2.2.2. Теорія грошей

Ще в 1749 р. будучи в 22-річному віці, опублікувавши «Лист абатові де Сисе про паперові гроші», А. Тюрго передбачив ідеї кількісної теорії грошей, «класично» викладені через майже 30 років самим А. Смітом. Зокрема, в «Листі» він запитував до Джона Ло словами: «Але чи дозволено було Ло не знати того, що золото, як і все інше, втрачає в ціні, якщо його кількість збільшується?» Крім того, він з розумінням суті проблеми аргументував і положення про незручність паперових грошей, коли їх кількість не відповідає кількості вироблюваних товарів і послуг.

Гроші з дорогоцінних металів розглядаються А. Тюрго по суті як один з товарів в товарному світі, підкреслюючи, що «особливе золото і срібло більш, ніж всякий інший матеріал, придатні служити монетою», бо вони «по самій природі речей зробилися монетою і притому загальною монетою незалежно від всякої угоди і всякого закона». На його переконання, гроші, тобто «золото і срібло, змінюються в ціні не тільки в порівнянні з усіма іншими товарами, але і по відношенню один до одного, дивлячись по більшому або меншому їх надлишку».

Нарешті, критикуючи меркантилістів, до «багатства нації» А. Тюрго відносить перш за все землі і отримуваний з них «чистий дохід», оскільки, на його думку, «хоча гроші складають безпосередній предмет заощаджень і є, так би мовити, головним матеріалом капіталів при освіті їх, але гроші, як такі, складають майже непомітну частину сукупної суми капіталів», а «...розкіш безперервно веде до їх знищення».

2.2.3. Теорія вартості

А. Тюрго, як і Ф. Кене, дотримувався витратної концепції походження вартості, зводячи її суть до витрат живої і упредметненої (минулої) праці. В той же час, обгрунтовувавши механізм формування цін на ринку, А. Тюрго виділяє ціни поточні і основні. Перші, як він вважає, встановлюються співвідношенням попиту і пропозиції, другі «в застосуванні до товару є те, чого дана річ коштує працівникові... це той мінімум, нижче за яке вона (ціна) не може опуститься». При цьому, на думку А. Тюрго, рідкість є «одним з елементів оцінки» при придбанні товарів.

2.2.4. Теорія класів

А. Тюрго, розділяючи погляди Ф. Кене, виділяє в суспільстві три класи: продуктивний (люди, зайняті в сільськогосподарському виробництві); безплідний (люди, зайняті в промисловості і інших галузях матеріального виробництва і сфери послуг); власники землі. Проте перші два класи він називає «працюючими або зайнятими класами», вважаючи, що кожний з них «розпадається на два розряди людей: на підприємців, або капіталістів, що дають аванси, і на простих працівників, які одержують заробітну плату». Причому, як уточнює вчений, саме безплідний клас включає «членів суспільства, які одержують заробітну плату».

2.2.5. Теорія доходів

У визначенні суті і величини заробітної плати робочих А. Тюрго не розходиться ні з У. Петті, ні з Ф. Кене, як і вони, вважаючи її результатом «від продажу своєї праці іншим» і вважаючи, що вона «обмежена необхідним мінімумом для його існування... тим, що йому безумовно необхідно для підтримки життя». Але на відміну від своїх попередників, А. Тюрго відносив заробітну плату до елементів, що лежать в основі висунутого ним поняття про «загальну економічну рівновагу». Останнє, за його словами, встановлюється «між цінністю всіх творів землі, споживанням різного роду товарів, різними видами виробів, числом зайнятих (їх виробництвом) людей і ціною їх заробітної плати ».

Серйозну увагу приділив А. Тюрго дослідженню природи походження і такого доходу, як позичковий (грошовий) відсоток, засуджуючи при цьому забобони моралістів, що розглядають «віддачу в зростання як злочин» і що вдаються до слів з Євангелія: «У позику давайте, не чекаючи нічого». Він стверджує, що протягом часу позики кредитор втрачає дохід, який міг би отримати, тому що ризикує своїм капіталом, а позичальник може використовувати гроші для вигідних придбань, які можуть принести йому великий прибуток. Тому, укладає А. Тюрго, кредитор «...не наносить ніякого збитку позичальникові, бо цей останній погоджується на його умови і не має ніяких прав на зайняту суму. Прибуток, який можна отримати, маючи гроші, є, поза сумнівом, однією з найбільш частих спонук, що схиляють позичальників брати в позику під відсотки; це одне з джерел, яке дає можливість виплачувати цей процент». Що стосується поточного відсотка, то він, на думку А. Тюрго, служить на ринку термометром, по якому можна судити про надлишкок або недолік капіталів, уточнюючи, зокрема, що низький грошовий відсоток — це і наслідок і показник надлишку капиталів.