Розділ 1 курсова робота з історії

Загальна характеристика студентської курсової роботи

У професійній підготовці спеціаліста-історика значну роль відіграють навчально-кваліфікаційні роботи – курсові та випускні. Вони дозволяють підтвердити якість оволодіння студентами, що претендують на здобуття певного освітньо-кваліфікаційного рівня (бакалавр, спеціаліст, магістр) теоретичними знаннями й практичними вміннями самостійного наукового дослідження. Першою формою перевірки професійних якостей студента-історика є курсова робота.

Курсова робота – це кваліфікаційне навчально-наукове дослідження студента, яке виконується на II – IV курсах навчання у вищому навчальному закладі.

«Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України» передбачає виконання курсової роботи усіма студентами вузів з метою закріплення, поглиблення та узагальнення отриманих знань, їх застосування для комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Курсова робота повинна допомогти студенту в оволодінні первинними навичками проведення сучасних досліджень.

Курсова робота сприяє виявленню здатності конкретного студента до самостійного осмислення наукової проблеми та шляхів її вирішення, вміння виявляти й аналізувати джерела та літературу, узагальнювати та систематизувати наукову інформацію, застосовувати отримані знання при розв’язанні конкретних практичних завдань, формулювати висновки та рекомендації за результатами виконаної роботи.

Підготовка студентської курсової роботи покликана виконати й важливу дисциплінуючу функцію. Студент вчиться правильно організовувати свою навчально-наукову роботу, дотримуватися певних правил та вимог у процесі реалізації поставлених мети та завдань.

Курсові роботи в Херсонському державному університеті виконуються у відповідності до навчальних планів з дисциплін, базових для відповідної спеціальності. Першу курсову роботу студенти-історики (напрям підготовки «Педагогічна освіта») готують на ІІ курсі навчання у вузі – з психолого-педагогічних дисциплін. Методичні рекомендації щодо її написання та оформлення розробляються на кафедрі педагогіки та психології Херсонського державного університету. На ІІІ та ІV курсах навчання студентами виконуються курсові роботи зі спеціальних дисциплін, що викладаються на відповідних профільних для студентів-істориків кафедрах.

Базовими кафедрами, які готують спеціалістів-істориків в Херсонському державному університеті, є кафедра історії України й кафедра всесвітньої історії та історіографії. Керують курсовими роботами на кафедрах викладачі, які мають досвід наукової та педагогічної діяльності, а контроль за процесом підготовки та захисту курсових робіт здійснюють завідувачі кафедр. Успішність виконання курсової роботи багато в чому залежить від рівня взаємодії студента з науковим керівником, кафедрою. Регулярні консультації дозволять уникнути багатьох помилок, характерних для студентських навчально-кваліфікаційних робіт (див. додаток А).

Фундаментальна вимога, яка ставиться перед студентом у процесі написання курсової роботи, полягає в самостійному й творчому підході до вивчення обраної проблематики. Курсова робота не повинна обов’язково претендувати на наукове відкриття, забезпечувати прорив у розв’язанні дослідницької проблеми. Для вищого навчального закладу достатньою буде реалізація лише навчально-кваліфікаційних завдань, яка підтвердить належний рівень професійної готовності спеціаліста. Курсова робота являє собою передусім окремий різновид навчальної діяльності студента. Однак кафедри всіляко стимулюють наукові зацікавлення студентів, прагнуть до успішного виконання як навчальних, так і наукових завдань. Найбільшу користь студентам може принести написання курсової роботи, в якій містяться елементи справжнього наукового дослідження. Тоді вона перетвориться на дійсно оригінальний твір, який стане основою для підготовки випускної роботи, а, можливо, – й першим кроком у самостійному науковому житті студента.

Під час виконання курсової роботи важливо дотримуватися чіткої послідовності дій. Слід запам’ятати, що стихійність і самоплинність у роботі над темою є запорукою провального результату. Планомірність роботи студента сприяє раціоналізації праці, ефективному застосуванню інтелектуальних та фізичних зусиль, а значить – глибокій та своєчасній розробці обраної проблеми. Спеціалісти у сфері наукознавства рекомендують розпочинати будь-яке дослідження зі складання його алгоритму. Курсова робота – перше серйозне навчально-кваліфікаційне випробування для студента. Тому для молодої людини корисним буде організувати власну роботу відповідно до алгоритму написання курсової роботи. Його основні складові:

1. Вибір теми курсової роботи.

2. Ознайомлення зі станом наукової розробки проблеми.

3. З’ясування об’єкта та предмета вивчення, хронологічних і територіальних меж роботи.

4. Визначення мети та завдань дослідження.

5. Складання попереднього плану роботи, вироблення робочої гіпотези.

6. Опрацювання джерел історичної інформації.

7. Аналітико-синтетична обробка зібраної інформації.

8. Виклад узагальнених результатів дослідження.

9. Формулювання висновків та пропозицій.

10. Оформлення науково-довідкового апарату, додатків.

