3.2. Юридичні особи у міжнародному приватному праві

Поняття та ознаки юридичної особи. Під юридичною особою в правовій доктрині розуміють будь-яку організацію, що не залежить від її учасників та володіє властивими тільки їй майновими правами.

Навести вичерпне визначення юридичної особи складно. Законодавство де­яких країн Йде просто шляхом перерахування основних, найсуттєвіших ознак юридичних осіб або містить тільки їх класифікацію. Ця складність має просте пояснення: конструкція юридичної особи, що опосередковує відносини майно­вого обігу, застосовується до форм утворення та існування не тільки комер­ційних юридичних осіб, а й некомерційних, у тому числі за участю держави.

У сучасній доктрині здебільшого визнається, що юридична особа — це організація, що створюється в порядку, передбаченому законодавством, має власне найменування, характеризується організаційною єдністю, має відок­ремлене майно, права та обов'язки, переважно майнові, самостійно (від свого імені) виступає у цивільних правовідносинах та господарському обороті, від­повідає за зобов'язаннями договорів та деліктів.

Згідно з Цивільним кодексом України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю І дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80).

Ознаки юридичної особи — сукупність обов'язкових та мінімально необхідних внутрішніх характеристик організації, які в сукупності є підставою для визнання її юридичною особою. Визначення ознак, що становлять зміст по­няття «юридична особа», — з'ясування тих умов діяльності громадського (колективного) утворення, за наявності яких вона стає самостійним носієм прав та обов'язків, тобто юридичною особою.

Вирізняють такі істотні ознаки юридичної особи:

31

1. Майнова відокремленість. Це — роздільність майна юридичної особи та її членів, засновників та інших осіб (держави чи автономного утворення, органів вищих рівнів, інших організацій). Майно юридичної особи може бути власністю ЇЇ членів, належати їм на правах господарського відання або опера­ тивного управління.

Майнова відокремленість — це визнана за юридичною особою здатність придбавати майно, що буде відокремлене від майна інших осіб, насамперед засновників. Вона полягає, по-перше, у відокремленості від її засновника (зас­новників), по-друге — у відокремленості від майна інших осіб, та не залежить від їх подальшої долі. Майно, закріплене за юридичною особою, повинне бути відокремлене не лише фізично, а й юридичне. Правовою формою відокремлен­ня майна є установчі документи, в яких визначаються розмір, порядок форму­вання статутного фонду, джерела формування майна, його правовий режим. Ця ознака характеризує організацію, що вже є юридичною особою, і тому нале­жить до її правових ознак. Мати майнові права може лише організація, яка вже визнана суб'єктом цивільного права, тобто юридичною особою.

2. Організаційна єдність. Коли юридична особа існує та діє як єдине ціле: колектив є цілісним механізмом, що формує єдину волю. Ця єдність визна­ чається та закріплюється в статуті юридичної особи або положенні, договорі, законі чи адміністративному акті, що визначають характер її діяльності, струк­ туру, органи. Ця ознака виявляється переважно у певній ієрархії, підпорядкова­ ності органів управління, що становлять структуру організації, а також у чіткій регламентації відносин між її учасниками.

3. Участь у цивільному обороті від свого імені (власне найменування). Кож­ на юридична особа має власне найменування, відмінне від найменування інших суб'єктів права. Воно необхідне для ідентифікації цієї особи у цивільно­ му чи господарському обороті, тому що саме від свого імені вона набуває май­ нових та особистих немайнових прав і несе обов'язки, вступаючи в різно­ манітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Законодавство держав іноді визначає особливості, пов'язані з найменуванням юридичної особи. Наприклад, воно може містити рекомендацію уникати у най­ менуванні іноземних виразів чи слів. Законодавства Австрії, ФРН, Швейцарії надають рекомендації щодо доцільності чи небажаності використання у назві фірми імені хоча б одного з її членів, а також зазначення існування компанії (і К°) або виду її діяльності (торгівля товарами, продаж автомобілів тощо). Крім того, існують норми про доцільність зазначення у назві форми товариства чи ступеня відповідальності (повне товариство, акціонерне, з обмеженою від­ повідальністю тощо). Ця ознака визнається підсумковою та одночасно метою утворення юридичної особи.

