11.5. Повітряний транспорт

Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшава, 12 жовтня 1929 р.) та Гаазький протокол до неї (від 28 вересня 1955 p.). Конвенція застосовується до будь-якого міжнарод­ного перевезення людей, багажу чи вантажів, що здійснюється за плату з допо­могою повітряного судна, а також до безкоштовних перевезень за допомогою повітряного судна, що виконуються підприємством повітряних перевезень (ст. 1). Використовується для перевезень, які здійснюються державою або інши­ми публічно-правовими юридичними особами. Не застосовується під час пере­везення поштової кореспонденції та поштових посилок (ст. 2).

Глава II «Перевізні документи» (розділ І «Проїзний квиток») містить вимо­гу видачі під час перевезення пасажирів квитка, в якому зазначено місце відправлення і місце призначення. Якщо вони розташовані на території однієї з договірних сторін, а одна чи кілька передбачених зупинок — на території іншої держави, то повинна бути вказана принаймні одна така зупинка. Якщо пасажир здійснює подорож, за якої місце остаточного призначення та зупинка знахо­дяться не в країні відправлення, до такого перевезення можуть застосовуватися положення Варшавської конвенції, яка визначає й у більшості випадків обме­жує відповідальність перевізника у разі смерті чи поранення осіб, а також втра­ти чи ушкодження багажу.

245

Розділ II «Багажна квитанція» містить вказівки щодо перевезення багажу. Згідно зі ст. 4 повинна видаватися багажна квитанція, яка (якщо вона не об'єднана з проїзним квитком чи не внесена в нього) повинна містити:

зазначення місця відправлення і місця призначення;

якщо місце відправлення і призначення знаходяться на території однієї до­говірної сторони, а одна чи кілька передбачених зупинок — на території іншої держави, зазначення принаймні однієї такої зупинки;

повідомлення про те, що в разі перевезення, за якого місце остаточного при­значення чи зупинка знаходяться не в країні відправлення, до такого перевезен­ня можуть застосовуватися положення Варшавської конвенції, яка визначає й у більшості випадків обмежує відповідальність перевізників у разі втрати або ушкодження багажу.

Розділ III Конвенції «Повітряно-перевізний документ» надає право кожному перевізникові товарів вимагати від відправника складання і вручення йому доку­мента, іменованого: «повітряно-перевізний документ», а будь-який відправник має право вимагати від перевізника прийняття цього документа (ст. 5).

Визначено вимоги до цього документа. Згідно зі ст. 8 він повинен містити:

зазначення місця відправлення і місця призначення;

якщо місця відправлення і призначення знаходяться на території однієї до­говірної сторони, а одна чи кілька передбачених зупинок — на території іншої держави, зазначення принаймні однієї такої зупинки;

повідомлення відправника про те, що в разі перевезення, за якого місце ос­таточного призначення чи зупинка знаходяться не в країні відправлення, до та­кого перевезення можуть застосовуватися положення Варшавської конвенції, яка визначає й у більшості випадків обмежує відповідальність перевізників у разі втрати чи ушкодження товарів.

Цей документ згідно зі ст. 11 до доказу супротивного є посвідченням укладан­ня договору, прийняття товару й умов перевезення. Дані повітряно-перевізного документа про масу, розміри і пакування товару, а також кількість місць є посвідченням до доказу супротивного. Відомості про кількість, обсяг і стан товару є доказом проти перевізника лише тому, що ним було здійснено їх перевірку в присутності відправника, із зазначенням цього в повітряно-перевізному доку­менті, або тому що це стосується даних про зовнішній вигляд товару.

