11.9. Договір міжнародної експедиції

Поняття міжнародної експедиції. Процес міжнародного товарного обміну змушує укладати низку договорів для його обслуговування. Це насамперед до­говори перевезення, експедиції, збереження тощо. Одним з найважливіших та­ких договорів є договір міжнародної експедиції.

Міжнародна експедиція — обов'язок особи (експедитора) виконати або організувати виконання за винагороду і за рахунок іншої особи (замовника) по­слуг, пов'язаних з відправленням і/або одержанням вантажу в міжнародному сполученні. Сторонами такого договору є суб'єкти різних держав.

Експедитор є посередником між комерсантом, що доручає йому експедиру­вання, і перевізником. У межах експедиції можуть виконуватися такі функції: надання консультаційних послуг; вибір транспортного засобу; укладання дого­вору з перевезення; страхування вантажу; підготовка документів із перевезен­ня; одержання вантажу від клієнта; вирішення питань, пов'язаних з митним

264

оформленням вантажу; передання вантажу вантажоодержувачеві; організація додаткових дій тощо.

Характерною рисою договору експедиції є також те, що у ньому зазначено обов'язки інших осіб, які беруть участь у його виконанні (як правило, участь третіх осіб є необхідною, тому що експедитор не надає усі послуги самостійно).

Змінювана структура послуг з експедиції вантажів, а також відмінності у вирішенні практичних питань щодо експедиції зумовлюють значні складнощі однозначного визначення експедиції та чіткого виділення послуг з експедиції із сукупності інших послуг. При цьому необхідно зазначити, що експедиція охоп­лює послуги лише у сфері обміну і транспортування матеріальних благ (ван­тажів). Послуги, пов'язані з пасажирським транспортом, не є експедиційними.

Розвиток міжнародних торговельних відносин і транспорту сприяв форму­ванню безлічі спеціалізованих варіантів експедиції та відповідних їм орга­нізацій з експедиції. У зв'язку зі специфікою міжнародного обороту торговці, як правило, користуються послугами саме спеціалізованих організацій з експе­диції вантажів.

Міжнародний договір експедиції є підприємницьким, платним та взаємозо-бов'язальним. Про першу зі згаданих ознак свідчить вимога більшості націо­нальних правових систем, згідно з якою експедитор повинен надавати послуги тільки в межах діяльності свого підприємства. Внаслідок цього обмежується коло суб'єктів, які мають право надавати послуги з експедиції вантажів. Підприємницький характер експедиції також наголошується за договором екс­педиції тим, що діяльність експедитора завжди оплачується. Експедитор діє на підставі замовлення. Конкретне замовлення з експедиції повинне стосуватися послуг, що належать до господарської діяльності особи, яка її здійснює.

Загалом національні законодавства практично всіх держав не передбачають яких-небудь обмежень щодо особи, яка дає замовлення. Замовником може бути будь-яка юридична або фізична особа. Проте стороною укладеного з екс­педитором договору не може бути перевізник того самого вантажу, на рахунок якого повинно надійти замовлення з експедиції.

Найчастіше договір між сторонами укладається поданням замовником за­мовлення на експедицію. Воно подається в письмовій формі, а в термінових ви­падках — телетайпом, телеграфом або навіть телефоном. Поданню замовлення може передувати відповідна пропозиція експедитора.

Регулювання міжнародної експедиції. На сьогодні актів «міжнародного за­конодавства» щодо договору експедиції немає, і договори, що укладаються в цій сфері, ґрунтуються, як правило, на загальних умовах експедиції вантажів, роз­роблених організаціями, які займаються експедиціями.

Роботу над міжнародною уніфікацією регламентації відносин щодо експе­диції було розпочато ще в 1933 р. Міжнародним інститутом уніфікації приват­ного права. Результатом цієї діяльності була розробка в 1966 р. проекту кон­венції, але дотепер не було скликано конференцію з метою її підписання, пере­важно через небажання деяких об'єднань експедиторів (у 1973 р. розпочато нові роботи з проекту конвенції). Тому роль творців правових меж договору ек­спедиції в міжнародному обороті беруть на себе міжнародні організації або об'єднання комерсантів. Прикладом таких актів є «Загальні умови експедиції,

265

схвалені Польською зовнішньоторговельною палатою» від 1956 р. Крім того, принципи експедиції в міжнародному обороті можуть визначатися угодами, укладеними між організаціями, що займаються експедицією. Таку угоду було, наприклад, укладено експедиторськими організаціями країн РЕВ у 1976 р. (так звана Веймарська угода).

