4.6. Просторово-естетичні аспекти
Гарні краєвиди і природні умови є важливим і цінним чинником у сучасній та перспективній організації території. Гарний краєвид та можливість його споглядання також підвищує економічну цінність території.
При складанні схем розпланування територій ведучими положеннями повинно буди виявлення та вдосконалення архітектурно-ландшафтної структури об’єкту проектування. Це стосується як промислових так і сільськогосподарських територій.
Окремі ландшафти за характером зорового сприйняття можна класифікувати наступним чином :
за ступенем антропогенних змін природного середовища;
за характером та кількістю елементів ландшафту, що одночасно сприймаються ;
за ступенем виразності і гармонійності пейзажів.
Видові майданчики як місця споглядання пейзажів можна розрізняти:
- за розташуванням;
- за естетичною цінністю пейзажів;
- за кількістю глядачів у різний час.
Видові маршрути, шляхи і комунікації, з яких глядачі можуть сприймати оточуючі пейзажі, також можна виокремити:
- за видами руху;
- за інтенсивністю потоків пішоходів (або пасажирів);
- за місцем даної траси у структурі об’єкту районного розпланування .
Головне завдання архітектора - урбаніста - збереження цінностей сформованих архітектурно-ландшафтної структури та опрацюванні заходів щодо її покращення і вдосконалення .
Особливе місце при опрацюванні схем розпланування сьогодні повинні зайняти проблеми охорони культурної спадщини.
Згідно Закону про охорону культурної спадщини України об’єкти культурної спадщини за типами поділяються наступним чином :
а) споруди (твори архітектури та інженерного мистецтва разом з природними чи створеними людиною елементами);
б)комплекси (ансамблі);
в) визначні місця.
За видами об’єкти поділяються на :
а) археологічні;
б) історичні;
в) монументального мистецтва;
г) архітектури та містобудування;
д) садово-паркового мистецтва;
ж) ландшафтно-природні території.
Згідно Земельного кодексу України в окрему категорію виділяються землі історико-культурного призначення. До них належать землі, на яких розташовані:
а) історико-культурні заповідники, заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові кладовища), могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями;
б) городища, кургани, давні поховання, пам’ятнв скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару, укріплень, виробництв, каналів, шляхів;
в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших поселень, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.
4.7. Природно-заповідні території
З метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу , підтримання загального екологічного балансу визначаються ділянки суші і водного простору, які становлять природно-заповідний фонд.
До природно-заповідного фонду належать (за Т. Панченко, О. Сімоновою):
- природні території та об’єкти – біосферні заповідники, природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;
- штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.
До об’єктів природно-заповідного фонду, в яких дозволяється рекреаційна діяльність, належать: національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, а також штучно створені об’єкти.
Національні природні парки створюються на територіях з унікальними природними і найбільш цінними історико-архітектурними комплексами та об’єктами, які призначаються для проведення природоохоронної, відпочинкової, науково-дослідної та освітньо-виховної діяльності. За основною функцією національні парки поділяються на природоохоронні (ландшафтні), відпочинкові (спортивно-туристичні), історико-архітектурні (археологічні, етнографічні, меморіальні).
Першим національним природним парком у світі вважається Національний парк Йеллоустоун, створений з метою охорони унікальних природних ландшафтів у 1872 р. у США. Сьогодні у США налічується 51 національний природний парк, наприкінці ХХ ст. таких парків у світі існувало 3514.
Першим національним природним парком в Україні був Карпатський (площею 50,5 тис. га), утворений у 1980 р. у верхів’ї Пруту в межах Івано-Франківської області. Метою створення парку було збереження унікальних для Центральної Європи природних ландшафтів, рідкісних букових пралісів, ефективне використання відпочинкового потенціалу і підтримання екологічного балансу в регіоні.
З подібною метою утворено Синевірський національний природний парк (площею 40,4 тис. га) в околиці озера Синевір у Закарпатській області.
Національний природний парк “Сколівські Бескиди” створений у 1989 р. на території земель держлісфонду, розташованих у межах Сколівського, Дрогобицького та Турківського районів Львівської області.
Тут збереглися характерні ландшафти Сколівських Бескидів (частина гірської системи Українських Карпат) та різноманітна історико-архітектурна спадщина: дерев’яні церкви, залишки давньоруської фортеці Тустань біля села Урич, залишки доменної печі в с. Майдан, долина з могилою князя Святослава. Тут розташовані популярні осередки гірськолижного туризму і спорту Славсько, Тисовець, Орявчик.
У природно-географічній зоні Полісся у 1983 р. утворено Шацький національний природний парк (площею 32,5 тис. га), розташований у Любомльському районі Волинської області. Парк створено для збереження унікальних природних комплексів Швацьких озер (22 озера), найбільші з них: Світязь (2705 га), Пулемецьке (1560 га), Пісочне (180 га), Кримне (144 га).
Регіональні ландшафтні парки створюються на територіях з типовими (або унікальними) природними і історико-архітектурними комплексами та об’єктами і призначаються для проведення природоохоронної, відпочинкової, спортивно-туристичної та освітньо-виховної діяльності.
За розмірами територій національні і регіональні парки поділяються на малі ( 1 – 40 тис. га), середні ( 40 – 75 тис. га), великі ( 75 – 250 тис. га).
