Проступки – це протиправні винні діяння, які є суспільно шкідливими. Види проступків: - конституційні проступки – завдають шкоди конституційному ладу;

- цивільні проступки - завдають шкоди майновим і пов'язаним з ними особистим відносинам, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, земельного, господарського права. Цивільні проступки не мають вичерпного переліку у законодавстві;

- адміністративні проступки посягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини в сфері державного управління, права і законні інтереси громадян, що регулюються нормами адміністративного, фінансового, земельного, господарського, податкового та інших галузей права;

- дисциплінарне правопорушення завдає шкоди внутрішньому порядку, діяльності підприємств, установ, організацій.

злочин — передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне винне каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину

2. Розкрийте питання: Трудовий договір, поняття, сторони і його зміст.

Трудовий договір - це угода між пра­цівником і власником (роботодавцем), за якою перший бере на себе зобов'язання виконувати роботу за певною спеціаль­ністю, кваліфікацією або посадою, а другий зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати певні умови праці.

3 Визначити правильну відповідь

Відповідно до Конституції Українська мова в Україні є:

а) національною;

б) загальнообов`язковою;

в) державною;

г) мовою міжнаціонального спілкування.

Варіант №12

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Юридична відповідальність та її види.

Юридична відповідальність — це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистісних), які йому належали до факту правопорушення, від імені держави (суспільства) на підставі закону (або іншого нормативного акта), з метою попередження правопорушення і відновлення (чи відшкодування) втрачених суб'єктивних прав на матеріальні і духовні цінності.

Різні види відповідальності мають свою особливість або специфіку, різну мету і цілі, тому деталізація цього питання відноситься до різних галузей права.

Юридична відповідальність здійснюється на засадах законності, обґрунтованості, невідворотності, індивідуалізації і справедливості. В ст.66 Конституції закріплено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Юридичну відповідальність поділяють на такі основні види:

1) конституційна; 2) кримінальна; 3) адміністративна; 4) дисциплінарна; 5) цивільно-правова; 6) матеріальна (в зв'язку із завданням шкоди в процесі виконання трудових обов'язків). По суті, це різновид цивільно-правової відповідальності, яка має свої особливості.

2. Розкрийте питання: Умови прийняття на роботу.

3 Визначити правильну відповідь

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладаються на:

а) Збройні Сили України;

б) Службу безпеки України;

в) Верховну Раду України;

Варіант №13

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Конституція України – Основний закон держави.

Термін “конституція” походить від латинського слова сonstitutio (“встановлення”,“устрій”).

Конституція - це основний закон держави, в якому регламентуються основи державного ладу, права, свободи й обов’язки людини та громадянина, система та принципи організації державної влади, територіальна організація держави.

Конституція має свої властивості – її специфічні риси, які відрізняють конституцію від інших нормативно - правових актів, характеризують її сутність та зміст.

Конституція є Основним законом держави оскільки вона :

• має найвищу юридичну силу;

• є базою для інших нормативно – правових актів країни;

• закріплює основи державного ладу;

• визначає основи правового статусу особистості;

• визначає взаємовідносини особи з суспільством і державою;

• є стабільною, тобто забезпечується особливим, ускладненим порядком внесення до неї зміні доповнень;

• має пряму дію;

• забезпечується особливим правовим захистом.

• На основі тих або інших ознак конституції поділяються на певні види.

• В залежності від юридичної форми конституції бувають писані й неписані.

• Писані конституції - це єдиний нормативний акт, який прийнятий у жорстко встановленому порядку й має чітку внутрішню структуру (розділи, глави, статті тощо). Писа­ними є конституції майже всіх держав світу, в тому числі й України.

• Неписані конституції складаються з кількох законів, які мають самостійне значення, прийняті в різний час і в різ­ному порядку, але у своїй сукупності проголошуються конституцією держави. Такою є конституція Великобри­танії, яка складається з ряду законів, прийнятих у XIII - XX століттях.

• За порядком прийняття, шляхів та засобів зміни конституції поділяються на гнучкі та жорсткі.

• За способом прийняття класифікують даровані, народні та договірні конституції.

• Даровані конституції – підготовлені і введені в дію одноособовим актом монарха, диктатора. В ХХ столітті конституції населенню колоній іноді “дарувалися” урядом або парламентом метрополії.

• Народні конституції – прийняті загальновизнаними, демократичними засобами. До них належать:

• - прийняті парламентом;

• - прийняті через референдум;

• - прийняті конституційною асамблеєю (зібранням).

• Договірні конституції – конституції, прийняті через укладення відповідної угоди між різними суб’єктами конституційного процесу.

• За часом дії конституції поділяються на тимчасові і постійні.

• Постійна конституція – це така конституція, яка прийнята на невизначений строк.

• Тимчасова конституція – конституція яка прийнята на певний термін чи до настання певної дії.

• У відповідності з державним устроєм конституції можуть бути федеративними (США, ФРН та ін.) й унітарними (Франція, Білорусія тощо).

• Конституція закріплює найважливіші суспільні відносини в даній країні. Це зумовлює її провідне місце в системі зако­нодавства будь-якої країні.

• Конституційне право сучасної України має джерелом Конституцію України.

• Загальна характеристика та структура Конституції України.

• Насамперед, слід коротко схарактеризувати структуру Конституції: вона складається з Преамбули та 15 розділів (161 статей ).

• Структура Конституції:

• Преамбула.

• I Загальні засади.

• II. Права, свободи і обов'язки людини і громадянина.

• ПІ. Вибори. Референдум.

• IV. Верховна Рада України.

• V. Президент України.

• VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади.

• VII. Прокуратура.

• VIII. Правосуддя.

• IX. Територіальний устрій України.

• X. Автономна Республіка Крим.

• XI. Місцеве самоврядування.

• ХП. Конституційний суд України.

• XIII. Внесення змін до Конституції України.

• XIV. Прикінцеві положення.

• XV. Перехідні положення.

• Розділи І—XIV об'єднують 161 статтю; останній XV розділ “Перехідні положення” містить приписи, пов'язаних з поступовим вве­денням у дію окремих положень Конституції, об'єднаних у 14 пунктів.

• За загальними класифікаційними ознаками Конституцію України можна визначити як:

• - писану кодифіковану конституцію унітарної держави з автономним утво­ренням;

• - жорстку конституцію, оскільки внесення змін і доповнень до неї, на відмі­ну від внесення змін і доповнень до інших законів, потребує в окремих випадках як спеціальних суб'єктів, так і кваліфікованої більшості голосів (не менше 2/3 голосів від конституційного складу ВР);

• - за порядком прийняття Конституція України є конституцією народною (демократичною),

• оскільки прийнято її було 26 червня 1996 p. парламентом від імені народу України - громадян

• усіх національностей.

• Крім Конституції України до законів, що входять до складу конституційного законодавства відносяться: Закон України “Про Конституційний Суд України”; “Про місцеве самоврядування в Україні”; “Про Рахункову палату Верховної Ради України”; „Про громадянство України”; “Про Уповноваженого Верховної Ради України по правах людини” та інші.

2. Розкрийте питання: Строки випробування при прийнятті на роботу.

Строк випробуван­ня при прийнятті на роботу, якщо інше не передбачено зако­нодавством України, не може перевищувати 3 місяців, а в окремих випадках за погодженням з відповідним коміте­том профспілки - 6 місяців.

Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати 1 місяця.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівників на роботу.

Трудовий договір - це угода між пра­цівником і власником (роботодавцем), за якою перший бере на себе зобов'язання виконувати роботу за певною спеціаль­ністю, кваліфікацією або посадою, а другий зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати певні умови праці.

Отже, трудовий договір є підставою виникнення трудових відносин між власником і конкретною особою.

3 Визначити правильну відповідь

Під поняттям „український народ” слід розуміти:

а) усіх українців, що проживають в Україні;

б) усіх українців, що проживають в Україні та за її межами;

в) усіх фізичних осіб, які проживають в Україні;

г) громадян України всіх національностей.

Варіант №14

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Правовий статус мов в Україні.

Правовий статус — це юридична закріплене становище особи в державі й суспільстві, тобто сукупність прав та обов’язків, що поширюються на особу в конкретній державі

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом”.

Державна мова — це закріплена традицією, офіційно проголошена законодавчою владою мова сфери офіційного спілкування, мова спілкування держави з її громадянами і навпаки (мова всіх гілок державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, засобів масової інформації, освіти, культури, науки, документації і т. д. ).

За загальноприйнятою світовою практикою, є такі критерії затвердження мови у функції державної:

1)      мова корінної нації;

2)      мова найчисленнішої нації.

Відповідно до останнього критерію, країна, у якій 70% становлять представники однієї нації, вважається мононаціональною. Якщо взяти до уваги дані останнього перепису, то Україну слід зарахувати саме до таких країн. Таким чином, затвердження в Україні у функції державної української мови цілком відповідає загальновизнаним світовим стандартам.

 Нормативну базу, що визначає статус і порядок застосування (використання) мов в Україні та стосується питання, що є предметом аналізу, становлять зокрема:

1) Конституція України 1996 р. [I];

2) Рішення Конституційного Суду України (№10-рп/99) від 14 грудня 1999 року (справа про застосування української мови) [II];

3) Закон УРСР „Про мови в Українській РСР" (№ 8312-ХІ) від 28 жовтня 1989 року (із подальшими змінами і доповненнями) [III];

4) Закон України „Про національні меншини в Україні" (№ 2494-ХІІ) від 25 червня 1992 року [IV];

5) Закон України „Про звернення громадян" (№ 393/96-ВР) від 2 жовтня 1996 року (в редакції від 20 січня 2005 року) [V];

6) Закон України „Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" (№350-XIV) від 23 грудня 1998 року [VI];

7) Закон України „Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" (№ 802-IV) від 15 травня 2003 року [VII];

8) кодекси:

а) Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року (в редакції від 15 березня 2006 року) [VIII (a)];

б) Кодекс про адміністративні правопорушення (№ 8073-Х) від 7 грудня 1984 року (в редакції від 23 лютого 2006 року) [VIII (б)];

в) Цивільний процесуальний кодекс України (№ 1618-IV) від 18 березня 2004 року (в редакції від 16 березня 2006 року) [VIII (в)];

г) Кодекс адміністративного судочинства України (№ 2747-IV) від 6 липня 2005 року [VIII (г)];

9) а також норми Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (№ 280/97-ВР) від 21 травня 1997 року (з подальшими змінами і доповненнями) [IX] та інших законів України (які не впливають принципово на суть аналізу питання).

