1. Протекціонізму.

2. Лібералізму.

До основних методів регулювання ЗТ належать тарифні та нетарифні.

Основою тарифних методів регулювання є митні ставки, зведені у митні тарифи.

Мито – це непрямий податок, що стягується з товарів, які імпортуються, або експортується. Він включається до ціни товару, тому сплачується споживачем.

Митний тариф - це систематизований перелік товарів, що підлягають обкладанню митом, при ввезенні їх на митну територію країни або при вивезенні з неї. Ці товари об'єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару. Навпроти кожного товару (чи товарної позиції) вказується розмір мита, яким товар обкладається.

Крім тарифних методів регулювання застосовуються і нетарифні.

Методи нетарифного регулювання здійснюються заходами, що діляться на дві групи:

1. заходи, направлені на деяке обмеження ЗТО;

2. заходи, націлені на стимулювання експорту.

До обмежуючих методів належать:

• Квотування– визначає кількість і номенклатуру товару, дозволених до експорту чи імпорту.

Квота – це кількісне чи вартісне обмеження Е/І на певний період часу.

Види квот:

• глобальна – для певних товарів без вказівки країн, куди він е/і.

• групова – для певних товарів з вказівкою групи країн, куди він е/і.

• індивідуальна - для певних товарів з вказівкою конкретної країни, куди він е/і.

• Ліцензування – це обмеження у вигляді отримання права чи дозволу (ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз/вивіз товару.

Види ліцензій: Глобальна – дозвіл на ввезення/вивіз певного товару у будь-яку країну за певний проміжок часу без обмеження кількості; Генеральна - дозвіл на ввезення/вивіз певного товару протягом року без обмеження кількості угод; Разова - дозвіл на ввезення/вивіз певного товару, терміном до одного року, що видається на здійснення однієї операції.

• Добровільне обмеження експорту – це кількісне обмеження експорту, яке ґрунтується на зобов’язанні одного з партнерів обмежити обсяг Е. Зазвичай нав’язане під загрозою санкцій з боку сильнішої країни.

• Встановлення мін. імпортних цін – це дотримання експортером рівня цін країни-імпортера.

• Ембарго, що є найбільш жорстким заходом регулювання ЗЕД і означає повну заборону Е. чи І.

• Імпортні депозити – це форма застави, яку імпортер повинен внести в свій банк перед купівлею іноземного товару.

• Валютні обмеження – державне обмеження на операції з валютою.

• Технічні бар’єри – перевірка відповідності продукції міжнародним і національним стандартам.

До стимулюючих методів належать:

1. Експортні субсидії – це грошові виплати, скеровані на підтримку національних товаровиробників та побічну дискримінацію імпорту.

Розрізняють такі види субсидій:

- прямі - дотації вітчизняному товаровиробнику, які спла­чуються безпосередньо в разі здійснення експортної операції;

- непрямі - приховане дотування експортерів наданням пільг в оподаткуванні, пільгових умов страхування, тощо;

- внутрішні - бюджетне фінансування виробництва товарів, що реально конкурують з імпортними на внутрішньому спо­живчому ринку;

- зовнішні - бюджетні виплати національним експортерам, які покривають частину витрат і в такий спосіб підвищують конкурентоспроможність вітчизняних товарів на зовнішніх ринках.

2. Експортне кредитування - це метод, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками.

3. Податкові пільги – зниження рівня податків.

4. Державні закупівлі - це метод, згідно якого від державних органів і підприємств вимагається купувати певні товари лише у національних фірм, якщо навіть вони дорожчі за імпортні.