Організаційно методичні вказівки:

Заняття проводиться у спеціально обладнаному класі. Особливу увагу звернути на вивчення тактики дій мотопіхотного відділення, взводу іноземних армій у наступі, обороні. При розгляді першого питання з використанням плакатів: “Тактика дій мотопіхотного відділення армії США, в обороні”, “Тактика дій мотопіхотного взводу армії США, в обороні”, “Тактика дій мотопіхотного відділення армії ФРН, в обороні, “Тактика дій мотопіхотного взводу армії ФРН, в обороні” розкрити тактику дій мотопіхотного відділення, взводу в обороні.

При розгляді другого питання з використанням плакатів: Плакат “Тактика дій мотопіхотного відділення армії США, в наступі”, “Тактика дій мотопіхотного взводу армії США в наступі”, “Тактика дій мотопіхотного відділення армії ФРН, в наступі” та “Тактика дій мотопіхотного взводу армії ФРН в наступі” розкрити тактику дій мотопіхотного відділення, взводу в наступі.

Вступ

На даному занятті ми розглянемо тактику дій відділення і взводу армій США і ФРН в наступі та обороні..

Для забезпечення успішного ведення бойових дій - велике значення має інформованість військовослужбовців про можливості, порядок і способи ведення бойових дій підрозділами, а також бойові характеристики техніки та озброєння армій інших країн світу. Володіючи такою інформацією, командир здатний чітко розпланувати хід бою і провести розрахунок сил та засобів.

1. Тактика дій мотопіхотного відділення, взводу в обороні.

Командування армій США, ФРН готують підрозділи своїх сухопутних військ для ведення воєнних дій як із застосуванням лише звичайних засобів ураження, так і - з використанням ядерної зброї. До основних видів бою вони відносять наступ, оборону і стримуючі дії.

Відділення в обороні в залежності від характеру місцевості займає позицію шириною від 30 до 100 м. при підсиленні 90-мм протитанковим гранатометом або кулеметом, ширина оборонної позиції відділення може досягати 125 м.

Відділення у взводному опорному пункті оборони готує основну і одну-дві запасні позиції. Вогневим групам відділення призначаються участки, які рівні приблизно половині всієї оборонної позиції, а вогневим засобам – сектори і основний напрямок для ведення вогню.

Характер інженерної підготовки оборони залежить від обстановки, місцевості, відведеного часу, наявності сил і засобів. Інженерне обладнання місцевості в обороні відділення звичайно починається з основної позиції, де відкопуються одиночні чи парні окопи. Відстань між одиночними окопами не перевищує 10м, між парними – 20м. Перед фронтом оборони відділення можуть встановлюватись дротяні загороди та міни.

При переході до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником відділення для обладнання позиції пристосовує місцеві предмети (воронки, канави) чи відкопує одиночні окопи для стрільби лежачи. В подальшому одиночні окопи дообладнуються у відкриті окопи-щілини для стрільби з коліна і укриття в положенні – лежачи. Глибина і ширина окопів – 60см, довжина – 180 см. На їх підготовку витрачається близько 1 год. В наступні 2 години здійснюється заглиблення і попарне з’єднання окопів-щілин між собою. Такі самі окопи відриваються на запасних позиціях відділення. Одночасно з відриванням окопів відділення розчищає сектори обстрілу і маскує позиції від наземного і повітряного спостереження.

По мірі удосконалення основної позиції половина кожного відкритого окопу перекривається дерево-земляним покриттям товщиною 45 см. В окопах влаштовуються одна-дві ніші для укриття в положенні лежачи. Якщо є час та необхідні матеріали, то замість ніш в окопах рекомендується обладнати бліндажі на дві людини кожний. На обладнання напівзакритих окопів і окопів з нішами (бліндажами витрачається відповідно 4-4,5 і 6-7 (8-10) годин.

Основна і запасна позиції можуть з’єднуватися між собою ходами з’єднання.

Розвилка окопів і ходів може призводити до створення участків траншей. В період ядерної, артилерійської і авіаційної підготовки противника, особовий склад відділення ховається на дні окопів-щілин і вкривається зверху плащ-палатками.

Після закінчення артилерійської і авіаційної підготовки противника, особовий склад відділення швидко займає свої місця і готується до відбиття атаки. З підходом противника на дистанцію дійсного автоматно-кулеметного вогню відділення відкриває вогонь зі всіх наявних засобів. По мірі наближення противника до переднього краю, інтенсивність вогню посилюється з метою нанести йому максимальних втрат і не допустити зайняття ним позиції, що обороняється. Танки противника знищуються вогнем з 90-мм протитанкового гранатомету і протитанковими гранатами. Інші вогневі засоби відділення рекомендується використовувати для ураження піхоти, що слідує за танками чи на танках. Якщо противнику вдалось увірватися на позицію, відділення знищує його вогнем, гранатами і штиками. При проходженні танків противника через зайняту позицію склад відділення укривається в окопах, пропускає їх, а потім відкриває вогонь по наступаючій за танками піхоті. У випадку прориву оборони на сусідніх ділянках відділення займає одну із запасних позицій для відбиття атак з флангу чи тилу.