5. Конституцією України [I] встановлено, що:

• державною мовою в Україні є українська мова (частина перша статті 10);

• в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України (частина третя статті 10);

• застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом (частина п`ята статті 10);

• виключно законом визначається порядок застосування мов (пункт 4 частини першої статті 92).

6. Рішенням Конституційного Суду України [II] визначено, зокрема, що:

• українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, діловодства, документації тощо);

• поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.

2. Розкрийте питання: Підстави припинення трудового договору.

Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу чи фізичної особи (з ініціативи роботодавця) може відбуватися одноразове грубе порушення трудових обов'язків керівним працівником.

Розірвання трудового договору за попередньою згодою профспілкового органу у більшості випадків, (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) та в інших випадках, передбачених трудовим законодавством, може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Профспілковий орган у п'ятнадцятиденний строк розглядає обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Профспілковий орган повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття.

У разі пропуску цього строку вважається, що профспілковий орган дав згоду на розірвання трудового договору.

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди профспілкового органу.

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Я

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору.

Строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи здоговором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених КЗпП. 

3 Визначити правильну відповідь

Згідно Конституції, медичні, наукові та інші досліди над людьми:

а) дозволені;

б) заборонені;

в) можуть проводитися лише для вирішення особливих проблем, що мають значення для всього людства;

г) можуть проводитися за вільною згодою людини.

Варіант №15

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Державні символи України.

• Державні символи України

• - Д. с. У. є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Затверджений Постановою Верховної Ради України 28 січня 1992 р. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та Герба Війська Запорозького законом, що приймається не менш як двома третинами конституційного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Малий Державний Герб України затверджений Постановою Верховної Ради України від 19 січня 1992 p. В основі гімну незалежної України - національний гімн "Ще не вмерла Україна", слова до якого написав у 60-ті pp. XIX ст. відомий український поет Павло Чубинський (1839-1884), музику - композитор і диригент Михайло Вербицький (1815-1870). Гімн незалежної України затверджено Указом Президії Верховної Ради України "Про державний гімн України" від 15 січня 1992 p

2. Розкрийте питання: Робочий час і його види.

Робочий час - це передбачений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи або умов трудового договору зобов'язаний бути на своєму робочому місці і виконувати свої трудові обов'язки.

Нормою робочого часу є передбачена законом для даного працівника тривалість його робочого часу за певний кален­дарний період: день, тиждень, місяць.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства й органі­зації при укладанні колективного договору можуть визна­чити меншу норму тривалості робочого часу, ніж 40 годин на тиждень.

Тривалість роботи скорочується на одну годину без змен­шення заробітної плати, якщо робота виконується в нічний час, а також напередодні святкових і неробочих днівяк при 5-денному, так і при 6-денному робочому тижні, а напере­додні вихідних днів — при 6-денному робочому тижні.

За угодою між працівником і власником або уповнова­женим ним органом може передбачатися як при прийнятті на роботу, так і у подальшому неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, у тому числі таку, що перебуває під її опікою, чи жінки, яка доглядає за хворим членом сім'ї відповідно до медичного ви­сновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати для неї неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цьому разі провадиться пропорцій­но відпрацьованому часові або залежно від виробітку.

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надуроч­ними вважаються роботи понад передбачену законом або угодою тривалість робочого дня.

1. Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації.

Законодавством також можуть бути передбачені й інші кате­горії працівників, яких забороняється залучати до надуроч­них робіт.

Жінки, котрі мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою, а інваліди, крім того, за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Від надурочної роботи необхідно відрізняти ненормований робочий день.

Це особливий режим робочого часу, який за­проваджується для певної категорії працівників у разі не­можливості нормування часу трудового процесу. За потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (така робота не вважається над­урочною).

Ненормований робочий день на підприємствах, в устано­вах, організаціях, незалежно від форми власності може за­стосовуватися для керівників, спеціалістів і робітників, а саме:

- для осіб, праця яких не піддається точному часовому обліку;

- для осіб, робочий час яких за характером роботи по­діляється на частини невизначеної тривалості (сільське гос­подарство);

- для осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.

На працівників з ненормованим робочим днем поши­рюється запроваджений на підприємстві режим робочого часу. У зв'язку з цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працю­ють за таким режимом, до роботи понад установлену три­валість робочого часу.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напру­женості, складність і самостійність у роботі, необхідність пе­ріодичного виконання службових завдань понад установле­ну тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів.

Список професій і посад, для яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним до­говором.

3 Визначити правильну відповідь

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід протягом:

а) 10 годин; б) 12 годин;

в) 24 годин;

г) 72 годин.

Варіант №16

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Громадянство України.

Громадянство України - це стійкий, необмежений в просторі правовий зв'язок особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов'язків в обсязі, передбаченому Конституцією і законами України. Ознаками громадянства як певного зв'язку особи з державою є: 1) правовий характер: 2) необмеженість у просторі та часі; 3) максимальний характер взаємних прав та обов'язків.

Цей зв'язок знаходить своє виявлення в розповсюдженні на відповідну особу суверенної влади держави незалежно від місця її проживання - на території держави чи за її межами.

Система конституційно-правових норм, що регулюють питання громадянства складає головний конституційно-правовий інститут - інститут громадянства. Джерелами цього інституту є: 1. Конституція України. 2. Закон України «Про громадянство України». 3. Чинні міжнародні договори України з питань громадянства. 4. Підзаконні акти.

Норми цих актів, виходячи з визнання права на громадянство як природного права людини, закріплюють принципи громадянства та регламентують порядок набуття і припинення громадянства, повноваження органів державної влади та інших організацій, які беруть участь 'у вирішенні питань громадянства та порядок їх вирішення.

Конституційний статус громадянина — поняття, яке відображає тільки те, що властиве усім і кожному члену суспільства, і "залишає" за своїми рамками все приватне, індивідуальне, яке стосується конкретних осіб або груп осіб. Тому до конституційного статусу громадянина входять лише загальні для всіх суб'єктивні права та обов'язки, які у суб'єктів постійно виникають і припиняються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, у які вони вступають, інших обставин.

Конституційний статус громадянина — єдиний, неподільний і однаковий для всіх.

До поняття правового статусу входять такі основні елементи (вони становлять його зміст і структуру): громадянство; загальна правоздатність; принципи правового статусу; конституційні права, свободи та обов'язки громадян; гарантії прав і свобод; відповідні правові норми.

Принципи громадянства - це ті вихідні положення, які визначають істотні риси відносин громадянства. Конституція України те Закон України «Про громадянство України» закріплюють принципи громадянства України: 1) принцип єдиного громадянства; 2) принцип рівності громадянства; 3) принцип збереження громадянства України у разі одруження та розірвання шлюбу; 4) принцип збереження громадянства України особами, які проживають за межами держави; 5) принцип захисту державою громадян України за кордоном; 6) принцип неприпустимості депортації та екстрадиції громадян України; 7) принцип невід'ємності громадянства; 8) принцип невизнання за громадянами України належності до іноземного громадянства.

2. Розкрийте питання: Час відпочинку і його види.

• Право на відпочинок гарантує громадянам вільний від безпосередньої продуктивної праці час, який вони вико­ристовують для відновлення своїх сил, всебічного розвитку духовних та фізичних здібностей, для активної участі в уп­равлінні справами суспільства.

• У статті 45 Конституції України закріплено право на відпо­чинок і передбачено, що це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щоріч­ної відпустки, встановленням максимальної тривалості ро­бочого часу, скороченого робочого дня для окремих професій та виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час.

• Конкретні умови здійснення конституційного права на відпочинок деталізуються в трудовому зако­нодавстві. Час відпочинку - це частина календарного періоду, про­тягом якого працівника за законом має бути звільнено від виконання трудових обов'язків і який він може використати на свій розсуд для задоволення своїх інтересів та відновлен­ня працездатності.

• Перерви протягом робочого дня поділяються на два види: перерва для відпочинку та харчування, яка не входить у робочий час, її тривалість установлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку; спеціальні перерви, які вхо­дять у робочий час і оплачуються.

• До них належать: перерви в роботі для обігрівання і відпочинку, що надаються праців­никам, які працюють у холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантаж­никам та деяким іншим категоріям працівників у випад­ках, передбачених законодавством; перерви для годування дитини; перерви для гімнастики та відпочинку.

• Щоденний відпочинок (міжзмінна перерва) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіка­ми змінності, а його тривалість залежить від тривалості що­денної роботи і перерви для відпочинку та харчування. В усіх випадках така перерва разом із часом відпочинку та харчування має бути не меншою за подвійну тривалість ро­боти на попередній зміні.

• Щотижневий відпочинок - це безперервний відпочинок, що містить міжденну (між- змінну) перерви та вихідний (один чи два вихідних) день.

• Тривалість щотижневого безперерв­ного відпочинку має бути не менше 42 години.

• Конкретна тривалість щотижневого відпочинку залежить від типу ро­бочого тижня та режиму роботи працівників.

• Робота у вихідні дні забороняється.

• Залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускається тільки з дозволу профспілко­вого комітету підприємства, установи, організації і лише в таких виняткових ситуаціях, що визначаються законодав­ством.

• 

• Робота у вихідні дні може компенсуватися за згодою сторін наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі.

• Святкові дні: 1 січня - Новий рік; 7 січня - Різдво Христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 трав­ня - День перемоги; 28 червня - День Конституції Украї­ни; 24 серпня - День незалежності України.

• Робота також не провадиться в дні релігійних свят (неробочі дні): 7 січня - Різдво Христове; один день (неділя) - Пасха (Великдень); один день (неділя) – Трійця.

• За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до 3 днів відпочинку про­тягом року для святкування їх великих свят з відпрацю­ванням за ці дні.

• У святкові та неробочі дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-техніч­ні умови (безперервно діючі підприємства, установи, органі­зації), роботи, викликані необхідністю обслуговування насе­лення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розванта­жувальні роботи.

• Відпустка - це вільний від роботи час протягом передба­ченої законом кількості календарних днів. Законом Украї­ни "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. передбачено певні види відпусток. Законодавством, колективним договором, угодою і трудо­вим договором можуть встановлюватися й інші види відпусток.

• Щорічна основна відпустка надається працівникам три­валістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Окремим категоріям працівників, зазначеним у за­коні, надається щорічна основна відпустка більшої трива­лості. Так, для осіб віком до 18 років тривалість щорічної основної відпустки становить 31 календарний день. За ба­жанням щорічні відпустки надаються в зручний для таких осіб час.

• Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним орга­ном за погодженням із профспілковим чи іншим уповно­важеним на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.

• Види відпусток відповідно до закону України "Про відпустки"

3 Визначити правильну відповідь

Хто за Конституцією України здійснює парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина?

а) Верховний Комісар Верховної Ради України з прав людини;

б) Радник Верховної Ради України з прав людини;

в) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

г) Голова Верховної Ради України.

Варіант №17

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Особисті праваі свободи людини і громадянина в Україні

Особисті права і свободи людини. Особисті права і свободи людини безпосередньо пов'язані із самою сутністю людини як фізич­ної особи.

До особистих прав людини належать:

• право на вільний розви­ток своєї особистості (ст. 23);

• невід'ємне право на життя (ст. 27);

• право на повагу до її гідності (ст. 28);

• право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29);

• право на недоторканність житла (ст. 30);

• право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої

• кореспонденції (ст. 31);

• право на не­втручання в особисте і сімейне життя (ст. 32);

• право на свободу пересування (ст. 33);

• право вільного вибору місця проживання (ст. 33);

• право вільно залишати територію України (ст. 33);

• право на свободу думки і слова (ст. 34);

• право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати

• інформацію (ст. 34);

• право на свободу світогляду і віро­сповідання (ст. 35).

Невід'ємне право кожної людини на життя є правом, яке закріплене в усіх міжна­родних правових актах. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань Охорона життя людини - один з основних обов'язків держави.

Право людини на повагу до її гідності. Повага до гідності людини є обов'язком держави. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Право на свободу та особисту недоторканність. Це право як загаль­ний принцип встановлює межу, яку співробітники правоохоронних та інших державних органів мо­жуть переступити лише у випадках, прямо передбачених законом (затримання особи, яка вчинила злочин, здійснення примусового лікування за визначених законом обставин тощо). Лише суд своїм умотивованим рішенням і тільки на підставі чинного законодав­ства може дати дозвіл на арешт людини і утримання її під вартою.

Право на недоторканність житла полягає в тому, що без підстав, передбачених законом, ніхто не вправі увійти до житла проти волі осіб, які в ньому проживають.

Принцип недоторканності житла поширюється не тільки на місце постійного проживання особи, а й на місця її тимчасового мешкання у готелях, санаторіях, будинках відпочинку тощо.

Право на таємницю листування, телефонних розмов, теле­графної та іншої кореспонденції. Винятки з цього права можуть бути вста­новлені лише судом у випадках, передбачених законом.

Право на невтручання в особисте і сімейне життя є одним із суб'єктивних прав людини, пов'язаних із гаран­туванням її свободи. Воно передбачає захист від свавільного втручання в спосіб життя особи та сім’ї, будь яких сторонніх осіб, збереження в таємниці інформації щодо особи та сімейних стосунків.

Право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання. Право вільно обирати місце проживання, свободу пересу­вання, право вільного покидання території України та повернення в Україну в будь-який час є правом кожної людини, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу думки і слова. Свобода думки взагалі не може бути обмежена, оскільки заборонити можна лише вис­ловлювання певних думок, їх оприлюднення.

Визнаючи право на свободу думки і слова, демократичні дер­жави, в тому числі й Україна, обмежують його, забороняючи пропа­гувати погляди, що протирічать національній безпеці, територіальній цілісності держави, провокують заворушення чи злочини тощо.

Право на свободу світогляду і віросповідання було визнане світовим демократичним співтовариством у результаті його тривалої, багатовікової боротьби з реакційними силами - як світської, так і церковної влади.

Політичні права і свободи. Політичні права і свободи – це гарантовані державою права особи брати участь у державному і суспільно – політичному житті. Особливість політичних прав і свобод полягає насамперед у тому, що їх носіями, суб'єктами є лише громадяни України, а не всі особи, які проживають на її те­риторії.

До політичних прав громадян належать права:

- право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36)

- право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих

референдумах (ст. 38);

- право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого

самоврядування (ст. 38);

- право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого

самоврядування (ст. 38);

- право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги походи і демонстрації (ст.39);

- право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто

звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і

службових осіб цих органів. (ст. 40);

Право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації дає можливість громадянам брати активну участь у політичному житті суспільства. З метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів громадяни мають право на участь у профе­сійних спілках. На відміну від політичних партій професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі віль­ного вибору їх членів.

Право брати участь в управлінні державними справами означає гарантовану громадянам України можливість висловлювати власну думку, виражати волю з усіх питань життя держави і суспільс­тва, сприяти їх втіленню та здійснювати контроль за їх виконанням. Кожен громадянин України має можливість реа­лізувати це право спільно з іншими громадянами.

Право брати участь в управлінні державними справами здійснюється громадянами України як безпосеред­ньо, так і через представників, якими, наприклад, є депутати пред­ставницьких органів державної влади.

Право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Дане право забезпечується можливістю вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місце­вого самоврядування

Право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Конституція надає право кож­ному громадянину України, який має право голосу, користу­ватися рівним правом обіймати державні посади, а також посади в органах місцевого самоврядування.

Право на мирні збори та маніфестації є можливості завдяки яким гро­мадяни можуть вільно обговорювати актуальні питання держав­ного і суспільного розвитку, протестувати проти будь-яких обме­жень демократії або тих чи інших негативних проявів у політиці, проти порушення їх прав тощо.

Право на звернення. Це право передбачає можливість звернення осіб в індивідуальному чи колективному порядку до будь якого органу державної влади чи місцевого самоврядування, а також до їхніх посадових та службових. Недодержання посадовими особами вимог закону надає громадянину право звертатися до суду щодо захисту. Здійснення права громадян на звернення регулюється За­коном України від 2 жовтня 1996 р. "Про звернення громадян".

2. Розкрийте питання: Види відпусток відповідно до Закону України “Про відпустки.”

• Відпустка - це вільний від роботи час протягом передба­ченої законом кількості календарних днів. Законом Украї­ни "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. передбачено певні види відпусток. Законодавством, колективним договором, угодою і трудо­вим договором можуть встановлюватися й інші види відпусток.

• Щорічна основна відпустка надається працівникам три­валістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Окремим категоріям працівників, зазначеним у за­коні, надається щорічна основна відпустка більшої трива­лості. Так, для осіб віком до 18 років тривалість щорічної основної відпустки становить 31 календарний день. За ба­жанням щорічні відпустки надаються в зручний для таких осіб час.

• Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним орга­ном за погодженням із профспілковим чи іншим уповно­важеним на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.

• Види відпусток відповідно до закону України "Про відпустки"

3 Визначити правильну відповідь

Верховна Рада України – це:

а) вищій орган законодавчої влади України;

б) вищій орган виконавчої влади України;

в) єдиний орган законодавчої влади в Україні;

г) вищій орган судової влади.

Варіант №18

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Особливості політичних прав громадян України

• До політичних прав громадян належать права:

• - право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36)

• - право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих

• референдумах (ст. 38);

• - право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого

• самоврядування (ст. 38);

• - право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого

• самоврядування (ст. 38);

• - право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги походи і демонстрації (ст.39);

• - право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто

• звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і

• службових осіб цих органів. (ст. 40);

• Право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації дає можливість громадянам брати активну участь у політичному житті суспільства. З метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів громадяни мають право на участь у профе­сійних спілках. На відміну від політичних партій професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі віль­ного вибору їх членів.

• Право брати участь в управлінні державними справами означає гарантовану громадянам України можливість висловлювати власну думку, виражати волю з усіх питань життя держави і суспільс­тва, сприяти їх втіленню та здійснювати контроль за їх виконанням. Кожен громадянин України має можливість реа­лізувати це право спільно з іншими громадянами.

• Право брати участь в управлінні державними справами здійснюється громадянами України як безпосеред­ньо, так і через представників, якими, наприклад, є депутати пред­ставницьких органів державної влади.

• Право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Дане право забезпечується можливістю вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місце­вого самоврядування

• Право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Конституція надає право кож­ному громадянину України, який має право голосу, користу­ватися рівним правом обіймати державні посади, а також посади в органах місцевого самоврядування.

• Право на мирні збори та маніфестації є можливості завдяки яким гро­мадяни можуть вільно обговорювати актуальні питання держав­ного і суспільного розвитку, протестувати проти будь-яких обме­жень демократії або тих чи інших негативних проявів у політиці, проти порушення їх прав тощо.

• Право на звернення. Це право передбачає можливість звернення осіб в індивідуальному чи колективному порядку до будь якого органу державної влади чи місцевого самоврядування, а також до їхніх посадових та службових. Недодержання посадовими особами вимог закону надає громадянину право звертатися до суду щодо захисту. Здійснення права громадян на звернення регулюється За­коном України від 2 жовтня 1996 р. "Про звернення громадян".

2. Розкрийте питання: Дисциплінарна відповідальність. Види і порядок накладення дисциплінарних стягнень.

Дисциплінарна відповідальність згідно з чинним законодавством України настає за порушення трудової дисципліни й службових обов'язків. Такі порушення можуть бути виражені як у діях, так і в бездіяльності, допускатися як свідомо, так і з необережності. Деякі категорії державних службовців у зв'язку з виконанням своїх повноважень відповідають у дисциплінарному порядку і за проступки, які порочать їх як державних службовців або дискредитують органи, в яких вони працюють (керівники, державні службовці — співробітники правоохоронних органів, військовослужбовці тощо).

Законодавством закріплено такі види дисциплінарної відповідальності: 1) у порядку, встановленому законами України; 2) у порядку, встановленому Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП); 3) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців; 4) на підставі дисциплінарних статутів та положень, чинних у різних галузях чи сферах державного управління.

Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає в невиконанні або в неналежному виконанні працівником покладених на нього трудових чи службових обов'язків.

Нормами адміністративного права встановлюються дисциплінарна відповідальність і порядок її реалізації, коло суб'єктів і повноваження органів управління (посадових осіб), що наділено «дисциплінарною владою», категорії службовців, відповідальність яких регулює адміністративне право. Стосовно більшості працівників дисциплінарну відповідальність передбачено нормами трудового й адміністративного права, а щодо деяких категорій осіб (військовослужбовців строкової служби, працівників органів внутрішніх справ, Служби безпеки України тощо) — повністю нормами адміністративного права, що пояснюється необхідністю поряд із загальними правилами дисциплінарної відповідальності враховувати особливі вимоги дисципліни до них, встановлення специфіки їх дисциплінарної відповідальності.

