2.1.Граматична категорія часу

В англійській мові розрізняють чотири групи часових форм дієслова:неозначені часи(Indefinite Tenses), тривалі часи (Continuous Tenses) ,

перфекті або доконані часи (Perfect Tenses) та перфективно-тривалі(Perfect Continuous Tenses).

Теперішній неозначений час – одна з часових форм дієслова, що вживається для вираження дії, яка відбувається в теперішньому часі. Стверджувальна форма дієслова в Present Indefinite в усіх особах однини і множини, крім третьої особи однини, збігається з інфінітивом( неозначеною формою дієслова) без частки “to”наприклад: I work.We work.

У третій особі однини в Present Indefinite до інфінітива (без частки “to”) додається закінчення – “s”або “es”.Наприклад:1)He runs around the house every day.2)Ann teaches all these pupils.

Present Indefinite вживається для вираження повторювальної дії або постійної дії стосовно теперішнього часу, вираження дії або стану, які не обмежені часовими рамками і відбуваються незалежно від волі людини наприклад: She goes to school(вона постійно ходить до школи)

 Past Indefinite – часова форма дієслова, яка виражає дію, що відбулася в минулому. За способом творення дієслова в Past Indefinite на правильні та неправильні.

Past Indefinite вживається:

-для вираження одноразової або постійної дії в минулому. Час минулої дії часто уточнюється словами yesterday - учора; last week - минулого тижня;last year – той рік; the other day – недавно: They lived in Poltava before the war – До війни вони жили в Полтаві.

- для вираження ряду послідовних дій у минулому: I dressed, went downstairs, had some coffee in the kitchen and went out to the garage – Я одягнувся, зійшов униз, випив у кухні кави і пішов у гараж.

-для вираження повторюваної дії в минулому: I saw him every day – Я бачив її щодня [2, с. 7 – 20].

Оскільки положення майбутнього часу в англійській мові є спірним питанням, то ми розглянемо його більш детальніше.

Деякі зарубіжні мовознавці,такі як Дж.Керм, О.Єсперсен, взагалі заперечують існування форми майбутнього часу в англійській мові. Цей погляд базується на тому,що в ряді випадків важливо встановити чи є дана форма майбутнім часом,чи їй властивий певний модальний зміст. На думку О.Єсперсена, С. Грінбаума, Р. Кверка не існує об’єктивного майбутнього часу,позбавленого модального забарвлення[10, c.404]

Новий аргумент проти визначення аналітичної форми майбутнього часу в англійській мові знаходимо у Л.Бархударова. Погоджуючись з думкою більшості зарубіжних лінгвістів, Л.Бархударов не виділяє shall/will+Infinitive із сполучень - модальне дієслово +  Infinitive. Він вважає,що дієслова shall і will

shall і will в англійській мові входять в число модальних дієслів can, may, must та іншими. Сполучення shall/will+Infinitive нічим не відрізняється від сполучень can+Infinitive, may+Infinitive та інших . Вже і цього було б досить для того, щоб не розглядати shall/will+Infinitive як аналітичну форму майбутнього часу, навіть якби за своїм значенням ці конструкції завжди виражали віднесеність до майбутнього; недопустимо виділяти граматичну форму, спираючись лише на значення, якщо це значення не має особливої, специфічної форми виразу. Але і за своїм значенням конструкції shall\will+Infinitive не можуть бути відділеними від конструкцій з іншими модальними дієсловами: в дієсловах shall і will завжди присутнє, в тій чи інші мірі, модальне значення, що інколи явно переважає над значенням майбутнього часу (чи навіть повністю виключає його), а інколи дуже слабке, ледве відчутне, але невід’ємне від значення майбутнього часу в силу самої сутності цього поняття. (Дія в майбутньому ніколи не є реальною, але лише мислимою, припустимою, наміченою чи можливою)[6,c.154].

Досліджуючи праці вітчизняних та зарубіжних лінгвістів, ми виявили деякі формальні і семантичні відмінності між shall/will+Infinitive і сполученнями модальних дієслов.

