13.2. Конвенції про правову допомогу між державами

Часто при провадженні справ з іноземним елементом та в інших випадках не­обхідно отримати відомості, що стосуються відповідної справи, від державних установ інших країн. З цією метою укладаються міждержавні угоди та міжна­родні конвенції.

Конвенція про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах. Укладена в Гаазі 18 березня 1970 р. Конвенцією передбачено, що за

283

цивільними і торговельними справами судові органи однієї договірної держави можуть, відповідно до положень свого законодавства, звернутися шляхом су­дового доручення до компетентного органу іншої договірної держави про одержання доказів, а також виконання інших судових дій (поняття «інші судові дії» не передбачає ні вручення судових документів, ні тимчасових або виконав­чих заходів). Судове доручення не може використовуватися для одержання до­казів, не призначених для поточного або майбутнього судового розгляду. У судовому дорученні вказують:

1. запитуючий орган і, якщо можливо, запитуваний орган;

2. прізвища й адреси сторін судового розгляду і, у разі потреби, їхніх пред­ ставників;

3. характер і предмет судового розгляду і короткий огляд фактичної сторо­ ни справи;

4) докази, що потрібно одержати, або інші судові дії, які необхідно виконати. У разі потреби у судовому дорученні також зазначають:

прізвища й адреси осіб, яких необхідно допитати;

запитання, які необхідно поставити допитуваним особам, або факти, за яки­ми їх потрібно допитати;

документи або інші об'єкти, які необхідно досліджувати;

прохання про одержання показань свідків під присягою або шляхом урочистої заяви і, у разі потреби, особливі формулювання, які потрібно використовувати;

особливі форми (судовий орган, що виконує судове доручення, застосовує законодавство своєї держави в тому, що стосується необхідної форми). Проте він виконає прохання запитуючого органу про застосування особливої форми, якщо остання не буде суперечити законодавству запитуваної держави, її засто­сування не виявиться неможливим через судову практику запитуваної держави або практичні труднощі.

Судове доручення повинне бути складене мовою запитуваного органу або супроводжуватися перекладом на цю мову (ст. 4).

У виконанні судового доручення може бути відмовлено лише в тому разі, якщо:

1. його виконання в запитуваній державі не належить до функції судових органів;

2. запитувана держава вважає, що виконання доручення може завдати шко­ ди її суверенітету або безпеці.

У виконанні доручення не може бути відмовлено лише на тій підставі, що законодавство запитуваної держави передбачає виняткову компетенцію за да­ною справою або не передбачає порушення справи на цих підставах.

При одержанні доказів відповідно до даної Конвенції заінтересовані особи мають право на законне представництво (ст. 20).

Якщо дипломатичному консульському агентові або уповноваженому дору­чено одержання доказів:

він має право одержувати усі види доказів, що відповідають законодавству держави, в якій ці докази отримані, й які не суперечать статтям даної Конвенції, а також у разі дотримання тих самих умов приводити до присяги або одержувати підтвердження;

284

за винятком випадків, коли адресат є громадянином тієї держави, в якій по­рушено судовий розгляд, вимога про явку особи або про надання доказів по­винна бути складена мовою того місця, де отримані докази, або мати переклад на цю мову;

вимога повинна містити повідомлення особи, що вона має право на законне представництво, і повідомлення про те, що вона не зобов'язана з'являтися або надавати докази;

докази можуть бути отримані способом, регламентованим законом, що зас­тосовується у суді, в якому порушено судовий розгляд, за умови, що даний спосіб не заборонений законодавством держави, в якій отримано докази;

особа, запитувана про надання доказів, може послатися на привілеї й право відмовитися від надання доказів, якщо такі обговорені або законодавством за­питуваної держави, або законодавством запитуючої держави, про що було заз­начено в судовому дорученні чи підтверджено запитуючим органом на прохан­ня запитуваного органу.

Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімей­них та кримінальних справах 1993 р. та Протокол до неї від 22 січня 1993 р. Конвенція ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 р. № 240/94-ВР. Відповідно до неї установи юстиції договірних сторін надають правову допомогу за цивільними, сімейними і кримінальними справами відпо­відно до положень Конвенції; установи юстиції надають правову допомогу й іншим установам за цими справами (ст. 4 Конвенції).

Порядок спілкування. При виконанні Конвенції компетентні установи юстиції договірних сторін спілкуються через свої центральні, територіальні та інші органи, якщо тільки Конвенцією не встановлено інший порядок спілку­вання. Договірні сторони визначають перелік своїх центральних, територіаль­них та інших органів, уповноважених на здійснення безпосередніх відносин, про що повідомляють депозитарія (ст. 5).