Разом з тим, незалежно від того, на підставі якого нормативно-правового акта настає дисциплінарна відповідальність, їй притаманні певні загальні ознаки:

1) її підставою є дисциплінарний проступок;

2) за такий проступок передбачено накладення дисциплінарного стягнення;

3) стягнення застосовує уповноважений на те орган (посадова особа) в порядку підлеглості;

4) межі «дисциплінарної влади» цього органу (посадової особи) чітко встановлено правовими нормами;

5) службовець, на якого накладено дисциплінарне стягнення, може його оскаржити у вищий орган (вищій посадовій особі) або в суд;

6) за один дисциплінарний проступок може бути накладено лише одне дисциплінарне стягнення.

Дисциплінарне стягнення має за мету поновлювати порушені державно-службові відносини та уникати негативних наслідків вчинення правопорушення, виховання службовця в дусі дотримання законності, належного виконання службових повноважень, а також запобігання правопорушенням. У чинному законодавстві дисциплінарні стягнення, які накладаються на службовців, передбачені в КЗпП та Законі України «Про державну службу»: - догана; - попередження про неповну службову відповідальність; - затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або призначенні на вищу посаду; - звільнення. Дисциплінарно-деліктна практика в органах виконавчої влади побудована на застосуванні заходів дисциплінарного впливу щодо службовців виключно на розсуд їх керівників. Причому межі цього розсуду сягають від такого незначного дисциплінарного стягнення, як зауваження, і до найсерйознішого — звільнення з посади. Нерідко при накладенні стягнення керівники органів припускаються необ'єктивності. З огляду на це доцільно було б законодавчо запровадити такий перелік стягнень: - догана; - сувора догана; - затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу; - виключення з кадрового резерву на заміщення вищої посади; - попередження про неповну службову відповідність; - звільнення з посади

3 Визначити правильну відповідь

Народним депутатом України може бути громадянин, який на день виборів досяг:

а) 16 років;

б) 18 років;

в) 21рік;

г) 35 років..

Варіант №19

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Загальна характеристика соціальноь – економічних прав і свобод громадян України.

На відміну від особистих і політичних прав і свобод економіч­ні, соціальні та культурні права і свободи є позитивними - їх за­безпечення вимагає від держави певних дій.

Економічні, екологічні, соціальні, культурні права і свободи складають особливу групу прав і свобод людини і громадянина, во­ни пов'язані з концепцією соціальної держави та стосуються таких сфер життєдіяльності, як власність, трудові відносини, відпочинок, матеріальні та духовні потреби людини тощо. Економічні права за­безпечують людині можливість вільно розпоряджатися основними факторами виробничої діяльності, яка складає основу існування та розвитку суспільства. Соціальні права забезпечують людині гідний рівень життя й соціальну захищеність, а культурні права сприяють духовному розвитку людини, забезпечують її участь в економічно­му, соціальному і культурному прогресі суспільства.

Конституція України фіксує такі економічні, соціальні, культур­ні права і свободи: право власності і право громадян України корис­туватися об'єктами права державної та комунальної власності (ст. 41); право на підприємницьку діяльність (ст. 42); право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на захист від незаконного звіль­нення та на своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43); пра­во тих, хто працює, на страйк (ст. 44); право кожного, хто працює, на відпочинок (ст. 45); право громадян України на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рі­вень (ст. 48); право на освіту, право громадян України безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах і право громадян України, які належать до національних меншин, на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови (ст. 53); право громадян України на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності та на захист інтелектуальної власності

2. Розкрийте питання: Матеріальна відповідальність робітників за заподіяння шкоди підприємству.

 Матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну ним підприємству, установі, організації при виконанні ним трудових обов'язків, є самостійним видом юридичної відповідальності, що регулюється нормами трудового законодавства й іншими нормативними актами. Підставами її застосування є шкода, заподіяна винним суб'єктом, який зобов'язаний компенсувати її в розмірах, установлених законодавством. Суб'єктами матеріальної відповідальності є особи, що перебувають в трудових або членських відносинах з потерпілою стороною, господарством, роботодавцем

   Матеріальна відповідальність осіб, що працюють в аграрному секторі економіки, визначається різними законами й іншими нормативно-правовими актами. Так, за Законом України "Про фермерське господарство", трудові відносини у фермерському господарстві визначаються і регулюються членами господарства. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної їхніми діями своєму господарству, Закон не містить.

   Особи, що працюють у сільськогосподарських комерційних і некомерційних організаціях (підприємствах) і фермерських господарствах за трудовим договором, відповідають за заподіяну шкоду згідно з чинним законодавства про працю. У ст. 130 КЗпП зауважується, що матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну працівником підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, покладається на працівника за умови, якщо шкода заподіяна з його вини

Матеріальна відповідальність, передбачена трудовим законодавством, як правило, обмежена певною частиною заробітку працівника, тоді як майнова відповідальність, регульована нормами цивільного права, звичайно покладається на відповідну особу в повному обсязі, включаючи упущену вигоду. Крім того, у ст. ст. 130, 131 КЗпП зазначається, що у визначенні шкоди, заподіяної працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків, враховується тільки прямий дійсний збиток, а не неотримані доходи. Неприпустимим є покладання на працівника відповідальності за таку шкоду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-господарського ризику. При цьому на адміністрацію підприємства покладається обов'язок створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повної схоронності довіреного їм майна.

Працівник, котрий заподіяв шкоду підприємству, установі, організації, може добровільно відшкодувати її цілком або частково. За згодою адміністрації він має право передати для відшкодування збитків рівноцінне майно або виправити пошкодження. Зазначена матеріальна відповідальність є основною або обмеженою.

   В аграрному праві існує також повна й підвищена матеріальна відповідальність, що застосовується у випадках, передбачених у законі. Випадки повного відшкодування шкоди передбачені ст. 134 КЗпП: коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому на зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані; шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі під час їх виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові підприємством, установою, організацією в користування; відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків; шкоди завдано не під час виконання трудових обов'язків; службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

  Повну матеріальну відповідальність працівників сільського господарства встановлено затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116 Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. Згідно з п. 5 зазначеної постанови, в разі розкрадання або загибелі тварин сума збитків визначається за закупівельними цінами, що склалися на момент відшкодування збитків, із застосуванням коефіцієнта 1,5, тобто в півторакратному розмірі заподіяної шкоди.

  Визначаючи розмір шкоди, суд, відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", має виходити з цін на матеріальні цінності, що діють у даній місцевості на час вирішення справи, і застосовувати встановлені нормативно-правовими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на додану вартість, акцизний збір тощо.

Органами управління в господарствах може бути дозволено особам, винним у загибелі коней, великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, відшкодувати заподіяні збитки здачею підприємству рівноцінних тварин, а також списати з працівників заборгованість за поданими позовами, якщо вони повернули худобу або виплатили її вартість.

3 Визначити правильну відповідь

Вищім органом у системі органів виконавчої влади України є:

а) Президент України;

б) Кабінет Міністрів України;

в) Верховна Рада України;

г) Прем`єр - міністр України.

Варіант №20

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Права та обов’язки студентів вищих навчальних закладів України.

Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають право на:

• вибір форми навчання;

• безпечні та нешкідливі умови навчання, праці та побуту;

• трудову діяльність у позанавчальний час;

• додаткову оплачувану відпустку у зв'язку з навчанням за основним місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

• користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу;

• участь у науково-дослідних, дослідно-конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій;

• участь в обговоренні та вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту, оздоровлення;

• надання пропозицій щодо умов і розмірів плати за навчання;

• участь у об'єднаннях громадян;

• обрання навчальних дисциплін за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом;

• участь у формуванні індивідуального навчального плану;

• моральне та (або) матеріальне заохочення за успіхи у навчанні та активну участь у науково-дослідній роботі;

• захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства;

• безкоштовне користування у вищих навчальних закладах бібліотеками, інформаційними фондами, послугами навчальних, наукових, медичних та інших підрозділів вищого навчального закладу;

• канікулярну відпустку тривалістю не менше ніж вісім календарних тижнів.

Обов'язки студентів

Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, зобов'язані:

• дотримуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;

• виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану.

2. Розкрийте питання: Поняття шлюбу, умови та порядок його укладення.

.Шлюб – це добровільний союз вільних, рівноправних чоловіка й жінки, який укладається у встановленому законом порядку з метою створення сім’ї.

Відповідно до Конституції України шлюб знаходиться під захистом держави.

Шлюб – це моногамний союз чоловіка і жінки. Шлюб – це, в принципі, союз на все життя, бо його метою є створення сім’ї, народження й виховання дітей, взаємна моральна і матеріальна підтримка.

Шлюб – це союз, який укладається у встановленій державою формі, тобто державні органи, які реєструють його, пред’являють до нього ряд вимог.

Для укладення шлюбу необхідна взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку.

Взаємна згода при одруженні передбачає вільне волевиявлення чоловіка і жінки при реєстрації шлюбу, тобто відсутність при цьому будь-якого насильства (фізичного чи психологічного), погроз зі сторони батьків, інших осіб. Вільне волевиявлення досягається тим, що особи особисто подають заяву про одруження й особисто присутні при реєстрації шлюбу.

Другою умовою укладення шлюбу є досягнення особами шлюбного віку: для чоловіків – 18 років, для жінок – 17. Державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських і районних в містах Рад народних депутатів можуть знижувати шлюбний вік у виняткових випадках, коли між особами фактично вже склалися сімейні стосунки, наступила вагітність, народилася дитина. Обмеження щодо максимального віку для укладення шлюбу наше законодавство не встановлює. Також не має значення і значна різниця у віці осіб, які укладають шлюб.

Крім умов вступу до шлюбу, законодавство передбачає перелік обставин, які є перешкодами для укладення шлюбу.

Зокрема, не допускається укладення шлюбу: 1) між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі (під іншим шлюбом розуміється зареєстрований шлюб і не припинений на момент вступу в другий шлюб); 2) між родичами по прямій висхідній і низхідній лініях (наприклад, бабуся, мати, онук), між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, а також між усиновителями і усиновленими; 3) між особами, якщо хоча б одна з них визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства, тому що ця особа не може розуміти своїх дій і проявляти свідомої волі при укладенні шлюбу.

Особи, які одружуються, повинні бути взаємно обізнані про стан здоров’я один одного.

