1. Вибравши тему надзвичайно вузьку;

2. Вибравши тему близьку до сучасності, щоб не начитувати бібліографію починаючи з «Ноєва потопу». Або ж це повинна бути настільки приватна тема, що по ній не написано майже нічого;

3. Переконавшись, що матеріал по обраній темі доступний в місці вашого проживання і без особливих зусиль.

Приведемо приклад. Типова тема для термінового диплома – «Рання історія м. Херсона (кінець XVIII – початок XIX ст.)». Ясно, що вона розрахована на магістранта, що живе десь в Херсоні; якщо він живе на іншому кінці області, подібний вибір – маразм. Імовірно, що все, що потрібно для вивчення історії будівництва і перебудов міста, лежить в обласній бібліотеці і в архіві. «Імовірно», тому що це гіпотеза. Зрозуміло, перш ніж натискати на «пуск», гіпотезу треба перевірити. Крім того, є і ще одне «але». Якщо джерел скільки завгодно, але переважно вони є невиданими рукописами, – з такою літературою неможливо впоратися без палеографічної освіти, уміння читати і розшифровувати «почерк» XVIII – XIX століть. Тобто знову-таки тема, що спочатку виглядала просто, може виявитися важкою. Коли ж студент, що поспішає, переконався, що більшість джерел доступна і вони видані, можна спокійно стартувати.

Як зробити магістерську науковою роботою?

Як наслідок загальної політизації нашого суспільства, багато студентів відкидають для себе «книжкову», «суху» науку і прагнуть до загостреності на політиці і соціальних справах. Виникає помилкове відчуття, ніби «ідейне» дослідження не «наукове». А оскільки в університетах весь час твердять про науку, про науковість, наукову роботу і наукову цінність робіт, тут можуть виникати і щирі помилки, і свідомі підтасовування, і безпідставна підозрілість: чи не збираються поховати студентів в «сухій книжковій культурі»?

Багато хто вважає «науковим» тільки природничі дисципліни або кількісні дослідження: мовляв робота не «наукова», якщо в ній немає формул і діаграм. При подібній логіці «не наукова» праця Аристотеля про мораль і в тій самій мірі «не наукова» й робота по класовій боротьбі та селянським повстанням в Європі в епоху Реформації.

Зрозуміло, що зовсім не так сприймають «науковість» в університетах. «Наукова» модель в принципі була задана природничим дисциплінами ще в сімнадцятому столітті і з тих самих пір передбачається дотримання таких норм:

1) Предмет дослідження повинен упізнаватися і піддаватися описанню.

«Предмет» не обов’язково існує в житті, «предметом» може виступати квадратний корінь, хоча ніхто цього кореня не бачив. Також, законним предметом науки є соціальні класи, верстви тощо.

Визначити предмет, означає визначити умови, при яких можна говорити про предмет на підставі правил, які ми собі встановили або які іншими встановлені до нас. Зрозуміло, виникає питання: чи може, зокрема, виступати предметом науки вигадана реальність, якій, за загальним уявленням, існування не властиво, наприклад, русалки?

Існує три можливих шляхи визначення русалок як предмету наукового дослідження.

Перш за все, можна взяти русалок як елемент слов’янської міфології: предмет зробиться упізнаним і визначеним, оскільки аналізуватимуться тексти (вербальні або візуальні), що містять інформацію про русалок. Завданням буде показати, якими властивостями повинна характеризуватися даність, що міститься в слов’янській міфології, щоб бути пізнаною як русалка.

По-друге, спробувати визначити властивості, якими повинна характеризуватися даність вірогідного світу (відмінного від світу реального), щоб бути названою русалкою. Таким чином, тут перед нами постає завдання – визначити ознаки цього вірогідного світу, попередивши, що всі міркування розгортатимуться у сфері цієї гіпотези. Зберігаючи вірність первинній постановці питання, прийти до висновку, що предмет дослідження у вірогідному світі має вірогідну можливість бути предметом наукового розгляду.

По-третє, ми можемо заявити, ніби володіємо доказами, що русалки дійсно існують. Щоб визначити предмет дослідження, ми зобов’язані пред’явити ці докази (скелети, кісткові останки, відбитки у вулканічній лаві, фотографії в інфрачервоних променях, зроблені вночі на берегах Дніпра та ін.). Істинна наша гіпотеза чи помилкова, але, в даному випадку, те що підлягає обговоренню існує.

Зрозуміло, приклад парадоксальний, навряд чи кого привертає магістерська по русалках, особливо в третьому варіанті. Отже, предмет дослідження завжди можна визначити, і він буде впізнаним, лише б витримувалися первинні умови. Що застосовано до русалок, явно можна прикласти і до моральної лінії поведінки, до бажань, до цінностей або до ідеї історичного прогресу.

2) У дослідженні повинно бути сказано про предмет щось таке, про що раніше не йшлося, або повинні бути якось переосмислені ідеї, вже ким-небудь висловлені.

Математично точна робота, що доводить традиційним способом теорему Піфагора, науковою не є, оскільки нового не відкриває. Найбільше вона може претендувати на титул науково-популярної, так само як і керівництво по будівництву шпаківні з вживанням фанери, дощок, пили і молотка з цвяхами. Втім, навіть компілятивна робота може виявитися науково корисною, якщо компілятор розподілив системно і по порядку думки, що висловлювалися різними вченими з якоїсь проблеми. Тому посібник з того, як побудувати шпаківню, не є науковою роботою і, навпаки, порівняльне дослідження різноманітних відомих у світі методологій будівництва шпаківень цілком може претендувати на наукову цінність.

Потрібно тільки враховувати наступне. Компілятивне дослідження має хоч якийсь науковий сенс лише за умови того, що подібного на цю тему досі не створювалося. Якщо шпаківні вже виступали предметом порівняльного компендіуму, робити знову те ж саме є не пробачною розтратою часу або обкраданням інтелектуальної власності. Таким чином, магістерська робота повинна володіти певним ступенем наукової новизни.

3) Дослідження повинно бути корисним для інших.

Корисна стаття, що описує нове відкриття про поведінку елементарних частинок. Корисна і замітка, що описує, яким чином було знайдено невідомий рукопис Д. Дорошенка, що містить повну публікацію тексту. Робота наукова, якщо вона додає хоч що-небудь до того, що людству було відомо раніше, і якщо всі майбутні роботи з предмету повинні будуть, хоч би по теорії, враховувати цей внесок. Існують повідомлення, після появи, яких вчені, якщо не врахують їх, не зроблять нічого путнього. А інші повідомлення, хоча, загалом, для учених і недаремні, але, не враховуючи їх, ніхто не помре. Так, дехто, приголомшує абсолютно непотрібними «архівними знахідками» типа квитанцій з хімчистки або іншими записами нульової інформативності, в яких історик, що вивчається, перераховував свої витрати за певний тиждень. В деяких випадках і від таких документів буває користь, вони проливають світло на образ, припустимо, відлюдника, якого вважали непрактичним, або свідчать, що в певний період історик або письменник мали матеріальні труднощі. Часом же вони нічого не додають до того, що і без них відомо, це дрібні курйози біографій, які не мають ніякої наукової значущості. Проте, існують вчені, що заробили реноме невтомних трудяг на публікаціях подібних речей. Проте навряд чи ці дослідники можуть претендувати на лаври «промоторів наукового прогресу». Набагато корисніше для прогресу, якщо не наукового, то хоч би дидактичного, цікава популярна книга, де описано життя і добре переказані твори того або іншого автора.