Обсяг правової допомоги. Договірні сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених зако­нодавством запитуваної договірної сторони, у тому числі складання та переси­лання документів, здійснення оглядів, обшуків, вилучення та передання речо­вих доказів, здійснення експертизи, допиту сторін, третіх осіб, підозрюваних, обвинувачених, потерпілих, свідків, експертів, розшук осіб, кримінальне пе­реслідування, видача осіб для притягнення їх до кримінальної відповідальності або виконання вироку, визнання та виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.

Стаття 7 Конвенції встановлює зміст і форму доручення про надання право­вої допомоги. У ньому має бути зазначено:

1. найменування запитуваної установи;

2. найменування запитуючої установи;

3. найменування справи, за якою запитується правова допомога;

1. імена і прізвища сторін, свідків, підозрюваних, обвинувачених, підсуд­ них, засуджених, потерпілих, їх найменування, юридична адреса і/або місце­ знаходження, громадянство, заняття, а за кримінальними справами також

285

місце і дата народження і, за можливістю, прізвища й імена батьків; для юри­дичних осіб — їхнє найменування і місцезнаходження;

5. за наявності представників осіб, зазначених у підпункті 4, їхні імена, прізвища й адреси;

6. зміст доручення, а також інші відомості, необхідні для його виконання;

7. за кримінальними справами також опис і кваліфікація вчиненої дії та дані про розмір збитку, якщо він був заподіяний внаслідок цієї дії.

У дорученні про вручення документа повинні бути також зазначені точна адреса одержувача і найменування документа, що вручається. Доручення по­винне бути підписане і скріплене гербовою печаткою запитуючої установи.

При виконанні доручення про надання правової допомоги запитувана уста­нова застосовує законодавство своєї країни. На прохання запитуючої установи воно може містити і процесуальні норми запитуючої договірної сторони. Якщо запитувана установа не компетентна виконати доручення, вона пересилає його компетентній установі й повідомляє про це запитуючу установу.

На прохання запитуючої установи запитувана установа своєчасно повідом­ляє їй і заінтересованим сторонам час і місце виконання доручення для того, щоб вони могли бути присутніми при виконанні його відповідно до законодав­ства запитуваної договірної сторони. У випадку, якщо точна адреса зазначеної в дорученні особи невідома, запитувана установа вживає відповідно до законо­давства договірної сторони, на території якої вона знаходиться, необхідні захо­ди для визначення адреси. Після виконання доручення запитувана установа по­вертає документи запитуючій установі. Якщо правова допомога не могла бути надана, вона одночасно повідомляє про обставини, що перешкоджають вико­нанню доручення, і повертає документи запитуючій установі.

Свідок, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні пред­ставники, а також експерт, який за викликом, врученим установою запитуваної договірної сторони, з'являється в установу юстиції запитуючої договірної сто­рони, не можуть бути, незалежно від свого громадянства, притягнуті на її тери­торії до карної або адміністративної відповідальності, узяті під варту і покарані за діяння, вчинені до перетину її державного кордону. Такі особи не можуть бути також притягнуті до відповідальності, узяті під варту або піддані покаран­ню у зв'язку з їх показаннями як свідків або висновками як експертів щодо кримінальної справи, що є предметом розгляду.

Особи, зазначені вище, втрачають передбачену цим пунктом гарантію, якщо не залишать територію запитуючої договірної сторони, хоча і мають для цього можливість по закінченні 15-ї доби з того дня, коли установа юстиції, яка допи­тала їх, повідомить їм, що надалі в їхній присутності немає необхідності. У цей термін не зараховується час, протягом якого ці особи не зі своєї вини не могли за­лишити територію запитуючої договірної сторони.

Свідкові, експертові, а також потерпілому і його законному представникові запитуючою договірною стороною відшкодовуються витрати, пов'язані з про­їздом і перебуванням у запитуючій державі, як і не отримана заробітна плата за дні відволікання від роботи; експерт має також право на винагороду за здійснення експертизи. У виклику повинно бути зазначено, які виплати вправі одержати викликані особи; за їх клопотанням установа юстиції запитуючої до-

286

говірної сторони виплачує аванс на покриття відповідних витрат. Виклик свідка, експерта, а також потерпілого, які проживають на території однієї до­говірної сторони, до установ юстиції іншої договірної сторони не повинен містити погрози застосування заходів примусу на випадок нез'явлення.