Оптимальний розподіл часу для виконання усіх етапів роботи над курсовим дослідженням забезпечує правильно складений графік. Його недотримання тягне за собою порушення послідовності та ритмічності роботи, загрожує невчасним поданням курсової роботи до захисту. Допомогти у визначенні поетапних термінів виконання роботи повинен науковий керівник.

Вибір та затвердження теми курсової роботи

Першим кроком студента на шляху написання курсової роботи є обрання теми – справа надзвичайно відповідальна в навчальному житті кожного студента. Вагомі підстави має поширена думка, що вірно обрана тема – це половина виконаної роботи. Правильність вибору тематики курсової роботи сприятиме успішній реалізації кваліфікаційних завдань, забезпечить високу якість кінцевого продукту.

Обираючи тему курсової роботи з історії, студент повинен розуміти, що працювати в цьому науковому напрямі доведеться щонайменше три роки – спочатку над курсовими роботами, а згодом над випускною роботою. Будь-яка радикальна зміна тематики в подальшому негативно відобразиться на якісних характеристиках роботи.

Існують декілька варіантів обрання теми курсової роботи. Найчастіше майбутню тему студенту пропонує науковий керівник. Кожен викладач складає частину колективу кафедри – базового структурного підрозділу вищого навчального закладу, що проводить різнопланову навчально-виховну, методичну та науково-дослідну роботу за певним напрямом. Профіль кафедри, науково-дослідні теми, над якими працює її колектив, визначають наукову проблематику, яка пропонується для навчально-кваліфікаційних робіт студентів. Тому студенти повинні усвідомлювати, що, обираючи наукового керівника, вони значною мірою визначаються з напрямком майбутньої курсової роботи. Наприклад, викладачі кафедри історії України рекомендуватимуть для написання студентам теми, пов’язані з вивченням різноманітних проблем загальної та регіональної історії України, історіографічних та джерелознавчих аспектів вітчизняної історії. Тож перш, ніж звертатися до викладачів певної кафедри варто подумати, наскільки її навчальний профіль та науково-дослідна спеціалізація відповідають вашим уподобанням і смакам. Якщо ж вибір зроблено, визначитися з тематикою курсової роботи допоможуть переліки рекомендованих тем, розроблені різними викладачами кафедри. Втім формулювання тем у подібних переліках є орієнтовним, їх завжди можна змінити або уточнити в ході консультацій з науковим керівником.

На кафедрах всіляко підтримується ініціативність студентів у виборі тематики навчально-кваліфікаційних робіт. Запропонувати власну тему може будь-який студент. Зрозуміло, що найбільш вдало її сформулює молода людина, яка ще до навчання у вищому навчальному закладі отримала перший досвід наукової роботи – в історичних секціях Малої академії наук, історико-краєзнавчих гуртках, шкільних пошукових об’єднаннях тощо. Втім останнє не убезпечує студента від помилок, адже всі аспекти при виборі теми врахувати досить важко. Безумовно, тема повинна бути цікавою для студента, викликати у нього бажання працювати. Але цього не достатньо. Обираючи тему курсової роботи, треба спиратися на наступні головні критерії:

1. тема повинна бути актуальною, тобто відповідати сучасним потребам розвитку історичної науки, підпорядковуватися вирішенню нагальних питань суспільного та державного життя;

2. тема повинна відображати наукову проблему, тобто орієнтуватися на розв’язання суперечливої ситуації, яка потребує спеціальної уваги науковців;

3. тема повинна бути перспективною для подальшого вивчення, тобто придатною для розвитку та поглиблення в межах виконання навчально-кваліфікаційних робіт на старших курсах;

4. тема повинна бути забезпечена належною джерельною базою, тобто спиратися на якомога більшу кількість надійних історичних джерел, доступних для безпосереднього вивчення;

5. тема повинна бути максимально конкретною (в просторі та часі, предметному відношенні), тобто торкатися досить вузького питання, придатного для глибокого та повного розкриття в межах студентської курсової роботи.

Досить поширеним недоліком студентських курсових робіт є глобальність обраної проблематики. Неможливість серйозного вивчення занадто широкої теми неминуче призводить до реферативності роботи. Тому, пропонуючи науковому керівнику теми на зразок «Національна революція на українських землях у середині XVII ст.» або «Україна в роки Другої світової війни», варто зважити на можливі наслідки. У випадку поверхового розгляду проблематики науковий керівник має підставу визнати рівень виконання курсової роботи як незадовільний. Аналогічна доля в кінцевому випадку може спіткати й штучні, кон’юнктурні теми, покликані до життя тимчасовими або випадковими інтересами студента.

Зважити на всі переваги та недоліки ініціативної теми студента допоможе науковий керівник. Головне для студента – не забувати про функціональне призначення наукового керівника. Ініціативність не повинна переростати в надмірну самовпевненість. Науковий та педагогічний досвід викладача вартує того, щоб бути врахованим під час роботи студента над курсовою роботою.