Особи, які бажають укласти шлюб, подають заяву до державного органу реєстрації актів громадянського стану. Заява подається за місцем проживання однієї з осіб, які бажають взяти шлюб, або за місцем проживання їх батьків. При прийомі заяви орган РАГСу повинен ознайомити осіб, які бажають одружитися, з порядком і умовами реєстрації шлюбу, роз’яснити їм права й обов’язки як майбутньому подружжю і батькам.

Укладення шлюбу відбувається після закінчення місячного строку з часу подання заяви особами, які бажають одружитися, до РАГСу. В окремих випадках на прохання осіб, які одружуються, цей строк, при наявності вагомих причин, може бути скорочений органами РАГСу. Серед вагомих причин можуть бути: наявність спільних дітей, вагітність жінки, що бере шлюб, призов на військову службу, важка хвороба та інші причини, які підтверджуються відповідними документами (медична довідка, свідоцтво про народження дитини та ін.).

Сімейне законодавство не передбачає продовження місячного строку реєстрації шлюбу. Але в окремих випадках за згодою осіб, які одружуються і бажають, наприклад, зареєструвати шлюб в урочистій обстановці в Центральному Київському палаці реєстрації шлюбу, цей строк може бути продовженим. У випадку неявки осіб, які подали заяву в орган РАГСу протягом місячного строку, призначеного для реєстрації шлюбу, без попередження причини неявки заява втрачає силу.

Реєстрація шлюбу за бажанням осіб, які одружуються, проводиться в присутності родичів, знайомих. Присутність свідків при укладенні шлюбу необов’язкова.

Реєстрація шлюбу встановлюється як у державних і громадських інтересах, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права й обов’язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану.

Час виникнення прав і обов’язків у подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах РАГСу.

За наявності законних перешкод для укладення шлюбу орган РАГСу відмовляє в його реєстрації. 

3 Визначити правильну відповідь

Правоздатність громадян виникає:

а) з моменту народження;

б) з 11 років;

в) з 16 років;

г) з 18 років.

Варіант №21

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Конституційні обовязки громадян України.

Обов'язки є невід'ємною складовою частиною (елементом) конституційно-правового статусу людини і громадянина. Обов'язки тісно пов'язані з правами та свободами. Це підтверджує і закріплення прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в єдиному розділі Конституції України. Як і права людини, конституційні обов'язки людини стосуються найважливіших сфер життєдіяльності особи, суспільства і держави.

1. Обов'язок дотримуватися Конституції і законів України. Це один із найважливіших обов'язків людини і громадянина, передбачений ст. 68 Конституції України. Цей обов'язок має загальне значення і не має винятків. Він стосується всіх осіб, які розташовані на території України, як громадян, так і негромадян України.

2. Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів. Цей обов'язок передбачений ст.65 Конституції України. Захист Вітчизни, насамперед, регулюється Законом України від 6 грудня 1991 року «Про оборону України». Ним передбачається, що кожний громадянин України, незалежно від національності, расової приналежності, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової чи іншої діяльності зобов'язаний захищати Україну від посягань, підтримувати громадський порядок та інше.

3. Обов'язок охорони культурної спадщини, відшкодовування завданих збитків передбачений ст. 66 Конституції України.

Цей конституційний обов'язок спрямований насамперед на збереження матеріальних і духовних цінностей українського народу, його культурний розвиток.

Закон України «Про культуру» (ст. 11) та Закон України «Про охорону культурної спадщини» передбачають вимоги дбати про збереження культурної спадщини, охороняти пам'ятки історії та культури.

4. Обов'язок не заподіювати шкоди природі передбачається ст. 66 Конституції України. Необхідність забезпечити охорону довкілля є одним з найголовніших завдань як держави, так і кожної людини. Це пов'язано зі значними негативними наслідками, до яких призводить невиконання екологічних вимог. Прикладом таких явищ є забруднення територій України та деяких інших країн, яке сталося внаслідок Чорнобильської катастрофи.

5. Обов'язок поважати честь і гідність інших людей, не посягати на їхні права і свободи. Цей конституційний обов'язок є найважливішою умовою дотримання законності і правопорядку в суспільстві та державі. Він закріплений у ст. 68 Конституції України і передбачає обов'язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Дотримання цього обов'язку значною мірою унеможливлює конфлікти між окремими особами або мінімізує їх.

6. Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти. Нарівні з визначенням права кожної особи в Україні на освіту, ст. 53 Конституції України передбачає обов'язок кожного мати повну загальну середню освіту. Цей обов'язок забезпечується насамперед державою та батьками неповнолітніх дітей.

7. Обов'язок піклування про дітей та про непрацездатних батьків передбачений у ст. 51 Конституції України. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сімейним кодексом України передбачано обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дітей (ст. 150), обов'язок утримувати своїх неповнолітніх дітей (ст. 180) і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги (ст. 198).

Водночас, конституційним обов'язком є піклування повнолітніх дітей про своїх непрацездатних батьків. Утримання непрацездатних батьків, якими визнаються інваліди 1 і 2 групи та пенсіонери, які потребують допомоги, є обов'язком їх повнолітніх дітей, які досягли 18-річного віку. Цей обов'язок здійснюється добровільно. При потребі кошти на утримання батьків стягуються в судовому порядку.

8. Обов'язок сплати податків і зборів вперше передбачений у ст.67 Конституції України. Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни зобов'язані щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за кожен минулий рік у порядку, визначеному законодавством.

2. Розкрийте питання: Визнання шлюбу недійсним.

Визнання шлюбу недійсним здійснюється тільки судом у позовному провадженні за правилами, встановленими ЦПК України. При відсутності рішення суду ніхто не вправі посилатися на недійсність шлюбу, навіть при пред'явленні доказів незаконності його укладення.Шлюб визнається недійсним не від дня вступу рішення суду в законну силу (на майбутнє ), а від дня його укладення, тобто від дня його державної реєстрації в органах РАЦСУ. На підставі рішення суду про визнання шлюбу недійсним, запис акту про укладення шлюбу (і відповідно свідоцтво про шлюб) анулюється і шлюб вважається неіснуючим. В осіб, які перебували у такому "шлюбі", втрачаються усі права й обов'язки чоловіка і дружини за винятком окремих випадків, передбачених законом, з метою захисту прав добросовісного подружнього і дітей, народжених у такому шлюбі.З позовною заявою в суд про визнання шлюбу недійсним можуть звернутися особи, коло яких визначений у Сімейному Кодексі України стосовно кожної конкретної підстави визнання шлюбу недійсним. Такий підхід дозволяє забезпечити захист прав громадян, не допускаючи втручання в їх сімейне й особисте життя сторонніх осіб. Належними позивачами по цій категорії справ виступають особи, чиї права порушені укладенням даного шлюбу (наприклад, тільки подружній, який досяг шлюбного віку, - при визнанні недійсним шлюбу, укладеного ним до досягнення цього віку), а також орган опіки та піклування і прокурор, що виступають у захист як прав громадян, так і державних інтересів (наприклад, прокурор - при визнанні недійсним фіктивного шлюбу, коли обоє подружніх уклали шлюб без наміру створити сім’ю).Від суперечок про визнання шлюбу недійсним варто відрізняти випадки заперечення правильності актових записів про укладення шлюбу. Це має місце, наприклад, при реєстрації укладення шлюбу однією особою без відома і згоди іншого з використанням підроблених документів, при відсутності одного із вступаючих у шлюб, хоча й подавшого заяву про реєстрацію шлюбу. У цих випадках ні про яке укладення шлюбу говорити не можна: його просто не існує, а зроблений актовий запис про його укладення не відбиває справжнього положення речей. Оскільки тут немає взагалі ніякого шлюбу, та немає і ніякої необхідності визнавати такого роду " шлюби, що невідбулися," недійсними. Зроблений запис анулюється органом РАЦСу на підставі відповідного рішення суду.

3 Визначити правильну відповідь

Цивільна дієздатність в повному обсязі виникає:

а) з 14 років;

б) з 15 років;

в) з 16 років;

г) з 18 років.

Варіант №22

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Система органів державної влади України.

О́ргани держа́вної вла́ди України  — складова частина державного механізму, наділена владними повноваженнями, обсяг яких визначається Конституцією України та законами. Діяльність органів державної влади забезпечують посадові та службові особи, які працюють на професійних засадах, можуть здійснювати юридично чинні дії та мають спеціальний статус державного службовця.

Організація та діяльність органів державної влади здійснюється за принципом народного суверенітету, одним з елементів якого є поділ державної влади на три гілки: законодавчу (здійснює Верховна Рада України), виконавчу (Кабінет Міністрів України, міністерства та ін. центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації) і судову (Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції — Верховний Суд України, місцеві суди). Окреме місце в системі органів державної влади займає Президент України та органи прокуратури. Такий розподіл сприяє створенню противаг та контролю однією гілки влади за іншими, з метою не допустити узурпації влади в одних руках.

Верхо́вна Ра́да Украї́ни (ВРУ)  — єдиний законодавчий орган державної влади України, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Кабіне́т Міні́стрів Украї́ни — вищий орган у системі органів виконавчої влади України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Конституці́йний Суд Украї́ни — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, завданням якого є гарантуванняверховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Президе́нт (лат. praesidens (praesidentis) — той, що сидить спереду) — титул керівників держав, компаній та деяких інших інституцій. Стосовно глав держав є титулом найвищої посадової особи держави, зазвичай з республіканською (тобто не монархічною чи з іншими формами спадкової передачі влади) формою правління

2. Розкрийте питання: Підстави та порядок розірвання шлюбу.

.Підстави припинення шлюбу 

Подружжя, яке має дітей, має право подавати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти , яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків , хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. 

Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса через три місяці від дня подання заяви. Суд виносить рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено , що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. До закінчення 1 місяця дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу. 

Згідно зі ст. 110 СК України , позов про розірвання шлюбу може бути поданий одним із подружжя. Разом із тим, позов про розірвання шлюбу не може бути поданий під час вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік , дружина мають право подати позов про розірвання шлюбу в період вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою, а також до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою, або за рішенням суду відомості про чоловіка, як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини. Опікун має право подати позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним. 

Суд обов'язково повинен вживати заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства, з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, справжні причини позову про розірвання шлюбу, брати до уваги наявність малолітньої дитини, дитини - інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд виносить рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. 

Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. 

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за завою колишньої дружини або чоловіка. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. 

Після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб. 

Жінка та чоловік , шлюб між якими було розірвано, мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови , що жоден із них не перебуває у повторному шлюбі.

3 Визначити правильну відповідь

Авторське право діє протягом усього життя автора і:

а) 25 років після його смерті;

б) 50 років після його смерті;

в) 70 років після його смерті;

г) 90 років після його смерті.

