33. Правовий статус юридичних осіб

Іноземні юридичні особи в Україні, їх правовий статус визначається нор­мами як українського законодавства, так і міжнародних договорів України з іншими державами. Статус іноземної юридичної особи зумовлює її державну належність для визначення обсягу її правосуб'єктності, податкового режиму,

39

вирішення колізійних питань, звернення по дипломатичну допомогу, порядку її ліквідації тощо.

Згідно з багатосторонньою Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. правоздатність юридичних осіб визначається законодавством держави, за зако­нами якої вони утворені. Іноземні юридичні особи підтверджують свій статус виписками з торгового, банківського або судового реєстрів тощо. При цьому вказані виписки повинні бути засвідчені відповідно до законодавства країни їх видачі, переведені на українську мову та легалізовані в консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не перед­бачено інше. Наприклад, у договорах України з іноземними державами про на­дання правової допомоги передбачено, що легалізація цих та інших документів не потрібна. Зазначені виписки можуть бути також засвідчені в посольстві відповідної держави в Україні.

З 1 липня 2004 р. набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», згідно з яким документ про підтвердження реєстрації юридичної іноземної особи в країні її місцезнаходжен­ня повинен бути легалізований у встановленому порядку.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. З Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні юридичні особи можуть утворювати в Україні підприємства, які повністю їм належать, філії та Інші відокремлені підрозділи, а також набувати у власність діючі підприємства повністю. Участь іноземного капіталу у спільних піприємствах, заснованих в Україні, зумовлює утворення юридичних осіб права України. У певних питаннях іноземні юридичні особи підпорядковані законам країни своєї «національності». Йдеться про питання, пов'язані з особистим стату­сом цієї юридичної особи, зокрема щодо заснування та ліквідації.

У більшості розвинутих країн діють спеціальні акціонерні закони. У Фран­ції — це Закон про торгові товариства 1966 р., у ФРН — Закон про акціонерні товариства 1965 р., в Англії — Закон про компанії 1985 р., у США правове положення підприємницьких корпорацій визначається законами окремих шта­тів. Ці акціонерні закони регламентують оподаткування прибутку, порядок діяльності та повноваження зборів акціонерів тощо.

Найважливішою особливістю сучасного західного акціонерного законодав­ства є відмова від принципу спеціальної правоздатності таких товариств. Якщо відповідну юридичну особу за кордоном буде ліквідовано, то і в Україні вона або її відділення також вважатимуться ліквідованими. Український публічний по­рядок може не допускати застосування іноземного закону товариства.

Відповідно до вітчизняного законодавства суб'єкти господарювання Украї­ни можуть здійснювати діяльність, спрямовану на встановлення, зміну чи при­пинення правовідносин з іноземним елементом як на території України, так і за кордоном. Органи, що діють від імені України, місцеві органи влади та уп­равління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у господарській діяльності на території України, також діють як юридичні особи.

В Україні юридичними вважаються особи, які отримують цей статус від моменту їх реєстрації на території України. Реєстрація здійснюється у виконав-

40

чому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за їх місцезнаходженням, місцем про­живання суб'єкта, якщо інше не передбачене законом України.

Філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, створені суб'єктом підприємницької діяльності — юридичною особою відповідно до чинного законодавства України, юридичної реєстрації не потребують. У своїй діяльності вони керуються положенням, затвердженим юридичною особою. Якщо відокремлені підрозділи розташовані за межами України, їхня діяльність регулюється законодавством України.

Українські юридичні особи за кордоном. Юридичні особи України мають право здійснювати свою діяльність за межами України відповідно до: законо­давства України; статутних завдань; законодавства іноземної держави; міжна­родних угод.

Законодавство України регулює види діяльності юридичної особи у міжна­родному господарському обороті. Юридичні особи України діють від свого імені, несуть самостійну майнову відповідальність, тобто не відповідають за дії інших суб'єктів права України, наприклад держави як суб'єкта цивільних відносин.

Статутом (установчими документами) юридичних осіб визначаються: а) права осіб як юридичних (з моменту реєстрації); б) їхня спеціальна право­здатність. Юридичні особи можуть діяти як суб'єкти міжнародного приватно­го права тільки у тих сферах господарювання, що визначені статутом. Тобто суб'єкти господарської діяльності України мають право укладати угоди, спря­мовані виключно на виконання статутних завдань.

У разі порушення положень установчих документів або законодавства Украї­ни до вказаних суб'єктів можуть застосовуватися спеціальні санкції, перед­бачені законодавством України. Зокрема, йдеться про вимоги ст. 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Положення про порядок за­стосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених стат­тею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 р. № 52. Цими санкціями є індивідуальний режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності.

Законодавство іноземної держави детально регламентує питання допуску українських юридичних осіб на власну територію, визначає сфери та умови їх діяльності. Міжнародні угоди можуть регулювати питання правоздатності юридичних осіб України; правовий режим, який їм надається; сфери їх діяль­ності, а також конкретні питання щодо них, наприклад оподаткування.