Міркувати про майбутню тему курсової роботи з історії слід починати вже на молодших курсах. Найкращий варіант – узгодити перспективний напрямок з потенційним науковим керівником ще до завершення навчального року, який передує написанню курсової роботи. Тоді в розпорядженні студента залишається час на попереднє ознайомлення з науковою проблематикою. Найгірший варіант – дізнатися про формулювання теми роботи вже після її офіційного затвердження. Подібне цілком можливе у випадку несерйозного ставлення студента до підготовки курсової роботи.

Бажання студента працювати над конкретною темою курсової роботи під керівництвом відповідного наукового керівника повинно бути відображено в заяві на ім’я завідувача кафедри не пізніше першої декади вересня. На вересневому засіданні кафедра затверджує обрану тему та призначає наукового керівника. Після офіційного затвердження перелік тем курсових робіт, які виконуються на конкретній кафедрі, доступний для ознайомлення на кафедральному стенді. Довільно змінювати формулювання теми категорично заборонено. У крайньому випадку за потреби уточнити назву, хронологічні або територіальні межі роботи можна подати на ім’я завідувача кафедри відповідну заяву з резолюцією наукового керівника не пізніше початку лютого для розгляду на черговому засіданні кафедри. Назва теми завершеної та поданої до захисту курсової роботи повинна бути ідентичною затвердженій на засіданні кафедри. Невідповідність назви теми представленої студентом курсової роботи офіційному формулюванню теми тягне за собою недопуск подібної роботи до захисту.

Пошук й опрацювання джерел та літератури

Написання курсової роботи неможливе без грунтовного ознайомлення із станом наукової розробки обраної проблеми, формування та опрацювання джерельної бази. На даних етапах відбувається серйозна перевірка творчих здібностей студента, рівня його фахової підготовки.

Складання бібліографії з теми курсової роботи – важкий і трудомісткий процес, який вимагає застосування значних інтелектуальних і фізичних зусиль. Для належної орієнтації в масиві бібліографічної інформації, використанні для пошуку оптимального набору методів потрібен комплекс відповідних знань, вмінь і навичок в галузі бібліографічної евристики – спеціальної галузі бібліографознавства, що вивчає теорію, методику і практику пошуку бібліографічної інформації.

Сучасні дослідники спираються на систему методів бібліографічного пошуку. На практиці використовуються переважно два методи – суцільний і вибірковий (концентричний). Перший метод передбачає послідовний перегляд усіх бібліографічних посібників, у яких потенційно може виявитися необхідна інформація. Даний спосіб вважають найбільш надійним, що забезпечує максимальну повноту й точність бібліографічного пошуку. Втім він вимагає великих часових витрат, віддаляючи кінцевий результат пошуку. До того ж, він супроводжується значним «інформаційним шумом» – надлишком непотрібної в роботі інформації. Найчастіше використовують вибірковий (концентричний) метод. Відповідно до нього, пошук ведеться передусім за прикнижковою та пристатейною бібліографіями із залученням допоміжних бібліографічних посібників. Головний недолік останнього методу – велика ймовірність «втрат інформації».

Швидше зорієнтуватися в масиві джерел інформації, звести до мінімуму «інформаційний шум» і «втрати інформації» у процесі бібліографічного пошуку дозволить чітке формулювання назви теми, визначення типології і мов необхідних для роботи документів.

При складанні бібліографії курсової роботи пошук джерел та літератури доцільно починати з довідково-інформаційних та спеціальних бібліографічних видань. Для студента корисним буде звернення передусім до бібліографічної інформації довідкових видань – енциклопедій, словників, довідників тощо. В окремих статтях подібних видань завжди присутній бібліографічний апарат. Серед універсальних довідкових видань варто відзначити «Большую советскую энциклопедию», «Українську радянську енциклопедію», «Энциклопедический словарь» Брокгауза та Ефрона, «Энциклопедический словарь» товариства Гранат, «Encyclopaedia Britannica» тощо. Для отримання довідково-бібліографічної інформації з вітчизняної історії особливо корисними будуть багатотомні «Советская историческая энциклопедия», «Енциклопедія українознавства», «Енциклопедія історії України». Інколи студентам-історикам варто звернутися до галузевих енциклопедій з інших суміжних наук – філософської, юридичної, дипломатичної, літературної та ін. Для пошуку неопублікованих (архівних) документів незамінними є архівні довідники – путівники по архівах, огляди архівних фондів, описи архівних справ.

Одними з найбільш важливих довідково-бібліографічних посібників, які використовуються у пошуковій роботі, вважаються архівні та бібліотечні каталоги (картотеки). Вони відображають склад певного фонду документів, що зберігаються в одному або кількох сховищах бібліотек або архівів. Для пошуку бібліографічної інформації найчастіше звертаються до алфавітного, систематичного та предметного каталогів, а також картотек газетно-журнальних статей, рецензій, тематичних картотек. Під час написання курсової роботи з історико-краєзнавчої тематики в нагоді стануть краєзнавчі картотеки (наприклад, картотека літератури про населені пункти регіону).

В Україні значною інформативністю відзначаються каталожні бібліографічні ресурси Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України, великих регіональних наукових бібліотек України – у Києві, Львові, Харкові, Одесі тощо. У межах Херсона найдокладнішу бібліографічну інформацію може надати зведений каталог Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара.

