Взаемовідносини між снс і пснс

1. Антагонізм. Вплив СНС і ПСНС на роботу внутрішніх органів дуже часто носить протилежний характер. Так, активація СНС призводить до збільшення частоти і сили скорочень серця, розширення бронхів, пригнічення моторики шлунково-кишкового тракту. Активація ж ПСНС , навпаки , сприяє зменшенню частоти і сили серцевих скорочень ,звуженню бронхів, посиленню моторики ШКТ. У фізіологічних умовах діяльність органу залежить від переважання тих чи інших впливів.

2. Функціональна синергія ( однонаправленість).Функціональні зміни у певних органах пов’язані зі зміною активності як симпатичної , так і парасимпатичної ланок регуляції. Наприклад , збудження барорецепторів судин внаслідок зростання артеріального тиску призводить до зменшення частоти і сили серцевих скорочень.Цей ефект обумовлений як із підвищенням активності парасимпатичних серцевих волокон, так і зі зменшенням активності симпатичних волокон.

3. Взаємодія. Для досягнення певних функціональних ефектів відбувається активація як СНС , так і ПСНС. Так, обидва відділи регуляції посилюють секрецію слинних залоз : СНС сприяє виділенню невеликої кількості слизового секрету, а ПСНС – великої кількості серозного секрету.

Передача збудження в синапсах внс

*Роль гангліїв ВНС

Важливу роль у проведенні, розподілі та переробці імпульсів відіграють вегетативні ганглії. За структурою і функціями їх вважають нервовими центрами, винесеними на периферію. Можна виділити наступні спільні ознаки вегетативних гангліїв и нервових центрів :

• відсутність сполучної тканини;

• незначний позаклітинний простір;

• численні гліальні елементи;

• щільний синоптичний контакт;

• однобічне проведення збудження;

• дивергенція і конвергенція збуджень;

• сумація;

• оклюзія;

• трансформація ритму та ін.

Разом з тим вони мають і деякі особливості:

• довготривала синоптична затримка ( до 30 мсек);

• тривалий ЗПСП;

• тривала слідові гіперполяризація.

Внаслідок цих особливостей частота імпульсів,які можуть генерувати нейрони вегетативних гангліїв,порівняно невелика ( не перевищує 10-15 імпульсів за сек..)

Для вегетативних гангліїв характерне явище мультиплікації. У симпатичних гангліях кожне пресинаптичне волокно іннервує велику кількість ( до 30 ) постгангліонарних нейронів. Тому збудження . яке надходить до ганглію, при поширенні на периферію носить генералізований характер. У парасимпатичних гангліях прегангліонарне волокно контактує лише з 3-4 постгангліонарними нейронами.

*Нейромедіатори ВНС

Збудження від прегангліонарних нейронів до постгангліонарних і від постгангліонарних до ефекторних клітин передається за допомогою хімічних медіаторів.

Механізм медіаторної передачі у периферичному відділі ВНС аналогічний такому у нервово-м’язовому або центральному синапсах. Однак характер синапсів ВНС, їхня варіабельність і густина інші,

Основними медіаторами ВНС є ацетилхолін, адреналін і норадреналін.

1.Ацетилхолін.

СН3

СН3 – С – СН2 – СН2– N - СН3

О СН3

Вивільнюється закінченнями:

• Прегангліонарних симпатичних волокон;

• Прегангліонарних парасимпатичних волокон;

• Постгангліонарних парасимпатичних волокон;

• Симпатичних холінергічних постгангліонарних волокон ( іннервують потові залози).

Дія ацетилхоліну на постсинаптичну мембрану постгангліонарних нейронів може бути відтворена нікотином, а дія ацетилхоліну на ефекторні клітини - мускарином (токсин мухомора, Amanita muscaria). З чим і пов’язана назва двох типів рецепторів: Н-холінорецептори і М-холінорецептори.