4. Здатність організації нести самостійну майнову відповідальність. Здат­ ність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових та особистих немайнових прав і виконувати обов'язки зумовлює самостійну відповідальність юридичної особи за своїми зобов'язаннями. Наявність власного майна, у свою чергу, є необхідною переду­ мовою самостійної майнової відповідальності юридичної особи щодо дого­ ворів, які вона укладає. Найпоширенішими є юридичні особи, які за своїми

32

зобов'язаннями несуть не тільки самостійну, а й виключну майнову від­повідальність. Саме в них найбільш яскраво та повно виявляються сутність та спрямованість інституту юридичної особи. Не випадково провідне місце серед юридичних осіб посідають акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Саме виключна майнова відповідальність акціонерного товариства як самостійного суб'єкта права, що дає змогу окремим власникам розраховувати заздалегідь рівень підприємницького ризику, уможливила залу­чення до участі у такому товаристві великої кількості осіб і тим самим акуму­лювання великого капіталу.

Кожна юридична особа за своїми боргами відповідає всім майном, що пере­буває в її власності або володінні, на яке за законом може бути накладено стяг­нення. В окремих випадках можливе покладення відповідальності за боргами однієї юридичної особи на майно іншої — якщо вища юридична особа гаранту­вала сплату визначених сум та у разі ліквідації юридичної особи.

5. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному чи тре­тейському суді. Широка участь організацій у майнових та особистих немайно­вих відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відповідаль­ності за порушення зобов'язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а звідси — і не­обхідність звернення з позовом до суду, арбітражного чи третейського суду. Іншими словами, юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейському розгляді цивільного спору.

Крім наведених вище ознак юридичної особи деякі правові системи світу виділяють такі:

похідна природа юридичних осіб. Виявляється в тому, що в основу їх ство­рення завжди покладено волевиявлення певних осіб. Засновницьке волевияв­лення повинно відповідати встановленим вимогам щодо суб'єкта, змісту і фор­ми. Суб'єктом засновницького волевиявлення можуть бути дієздатні (за деяки­ми винятками) суб'єкти цивільного права: фізичні, юридичні особи, держава та територіальні громади в особі відповідних органів. До того ж окремі категорії осіб не мають засновницьких прав на створення певних видів юридичних осіб. Особа може бути обмежена в засновницьких правах;

самостійність у цивільному обороті. Юридична особа самостійно, без дору­чення здійснює цивільну та господарську діяльність. Самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями власним майном. Іноді, відповідно до статуту, закону чи договору, відповідальність може бути покладена на інших осіб.

Сутність цивільної правосуб'єктності юридичної особи виявляється в її самостійності у цивільному обороті. Умовами самостійності юридичної особи є свобода вибору виду діяльності, незалежність, самостійна відповідальність. Кожна юридична особа вправі від свого імені вступати у цивільно-правові відносини з іншими юридичними особами та громадянами, захищати свої пра­ва в суді та в арбітражі. Межі самостійної діяльності юридичної особи визнача­ються законом, статутом або положенням, локальними актами.

33

Отож визнання будь-якого колективного утворення юридичною особою залежить не від того, чи буде воно офіційно визнане таким, а від того, чи наділене воно тими властивостями, які у своїй сукупності зумовлюють його

34-415

функціонування як самостійного учасника цивільних правовідносин, тобто юри­дичної особи. Дії ознак юридичної особи лише передбачаються, а на практиці законодавство визначає їх особливості та винятки. Так, наприклад, положення про абсолютну самостійність юридичної особи комерційного характеру зде­більшого обмежене приписами антимонопольного законодавства різних країн.

Вивчення особливостей міжнародних законодавств, що визначають станови­ще юридичних осіб взагалі (як суб'єктів цивільних прав та обов'язків), і норм, які стосуються окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, важливе для правильного тлумачення правового статусу юридичної особи, порядку та умов її участі в комерційному обороті, відповідальності юридичної особи та/або учас­ників юридичної особи за її зобов'язаннями.

Отже, юридична особа як суб'єкт міжнародного приватного права — це певне утворення, що має сукупність визначених національним законодавством ознак, зареєстроване на території однієї держави, кордонами якої не об­межується його діяльність, правосуб'єктність (право— та дієздатність) якого визнається на території іноземної держави, а також на яке поширюються дві системи законодавств: національного права держави-резидента, та держави, на території якої воно діє чи передбачає діяти.

Правосуб'єктність юридичних осіб. При здійсненні господарської діяльності на території інших країн виникають дві проблеми: 1) про визнання правосуб'єктності іноземної юридичної особи; 2) про допуск її до здійснення господарської діяльності на території даної держави, а також про умови такої діяльності.