Працюючи в довідково-бібліографічних відділах бібліотек та архівів, слід звернути увагу на галузеві ретроспективні бібліографічні посібники, що відображають окремі видання з історії за певний період часу (більше року). Серед них головну частину становлять тематичні бібліографічні покажчики та огляди видань. Чималу допомогу історику можуть надати систематичні, алфавітні та хронологічні покажчики змісту історичної періодики – часописів «Український історичний журнал», «Архіви України», «Археологія», «Український історик», «Україна», «Киевская старина» тощо.

Відшукати джерела та літературу, які не потрапили до бібліографічних покажчиків з історії, допомагає звернення до універсальної (загальної) ретроспективної бібліографії, де історичні видання враховані поряд із літературою з інших галузей знань. Це дозволить також зорієнтуватися в необхідній літературі з суміжних наукових дисциплін. При вивченні історії певної країни варто звертатися до національної ретроспективної біблографії даної держави. Універсальним джерелом бібліографічних відомостей про книги та періодику в Україні слугують бібліографічні видання Книжкової палати України. Наприклад, з 1999 р. в Києві видається серійне бібліографічне видання «Друкований зведений каталог україномовної книги державних бібліотек та музеїв України».

Ретроспективною може стати й поточна бібліографія. Повну ретроспективну бібліографію отримують, звернувшись до видань поточної універсальної бібліографії за низку років (наприклад, «Літопису книг», «Літопису журнальних статей», «Літопису газетних статей», «Літопису рецензій» та інших видань Книжкової палати України). Для вивчення проблем вітчизняної історії у цьому відношенні корисним буде поточний науково-допоміжний бібліографічний покажчик «Історія України», який регулярно виходить з 1971 р.

Поширення комплексного, міждисциплінарного підходу в історичній науці на сучасному етапі змушує дослідників приділяти увагу науковим здобуткам в суміжних суспільних дисциплінах – політології, соціології, юриспруденції, економіці, психології тощо. Тож важливу роль в бібліографічному пошуку з історії має бібліографічна інформація відповідних покажчиків по суміжних науках.

Широке впровадження автоматизованих інформаційно-пошукових систем, комп’ютерних банків даних, бібліографічних ресурсів в мережі Internet дозволяє спростити та полегшити ретроспективний бібліографічний пошук. Особливу цінність мають бібліографічні бази даних з інтерактивним (он-лайновим) доступом. Їх важливі переваги – швидкість пошуку інформації за формальними ознаками (автор, назва документа, рік видання тощо), можливість накопичення інформації, її постійного оновлення, зняття просторового бар’єру між споживачем та джерелом бібліографічної інформації. Найбільш потужними в Україні вважаються електронні бібліографічні ресурси Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (www.nbuv.gov.ua).

Виявлена за допомогою довідково-бібліографічних посібників історична література сама стає джерелом бібліографічної інформації. Вивчення прикнижкової і пристатейної бібліографій наукових праць з обраної тематики надасть нові відомості про наявні джерела та літературу. Особливу увагу історики повинні звернути на історіографічні огляди. Таким чином, бібліографічний пошук перетворюється на безперервний процес. Головне – вчасно зупинитися, зібравши оптимальну кількість джерел та літератури, але й важливо не пропустити нічого важливого, суттєвого. У будь-якому випадку пошук за необхідності можна продовжити паралельно з виконанням наступних етапів курсової роботи.

Бібліографічну інформацію про знайдені джерела та літературу з теми курсової роботи доцільно заносити на спеціальні картки (за зразком бібліотечного каталога). Їх сукупність складає робочу картотеку автора курсової роботи. Окрема картка повинна містити розширений бібліографічний опис джерела інформації з вказівкою назви бібліотеки (архіву) та шифру, а також короткого пояснення з обгрунтуванням ступеня його важливості для підготовки курсової роботи. Картки легко групувати за різними ознаками (хронологією, географією, тематикою джерел інформації). Робоча картотека може постійно поповнюватися новими матеріалами, вона дуже зручна для орієнтації в зібраних джерелах та літературі, контролю над джерельним забезпеченням окремих розділів курсової роботи. Складену бібліографію курсової роботи необхідно подати не пізніше листопада на розгляд науковому керівнику. Він допоможе оцінити значення конкретних джерел інформації, вкаже на шляхи удосконалення складеної студентом бібліографії.

Наступний етап підготовки курсової роботи передбачає безпосереднє опрацювання автором наукової інформації. Важливо пам’ятати, що критерієм оцінювання значення отриманої інформації є можливість її використання в курсовій роботі. Опрацювання інформації вимагає застосування творчого підходу. Тільки цілеспрямований та системний відбір наукових фактів дозволить забезпечити ефективність роботи студента з джерелами наукової інформації.

Вивчення наукової літератури (вторинної інформації) можна здійснювати кількома способами. Перший передбачає рух від загального до часткового, тобто орієнтується на опрацювання спочатку загальних, синтетичних праць, а згодом уже спеціальної літератури. При цьому перевагу доцільно надавати новітнім працям, які відображають останні наукові досягнення в конкретній галузі. Проте історик не повинен нехтувати змістом і більш ранніх робіт, адже вони складають невід’ємну частину історіографії досліджуваної проблеми. Подібний підхід сприяє усвідомленню місця обраної проблематики в системі історичного знання.