Права та обов'язки сторін за договором міжнародної експедиції. Зміст зобов'язань з експедиції здебільшого відображає зміст конкретного замовлен­ня. Це зумовлено тим, що в більшості національних правових систем регламен­туються лише в загальній формі права й обов'язки сторін договору, і сторонам надано відносно велику свободу у сфері формування змісту конкретного дого­вору експедиції (тим більше це стосується міжнародних договорів експедиції). У замовленні, як правило, вказують вид товару та інші дані, необхідні для відповідного його виконання, зокрема визначається, які документи будуть не­обхідні для виконання договору з експедиції (ліцензії з імпорту, експорту тощо). Експедитор, як правило, повинен також одержати інші документи, не­обхідні у торговельному обороті: свідоцтво про походження вантажу або свідоцтво про відповідність вантажу санітарним нормам. Крім того, експеди­тор інструктує осіб, зазначених замовником, щодо відправлень вантажу.

Відповідно до практики міжнародної торгівлі на експедитора можуть бути покладені договором обов'язки зі страхування товару (вантажу). У даному разі в замовленні необхідно вказати вартість товару до страхування і ризик, від яко­го товар повинен бути застрахований. За договору на інших умовах експедитор страхує товар сам. При цьому він має право вимагати відшкодування витрат із страхування від замовника тільки за чіткого визначення цього в замовленні. Експедитор у міжнародному обороті повинен діяти професійно і у разі потре­би, наприклад, звертати увагу замовника на явну неправильність вказівок ос­таннього. Якщо експедитор не одержить від замовника достатніх даних, він зо­бов'язаний зажадати від нього їх доповнення.

У міжнародній торгівлі, як правило, замовник відповідає за наслідки надання неточних або неправильних даних, зазначених у замовленні, навіть тоді, коли ці неточності або відхилення виникли не з його вини. Крім того, він відповідає за можливі збитки, заподіяні експедитору або третім особам через неточні або не­правильні дані у документах, кореспонденції або на товарі.

У міжнародному обороті при виконанні замовлення експедитор може кори­стуватися послугами іншого експедитора. У разі виникнення претензій до за­мовника щодо оплати за перевезення і відшкодування інших витрат експедито­ра, пов'язаних з виконанням замовлення, він має право залишити в заставу майно, що становить предмет експедиції.

Практично всі національні правові системи передбачають, що експедитор відповідає за збитки внаслідок втрати, нестачі або ушкодження товару з момен­ту його прийняття до моменту передання перевізникові, на збереження, замов­никові або іншому підприємцю, який бере участь у виконанні замовлення, якщо не зможе довести, свою неспроможність запобігти збиткам, незважаючи на відповідні зусилля. Експедитор також відповідає за помічників (осіб, що на­дають окремі послуги, пов'язані з експедицією) і субекспедиторів, якщо не до­веде, що не винен в їхньому доборі.

266

Запитання для самоконтролю

1. Які вимоги ставляться до договору перевезення вантажу залізничним транспор­ том відповідно до КОТІФ?

2. Як регламентуються залізничні перевезення вантажу УМВС?

3. Які межі відповідальності перевізника встановлює Конвенція ООН про морські перевезення вантажів?

4. Які межі відповідальності перевізника встановлено у Конвенції для уніфікації де­ яких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень та Гаазькому прото­ колі до неї?

5. В чому полягає діяльність Міжнародного союзу електрозв'язку? Що таке міжна­ родна експедиція?

Рекомендована література

1. Ануфриева Л, П. Международное частное право: Общая часть. — М., 2000.

2. Анцелевич Г. А. Международное морское право: Учебник. — К.: Слово, 2003.

3. Дмитриева Г. К, Филимонова М. В. Международное частное право: Действую­ щие нормативные акты: Учеб. пособие. — М.: ИМПЭ им. Грибоедова, 1999.

4. ШумиловВ. М. Международное экономическое право: Учебник. — 3-е изд. — Ро­ стов-на-Дону: Феникс, 2003.

5. Попов А. А. Международное частное право. — X.: РА, 1999.

6. Международное частное право: Учеб. пособие / Сост. Д. В. Задыхайло. — X.: Консум, 1998.

Розділ 12. ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ. МІЖНАРОДНІ АСПЕКТИ

f