу обов'язкового навчання деякі школи, наприклад у Сан-Франциско, зменшили число обов'язкових базисів.
Через скорочення рівня й обсягу базової освіти якість навчання не тільки не підвищилася, але і понизилася. За даними журналу «Ньюсуік» на початок 90-х років третина випускників середньої школи нічого не знала про молекулу, п'ятеро із шести — про генну інженерію, дві третини — про радіацію тощо.
На тлі цих явищ реформи стали розширювати обов'язкову повну освіту. Посилився рух «назад до основ», до завдань якого входило виправити положення. Так, Національна педагогічна конференція (1976) запропонувала посилити стандарти обов'язкової підготовки. Зокрема, цими стандартами передбачалися уміння рахувати, оперуючи відсотками і десятковими дробами; добротне знання вітчизняної історії; обов'язкове знання основ природознавства; грамотність.
Одним з орієнтирів нової реформи стала концепція, запропонована фахівцями Вісконсинського університету. Головні тези концепції: удосконалення якості освіти, підвищення загальнонаукової грамотності учнів, досягнення технологічної грамотності.
Реформа стала здійснюватися на загальнонаціональному рівні в окремих навчальних закладах. Прикладом реалізації ідеї гуманітаризації шкільної програми служить діяльність коледжу Сент-Джонш Аннаполісі. Програма була заснована на вивченні більш ніж 130 класичних текстів, що відносяться до західної цивілізації. Учні вивчали геометрію за Евклідом, математику — за Ньютоном, хімію — за Лавуазьє, політологію — за Токвілем, психологію — за Фрейдом, біохімію — за Уотсоном, біологію — за Дарвіном, фізику — за Ейнштейном. При цьому в Сент-Джоне відмовилися від елективних курсів. Зазначені навчальні матеріали розглядалися не як абсолютні істини, а як етапи розвитку людської думки.
У Західній Європі при реформі шкільних програм дотримують тієї ж політики, що й у США.
Шкільні програми у Великій Британії
Нововведення торкнулися насамперед об'єднаної школи. Приблизно половина навчального часу в цьому навчальному закладі приділяється на так зване ядро — обов'язкові для всіх базові дисципліни. Інша половина навчального часу зайнята обов'язковими предметами на вибір, що пропонуються у виді «пакетів», кожний з який містить кілька курсів гуманітарного, природничо-наукового чи математичного змісту. До 1988 р. у базове ядро входили 4 предмети: англійська мова і література, математика, релігія, фізичне виховання. Потім склад ядра змінився: місце фізичного виховання зайняло природознавство. Інша частина програми як і раніше будується на виборі курсів. Учні аж до 16-літнього віку займаються на вибір однією з іноземних мов, історією, географією, фізичним вихованням, мистецтвом, музикою, спортом. Математика і програма подібних курсів розробляються з урахуванням побажань учнів і їхніх батьків.
Шкільні програми у Німеччині
В основній школі, реальному училищі, гімназії використовують програми, в які, поряд з базовими дисциплінами включено значне число курсів за вибором. Нараховується 6 основних профілів гімназичної освіти: технічний, сільськогосподарський, техніко-технологічдай, загальнонауковий, музичний, комунального господарства. На молодшому етапі гімназисти вибирають один з «пакетів» навчальних дисциплін, що стає обов'язковим. Протягом усього навчання пропонується велика кількість елективних курсів, набори яких регулярно обновлюються і коригуються. Профілі гімназичної освіти надають широкі можливості учням. Наприклад, загальнонаукова програма передбачає викладання суспільствознавства, географії, історії, педагогіки, філософії, психології, юриспруденції, теології, соціології, економіки; у старших класах цього напряму обов'язкове засвоєння двох профілюючих програм: з математики або іноземної мови і природничо-науковій дисципліні.
Тричі реформувалися програми початкової школи. У 70-х роках вони були поділені на 2 частині: базові (французька мова і література, математика) і розвивальні (історія, географія, природознавство, трудове навчання, фізичне і естетичне виховання). Навчальний тиждень складався з трьох частин: за базовими дисциплінами — 10 + 5 годин, за розвивальними дисциплінами — 12 годин. Програми складались з 2 розділів: обов'язкового, який окреслював коло знань, умінь, навичок, що здобуваються учнями, і рекомендаційний із указівкою лише головних результатів навчання. У 1985 р. був прийнятий новий навчальний план, що визначає 7 пріоритетних напрямків, навколо яких групувалися викладання і навчання: французька мова, математика, природознавство і технологія, історія і географія, художньо-естетичне виховання, фізичне виховання. Наприкінці 80-х років у програмі скоротили трудове навчання, увівши його до складу уроків технології і природознавства виготовлення таблиць, моделей, знайомство з технологій виробництва). У програму вперше включено вивчення іноземної мови.