Інший спосіб передбачає свідоме обмеження кола наукових праць, «відсіювання» зайвої літератури, яка має віддалене відношення до теми курсової роботи. Вивчається передусім спеціальна література. Даний підхід дозволяє мінімізувати витрати часу на аналіз надлишкової інформації. Однак вдаватися до нього рекомендується лише студентам, які вже мають певний досвід наукової роботи за обраною тематикою.

Для вивчення тексту наукових публікацій варто дотримуватися схеми:

1. Загальне ознайомлення з працею за анотацією, переліком її розділів.

2. Побіжний перегляд усього змісту роботи.

3. Послідовне або вибіркове читання тексту роботи.

4. Відбір та фіксація необхідної інформації.

Опрацювання змісту наукової літератури обов’язково супроводжується письмовими записами – виписками, анотаціями, конспектами. Письмова фіксація відібраної інформації може здійснюватися на окремих аркушах (картках), де вказується не лише зміст запису, але й посилання на джерела інформації, його конкретне цільове призначення в курсовій роботі. Подібні аркуші (картки) зручно систематизувати відповідно до структури роботи для наступного аналізу вміщеної інформації. Широке розповсюдження отримали записи у зошиті, що дозволяє забезпечити цілісність зібраної інформації. Однак, застосування даного способу вимагає ефективної системи пошуку потрібних даних всередині зошита (нумерація, зміст, умовні позначки). Найчастіше дослідники комбінують обидва вказані способи. У самому записі доцільно відобразити відомості про автора роботи, його історичні погляди, концепцію, рівень розробки проблеми. Зазначені відомості стануть у нагоді при написанні історіографічного огляду в курсовій роботі.

Вивчення наукової літератури з обраної теми дозволяє визначити об’єкт та предмет вивчення, уточнити хронологічні та територіальні межі, сформулювати мету та завдання вивчення, скласти орієнтовний план курсової роботи, висунути робочу гіпотезу. Зміст плану має відображати основні проблеми, які автор намагатиметься вирішити у своїй роботі. Більш корисним для використання є складний розгорнутий план з поглибленою деталізацією змісту роботи. Його варто подати науковому керівнику для можливих змін і доповнень. При цьому слід пам’ятати, що робота над планом курсової роботи надалі триватиме, а самих варіантів плану може бути декілька.

Найбільш трудомісткою справою справедливо вважається робота по збиранню первинної інформації (опрацювання історичних джерел). Для її успішного виконання студенту не обійтися без володіння методикою джерелознавчого аналізу, наукової критики різних типів і видів історичних джерел. Докладну інформацію про методи та прийоми опрацювання історичних джерел студенти отримують під час вивчення навчального курсу «Основи джерелознавства». Тому звернемо спеціальну увагу лише на послідовність вивчення історичних джерел з різним ступенем розповсюдження. Розпочинати роботу над джерельною базою необхідно з опублікованих джерел (збірників документів, окремих джерельних публікацій), а згодом (за необхідності) – переходити до неопублікованих (архівних) джерел. Це сприятиме не лише уникненню повторного «відкриття» вже давно оприлюднених документів, але й суттєво полегшить працю автора курсової роботи. У будь-якому разі при написанні курсової роботи до архіву варто звертатися лише в крайньому випадку (переважно для курсових робіт з історико-краєзнавчою тематикою).

Найбільш серйозного та відповідального ставлення до вивчення джерел історичної інформації вимагає написання курсових робіт з джерелознавчою та історіографічною проблематикою. Джерелознавчі роботи передбачають оцінку інформативних можливостей окремих історичних джерел або їх комплексів при вивченні певних історичних подій, явищ або процесів. Історіографічні роботи орієнтуються на розкриття теоретичних, методологічних та організаційних засад розвитку історичної науки, підбиття підсумків дослідження окремих історичних проблем тощо. Недооцінка специфіки подібних тем при написанні курсової роботи неминуче призводить до значних труднощів і проблем під час захисту. Тісна взаємодія з науковим керівником сприятиме уникненню можливих помилок.

Структура та зміст курсової роботи

Завершення збирання та опрацювання фактичного матеріалу знаменує перехід до іншого важливого етапу – роботи над текстом курсової роботи. Запорукою успішної реалізації мети та завдань курсової роботи слугує її правильна та логічна структура – послідовність обов’язкових складових елементів.

Структура курсової роботи зумовлюється характером її змісту. Тому для структурування тексту необхідно остаточно визначитися з планом роботи, формулюванням назв її основних розділів. Сформулювані назви повинні відображати реальну проблемну ситуацію, мають бути чіткими та однозначними. При формуванні змісту роботи доцільно визначити орієнтовний обсяг окремих структурних частин, що гарантуватиме їх оптимальне співвідношення і стане на заваді надмірному «розбуханню» курсової роботи. Уточнений варіант плану (змісту) роботи обов’язково затверджується науковим керівником. Зразок оформлення змісту курсової роботи вміщено в додатку Г.