Варіант №23

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Основні функції і повноваження Верховної Ради.

Повноваження Верховної Ради України викладено в ст. 85 Конституції України. їх сформовано у 36 пунктів, але це не вичерпний їх перелік, оскільки в останній частині цієї статті зафіксовано спеціальне положення, відповідно до якого Верховна Рада України здійснює інші повноваження, що згідно з Конституцією України належать до її відання. Повноваження Верховної Ради України визначають її місце та роль у житті держави. Зважаючи на зміст та призначення, їх можна поділити на декілька груп.

Повноваження, пов´язані зі внесенням змін до Конституції України (у межах і порядку, передбачених Розділом XIII Основного Закону (п. 1 ст. 85).

Прийняття законів (може приймати закони з будь-яких питань у межах своїх повноважень (п. З ст. 85 Конституції України), крім цього, ст. 92 Конституції України містить широкий перелік питань, які визначаються чи встановлюються виключно законами України (права та свободи людини і громадянина, їх гарантії; основні обов´язки громадянина; порядок застосування мов; правовий режим власності; територіальний устрій країни; порядок направлення Збройних Сил України до інших держав; засади місцевого самоврядування; порядок використання та захисту державних символів тощо).

Установчі (надання згоди на призначення Президентом України Прем´єр-міністра; може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів, яка має наслідком відставку Кабінету Міністрів(статті 87,115 Конституції України); розглядає і приймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів; вирішує питання про надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови державного Комітету телебачення і радіомовлення України та ін.), судової влади та прокуратури (відповідно до ст. 85 Конституції України, обирає суддів безстроково; призначає третину від складу Конституційного Суду України, надає згоду на призначення на посаду Президентом України Генерального прокурора України, висловлює йому недовіру, що має наслідком його відставку з посади), власних парламентських структур (призначає та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради та відкликає їх; затверджує перелік та обирає голів комітетів Верховної Ради України; створює тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії; призначає на посаду та звільняє з посади керівника апарату Верховної Ради України, затверджує структуру її апарату); інших органів державної влади (призначає на посаду та припиняє повноваження членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України; призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення; за поданням Президента України призначає та звільняє з посади Голову Національного банку України; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України); сприяє формуванню органів місцевого самоврядування (призначає чергові та позачергові вибори до органів місцевого самоврядування, приймає закони про засади їх функціонування) тощо).

Визначення засад політики держави та програм суспільного розвитку (пункти 5, 6 ст. 85 Конституції України).

Визначення взаємовідносин між Верховною Радою України та Президентом України (п. 10 ст. 85 Конституції України).

Здійснення зовнішніх функцій держави (пункти 5, 14, 32 ст. 85 Конституції України).

Бюджетно-фінансові та контрольні (затверджує Державний бюджет України та вносить у відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за його виконанням, приймає рішення щодо звіту про його виконання; здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України, за дотриманням конституційних прав і свобод людини та громадянина тощо).

2. Розкрийте питання: Опіка та піклування в сімейному праві.

Питання опіки та піклування відноситься як до сімейно­го, так і цивільного права, тому що особисті немайнові та майнові відносини громадян з організаціями та між собою регулюються та охороняються як сімейним, так і цивільним законодавством.

Для того, щоб громадянин мав змогу вступити на захист своїх порушених особистих та майнових прав, він повинен володіти цивільною дієздатністю, тобто здатністю своїми дія­ми набувати цивільних прав та приймати на себе обов'язки.

Для того, щоб особа мала здатність здійснювати юридич­не значимі дії та нести за неправомірні вчинки відпові­дальність, вона повинна повністю усвідомлювати свої дії та бути здатною ними керувати. Тому наявність дієздатності у особи залежить від віку та стану її здоров'я.

Здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов'язки виникає у повному обсязі з досягненням повноліття, тобто по досяг­ненню вісімнадцятирічного віку.

Оскільки законодавство України в окремих випадках доз­воляє вступ до шлюбу до досягнення шлюбного віку, то особи в цьому випадку набувають дієздатності в повному обсязі з часу вступу до шлюбу.

Ті громадяни, які взмозі своїми діями набувати цивільні права та нести обов'язки, є дієздатними, отже, вони самі і без сторонньої допомоги взмозі ставати на захист своїх прав та інтересів.

У випадках, коли громадяни з тих чи інших причин (не­повноліття, хвороба, похилий вік) не мають можливості са­мостійно захищати свої права та виконувати обов'язки, над ними встановлюється опіка чи піклування, і тоді їх інтереси відстоюють опікуни чи піклувальники.

Під встановленням опіки чи піклування слід вбачати при­значення опікуна чи піклувальника для захисту (охорони) прав та інтересів особи, яка не має можливості повністю або частково самостійно здійснювати ці функції.

Згідно до статті 128 КпШС України опіка та піклування встановлюється для виховання неповнолітніх дітей, які вна­слідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків або з інших причин лишилися без батьків­ського піклування, а також для захисту особистих і майно­вих прав та інтересів цих дітей.

Опіка та піклування встановлюються також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки.

Органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчі ко­мітети міських чи районний у містах, сільських, селищних Рад народних депутатів.

3 Визначити правильну відповідь

Право на шлюб за заявою особи яка досягла 14 років може бути надано:

а) органами РАЦСу;

б) батьками неповнолітніх;

в) судом;

г) службою у справах неповнолітніх.

Варіант №24

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Правовий статус Президента України.

. Інститут Президента України як глави держави є порівняно новим явищем у політичному житті і державному будівництві України. Тривалий час в Україні (колишній Український РСР) функції глави держави виконували переважно Верховна Рада, яка вважалась найвищим органом державної влади України, її Президія, як постійний діючий орган державної влади, та її голова.

Становлення інституту Президента України було ключовим у реформовані державної влади, пов’язаному з проголошенням незалежності України та зміною її конституційного ладу.

Президент також призначає половину складу Ради Національного банку України, половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

Ряд повноважень має Президент і щодо формування органів судової влади та контрольно-наглядових органів.

Досить широке коло повноважень має Президент як гарант конституційного ладу, державного суверенітету, територіальної цілісності України; додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина та інших конституційних інститутів.

Відповідно до Конституції Президент є Головнокомандувачем Збройних Сил України.

Як глава держави, Президент також приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними, здійснює інші повноваження, встановлені Конституцією.

Однією з особливостей статусу Президента є те, що він не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Це є важливою гарантією як статусу Президента, так і конституційного ладу в цілому.

Свої функції і повноваження Президент здійснює в певних правових і організаційних формах, які, як правило, властиві лише цьому інституту державної влади.

Президент України на основі і на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України. Окремі види актів Президента скріплюються, відповідно до Конституції, підписами Прем’єр-міністра і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента (ст. 107 Конституції).

2. Розкрийте питання: Адміністративні правовідносини.

.  Адміністративно-правові відносини — це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб'єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв'язки державно-владного характеру.

Таким чином, адміністративно-правова норма містить абстрактну конструкцію адміністративно-правового відношення. Сутність такої конструкції полягає в тому, що норма від імені держави визначає належну поведінку кожного із своїх адресатів. Одних вона наділяє правом володарювати, інших — обов'язком виконувати волю володарюючого суб'єкта. Вона встановлює обов'язкові правила, за якими відбувається "спілкування". Ці правила формулюються у вигляді взаємних прав і обов'язків.

З моменту вступу такої норми в силу відносини між сторонами будуються у рамках її приписів. Якщо до моменту прийняття норми (набрання нормою сили) управлінських зв'язків між ними не існувало, то вони формуються. Якщо ж такі зв'язки існували, то вони, по-перше, упорядковуються, як того вимагає норма, по-друге, набувають характеру юридичних зв'язків або правових відносин. Оскільки йдеться про адміністративно-правові норми, то ці юридичні зв'язки будуть адміністративно-правовими відносинами.

Адміністративно-правові відносини завжди мають державно-владний характер, тобто один із суб'єктів завжди наділений державою владними повноваженнями щодо інших учасників адміністративно-правових відносин. Уданому розумінні не є винятком і так звані "горизонтальні" адміністративно-правові відносини.

Виникнення адміністративно-правових відносин — це, по суті, об'єктивізація загальної управлінської волі держави в реальній поведінці конкретних суб'єктів. Даний процес складається з трьох послідовно здійснюваних етапів.

По-перше, визначається необхідність (доцільність) і можливість встановлення конкретного адміністративно-правового відношення. По-друге, створюється відповідна юридична конструкція, своєрідний абстрактний макет (склад) адміністративного правовідношення. Закріплюється певна абстракція в адміністративно-правових нормах. Наприклад, норми Закону України від 26 червня 1992 p. "Про надзвичайний стан" містять достатню кількість абстракцій, які можуть сформувати правовідносини тільки за певних обставин (введення надзвичайного стану). По-третє, це реалізація норм і, як наслідок, виникнення сталих, державно-владних правових зв'язків між адресатами норм, тобто адміністративно-правових відносин.

Виникають (змінюються і припиняються) адміністративні правовідносини за настання конкретних життєвих обставин, які прийнято називати юридичними фактами. Вони кваліфікуються як юридичні, оскільки передбачені в адміністративно-правових нормах (прямо — у гіпотезі, опосередковано — в диспозиції або санкції).

Як тільки в житті з'являються факти, вказані в гіпотезі норми, остання починає діяти, внаслідок чого її адресати в одних випадках мають можливість для реалізації своїх прав і обов'язків, в інших — набувають суб'єктивних прав і обов'язків (права і обов'язки передбачаються диспозицією норми).

3 Визначити правильну відповідь

Шлюб, укладений у відсутності нареченої або нареченого вважається:

а) фіктивним;

б) дійсним;

в) неукладеним;

г) громадянським.

Варіант №25

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Поняття і система органів виконавчої влади України.

. Виконавча влада — влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї краї­ни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законо­давством. Частіше за все уряд має офіційну назву — Ради або Кабінети міністрів. У Швейцарії, наприклад, — це Федеративна Рада, в Італії — Рада Міністрів, у Японії — Кабінет. Очолює уряд його глава. Як правило, це прем'єр-міністр (наприклад, у Франції). Або — голова Ради Міністрів (Італія), канцлер (ФРН), державний міністр (Норвегія).