Транснаціональні корпорації та міжнародні юридичні особи. У госпо­дарській діяльності більшості держав найпоширенішими є такі міжнародні юри­дичні особи (міжнародні об'єднання):

міжнародні підприємства — підприємства, створені за міжнародним догово­ром (Міжнародний банк реконструкції і розвитку — МБРР) або на підставі внутрішнього закону однієї чи двох держав, прийнятого відповідно до міжна­родного договору (Банк міжнародних розрахунків — БМР, Європейський банк

41

реконструкцій та розвитку — ЄБРР). Зокрема, ЄБРР є міжнародною юридичною особою унаслідок того, що згідно зі ст. 45 Угоди про заснування Європейського банку реконструкції та розвитку, підписаної у Парижі 29 травня 1990 p., він має повну правосуб'ситність (правоздатність) на: 1) укладання договорів; 2) прид­бання І розпорядження рухомим і нерухомим майном; 3) порушення процесу­альних дій. Для того, щоб надати можливість ЄБРР досягти своєї мети і виконати покладені на нього функції як на міжнародну організацію, на території кожної країни-учасниці йому надається статус юридичної особи;

транснаціональні компанії — підприємства, створені за законом певної краї­ни, які мають власну «національність», але діють більш ніж в одній країні у формі агентств, відділень, філій;

комунітарні підприємства — підприємства, що створюються державами, які беруть участь у процесі економічної інтеграції, або громадянами цих країн. Як і щодо міжнародних підприємств, їх «національність» визначається місцем інкорпорації. Критерій інкорпорації є головним для визначення «національ­ності» (державної належності юридичної особи за правом держав, що належать до англосаксонської системи права, а також за правом скандинавських країн. За цим критерієм «національність» юридичної особи визначається місцем її створення і затвердження статуту. Крім критерію інкорпорації в МПрП існу­ють інші критерії (закони) визначення «національності» юридичної особи: місцезнаходження та місце діяльності. За критерієм місцезнаходження «націо­нальність» юридичної особи визначається місцем її знахоження (право конти­нентальних держав Західної Європи), а за критерієм місця діяльності — місцем її виробничого функціонування (центр експлуатації). Останній критерій засто­совується у практиці кра'їн, що розвиваються;

транснаціональні корпорації (далі — ТНК) — підприємства, відділення та філії яких розташовані на даний час практично у всіх країнах, є в економічному аспекті єдиним механізмом, а в юридичному — незалежними компаніями. Жодне законодавство світу не містить визначення ТНК, оскільки діючі на тери­торії держави підрозділи цих корпорацій визнаються місцевими суб'єктами, які підпорядковані у своїй діяльності внутрішньому національному регулю­ванню. Транснаціональні корпорації — це спілки, об'єднання, діяльність яких не обмежена однією нацією або державою.

ТНК притаманні такі ознаки:

1. єдина економічна система;

2. група самостійних підприємств;

3. поширення діяльності на території кількох держав;

4. структурні підрозділи є суб'єктами національного права;

5. здійснення управління та контролю з єдиного центру;

6. перебування корпорації поза юрисдикцією окремої держави, групи дер­ жав або міжнародних організацій.

За характером відносин з материнським підприємством залежні підпри­ємства поділяються на філії, дочірні підприємства та спільні підприємства. Філії не є юридичними особами і діють на підставі положення, затвердженого для них материнським підприємством. Дочірні підприємства утворюються в договірному порядку або їхня залежність від материнського підприємства

42

визначається тим, що останнє має акції дочірнього підприємства. Спільні підприємства (змішані товариства) мають у своєму статутному фонді частку, що належить і національному капіталу.

Використання ТНК як форми діяльності дає змогу отримувати високий прибуток у державах з порівняно низькими податковими ставками, а у тих краї­нах, де податки високі, зосереджувати менший за обсягом прибуток. Такі кор­порації створені як юридичні особи однієї держави, проте можуть мати в інших країнах численні філії, дочірні підприємства тощо. З правового погляду ці утворення не є міжнародними юридичними особами, хоч термін «міжнародна» застосовується і в офіційних назвах деяких з них. Підрозділи (структурні оди­ниці) іноземних суб'єктів господарювання, які не с юридичними особами за законодавством України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезна­ходження на ЇЇ території та зареєстровані в порядку, передбаченому законом, визнаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності (ст. 378 ГК України).

Діяльність ТНК регулюють численні міжнародно-правові документи, які переважно або є регіональними, або їх норми не мають імперативного (обов'яз­кового) характеру. Серед конвенцій, що регулюють діяльність ТНК, варто назвати Конвенцію про транснаціональні корпорації, підписану Україною б бе­резня Ї998 р. у Москві та ратифіковану 13 липня 1999 р. (із застереженнями).