Результати аналітико-синтетичної обробки зібраної студентом інформації узагальнюються та систематизуються в основній частині курсової роботи, яка складається зі вступу, кількох розділів та висновків.

Однією з найважливіших частин курсової роботи вважається вступ, яким відкривається основна частина курсової роботи. Саме у вступі розкривається сутність обраної наукової проблеми, її значущість, обґрунтовується необхідність проведення дослідження, відзначаються основні підстави для розробки теми. Вступ повинен містити ряд обов’язкових елементів у певній послідовності:

1. Актуальність обраної теми (чітке й лаконічне формулювання значення теми для історичної науки, суспільства та держави, доцільності її вивчення, виклад сутності проблемної ситуації).

2. Об’єкт (обрані для вивчення явище або процес, що породжують проблемну ситуацію) та предмет (частина об’єкта, що становить теоретичне відображення суттєвих зв’язків і відношень, які безпосередньо вивчаються в курсовій роботі; предмет вказує на тему роботи) вивчення.

3. Територіальні та хронологічні межі роботи (за необхідності).

4. Стан наукової розробки теми (виклад основних наукових здобутків за проблемним чи проблемно-хронологічним принципом з обов’язковим висновком про ступінь вирішення поставленої проблеми в історіографії).

5. Мета роботи та завдання, які необхідно вирішити для реалізації поставленої мети.

6. Джерельна база роботи (систематизація використаних історичних джерел, оцінка їх достовірності та достатності для роботи).

7. Методи дослідження (використаний дослідницький інструментарій – перелік методів із вказівкою конкретних цілей їх застосування).

8. Наукова новизна роботи (за наявності).

9. Практичне значення роботи (можливості застосування отриманих результатів для практичного вирішення конкретних завдань);

10. Апробація основних положень роботи (за наявності);

11. Структура роботи (перелік структурних елементів, їх кількісна характеристика).

Оптимальний обсяг вступу складає 3-4 сторінки друкованого тексту. Вступ доцільно остаточно оформляти вже після завершення праці над основним текстом курсової роботи.

Головний обсяг курсової роботи займають розділи (не менше трьох) з підрозділами (за необхідності). Кожен з них повинен бути присвячений розгляду окремого питання курсової роботи, а в своїй сукупності вони мають розкривати обрану тему. При рубрикації тексту варто дотримуватися принципів розмірності (пропорційності), неперервності, неперехрещеності та взаємовиключеності окремих частин.

Розділи (підрозділи) мають власну внутрішню структуру, яка забезпечує їх смислову єдність:

1. Короткий вступ, який містить визначення проблематики, напрямків її дослідження з оглядом наукової літератури.

2. Головна частина з обгрунтуванням певних положень на основі аналітико-синтетичної обробки інформації історичних джерел.

3. Короткий висновок з узагальненням конкретних результатів дослідження (не повинен містити нового матеріалу!).

При розгляді змісту розділів курсової роботи звертається увага на вміння студента стисло, логічно та аргументовано викласти матеріал. Усі наведені положення і висновки повинні бути доказовими, не спекулятивними. Втім, підкріплюючи думки фактичним матеріалом, не варто надто захоплюватися суцільним переліком фактів. Їх безсистемний виклад (описовість) без належного осмислення справляє негативне враження від курсової роботи. Співвідношення фактів та висновків має бути оптимальним, окремі думки між собою повинні бути логічно пов’язаними, а увесь текст розділу – підпорядкований обгрунтуванню головної ідеї. Докладніше про методику зведення, обробки та узагальнення наукової інформації студенти знайомляться в курсі «Основи наукових досліджень».

При написанні тексту розділів варто пам’ятати, що курсова робота повинна відобразити рівень самостійної, творчої роботи автора над обраною темою. Тому зловживання студентів методикою реферування літератури може призвести лише до зниження підсумкової оцінки за виконану роботу.

Особливо помітними вказані недоліки стають при підготовці курсових робіт з джерелознавчої та історіографічної проблематики. Самостійний аналіз джерел та літератури часто підміняється реферативним оглядом окремих джерел історичної інформації.

Логічним завершенням курсової роботи є висновки, які покликані підвести підсумки проведеної роботи. Вони мають вигляд окремих чітких і лаконічних положень, у яких розкриваються найважливіші отримані результати, формулюється сутність вирішеної проблеми.

Не варто забувати, що в своїй роботі над темою автор керується поставленими метою та завданнями. Тому у висновках має бути обов’язково зазначено про ступінь вирішення конкретних завдань і досягнення мети загалом.

Загальні висновки до курсової роботи не повинні підмінятися механічним складанням висновків до окремих розділів. Вони мають містити узагальнену підсумкову оцінку виконаної роботи, накреслювати перспективні напрямки подальшого опрацювання проблематики. При цьому жодних нових фактів, порівняно з попереднім текстом, у загальних висновках бути не повинно.