Суб'єктами виконавчої влади в Україні, які здійснюють перелічені функції, є: органи загальної компетенції — вищі органи у системі органів виконавчої влади; органи спеціаль­ної компетенції — центральні органи державної виконавчої влади; місцеві органи державної виконавчої влади. У своїй сукупності суб'єкти виконавчої влади утворюють єдину сис­тему органів.

Виконавчій владі та системі її органів присвячено роз­діл VI Конституції "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади".

Єдність системи органів виконавчої влади обумовлена: єдністю всієї державної влади, яка випливає з державної ці­лісності України; розмежуванням компетенції органів вико­навчої влади; їх спільною діяльністю. У межах цієї системи визначається порядок формування окремих її елементів.

Очолює систему Кабінет Міністрів України — вищий ор­ган виконавчої влади.

Середньою ланкою цієї системи є міністерства, державні комітети та центральні органи державної виконавчої влади, зі спеціальним статусом, підпорядковані Кабінету Міністрів України.

Органами виконавчої влади України місцевого або тери­торіального рівня є, по-перше, органи виконавчої влади загальної компетенції, місцеві державні адміністрації в об­ластях і районах, які підзвітні і підконтрольні органам ви­конавчої влади вищого рівня. По-друге, до цього рівня належать також органи спеціальної (галузевої та функці­ональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані як центральним органам виконавчої влади, так і відповідним місцевим органам виконавчої влади.

Компетенція органів виконавчої влади визначається ок­ремо для кожної ланки системи органів виконавчої влади.

Згідно з ч. 12 ст. 92 Конституції України виключно зако­нами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади.

Загальні основи компетенції та функції Кабінету Мініст­рів України визначені у ст. 116 Конституції України, а в пов­ному обсязі — в Законі України "Про Кабінет Міністрів Ук­раїни".

Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади сформульовані у відповідних Положеннях про ці органи.

Компетенція місцевих державних адміністрацій визначе­на у ст. 119 Конституції України та Законі України "Про міс­цеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р.

У межах своєї компетенції вищі органи виконавчої влади організують реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики Української держави; здійснюють керівництво і регулюють соціально-економічну сферу; забезпечують єдність системи виконавчої влади; спрямовують і контролюють діяльність підлеглих органів виконавчої влади; здійснюють управління власністю незалежно від її форм; розробляють і реалізують загальнодержавні програми. 

2. Розкрийте питання: Державна служба і державні службовці.

. Завдання Д. с. зумовлюються функціями держави і полягають у забезпеченні внутрішньої і зовнішньої безпеки, ефективного функціонування інфраструктури економіки, національної сфери та ін. На Д. с. покладено відповідальність за збереження стабільності та принципів правової держави, забезпечення свобод окремих громадян, тобто цілей, закріплених Конституцією України.

Д. с. ґрунтується на таких основних принципах:

служіння народу України;

демократизм і законність;

гуманізм і соціальна справедливість;

пріоритет прав людини і громадянина,

професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі;

персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дисциплінованість;

дотримання прав і законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Право на Д. с. мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які здобули відповідну освіту і професійну підготовку.

Державні службовці користуються всіма правами і свободами, крім деяких правових обмежень, безпосередньо пов'язаних з етикою їх поведінки. Органом управління Д. с. в державних органах та їх апараті є Головне управління державної служби України.

Правовою основою державної служби є Закон України «Про державну службу»[1].

3 Визначити правильну відповідь

Працівник може бути звільнений з роботи за прогул, якщо він був відсутній на роботі більше:

а) 1 години; б) 2 годин;

в) 3 годин;

г) 1/2 робочого дня.

Варіант №26

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Судова система України

Судову владу представляють незалежні суди, які від імені держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділені владними повноваженнями, завданням яких є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (ст. 2 Закону "Про судоустрій України"). Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціальних судів.

Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.

Єдність судової системи зумовлено метою та завданнями організації і діяльності судових органів, єдиними засадами судочинства для всіх ланок судової системи, незалежністю суддів у відправленні судочинства, обов'язковістю для всіх суддів правил судочинства, визначених законом, забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, обов'язковістю виконання на всій території України судових рішень, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України та вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Судова система загальних судів складається з трьох ланок:

1) місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів;

2) апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово-Морських Сил; Апеляційний суд України;

3) Верховний Суд України.

Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Система господарських судів складається з чотирьох ланок:

1) місцеві господарські суди;

2) апеляційні господарські суди;

3) Вищий господарський суд;

4) Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).

Всі суди України є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного герба України й своїм найменуванням.

2. Розкрийте питання: Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Систему органів, що розглядають справи про адміністративні правопорушення, визначено Кодексом України про адміністративні правопорушення.

До них належать: - адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад народних депутатів; - виконавчі комітети селищних, сільських рад народних депутатів; - районні (міські) суди (судді); - органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на те цим Кодексом.

Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад народних депутатів вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, за винятком тих, що віднесені до відання інших органів (посадових осіб). Виконавчі комітети сільських, селищних рад народних депутатів, судді районних (міських) судів, органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші уповноважені органи розглядають справи про адміністративні правопорушення, віднесені згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення до їх відання.

Адміністративні комісії утворюються відповідними радами народних депутатів у складі голови, заступника голови, відповідального секретаря, а також членів комісії. В адміністративних комісіях при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах рад народних депутатів є посада звільненого відповідального секретаря комісії. Порядок діяльності адміністративних комісій регулюється законодавчими актами України.

Порядок утворення інших колегіальних органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, а також порядок розгляду справ у цих органах визначається законодавчими актами України.

Посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов'язків.

3 Визначити правильну відповідь

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку (вихідні дні) повинна бути не менш, як:

а) 24 години; б) 36 годин; в) 40 годин; г) 42 години.

Варіант №27

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Організаційно – правові засади діяльності Конституційного Суду України.

1. Конституційний Суд України є порівняно новим інститутом правової системи нашої держави. Як уже зазначалося, до 1996 року, незважаючи на наявність правової бази, він так і не був створений. Ситуація змінилася з прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України, яка по-новому визначила механізм формування органу конституційної юрисдикції. Відповідно до нього і був сформований Конституційний Суд України.    16 жовтня 1996 року Верховною Радою України був прийнятий Закон “Конституційний Суд України”, через два дні – 18 жовтня, Конституційний Суд розпочав свою діяльність.    Сьогодні організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України визначаються Конституцією України та Законом “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року. Крім цього, внутрішня робота Конституційного Суду України регулюється також актами, які він приймає сам. Сьогодні таким актом є Регламент Конституційного Суду України, затверджений рішенням Конституційного Суду України від 5 березня 1998 р.    Конституція України (ст. 147) визначає Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Відповідно до ст. 2 Закону “Про Конституційний Суд України”, завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції як Основного Закону на всій території України. Виконання цього завдання здійснюється шляхом реалізації Конституційним Судом наступних повноважень:    1) вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, а також правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (п. 1 статті 150 Конституції України).    2) надання висновку про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди та їх обов’язковість (ч. 1 статті 151 Конституції України);    3) надання висновку щодо додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ч. 2 статті 151 Конституції України);    4) офіційне тлумачення Конституції України та законів України (п. 2 статті 150 Конституції України);    5) надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України (стаття 159 Конституції України).    Цікаво зауважити, що дещо іншими були повноваження Конституційного Суду України за Законом “Про Конституційний Суд України” від 3 червня 1992 р. Відповідно до нього, акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, а також акти Верховної Ради і Ради Міністрів Республіки Крим перевірялися Конституційним Судом не тільки на предмет їх відповідності Конституції України, але й законам України. Більше того, закони та інші нормативні акти, що порушують права і свободи людини, могли перевірятися Конституційним Судом ще й на предмет їх відповідності визнаним Україною міжнародним актам (ст. 14).    За Законом 1992 р., Конституційний Суд України також уповноважувався: ■ розглядати справи про порушення компетенції органами і особами державної влади, зазначеними в Конституції України; справи про порушення розподілу встановленої Конституцією України та Конституцією Республіки Крим компетенції місцевих Рад різного рівня, а також компетенції місцевих Рад і органів державної виконавчої влади; ■ вирішувати спори між національно-територіальними та територіальними утвореннями України; ■ давати висновок про додержання Президентом, Прем‘єр-міністром, іншими членами Уряду, Головою Верховного Суду, Головою Вищого Арбітражного Суду, Генеральним прокурором України, а також дипломатичними та іншими представниками України Конституції і законів України у разі порушення питання про дострокове припинення їх повноважень; ■ розглядати питання про конституційність діяльності і примусовий розпуск (ліквідацію) політичних партій, міжнародних та всеукраїнських громадських організацій.

2. Розкрийте питання: Види адміністративних стягнень.

2. Види адміністративних стягнень. 1. Попередження в письмовій формі. 2. Штраф - грошове стягнення. 3. Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вилучення або безпосереднім об’єктом адм. правопорушення - примусове вилучення цього предмета з подальшою реалізацією і передачею вирученої суми колишньому власникові за відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета. 

4. Конфіскація предмета; грошей, одержаних внаслідок вчинення адм. правопор. - примусова безоплатна передача цього предмета у власність держави.

5. Позбавлення спец. права (права полювання, керування трансп. засобами) - до 3 років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.

6. Виправні роботи - до 2 міс. за місцем постійної роботи особи і з відрахуванням до 20% її заробітку в доход держави.

7. Адм. арешт - до 15 діб і лише у виняткових випадках.

Оплатне вилучення та конфіскація - це основні і додаткові адм. стягнення, решта - тільки основні. За одне порушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення. Для неповнолітніх (16-18 років) такі заходи впливу: - зобов’язання публічно або в ін. формі попросити вибачення у потерпілого; - застереження; - догана або сувора догана; - передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання. До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване адміністративне видворення за межі України (ст. 24 КпАП і ст. 32 Закону "Про правовий статус іноземців"). 

Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) на термін до 15 діб. Його не застосовують до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2 груп (ст. 32), також військовослужбовців, призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (ст. 15).

Усі названі стягнення тісно пов'язані між собою й утворюють єдину систему. Їх насамперед об'єднує загальна мета: захист правопорядку, виховання осіб, що учинили адміністративні проступки, у дусі дотримання законів, а також попередження вчинення нових проступків як самими правопорушниками, так і іншими особами.

Кожне стягнення є покаранням, мірою відповідальності, призначеної за проступки, а застосування будь-якого стягнення означає настання адміністративної відповідальності і тягне для винного несприятливі юридичні наслідки.

Адміністративні стягнення, як правило, полягають в позбавленні або обмеженні прав чи благ.

