2. Файлова система. Поняття про файл, ім'я файла та розширення імені файла.

Файлова система — це система апаратних і програмних засобів для зберігання, викори­стання і опрацювання файлів.

Вхідна інформація, програми, результати обробки у зовнішній пам’яті рівнозначні – для комп’ютера це файли, в яких інформація може зберігатися в будь-якому вигляді і формі.

Файл — це послідовність однотипних даних (записів), що зберігаються в пам'яті комп'ютера та опрацьовуються під одним іменем.

З фізичної точки зору, файли — це ділянки пам'яті на магнітних чи інших носіях інформації.

Повне ім'я файла складається із основного імені і розширення (типу файла), між якими ставиться крапка.

назва.розширення

Для операційної системи MS DOS основне ім'я та розширення містять не більше 8 та 3 символів відповідно. Загальна довжина імен файлів в системі Windows не повинна перевищувати 255 символів, розширення може містити більше ніж 3 символи (так звані «довгі» імена файлів). Основне ім'я формується довільно. По розширеннях розпізнають, до якого типу належить інформація, що зберігається у файлі.

Приклади типових розширень:

.bas, .pas, — програми на мовах Basic, Pascal;

.com, .exe — готові до виконання з DOS'y програми;

.dat — файли даних;

.txt, .doc — файли текстових документів;

.hlp — файли довідкової інформації;

.ріс, .pcx, .gif, .cdr — файли з графічними даними та ін.

У системі MS DOS в іменах файлів можна використовувати латинські літери, цифри та знак підкреслення, малі та великі літери не розрізняються. У системі Windows в іменах файлів використовують будь-які символи кодової таблиці, в тому числі кириличні літери та пробіли.

3. Каталоги, вимоги до імен каталогів, кореневий каталог, поточний каталог.

На дискетах, вінчестері, магнітооптичних і компакт-дисках зберіга­ється багато файлів. Для виконання визначеної роботи потрібна сукупність файлів: основна програма, "картинки", звук, текст, інструкції, допоміжні програми тощо. Було б незручно, якщо б імена всіх файлів на диску збері­галися в одному місці. Щоб знайти потрібний файл, довелося б перегля­дати довгий список імен всіх записаних на диск файлів. Тому для зруч­ності імена файлів однієї групи записуються в окрему папку (каталог).

Файли певного призначення зберігаються в окремих цапках, щоб не переплутати з іншими файлами. Папки мають назву за попередніми вимо­гами, розширення для них не застосовується.

Кожний каталог містить файли, які забезпечують певну роботу, або в яких записують результати одного виду (наприклад, текстові документи).

Каталог — це спеціальне місце на диску, в якому зберігаються імена і допоміжні відомості про колений файл:

• дата і час останнього поновлення (запису) файла;

• атрибут файла, який вказує його тип (архівний, системний, для читання, скритий);

• розмір файла в байтах,

• посилання на область диска, де записаний сам файл.

Якщо ім'я якого-небудь файла записано в каталозі, то говорять, що цей файл знаходиться в даному каталозі.

На диску може бути декілька каталогів, які створює користувач з власних потреб. Звичайно, файли записуються в каталоги за змістом. Наприклад, всі тексти листів — у каталозі ЛИСТИ (або LETTERS), всі програми — в каталозі ПРОГРАМИ (або PROGRAMS) тощо.

Крім каталогів, що створює користувач, на кожному диску є корене­вий каталог, який автоматично створює операційна система. Всі файли та інші каталоги знаходяться ніби "всередині" кореневого каталогу і ство­рюються при необхідності під час роботи.

Кореневими каталогами служать магнітні, оптичні і магнітооптичні диски (А:, В:, С:, D:...)

Каталоги можуть бути вкладеними, тобто один каталог може містити інший. Рівень вкладення необмежений.

У кожний момент часу один із доступних для роботи дисків є активним, а на ньому є активним один із каталогів.

Каталог (папка) з яким ми працюємо в даний момент часу називається активним (поточним).