На завершальному етапі роботи над курсовою роботою відбувається складання науково-довідкового апарату (бібліографічні посилання, список джерел та літератури). Тут у нагоді стануть бібліографічні записи, здійснені в ході пошуку та опрацювання джерел та літератури. Їх ретельність гарантовано забезпечить автора роботи від необхідності повторного звернення до бібліотек та архівів за уточненням бібліографічної інформації.

Водночас автор курсової роботи має систематизувати наявний ілюстративний матеріал (фотографії, креслення, схеми, графіки, таблиці, карти). Він може стати органічної частиною основного тексту або бути розміщеним у додатках до курсової роботи. В останньому випадку не варто забувати посилатися на відповідні додатки в самому тексті розділів. Вміщувати в додатках до курсової роботи необхідно лише матеріали, які були складені автором самостійно, а не запозичені без будь-якого опрацювання з інших джерел. Кількість додатків до курсової роботи чітко не регламентується, однак надто захоплюватися їх складанням не варто. Принцип розумної доцільності повинен дотримуватися в усіх складових частинах курсової роботи.

За необхідності до основного тексту курсової роботи можна додати перелік умовних скорочень з відповідним розшифруванням (див. додаток Ж). Особливо доцільним є його вміщення у випадку неодноразового згадування (не менше трьох разів) специфічних абревіатур.

Остаточним елементом написання курсової роботи вважається літературне оформлення – важливий чинник її оцінювання при захисті. У цьому відношенні неабияке значення має володіння автором науковим стилем мовлення, загальна грамотність текстового викладу. Водночас варто розуміти, що в курсовій роботі цінується науковість, а не науковоподібність викладу. Від насичення тексту малозрозумілими самому автору мовними конструкціями, запозиченими з інших наукових праць, його робота тільки програє. Науковою термінологією зловживати не можна. Не прикрашає курсову роботу використання висловлювань від першої особи (на зразок «я вважаю», «мені здається», «на мою думку», «ми визначили» тощо).

Перший чорновий варіант курсової роботи доцільно відкласти на певний час. Незабаром, поглянувши на зроблене свіжим поглядом, можна внести до тексту корисні корективи, удосконалити структуру та зміст роботи. Інколи виникає навіть потреба скоротити написане. Перш ніж подавати чернетку на розгляд науковому керівнику слід ще раз переглянути курсову роботу, перевірити наскільки переконливо звучать висновки, а текст «працює» на провідну (концептуальну) ідею. Головне завдання студента – не відтягувати подання чернетки науковому керівнику до останнього часу.

Поради наукового керівника щодо необхідності переробки частини або всього тексту курсової роботи не треба сприймати як образу наукової гідності, знущання викладача над студентом. Навіть досвідчені історики неодноразово переробляють свої твори. Цілком нормальним вважається кількаразове доопрацювання курсової роботи. Лише після остаточного редагування тексту та його узгодження з науковим керівником можна переходити до оформлення чистового варіанту.

Захист курсової роботи

Результати виконання студентом курсової навчально-кваліфікаційної роботи оцінюються відповідно до вимог «Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України». Вони мають засвідчити здатність студента до вирішення конкретного фахового завдання, оволодіння вміннями та навичками самостійного творчого пошуку.

Завершена курсова робота подається студентами денної форми навчання на відповідну кафедру не пізніше кінця квітня, а студентами-заочниками та екстернами – методисту заочної та екстернатної форм навчання першого дня літньої виїздної сесії. Завідувач кабінету кафедри (методист заочної та екстернатної форм навчання) реєструє курсові роботи в спеціальному журналі обліку курсових робіт. Після реєстрації вони передаються на перевірку науковому керівнику, який повинен підготувати письмовий відгук на кожну з поданих курсових робіт. У відгуку обов’язково вказуються ступінь самостійності студента при виконанні курсової роботи, її позитивні та негативні риси, містяться висновки про можливість допуску роботи до захисту та пропонована оцінка. Курсова робота не може бути допущена до подальшого захисту без письмових рекомендацій наукового керівника. Остаточне рішення про допуск конкретних курсових робіт до захисту ухвалюється на травневому засіданні відповідної кафедри.

Якісний рівень курсової навчально-кваліфікаційної роботи перевіряється шляхом її публічного захисту. Він проводиться у присутності кафедральної комісії (комісій) по захисту курсових робіт, яка складається з її керівника (завідувача кафедри або його заступника) та двох-трьох членів кафедри. Участь у роботі комісії наукового керівника курсової роботи є обов’язковою. Окрім членів комісії та студентів на захисті можуть бути присутні інші запрошені особи. Персональний склад комісії та графік її роботи затверджуються на засіданні кафедри. Списки студентів, допущених до захисту курсових робіт, подаються в комісію завідувачем кафедри. Під час роботи комісії її члени мають ознайомитися з текстами усіх курсових робіт з письмовими відгуками наукових керівників, а також іншими документами, що визначають наукову та практичну цінність виконаної роботи (друковані статті, тези доповідей, почесні відзнаки (грамоти) за участь у конференціях, конкурсах студентських робіт тощо).