Сторони Конвенції визнають під терміном «транснаціональна корпорація» юридичну особу (сукупність юридичних осіб), яка: має у власності, госпо­дарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно на тери­торії двох та більше сторін; утворена юридичними особами двох та більше сторін; зареєстрована як корпорація згідно з цією Конвенцією.

Термін «транснаціональна корпорація» охоплює різні транснаціональні струк­тури, у тому числі фінансово-промислові групи, компанії, концерни, холдинги, спільні підприємства, акціонерні товариства з іноземною участю тощо. Корпо­рації мають право здійснювати на території сторін будь-які види діяльності, не заборонені законодавством сторін (ст. 2). Учасниками ТНК можуть бути юри­дичні особи будь-якої організаційно-правової форми, у тому числі з третіх країн. Державні, муніципальні та унітарні підприємства можуть бути учасниками корпо­рації в порядку і на умовах, визначених власниками їх майна (ст. 3).

Конвенція містить перелік заходів, які сторони зобов'язалися вживати з метою стимулювання створення та діяльності корпорацій, але цей перелік не вважається вичерпним (ст. 8). Колізійні норми у Конвенції переважають над матеріально-правовими (відносини, не врегульовані Конвенцією, регулюють­ся двосторонніми угодами між сторонами, а також їх національним законодав­ством (ч. 2 ст. 1).

Сторони погодилися, що корпорація створюється і діє відповідно до вимог законодавства сторін (п. 2 ч. 5 ст. 1). Порядок реєстрації корпорації визна­чається законодавством держави, що є місцем її реєстрації (ст. 4). Структура управління (склад вищого, виконавчого і контрольного органів) визначається в установчих документах корпорації, на основі законодавства держави, яка є місцем її реєстрації (ст. 6).

За зобов'язаннями корпорації та/або головного підприємства (центральної компанії), що виникли у результаті участі в діяльності корпорації, учасники

43

несуть відповідальність згідно із законодавстваом сторін, юридичні особи яких належать до корпорації (ст. 9). Корпорація подає звітність відповідно до законо­давства держави, що є місцем її реєстрації (ст. 10). Соціально-трудові відносини у корпорації регулюються на основі законодавства сторін, на території яких роз­ташовані її учасники, якщо інше не обумовлене міждержавними договорами (угодами) (ст. 12).

Конвенція також регламентує питання ліквідації корпорації: «Корпорація може бути ліквідована на підставах, передбачених законодавством держави — місця реєстрації корпорації, а також у зв'язку з припиненням дії відповідної між­урядової угоди» (ст. 13).

Застереження, які містяться у Законі України «Про ратифікацію Конвенції про транснаціональні корпорації»:

1. ТНК на території України та за її межами, у разі, коли їх створення може призвести до монополізації товарних ринків в Україні, впливає чи може впли­ нути на економічну конкуренцію на її території, створюються за згодою Анти­ монопольного комітету України у порядку, передбаченому законодавством України про захист економічної конкуренції;

2. Україна бере на себе зобов'язання застосовувати положення Конвенції про транснаціональні корпорації, за винятком другого та восьмого абзаців преамбули і слів у ст. 19 «Економічний Суд Співдружності Незалежних Дер­ жав чи інший».

Діяльність суб'єктів МПрП, зокрема ТНК, регулюють також «Регіональна декларація про міжнародні інвестиції та багатонаціональні підприємства» від 21 червня 1976 p., Керівні принципи для багатонаціональних підприємств {додаток до Конвенції), Кодекс іноземних інвестицій, прийнятий 1970 р. лати­ноамериканськими державами, Хартія економічних прав та обов'язків держав, затверджена резолюцією ООН у 1974 p., норми якої спрямовані на захист економічних прав країн, що розвиваються, та обмеження діяльності ТНК.

Запитання для самоконтролю

1. Які ознаки юридичних осіб у МПрП?

2. Як визначається правосуб'єктність іноземних юридичних осіб у МПрП?

3. Які види підприємств існують в Україні та США?

4. Який статус мають іноземні юридичні особи в Україні? А українські юридичні особи за кордоном?

5. Дайте визначення транснаціональних корпорацій та міжнародних юридичних осіб. Рекомендована література

1. Гаврилов В. В. Международное частное право: Краткий учебный курс. — М.: Ста­ тут, 2000.

2. Богуславский М. М. Международное частное право: Элементарный курс. — М.: Юристь, 2002.

З.Ладыженский А. М. Теории национальности юридических лиц в международном частном праве // СЕМП. — 1964. — С. 24-32.

4. Лунц Л. А. Курс международного частного права: Общая часть. — М.: Юр. лит., 1973.

5. Спасибо-Фатеева Н. В. Акционерные общества: Корпоративные отношения. — X.: Право, 1998.

44

Розділ 4. ПРАВО ВЛАСНОСТІ У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