Протягом 70-80-х років склалися 3 типи програм завершальної загальної освіти: у загальноосвітньому ліцеї (3 роки), технологічному ліцеї (3 роки ) і професійному ліцеї (2 роки). Практикуються обов'язкові для всіх програми: французька мова, історія і географія, 1-а іноземна мова, математика, фізичні науки, природничі науки, фізичне виховання. Крім того, пропонуються одночасно програми модульного типу, де крім обов'язкових предметів можна вивчати різні програми (серії) бакалавріату: філософія-література, економіка-соціологія, математика-фізика, математика-природознавство, математика-технологія. Подібні програми регулярно і порівняно легко оновлюються і коректуються. Наприклад, на початку 90-х років був збільшений обсяг вивчення сучасної літератури, філософії, історії.
Шкільні реформи Японії
На свій лад проводяться реформи шкільних програм у Японії. Тут інакше чим на Заході, становляться до ідей скорочення обов'язкової освіти. Навчальні програми передбачають більше коло й обсяг обов'язкових для вивчення дисциплін. Менш диверсифіковані програми загальної освіти в Японії в 60—90-х роках перетерпіли важливі зміни. Були прийняті нові програми початкової школи, молодшої і старший середніх шкіл.
У результаті реформ у програму початкової школи включені нові дисципліни: суспільствознавство і мораль, сейкацу (про життя), іноземна мова (англійська). Підвищилися освітні стандарти з японської мови, математики, природознавства.
Важливу реформу пройшла старша середня школа. Одне з завдань реформування — створення за допомогою диверсифікованості програм навчальних закладів з різноманітними характеристиками.
На початку 90-х років у старшій середній школі стандартами передбачалися програми обов'язкової і елективної освіти. Обов'язкова програма складалася з 8 концентрів: японська мова, суспільствознавство, математика, природничі науки, фізичне виховання і гігієна, мистецтво, іноземна мова, домоведення й економіка. На її освоєння використовувалось 90% навчального часу. Крім того, не менш години на тиждень виділялося на позакласну навчальну діяльність. На елективне навчання, отже, залишалося менш 10% навчального часу.
Національні стандарти передбачали 2 категорії обов'язкових програм: загальноосвітні і спеціальні. Перші призначалися тим, хто планує вступати до університету, йти працювати, не зробивши вибір на якому-небудь виді діяльності. Спеціальними програмами передбачалося професійно-технічне навчання тих, хто віддав перевагу визначеній сфері діяльності: сільське господарство, індустрія, комерція, рибна промисловість, домашнє господарство, медицина, точні науки, фізичне виховання, музика, мистецтво, англійська мова тощо.
Шкільні реформи в Росії
Під час реформ змінилися програми початкової школи в Росії базовий навчальний план входять рідна мова і література, російська мова як державний, математика, навколишній світ, мистецтво, фізкультура, трудова підготовка.
Програми стали більш насиченими і варіативними. Звернемося,
наприклад, до програм початкових шкіл м. Москви. Передбачені 2 базисні програми: 4- і 3-літньої початкової школи. У них входять російська мова і література, іноземна мова, історія і суспільствознавство, мистецтво, навколишній світ, географія, математика й основи інформатики, фізика й астрономія, хімія, біологія, трудове навчання і спорт. У 3-літній школі з цих предметів можливі спецкурси на вибір (2-3 години на тиждень).
Таким чином, реформи шкільних процесів у сучасному суспільстві відповідають вимогам часу та необхідні у соціальному й педагогічному відношенні: разом з тим є небезпека передчасної диференціації навчання, зменшення обсягу обов'язкового навчального матеріалу та збільшення масштабів елективного навчання.
Тестові завдання:
1. Традиційний тип програми
а) елективний курс;
в) обов'язковий курс;
с) спеціалізований курс.
2. В загальноосвітньому ліцеї трудове навчання факультативне
а) у Франції;
в) в США;
с) в Росії
3. Екстенсивний шлях змінення програм це:
ч/ а) створення нових за метою, структурою, змістом програм;
в) часткове змінення змісту предмету;
с) поступове змінення всього курсу предмету.
4. Реформа програм початкової школи проходила під впливом концепції "Основних навичок" в:
а) США;
в) Японії;
с) Англії;
д) Німеччині.