Правосуб'єктність охоплює два елементи: правоздатність — здатність во­лодіти суб'єктивними правами та мати юридичні обов'язки; дієздатність — здатність самостійно, своїми діями набувати прав та обов'язків.

Правосуб'єктність іноземних юридичних осіб, як правило, визнається на підставі двосторонніх умов, насамперед торговельних. Питання про допуск іноземної юридичної особи до господарської діяльності на території певної держави вирішується її законодавством. У більшості випадків здійснення такої діяльності можливе після дотримання формальностей. У торгових договорах встановлюється режим для іноземних юридичних осіб. Він може бути заснова­ний на принципах або найбільшого сприяння, або національного режиму.

У багатосторонній (країн СНД) Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. зазначено, що правоздатність іноземних юридичних осіб визначається за пра­вом країни, де заснована ця юридична особа чи організація (ст. 23).

Місцезнаходження господарського товариства визначається законом краї­ни, відповідно до якого воно засноване, якщо виконано вимоги цього закону про реєстрацію і публічність; у разі відповідності таких вимог — за законом, згідно з яким товариство зареєстроване; за відсутності зазначених умов місце­знаходженням товариства вважаєтьсяся місцезнаходження його керівних органів.

У багатьох випадках дуже важливим є визначення державної належності певної особи. Прикладом цього є міжнародний договір, у якому вказано, що юридичні особи держав, які домовляються, наділяються на основі взаємності

34

режимом найбільшого сприяння або національним режимом з метою здійснен­ня діяльності на території іншої договірної держави. Для цього необхідно визначити, які з них повинні розглядатися як юридичні особи даної держави, іноземні особи або особи, які належать до країн, що не беруть участі в Угоді.

Іноземні юридичні особи здійснюють підприємницьку та інші види діяль­ності, що регулюються цивільним законодавством, згідно з правилами, вста­новленими ним для такої діяльності юридичних осіб, якщо законом не передба­чено інше.

Місцезнаходженням підприємницького товариства є країна, відповідно до права якої воно засноване, якщо товариство виконало вимоги права цієї країни щодо реєстрації та публічності або (за відсутності таких вимог) якщо воно організоване згідно з правом цієї країни. За відсутності таких умов засто­совується право країни, з якої здійснюється керівництво підприємницьким товариством.

Види юридичних осіб. У світовій практиці з-поміж різноманіття юридич­них осіб можна виділити дві основні групи: юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права. Принципове розмежування їх здійсню­ється відповідно до природи акта, на підставі якого утворено ці особи. Якщо юридичну особу засновано на підставі публічного (адміністративного) акта, вона є публічно-правовою, якщо відповідно до приватноправового акта, — приватноправовою.

До публічно-правових юридичних осіб належать держава, адміністративно-територіальні одиниці, різноманітні державні органи та установи, торгово-промислові палати. Питання про віднесення до цієї категорії державних підприємств неоднозначне.

Приватноправові юридичні особи утворюються суб'єктами права різних держав як колективної власності, так і заснованими на власності однієї при­ватної особи.

Внаслідок багатовікових традицій у світі утворилися певні організаційно-правові форми, які можуть варіювати за назвами в різних країнах, але мати при цьому приблизно однаковий правовий статус, хоча класифікації, безумовно, не існує. Найпоширенішим є поділ юридичних осіб залежно від характеру об'єд­нання (осіб або капіталів) та ступеня відповідальності учасників за зобов'язан­нями юридичної особи (усім своїм майном або виключно у межах внеску).

Об'єднання осіб засновані на особистій участі їх членів у веденні справ підприємства. Об'єднання капіталів мають на меті концентрацію капіталів І уникнення учасниками ризику, що виникає у процесі господарської діяль­ності. У більшості країн континентальної Європи існує розподіл об'єднань підприємців на такі види: повне товариство, командитне товариство, товари­ство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство. При цьому спіл­ки — це об'єднання осіб, товариства — об'єднання капіталів.

35

Акціонерні товариства — найпоширеніша форма об'єднань у зарубіжних країнах, оскільки вона є найзручнішою для підприємців. З одного боку, акціо­нерне товариство дає можливість здійснювати концентрацію капіталу, збираючи засоби дрібних власників і передаючи їх у розпорядження великого капіталу, з іншого — сприяє уникненню ризику, пов'язаного з господарською діяльністю,

3*4-415

не допускаючи висунення до акціонера ніяких вимог щодо зобов'язань товари­ства. Винятком у цьому плані є Німеччина, де більшість підприємств зареєстро­вано у формі GmbH (товариств з обмеженою відповідальністю).