Стаття 12 Конвенції надає право відправникові, за умови виконання всіх зо­бов'язань, що випливають з договору перевезення, розпоряджатися товаром, за­бираючи його назад з аеродрому відправлення чи призначення, зупиняючи його в дорозі під час посадки або віддаючи наказ про видачу його в місці призначення чи в дорозі іншій особі, ніж одержувач, зазначений в повітряно-перевізному до­кументі; вимагаючи його (товару) повернення на аеродром відправлення, оскільки здійснення цього права не завдає збитку ні перевізникові, ні іншим відправникам, із зобов'язанням відшкодування їхніх витрат, які з цього випливають. Право відправника припиняється в той момент, коли виникає право одер­жувача. Проте, якщо одержувач відмовляється від прийняття перевізного доку­мента чи товару або вони не можуть бути йому вручені, відправник знову отри­мує своє право розпорядження. Також передбачено обов'язок відправника на­дати відомості та додати до повітряно-перевізного документа інші документи,

246

які до передання товару одержувачеві необхідні для виконання митних, місь­ких (митних чи поліцейських) вимог. Відправник відповідає перед перевізни­ком за всі збитки, що могли б виникнути через відсутність, недостатність або неправильність цих відомостей і паперів, за винятком випадків провини з боку перевізника або осіб, які працюють на нього (ст. 16).

Глава III «Відповідальність перевізника» регламентує відповідальність його за шкоду, заподіяну внаслідок смерті, поранення чи будь-якого іншого тілесного ушкодження пасажира, якщо нещасний випадок, що заподіяв шкоду, відбувся на борту повітряного судна або під час посадки чи висадки (ст. 17). Крім того, перевізник відповідає за шкоду, спричинену знищенням, втратою або ушкодженням зареєстрованого багажу чи товару, якщо подія, що заподіяла шкоду, відбулася під час повітряного перевезення (період часу, протягом якого багаж або товар перебувають під охороною перевізника, незалежно від того, відбулося це на аеродромі, на борту повітряного судна або в якому-небудь іншому місці, у разі посадки поза аеродромом) (ст. 18).

Перевізник також несе відповідальність за шкоду, що виникла внаслідок запізнення при повітряному перевезенні пасажирів, багажу чи товарів (ст. 19).

Конвенція встановлює обмеження відповідальності перевізника. Так, згідно зі ст. 22, під час перевезення пасажирів відповідальність перевізника перед кож­ним пасажиром обмежується сумою 250 тис. франків. Якщо відповідно до зако­ну суду, в якому розглядається позов, відшкодування може бути встановлене у вигляді періодичних платежів, еквівалентна капіталізована сума зазначених пла­тежів не може перевищувати 250 тис. франків. Проте за допомогою особливої угоди перевізник і пасажир можуть встановити і вищу межу відповідальності.

Під час перевезення зареєстрованого багажу і товарів відповідальність пе­ревізника обмежується сумою в 250 тис. франків за кілограм, за винятком ви­падків, коли пасажир чи відправник у момент передання місця перевізникові подають спеціальну заяву про зацікавленість у доставці до місця призначення і сплачують за потреби додатковий збір. У цьому разі перевізник зобов'язаний сплатити суму, що не перевищує оголошеної суми, якщо тільки він не доведе, що ця сума перевищує таку, щоб задовольнити справжню зацікавленість паса­жира чи відправника в доставці до місця призначення.

У разі втрати, ушкодження, затримки в дорозі частини зареєстрованого бага­жу або товару чи якого-небудь предмета, що входить до їх складу, маса, що повинна братися до уваги при визначенні суми, якою обмежується відпо­відальність перевізника, повинна бути тільки загальною масою зазначеного місця або місць. Проте, якщо втрата, ушкодження, затримка зареєстрованого ба­гажу або вантажу чи якого-небудь предмета, що входить до їх складу, позна­чається на вартості інших місць, внесених до тієї самої багажної квитанції або того самого повітряно-перевізного документа, то загальна маса такого місця або місць повинна також братися до уваги при визначенні межі відповідальності.

Щодо предметів, які пасажир залишає при собі, відповідальність перевізника обмежується 5 тис. франків на пасажира. Але перевізник звільняється від від­повідальності, згідно зі ст. 20 Конвенції, якщо він доведе, що ним і особами, які працюють на нього, було вжито всіх необхідних заходів для уникнення шкоди.

247

Конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, які здійснюються особами, що не є перевізниками за договором. Укладена 18 вересня 1961 р. у м. Гвадалахара. Доповнила згадану Варшавську конвенцію. Ітотно була змінена Гватемальським протоколом 1971 р. та Монреальськими протоколами 1975 р.