Процедура публічного захисту має чітку послідовність етапів:

1. Доповідь студента про зміст поданої до захисту курсової роботи.

2. Запитання членів комісії та інших присутніх осіб до автора роботи.

3. Відповіді студента на поставлені запитання.

4. Виступ наукового керівника з відгуком про курсову роботу.

5. Заключне слово студента.

6. Обговорення членами комісії результатів захисту, рішення про оцінку курсової роботи.

Доповідь на захисті курсової роботи готується студентом заздалегідь. У її змісті необхідно відобразити актуальність теми роботи, об’єкт і предмет вивчення, хронологічні та географічні межі, охарактеризувати ступінь наукової розробки проблематики, вказати мету та завдання роботи, розкрити її джерельну базу, використані наукові методи, розкрити основні результати вивчення поставленої проблеми. Особливу увагу варто звернути на нові результати, які вдалося досягнути автором особисто. У будь-якому разі про конкретний зміст доповіді бажано проконсультуватися у наукового керівника. Доповідь студента за часом не повинна перевищувати 5 хвилин. Варто пам’ятати, що враження членів комісії про подану до захисту курсову роботу залежать не лише від ознайомлення з її текстовим варіантом, але й від здатності автора публічно представити сутність наукової проблеми, розкрити зміст роботи широкій аудиторії слухачів. Тому доповідь має бути чіткою, послідовною, добре аргументованою, а мова викладу – правильною, виразною та впевненою.

Поставлені автору курсової роботи запитання можуть торкатися всіх аспектів дослідження, його змісту та оформлення, характеристики публічного виступу. Студент зобов’язаний надати вичерпну відповідь на кожне запитання. Формулювання питання та рівень відповіді на нього обов’язково фіксуються в протоколі захисту. Даючи відповідь, необхідно дотримуватися етики наукового спілкування, проявляти виваженість у судженнях. Адже запитання ставляться не з метою «зловити» студента на наявних недоліках або огріхах, понизити оцінку курсової роботи. Вони акцентують увагу студента на вразливих для критики місцях роботи, допомагаючи у майбутньому уникати допущених помилок. Зазначене повною мірою стосується зауважень, відзначених у відгуку наукового керівника. Необхідні пояснення можна надати в заключному слові студента. Не треба забувати, що пропонована науковим керівником оцінка курсової роботи має рекомендаційний характер. Остаточне рішення прийматимуть члени комісії після розгляду сукупності характеристик поданої роботи. Як доводить практика захистів, оцінка, ухвалена комісією, може не співпадати з оцінкою наукового керівника. У будь-якому випадку, якою б гостротою не відзначалася критика курсової роботи членами комісії, заключне слово студента повинно бути витримано в дусі поваги та коректності. Подяка учасникам публічного захисту лише підкреслить належний рівень культури поведінки студента.

В окремих випадках захист курсових робіт може відбуватися за скороченою процедурою. За практикою, що склалася на історичних кафедрах Херсонського державного університету, студенти-історики, які пройшли публічну апробацію основних положень курсової роботи на наукових конференціях й отримали відзнаки за доповіді, звільняються від необхідності повторно виголошувати доповідь і брати участь в обговоренні змісту курсової роботи на захисті. Втім, від питань членів комісії щодо оформлення курсової роботи подібні студенти не звільняються.

Після захисту усіх курсових робіт члени комісії на закритому засіданні ухвалюють рішення щодо оцінки конкретних робіт. До уваги приймається якість змісту та оформлення курсової роботи, а також рівень захисту її положень автором. Виставлена комісією оцінка – «незадовільно», «задовільно», «добре» або «відмінно» (за національною та європейською системами) – фіксується в протоколі захисту курсової роботи й скріплюється підписами голови та членів комісії. Недопущені рішенням кафедри до захисту курсові роботи оцінюються автоматично оцінкою «незадовільно» (1F). Після завершення закритого засідання комісії її голова оголошує студентам отримані оцінки, які вважаються остаточними. У день захисту науковий керівник зобов’язаний виставити їх до залікової відомості академічної групи та залікової книжки студента. Оцінка за курсову роботу враховується в загальний підсумок річного навчання студента.

У випадку незадовільної оцінки студент має право подати на кафедру нову редакцію курсової роботи після відповідної переробки. При цьому перший варіант роботи студенту на руки не видається, а зберігається на кафедрі разом із протоколом захисту. Повторний захист відбувається за стандартною процедурою в межах ліквідації академічної заборгованості. Якщо студент у відведений час не захищав курсову роботу з поважної причини (документально підтвердженої деканатом), йому може бути перенесений час захисту до наступного терміну роботи комісії (під час ліквідації академічної заборгованості).

Захищені курсові роботи зберігаються на відповідних кафедрах до наступного навчального року, а протоколи їх захисту – упродовж п’яти років.

Успішно захищені курсові роботи стануть основою для написання випускних робіт освітньо-кваліфікаційних рівнів «спеціаліст» та «магістр». Найкращі праці можуть бути рекомендованими до участі в різноманітних конкурсах студентських наукових робіт, а їх основні положення та висновки – до публікації у фахових наукових виданнях.