У Великій Британії існує дещо інша класифікація фірм за правовим стату­сом. Розрізняють товариства (об'єднання осіб) і компанії (об'єднання ка­піталів).

Виділяють товариства: з необмеженою відповідальністю — за статусом приблизно відповідають повному товариству, за винятком того, що така організаційна форма не визнається юридичною особою, не підлягає обов'яз­ковій реєстрації в торговому реєстрі; з обмеженою відповідальністю — за ста­тусом відповідають командитному товариству.

Розрізняють компанії; з необмеженою відповідальністю — відрізняються від аналогічного товариства тільки тим, що визнаються юридичною особою; їх утворення пов'язане з дотриманням певних, але незначних формальностей; з обмеженою відповідальністю — за статусом подібні до акціонерного товари­ства, але відрізняються від нього тим, що в компанії створюється не акціонер­ний, а пайовий капітал, який розподіляється на рівні паї. Відмінність між паєм і акцією полягає у тому, що акція може дробитися, і певна її частина належати різним особам, що неможливо у разі паю. Акція повинна бути оплачена відразу, оплата паю можлива протягом визначеного часу.

Компанії з обмеженою відповідальністю поділяються на публічні (ого­лошують публічну підписку на паї та підлягають публічній звітності) та приватні (аналогічні за статусом товариствам з обмеженою відповідальністю континентального європейського типу).

У США існують два види об'єднань: товариства (об'єднання осіб) і корпо­рації (об'єднання капіталів). Товариства утворюються на основі закону, прийня­того в більшості штатів, де товариство визначається як об'єднання двох або більше осіб для ведення справ з метою отримання прибутку. Товариство не виз­нається юридичною особою, але має певні властивості правосуб'єктності. Будь-який компаньйон товариства має компетенцію представляти інших власників і брати фінансові зобов'язання. За законодавством США товариства можуть бути повними і командитними.

Корпорації бувають публічні, непідприємницькі та підприємницькі. Перші два види не ставлять за мету одержання прибутку, третій вид за статусом при­близно відповідає звичному для нас акціонерному товариству. Особливістю США є відсутність єдиного для всіх штатів закону, що визначає правове стано­вище корпорацій. Тому здзвичай корпорації утворюються за законом того шта­ту, де передбачено найбільш пільгові умови щодо податків І зборів, стягнутих при створенні корпорації. Найпопулярнішими щодо цього є штати Делавер І Нью-Джерсі.

Одноосібні підприємства є власністю однієї особи (наприклад, родини), що несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім капіталом підприємства і усім своїм майном, якщо майно не відособлене від капіталу підприємства. Фірмове найменування одноосібного підприємства може збігатися або від­різнятися від прізвища та імені підприємця, якому воно належить. Усі справи підприємства веде його власник або спеціально уповноважені на це службовці.

36

Здебільшого таким особам надається широкий обсяг повноважень при збере­женні за власником підприємства права контролю їхньої діяльності. Форму одноосібних підприємств мають, як правило, дрібні та середні фірми, але бува­ють і винятки. У сучасних умовах багато великих сімейних компаній перетво­рюються на акціонерні товариства.

Розрізняють три порядки утворення приватноправових юридичних осіб: дозвільний, явочно-нормативний та явочний. За дозвільного порядку для ство­рення юридичної особи необхідний дозвіл відповідного уповноваженого державного органу. Такий орган може вирішувати питання про доцільність створення конкретних юридичних осіб. У країнах, що застосовують явочно-нормативний порядок, існує загальний нормативний акт, який регулює поря­док виникнення і діяльності юридичних осіб. Отже, юридичні особи виника­ють 3 моменту державної реєстрації, здійсненої в обов'язковому порядку в разі виконання передбачених у даному акті вимог. Такий порядок найпоширеніший у світовій практиці. Діє він І в Україні. За явочної системи для створення юри­дичної особи необхідно мати позитивно виражений намір діяти як окремий, відособлений від учасників суб'єкта права.

Інше важливе питання полягає у визначенні власне того, чи є юридичною особою дана організація, оскільки в різних країнах організаційні форми значно варіюють, і за однакової назви їх у деяких державах не існує гарантії, що і пра­вовий статус цих організацій буде однаковим.

Класична доктрина міжнародного приватного права пов'язує особистий закон юридичної особи з місцем її утворення. Отже, особистий закон юридич­них осіб, визначається їх «національністю». Крім того, існують теорії місця реєстрації, місцезнаходження адміністративного офісу, місця діяльності, конт­ролю над фірмою.