Адміністративні стягнення накладаються компетентними органами і посадовими особами шляхом видання спеціальних індивідуальних актів управління, що мають примусовий характер. Примусовий вплив повинен бути справедливим, відповідати характеру проступку й особи правопорушника. Його тяжкість залежить від тяжкості проступку. 

Стягнення також можуть бути разовими, одномоментними (конфіскація, попередження, штраф) і тривалими, розтягнутими в часі (арешт, позбавлення прав, виправні роботи).

Так, ст. 68 Кодексу "Торговельного мореплавства України" передбачає, що капітан судна у випадку недостачі і продовольства, "якщо усі життєві припаси, у тому числі незнижуваний запас продовольства, вичерпані, з метою загального розподілу має право провести реквізицію необхідної кількості продовольства, що є в розпорядженні осіб, які перебувають на судні, і реквізицію вантажу, що перебуває на судні і який може бути використаний для харчування. 

Дане стягнення застосовується органами адміністративної юрисдикції (найчастіше суддями, митними органами, органами внутрішніх справ), як правило, як додаткове стягнення (статті 46; 85; 133; 160; 162 та ін.). Як основне адміністративне стягнення конфіскація передбачена тільки за порушення деяких митних правил (статті 208 і 209). 

Так, відповідно до п. 22 ст. 11 Закону "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. її робітникам надане право вилучати при необхідності зброю, боєприпаси, вибухові речовини і матеріали; 

Виселення за межі України як міра адміністративного стягнення застосовується за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України.

3 Визначити правильну відповідь

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення:

а) 14-річного віку;

б) 16-річного віку;

в) 17-річного віку;

г) 18-річного віку.

Варіант №28

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Правоохоронні органи України.

Правоохоронні органи України – це такі державні та громадські організації, які своєю діяльністю поставлені забезпечувати законність і правопорядок, захист прав та інтересів громадян, трудових колективів, суспільства і держави, попереджувати, присікати правопорушення та злочини, застосовувати державний примус або заходи громадського впливу до осіб, які порушили закон та правопорядок.

До правоохоронних органів належить прокуратура, податкова міліція, органи внутрішніх справ, СБУ, митні органи, органи юстиції, адвокатура та інші.

Прокуратура України

Згідно з Конституцією України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається: – підтримання державного обвинувачення в суді; – представництво громадян або держави в суді у випадках, визначених законом; – нагляд за додержанням законів, органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; – нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру пов’язаних з обмеженням особистої св.Система органів прокуратури складається з трьох ланок: До першої ланки належать: – районні (міські на правах районних), міжрайонні прокуратури та прокуратури військових гарнізонів.

До другої ланки належать: – прокуратури областей (на правах обласних прокуратури міст Києва та Севастополя), прокуратура Автономної Республіки Крим, військові прокуратури регіонів та Військово-Морських сил України.

До третьої ланки належить Генеральна прокуратура України.

2. Розкрийте питання: Поняття та види злочину.

Зло́чин — злодіяння, злий вчинок з точки зору тієї чи іншої системи цінностей, людини, групи людей, чи людства в цілому. Людину, яка чинить злочин називають «злочинець».

У законодавстві України злочин — передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне винне каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 Кримінального кодексу України).

[ред.]Поняття та види злочинів

Суспільство завжди намагається жити за встановленими правилами, проте немає жодної людської спільноти, у якій би такі правила не порушувалися. Часто такі порушення мають дріб'язковий характер — наприклад, запізнення учня на урок, перехід дороги за межами пішохідного переходу, а іноді є надзвичайно небезпечними, як от крадіжка чи вбивство людини. Незначні порушення носять назву проступок. Відносини, пов'язані зі вчиненням людьми суспільнонебезпечних діянь та визначенням відповідальності за їх вчинення регулює кримінальне право, а самі ці діяння називаються злочинами.

Правопорушення: проступки і злочинини вивчає наука деліктологія. Злочинність вивчає наука кримінологія.

Злочини мають ряд ознак, спільних з іншими правопорушеннями: є небезпечними для суспільства; здійснюються усвідомлено; вчиняються всупереч заборон, визначених кримінальним законодавством. Проте, на відміну від адміністративних, цивільних чи дисциплінарних поступків, злочини мають підвищений рівень суспільної небезпечності. Саме тому не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого забороненого діяння, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла й не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Крім того, злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене Кримінальним кодексом України.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на:

невеликої тяжкості

середньої тяжкості

тяжкі

особливо тяжкі

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання. Сюди можна віднести такі злочини, як незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду (ст. 248 КК), жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК), чи підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК).

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Таким злочином є, наприклад, крадіжка — таємне викрадення чужого майна (ст. 185 КК), давання хабара (ст. 369), ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК).

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. Мова може йти про умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК), контрабанду — переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю (ст. 201 КК).

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. Прикладом може бути умисне вбивство (ст. 115 КК) чи організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб (ст. 257 КК).

Залежно від ступеня завершеності злочини поділяються на закінчені та незакінчені. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Кримінального Кодексу. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Готуванням до злочину є пошук або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності, у той час як за інші види готування особа має нести покарання.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Кримінального кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Кримінальна відповідальність за замах на злочин настає за тією статтею Кримінального кодексу, якою передбачено відповідальність за закінчений злочин, який особа мала намір вчинити, з урахуванням правил ст. 15 Кримінального кодексу.

Від замаху слід відрізняти добровільну відмову — остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

3 Визначити правильну відповідь

Адміністративний арешт установлюється і застосовується строком:

а) до 3 діб;

б) до 10 діб;

в) до 15 діб;

г) до 24 діб.

Варіант №29

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Правовий статус органів прокуратури

Прокуратура - єдина централізована система державних органів, які від імені України здійснюють нагляд за точним виконанням та єдиним застосуванням законів через своєчасне виявлення правопорушень, вжиття заходів щодо їх усунення і притягнення винних до відповідальності.

Діяльність органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства закону, зміцнення правої порядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань на: - закріплені Конституцією України незалежність держави, суспільний і державний лад, політичну та економічну систему, права національних груп і територіальних утворень; - гарантовані Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи людини і громадянина; - основи демократичного устрою державної влади, правовий статус місцевих рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування. На органи прокуратури України покладено такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також у разі вжиття інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Конституції України прокуратура продовжує виконувати функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до набрання чинності законами, що регулюють діяльність державних органів із контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і набрання чинності законами, що регулюють її функціонування.

Основні принципи організації та діяльності органів прокуратури полягають у тому, що вони: - становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядку-. ванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; - здійснюють, свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території ї республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їхніх органів; - захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак; - вживають заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили, поновлення порушених прав і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення; - діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.Згідно з Конституцією України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається: – підтримання державного обвинувачення в суді; – представництво громадян або держави в суді у випадках, визначених законом; – нагляд за додержанням законів, органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; – нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру пов’язаних з обмеженням особистої св.Система органів прокуратури складається з трьох ланок:

До першої ланки належать: – районні (міські на правах районних), міжрайонні прокуратури та прокуратури військових гарнізонів.

До другої ланки належать: – прокуратури областей (на правах обласних прокуратури міст Києва та Севастополя), прокуратура Автономної Республіки Крим, військові прокуратури регіонів та Військово-Морських сил України.

До третьої ланки належить Генеральна прокуратура України.

2. Розкрийте питання: Види кримінальних покарань.

Кримінальна відповідальність – це вид юридичної відпові­дальності, що встановлюється державою, накладається судом на осіб, які винні у вчиненні злочину і полягає в обмеженні прав і сво­бод засудженого.

Підставою накладення кримінальної відповідальності є наявність у діях особи складу злочину. Однією з форм кримінальної відпові­дальності є кримінальне покарання.

Кримінальне покарання є заходом державного примусу, що за­стосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину.

Метою кримінального покарання є:

-      кара за вчинений злочин;

-      виправлення та перевиховання засуджених;

-      запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1. Штраф – грошове стягнення, що накладається судом у ви­падках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів. доходів громадян, якщо статтями Особливої частини не пе­редбачено вищого розміру штрафу.

2. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, яке може застосовуватися до особи засудженої за тяжкий чи особливо тяжкий злочин, якщо така особа має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.

3. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне пока­рання на строк від двох до п’яти років або як додаткове пока­рання на строк від одного до трьох років.

4. Громадські роботи, які полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого само­врядування. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

Громадські роботи не призначаються особам, визнаним ін­валідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

5. Виправні роботи, які можуть призначатися на строк від шести місяців до двох років і відбуваються за місцем роботи засу­дженого.

Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Виправні роботи не застосовуються:

-      до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною,

-      до непрацездатних,

-      до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку,

-      до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних служ­бовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду,виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправ­них робіт.

3 Визначити правильну відповідь

Хто з перелічених нижче є співучасником злочину:

а) виконавець;

б) керівник;

в) замовник;

г) ініціатор.

Варіант №30

1. Обґрунтуйте відповідь на питання: Поняття місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування - це право певної територіальної громади (жителів села чи добровільного об'єднання в одну сільську громаду жителів кількох сіл, селищ або міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Місцеве самоврядування є однією з форм управління суспільством на рівні села, селища, міста, району, області. За його допомогою розглядаються і вирішуються питання, що виникають у повсякденному житті відповідних громад, тобто мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Основою місцевого самоврядування є відповідна територіальна громада, яку утворюють громадяни України, що постійно проживають у конкретному селі, селищі, місті.

Принципові засади місцевого самоврядування визначені в міжнародних документах, насамперед у прийнятій у жовтні 1985 року Радою Європи Європейській хартії про місцеве самоврядування і дістали своє відображення у законодавстві України.

Принципи місцевого самоврядування

народовладдя

поєднання місцевого і державного інтересів

підзвітність та відповідальність перед громадянином

законність

державна підтримка та гарантії самоврядування

виборність

гласність

колегіальність

правова, організаційна та фінансова самостійність

судовий захист прав місцевого самоврядування

2. Розкрийте питання: Поняття неосудності.

Неосудність-це стан, коли особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

До тимчасових розладів психічної діяльності психіатри відносять різноманітні форми порушення психічної діяльності, що можуть тривати певний час і закінчуються повним видужанням (наприклад, реактивні стани, патологічний афект, патологічне сп'яніння).

3 Визначити правильну відповідь

Амністія в Україні оголошується:

а) Постановою Верховної Ради;

б) Рішенням Конституційного Суду України;

в) Указом Президента України;

г) Законом України.