Наявність скорочення форми «ll» , яка в усному мовленні (особливо в розмовному варіанті) використовується в декілька разів частіше, ніж shall і will.Модальні ж дієслова можуть лише редукуватися в швидкому мовленні. За В.Н. Ярцевою, під “редукцією” прийнято вважати (від. лат. reductio – відсування назад; cр.-лат. reductio – зменшення, скорочення) – зміна артикуляційних і акустичних характеристик звука, спричинене скороченням його тривалості чи послабленням напруженості [10, с. 408].

Можна привести приклади редукованих форм не лише допоміжних дієслів have і be, але і омонімічних форм.

Останнє лише підкреслює схожість поведінки will як елементу сполучення, що виражає майбутній час, і допоміжних дієслів have і be,що входять до складу традиційно визнаних аналітичних форм тривалого виду іперфекта. Наведемо приклади, де shall і will не мають модальних відтінків, крім значення майбутнього часу. Так Дж. Ліч і Я. Свартвік, пишуть, що питання типу When will you be moving чи When will you be visiting us again? - ставляться саме тоді, коли хочуть взнати лише про майбутній приїзд в гості чи переїзд на нову квартиру. Ці лінгвісти стверджують, що сполучення інфінітива з дієсловом will,що є присудком до безособового it, наприклад -It will rain - примушує сумніватися в тому що will має будь-яке модальне значення:бажання волі та інше. А в такому запитанні, як: will he die?або відповіді лікаря:He will die,ми навряд чи можемо побачити намір чи бажання. Навряд чи можна побачити значення дієслові shall,коли ми говоримо:I shall be very glad to meet you [2, с. 24].

З іншого боку, багато лінгвістів, серед них Р. Кверк, С. Грінбаум, О. Смирницький, вказують що формам майбутнього притаманні модальні відмітки значення. Так, формам майбутнього не лише в англійській мові, але і, наприклад, в російські мові притаманний відтінок передбачення[5, с. 139]. Як відзначає Сільвія Чокер,твердження про майбутні події обов’язково засновуються на вірі, передбаченні чи намірах мовця, а не на знанні фактів

[9, с. 90].

Якщо твердження А.Хорнбі про те, що will в підрядних реченнях умови означає прохання чи бажання взнати про готовність адресата виконати дію (If you will help me, we can soon finish the work ),справедливе, то можна сказати, що дієслово will зробило ще один крок на шляху до перетворення в допоміжне дієслово. Shall як складова частина конструкції із інфінітивом, що означає майбутню дію, також відірвалося від модального shall в розповідних реченнях. Про це свідчить чергування shall і will при підметі, що виражений займенником першої особи в розповідних реченнях (тут не важливо, що shall поступово витісняється дієсловом will навіть в британському варіанті англійської мови).Прийнято вважати, що в питаннях про структуру речення з займенниками I і we в ролі підмета shall зберігає свої позиції як модальне дієслово повинності. Це можна розцінювати як свідчення хиткості позицій shall в американському варіанті англійської мови. Підтвердженням цьому служить той факт, що американці уникають використовувати shall як в футуральних так і в не футуральних значеннях і замість Shall we go?Часто вживають Should we go?

Проаналізований нами матеріал свідчить про різноманітність поглядів вітчизняних та зарубіжних граматистів на проблему майбутнього часу в англійській мові, вираженого конструкцією shall/will+Infinitive.Дослідники Дж. Керм, О.Есперсен та Л.Бархударов не визнають наявність значеннямайбутнього в конструкції shall/will+Infinitive.

Л.С. Бархударова сполучення shall/will+Infinitive формально нічим не відрізняються від сполучень \can+Infinitive, may+Infinitive. Це є ще одним підтвердженням того,що ця конструкція несе чисто модальне значення.

Отже, на підставі дослідженого матеріалу можемо вважати, що shall і will реалізують модальне значення, а не значення майбутнього часу.