На території національних і регіональних парків виділяються відповідні функціональні зони:
заповідна, яка формується на основі природних заповідників, заказників, заповідних урочищ та пам’яток природи і призначена для їх охорони і відновлення;
регульованого відпочинку, яка призначається для короткочасного відпочинку населення, обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок, розташування наметів тощо;
стаціонарного відпочинку, яка призначається для розміщення курортно-відпочинкових закладів (готелі, мотелі, кемпінги тощо), підприємств обслуговування, місць для ночівлі (приюти, хижі, бівуачні місця), відпочинку та огляду місцевості. У цій зоні можуть знаходитися комплекси споруд з високим рівнем інженерного обладнання (туристичні, гірськолижні, водні тощо);
господарська, яка призначена для розташування поселень, комунальних об’єктів, земельних ділянок інших власників
При розрахунку рекреаційної ємності національних і регіональних парків приймаються наступні нормативи допустимого навантаження на територію:
на всій території парку – 1 особа/5 га;
в зоні регульованого відпочинку – 1 особа/1 га;
в зоні стаціонарного відпочинку – 50 осіб/1 га.
В Україні до відомих ландшафтних та дендрологічних парків належать Софіївка, Олександрія, Тростянець.
Ландшафтний парк Софіївка (площа 160 га) сформований на зламі ХУІІІ-ХІХ ст. в Умані в долині річки Кам’янки. У композиційній побудові парку використано характерні особливості ландшафту місцевості, які доповнено архітектурно-скульптурними композиціями на теми давньогрецької міфології. Парк Олександрія (201 га) закладений наприкінці ХУІІІ ст. у Білій Церкві на природній основі степового ландшафту, який утворюють дубовий ліс у поєднанні з галявинами, заплавними луками та водними об’єктами.
У досить специфічних просторових умовах північно-східної частини Львова функціонує регіональний ландшафтний парк “Знесіння” (площею 312 га). Тут сформувалася унікальна для лісостепової зони України різноманітність природних умов на порівняно невеликій території, у парку можна знайти рідкісну степову рослинність, вкриті лісом пагорби, мальовничі долини зі ставками і потоками. Все це доповнюється слідами давньоруських городищ, пам’ятками архітектури ХІV – ХХ ст., музеєм народної архітектури “Шевченківський гай” і традиційною для колишніх околиць Львова малоповерховою забудовою.
Створення такого типу заповідного об’єкту у Львові і його околицях – це перша спроба в Україні взяти під опіку природоохоронного законодавства цілий комплекс культурного ландшафту. Охоронним режимом охоплено значну частину складного комплексу великого міста. Функціонування ландшафтного парку “Знесіння” дозволяє накопичити досвід і створює практичні підстави для опрацювання методів збереження довкілля в умовах великих сучасних міст.
Біосферні заповідники створюються з метою збереження типових комплексів біосфери на базі природних заповідників і призначені для природоохоронної, міжнародної науково-дослідної діяльності та відпочинку.
Природні заповідники являють собою ділянки землі та водного простору з унікальними або типовими для даної ландшафтної зони природними комплексами, які повністю вилучаються з господарського використання і мають тільки природоохоронні, науково-дослідні та освітньо-виховні функції.
До природних заповідників належить Поліський (площею 20097 га, в тому числі лісів 17087 га), розташований у Овруцькому і Олевському районах Житомирської області. В заповіднику охороняється рослинний і тваринний світ, проводяться дослідження радіоактивного забруднення довкілля після катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 р.
Заказники – це цінні природні території з розповсюдженням корінних видів рослинного і тваринного світу, збереження яких здійснюється шляхом обмеження або заборони не властивої для них господарської діяльності.
До ботанічних заказників відноситься Панівецька дача (площею 923га) поблизу Кам’янця-Подільського в долині ріки Смотрич. Тут підлягає охороні дубово-грабовий ліс а також ділянки степової рослинності на південних схилах.
Пам’ятки природи – це унікальні природні утворення (озера,водоспади, скелі, печери, групи дерев тощо), мають особливе естетичне та пізнавальне значення і вимагають захисту від деградації та збереження їх у первісному стані. Унікальною пам’яткою природи є відкрита львівськими спелеологами у 1966 р. найбільша у світі (загальною довжиною понад 160 км) гіпсова печера Оптимістична у Тернопільській області.
Заповідні урочища являють соблою відокремлені цілісні ландшафти (лісові, степові, болотні та інші), що мають важливе природоохоронне, наукове та естетичне значення, на території яких забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси.
До заповідних урочищ належить Подільська бучина (площею 20 га) у Борщівському районі Тернопільської області, де охороняється унікальний для Подільської височини лісовий масив природної бучини.
На природно-заповідних територіях необхідно дотримуватися наступних містобудівних обмежень:
- забороняється прокладання комунікацій транзитного транспорту (автошляхи, залізниці), потужних підземних інженерних мереж (трубопроводи), влаштування повітряних ліній електропередач, спорудження веж ретрансляторів тощо;
- встановлення рекламних споруд, що порушують сприймання природних та історичних краєвидів;
- проведення будь-яких будівельних робіт (добудови, перебудови) в існуючих історично цінних спорудах, крім реставраційно- консерваційних заходів.