Доручення про вручення документів. Відповідно до Конвенції запитува­на установа юстиції вручає документи відповідно до порядку, що діє в її дер­жаві, якщо ці документи написано її мовою чи російською або до них додається завірений переклад на ці мови. В іншому випадку вона передає документи одержувачеві, якщо він згодний добровільно їх прийняти.

Якщо документи не можуть бути вручені за адресою, зазначеною в дорученні, запитувана установа юстиції зі своєї ініціативи вживає заходів, необхідних для визначення адреси. В разі неможливості визначення адреси запитуваною устано­вою юстиції вона повідомляє про це запитуючу установу і повертає їй документи, що підлягають врученню. Вручення документів засвідчується підтвердженням, підписаним особою, якій вручено документ, і скріпленим офіційною печаткою за­питуваної установи. Воно повинне містити дату вручення і підпис працівника ус­танови, що вручає документ або виданим цією установою іншим документом, у якому мають бути зазначені спосіб, місце і час вручення.

Договірні сторони мають право вручати документи власним громадянам, а також допитувати власних громадян через свої дипломатичні представництва або консульські установи. У випадках, зазначених вище, не можна застосову­вати засоби примусу або погрози.

Дійсність документів. Документи, що на території однієї з договірних сторін виготовлені або засвідчені установою чи спеціально на те уповноваже­ною особою в межах їхньої компетенції за встановленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших договірних сторін як чинні офіційні документи.

Пересилання документів про громадянський стан та інших документів. До­говірні сторони зобов'язуються пересилати одна одній на прохання без пере­кладу і безкоштовно свідоцтва про реєстрацію актів громадянського стану — безпосередньо через органи реєстрації актів громадянського стану договірних сторін з повідомленням громадян про пересилання документів. Сторони зо­бов'язуються також пересилати одна одній на прохання без перекладу і без­коштовно документи про освіту, трудовий стаж та інші документи, що стосу­ються особистих або майнових прав та інтересів громадян запитуваної до­говірної сторони та інших осіб, які проживають на її території.

Інформація з правових питань. Центральні установи юстиції договірних сторін на прохання надають одна одній відомості про чинне або те, що було чинним на їхніх територіях, внутрішнє законодавство і практику його застосу­вання установами юстиції (ст. 15). Відповідно до свого законодавства вони також допомагають одна одній встановити адресу осіб, які проживають на їх територіях, якщо це потрібно для здійснення прав громадян. При цьому запи­туюча договірна сторона повідомляє наявні в неї дані для визначення адреси особи, вказаній у запиті.

Установи юстиції договірних сторін допомагають одна одній у визначенні місця роботи і доходів осіб, які проживають на території запитуваної договірної

287

сторони, до яких в установах юстиції запитуючої договірної сторони висунуто майнові вимоги за цивільними, сімейними і кримінальними справами.

У відносинах між собою при виконанні Конвенції установи юстиції до­говірних сторін користуються державними мовами договірних сторін або російською мовою. У разі виконання документів державними мовами до­говірних сторін до них додаються засвідчені переклади російською мовою.

Відмова у наданні правової допомоги. У проханні про надання правової допомоги може бути відмовлено повністю або частково, якщо це може за­подіяти шкоду суверенітету чи безпеці або суперечить законодавству запиту­ваної договірної сторони. У разі відмови у проханні про надання правової до­помоги запитуючу договірну сторону негайно повідомляють про причини відмови (ст. 19).

Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах. Укладена в 1965 р. у Гаазі з метою ство­рення відповідних засобів для своєчасного вручення судових або несудових документів їх одержувачам за кордоном. Україна приєдналася із заявами та за­стереженнями до Конвенції 19 жовтня 2000 р.

У Конвенції зазначено, що позасудові документи, видані органами влади та судовими працівниками однієї договірної держави, можуть бути передані з ме­тою вручення в іншу договірну державу відповідно до положень Конвенції.

Кожна договірна держава призначає центральний орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших до­говірних держав, і здійснення процесуальних дій. В Україні таким органом є Міністерство юстиції. Орган влади чи судовий працівник, компетентний від­повідно до права запитуючої держави, надсилають центральному органу запи­туваної держави запит згідно з формуляром, що додається до Конвенції, без по­треби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До запиту додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і доку­мент надаються у двох примірниках.