Види підприємств в Україні. Згідно з положеннями Господарського кодексу (далі — ГК) України (ч. 1 ст. 63) передбачається (залежно від форм власності) діяльність таких підприємств: приватне підприємство, яке діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підпри­ємство, засноване на колективній власності (підприємство колективної влас­ності); підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднан­ня різних форм власності); державне підприємство, що діє на основі державної власності; комунальне підприємство, яке діє на основі комунальної власності територіальної громади.

Якщо у статутному фонді підприємства іноземні інвестиції становлять не менше 10 %, воно вважається підприємством з іноземними інвестиціями, якщо 100 %, — іноземним підприємством (ч. 2 ст. 63 ГК України).

Приватним визнається підприємство, яке діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці або з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання — юридичної особи (ч. 1 ст. 113 ГК України).

Підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підприємств, створювати філії та представництва на території України та за її межами з дотриманням вимог законодавства України та відповідних держав.

37

Законом можуть бути визначені галузі господарювання та/або території, для яких встановлюються загальний обсяг участі іноземного інвестора, а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забо­роняється, виходячи з вимог збереження національної безпеки. Правовий статус і порядок діяльності підприємств з Іноземними інвестиціями визначається Госпо­дарським кодексом, законом про режим іноземного інвестування в Україні, інши­ми законодавчими актами (частини 4—6 ст. 116 ГК України).

Іноземним є унітарне (створене одним засновником) або корпоративне (створене, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішен­ням) підприємство, засноване відповідно до законодавства України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб, а також діюче піприємство, набуте повністю у власність цих осіб. Іноземні під­приємства не можуть створюватися у галузях, визначених законом, які мають стратегічне значення для безпеки держави. Діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворених за законодавством інших держав, здійснюється на території України відповідно до її законодав­ства (частини 1-3 ст. 117 ГК України). Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, якшо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи) (ч. 1 ст. 125 ГК України).

Господарські товариства — підприємства або інші суб'єкти господарювання (у тому числі громадяни країни, а також іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до законодав­ства як підприємці), створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі у підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку (ст. 79 ГК України). До господарських товариств згідно зі ст. 80 ГК Ук­раїни, а також Законом України «Про господарські товариства» належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Акціонерне товариство — товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, й несе відпо­відальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповіда­ють за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Товариство з обмеженою відповідальністю — товариство, що має статут­ний фонд, розподілений на частки, розмір яких визначається установчими до­кументами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів.

Товариство з додатковою відповідальністю — товариство, статутний фонд якого розподілений на частини певними установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих сум—додатково належним їм майном в однаково­му для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний обсяг відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повне товариство — товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання­ми товариства усім своїм майном.

38

Командитне товариство — товариство, в якому разом з одним або більше учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за його зобов'язаннями всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товари­ства (вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відпо­відальність за боргами товариства.

Як випливає зі статей 81, 83 ЦК України, зазначені товариства належать до юридичних осіб приватного права, які, на відміну від юридичних осіб пуб­лічного права, створюються на підставі установчих документів. Ці документи розробляються, складаються письмово і підписуються всіма учасниками (зас­новниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками. Товариство може бути створене однією особою; воно діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

Згідно зі ст. 119 ГК України «Види об'єднань підприємств» ці об'єднання залежно від порядку їх заснування можуть утворюватися як господарські, державні або комунальні.

Господарські об'єднання — це об'єднання підприємств (незалежно від їх виду) за їх ініціативою, які на добровільних засадах об'єднали свою госпо­дарську діяльність. Державне (комунальне) господарське об'єднання — об'єд­нання підприємств, утворене рішенням органу державної виконавчої влади або компетентного органу місцевого самоврядування.

Господарські об'єднання, як зазначено у ст. 120 ГК України, утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни або інші об'єднання підпри­ємств, передбачені законом.

Асоціація — договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися шляхом централізації однієї чи кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації та кооперації виробництва, оптимізацІЇ спільних виробництв.

Корпорація — тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення її учасниками певної загальної мети.

Концерн — статутне об'єднання підприємств на базі їх фінансової залеж­ності від одного чи групи учасників, з централізацією функцій науково-технічного та виробничого розвитку, Інвестиційної, фінансової, зовнішньоеко­номічної та іншої діяльності.

Державні та комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).