В ході оборони бронетранспортер мотопіхотного відділення знаходиться в укритті. Водій бронетранспортера чи спеціально виділений стрілок вогнем із крупнокаліберного кулемета знищує наступаючого противника перед фронтом оборони, а також прикриває фланги і тил відділення.

Вихід із бою і відхід відділення здійснює лише за наказом командира взводу, зазвичай групами, які прикривають одна одну вогнем. Вихід з бою вночі може відбуватися одночасно всім відділенням під прикриттям виділеного від взводу відділення.

Мотопіхотний взвод в обороні отримує задачу нанести поразку противнику вогнем ще до підходу його до переднього краю, не допустити прориву в глибину, у випадку вклинення - знищити вогнем і контратаками при взаємодії з іншими підрозділами роти, відновити зайняте положення. Для оборони:

в армії США - взвод обороняє опорний пункт (позицію) до 400м по фронту і до 200м в глибину; відділення - до 100-125м по фронту;

в армії ФРН - взвод обороняє опорний пункт 500х300м, відділення - позицію до 150м по фронту.

Бойовий порядок взводу частіше всього будується в лінію. Система вогню взводу в обороні організовується таким чином, щоб забезпечити поразку противника на далеких підходах, наростання інтенсивності вогню по мірі наближення противника до переднього краю оборони, встановлення загороджувального вогню близько до переднього краю, знищення вогнем противника, який вклинився. Відділенням призначаються сектори, які перекривають один одного для ведення вогню, і рубіж встановлення загороджувального вогню. Особливу увагу приділяють протитанковому вогню.

Інженерне обладнання взводного опорного пункту передбачає обладнання основних і запасних позицій мотопіхотних відділень, штатних і приданих вогневих засобів, улаштування командного пункту командира взводу, розчищення секторів обстрілу і обладнання загороджень перед переднім краєм та на флангах опорного пункту.

Особливу увагу приділяють маскуванню позицій взводу від наземного і повітряного спостереження.

Бій мотопіхотного взводу починається з підходом противника на відстань дійсного вогню штатних і приданих вогневих засобів.

Кулеметники і стрільці ведуть вогонь по піхоті противника, намагаючись відсікти її від танків. Оператори ПТРК ведуть вогонь по танках противника.

Якщо противнику вдалось вклинитись у взводний опорний пункт оборони, взвод намагається знищити його вогнем і рішучими діями. По противнику, що вклинився в оборону сусіднього взводу, ведеться фланговий вогонь, щоб не допустити розширення прориву в сторону оборони взводу. При створенні загрози оточення, взвод займає кругову оборону, використовує для цього запасні і додаткові позиції.

Мотопіхотний взвод веде бій у складі першого чи другого ешелону роти. Він готує район до оборони і займає в ньому опорний пункт.

Ширина по фронту взводного району оборони і опорного пункту залежить від характеру місцевості, поставленої задачі і боєздатності взводу. При сприятливих умовах взводний район оборони (позиція) може складати 750 м, а опорний пункт 400 м по фронту. Взводний район оборони (позиція), включаючи запасні позиції співпадає з глибиною опорного пункту і складає 200 м. проміжки між опорними пунктами взводів роти можуть складати 200 м. вони прикриваються вогнем всіх видів наявної зброї, а також протитанковими і протипіхотними загородами.

Знаходячись в першому ешелоні роти, взвод у взаємодії з іншими підрозділами, приданими і підтримуючими засобами вирішує завдання зупинити противника перед переднім краєм оборони і не допустити його вклинення у взводний район оборони (позицію).

При дії у складі другого ешелону роти взводу може ставитись завдання підтримати вогнем взводи першого ешелону, не допустити проникнення противника в глибину взводного опорного пункту, забезпечити фланги і тил роти, а у випадку вклинення противника в оборону у взаємодії з іншими підрозділами вибити його і відновити початкове положення.

Бойовий порядок взводу будується звичайно в лінію відділень, що забезпечує максимальну щільність вогню перед переднім краєм і на флангах взводного району оборони.

Система вогню взводу організується на основі використання штатних і приданих вогневих засобів з метою забезпечити: враження противника на дальніх підступах; наростаючу інтенсивність вогню по мірі наближення противника до переднього краю оборони; постановку загороджувального вогню на рубежі у безпосередній близькості від переднього краю; знищення противника, який вклинився в оборону; прикриття загород і підтримку контратаки. Відділенням призначаються взаємно перекриті сектори для ведення вогню і рубіж постановки загороджувального вогню. Найближчий рубіж загороджувального вогню призначається якомога ближче до переднього краю оборони (як правило на віддалі до 200 м від нього).

Командно-спостережний пункт командира взводу обладнується напівзакритим окопом з нішами чи бліндажами на 2-3 людини.

Успіх оборони взводу залежить від утримання кожним відділенням позиції. Стійкою обороною взвод створює умови для проведення контратаки силами більш крупних підрозділів з метою відновлення втраченого положення.