Якщо центральний орган вважає, що запит не відповідає положенням Кон­венції, то він повинен невідкладно проінформувати запитуючий орган із зазна­ченням своїх заперечень щодо запиту. Центральний орган запитуваної держави власноручно вручає документ чи забезпечує його вручення відповідним органом у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складе­них у цій державі, особам, які перебувають на її території, або в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не суперечить за­конам запитуваної держави. У цьому разі документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно. Якщо документ має бути вручений у перший спосіб, то центральний орган може вимагати,-щоб документ був складений або перекладений офіційною мо­вою чи однією з офіційних мов запитуваної держави. Центральний орган запи­туваної держави або будь-який орган, який вона призначає для цього, складає підтвердження відповідно до формуляра, доданого до Конвенції. У ньому підтверджується факт вручення документа і зазначаються спосіб, місце та дата вручення, а також особа, яка має одержати документ. Якщо документ не було вручено, у підтвердженні вказують причини, які перешкодили врученню.

288

Запитуючий орган може вимагати, щоб підтвердження, складене не централь­ним або судовим органом, було скріплене підписом представника одного з цих органів. Згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції про вру­чення за кордоном судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах» (далі — Закон) органами, компетентними складати підтвердження про вручення документів, є Міністерство юстиції України та його територіальні уп­равління юстиції. Підтвердження надсилається безпосередньо запитуючому органу.

Типові умови формуляра у всіх випадках обов'язково мають бути складені французькою або англійською мовою. Вони можуть при цьому бути складені офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуючої держави. Відповідні місця заповнюються або мовою запитуваної держави, або французькою чи англійською мовою.

Кожна договірна держава може вручати судові документи особам, які пере­бувають за кордоном, без застосування будь-якого примусу, безпосередньо че­рез своїх дипломатичних або консульських агентів.

Згідно із Законом вручення судових документів через дипломатичних або консульських агентів іншої держави на території України може здійснюватися лише громадянам держави походження цих документів. Крім того, кожна до­говірна сторона може використовувати консульські канали для передання до­кументів, які підлягають врученню, органам іншої договірної держави, призна­ченим цією державою. Кожна держава за надзвичайних обставин може викори­стовувати з цією ж метою дипломатичні канали.

Якщо запит про вручення відповідає положенням Конвенції, запитувана держава може відмовити у його виконанні лише в тому разі, якщо вона вважає, що таке виконання порушить її суверенітет або безпеку. Вона не може відмови­ти у виконанні запиту про вручення лише з тієї причини, що відповідно до її внутрішнього права ця держава має виключну юрисдикцію щодо предмета справи, або що її внутрішнє право не дозволяє здійснення судового процесу, щодо якого надіслано запит. У разі відмови центральний орган негайно інфор­мує про це запитуючий орган із зазначенням причин відмови. Проблеми, які можуть виникнути у зв'язку з переданням судових документів для вручення, вирішуються дипломатичними каналами.

Якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ підлягав пе-реданню за кордон з метою вручення відповідно до положень Конвенції і відповідач не з'явився, то судове рішення не може бути винесене, поки не буде встановлено, що:

а) документ було вручено у спосіб, передбачений внутрішнім правом запи­ туваної держави для вручення документів, складених у цій країні, особам, які перебувають на її території;

б) документ було дійсно доставлено особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, передбачений Конвенцією, і що в кожному з цих випадків вручення або безпосередня доставка були виконані в належний термін, достатній для здійснення відповідачем захисту.

Відповідно до Закону в разі виконання всіх умов, зазначених вище, суддя може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів.

289

194-415

Якщо документ про виклик до суду або аналогічний документ було переда­но за кордон для вручення відповідно до положень Конвенції і винесено рішен­ня проти відповідача, який не з'явився, то суддя має право звільнити цього відповідача від наслідків закінчення терміну для оскарження рішення, якщо відповідач не зі своєї вини не був поінформований про документ у термін, не­обхідний для організації свого захисту, або про рішення в необхідний для ос­карження термін та аргументи, надані відповідачем, по суті, «prima facie» (з першого погляду), здаються небезпідставними. Звернення про оскарження може бути прийняте лише протягом розумного терміну після того, як відповідач дізнався про рішення.

Згідно із Конвенцією кожна договірна держава може заявити, що це звер­нення не розглядатиметься, якщо воно надіслане після закінчення терміну, заз­наченого в такій заяві, який в будь-якому випадку не може бути меншим, ніж один рік з дати ухвалення рішення. Але це положення не застосовується до рішень щодо статусу і дієздатності осіб.