Конвенція про міжнародну цивільну авіацію. Укладена 7 грудня 1944 р. у Чика­го. Стосується адміністративних питань повітряного транспорту (стандартів, проце­дур, правил тощо). Складовою Конвенції є Статут Міжнародної організації цивіль­ної авіації (ІКАО), яка має статус спеціалізованої агенції ООН. Конвенція містить 18 додатків, набула чинності 4 квітня 1947 р., для України — 9 вересня 1992 р.

Конвенція складається з преамбули та чотирьох частин. У частині 1 «Аеро­навігація» розглянуто питання сфери застосування Конвенції, регулярних та не­регулярних польотів, безпілотних польотів, заборонених зон, запобігання поши­ренню захворювань, обладнання суден та ін. У частині 2 «Міжнародна орга­нізація цивільної авіації» зазначено структуру, цілі та положення Міжнародної організації цивільної авіації. Частина 3 «Міжнародний повітряний транспорт» присвячена питанню вдосконалення аеронавігаційних засобів та методам їх фінансування. Частина 4 містить заключні положення щодо шляхів вирішення суперечок, що виникають при застосуванні Конвенції.

У Додатку 1 до Конвенції «Видача свідоцтв особовому складу» розглянуто стандарти і практику щодо видачі свідоцтв членам льотного екіпажу (пілотам, бортінженерам), диспетчерам і персоналові технічного обслуговування.

Додаток 2 «Правила польотів» містить правила, розроблені ІКАО, та за­гальні правила щодо візуального польоту та польотів за приладами, що засто­совуються без винятку над відкритим морем і над територіями держав, за умо­ви, що вони не суперечать правилам, чинним у державах, над територіями яких виконуються польоти.

Додаток 3 «Метеорологічне забезпечення міжнародної аеронавігації» поля­гає в рекомендаціях з безпечного, ефективного та регулярного здійснення аеронавігації. Це досягається шляхом надання необхідної інформації про пого­ду експлуатантам, членам льотних екіпажів, органам обслуговування повітря­ного руху, органам пошуково-рятувальної служби, адміністрації аеропортів та інших органів, що мають відношення до авіації.

Додаток 4 «Аеронавігаційні карти». Аеронавігаційних карт ІКАО 17 типів, кожний з яких призначений для спеціальних цілей. Діапазон цих карт широ­кий — від докладних карт для окремих аеродромів, до дрібномасштабних карт для цілей планування польотів.

Додаток 5 «Одиниці вимірювання, що підлягають використанню» містить норми щодо уніфікації одиниць вимірювання.

Додаток 6 «Експлуатація повітряних суден» за змістом зводиться до того, що для забезпечення максимальних рівнів безпеки й ефективності ступінь стандартизації при експлуатації повітряних суден, використовуваних для міжнародних повітряних перевезень, повинна бути за можливості найвищою. Додаток 7 «Національні та реєстраційні знаки повітряних суден» дає змогу визначити класифікацію та орієнтацію повітряних суден, їх національну на­лежність.

248

Додаток 8 «Льотна придатність повітряних суден» містить стандарти широ­кого плану, які визначають для застосування національними повноважними органами льотної придатності мінімальні вимоги, що є основою для визнання державами посвідчень про придатність до польотів повітряних суден інших дер­жав з метою виконання ними польотів на їхню територію або над їх територією, забезпечуючи тим самим захист інших повітряних суден, третіх осіб і майна.

Додаток 9 «Спрощення процедур» присвячений розгляду питання приско­рення прибуття і вильоту повітряних суден, людей, вантажів та інших об'єктів перевезень у міжнародних аеропортах. Він містить також положення щодо таких питань, як дезинсекція повітряних суден, помилки в оформленні документів (і міри покарання за них), спрощення процедури при пошуку і рятуванні, розслідуванні авіаційних подій і рятуванні майна, польотах для надання допомо­ги в разі стихійного лиха і застосування міжнародних правил охорони здоров'я.

Додаток 10 «Авіаційний електрозв'язок» складається з двох томів. У томі І розглядаються устаткування, системи і радіочастоти, а в томі II — правила зв'язку, що підлягають дотриманню при польотах повітряних суден міжнарод­ної цивільної авіації.

Додаток 11 «Обслуговування повітряного руху» містить визначення еле­ментів обслуговування повітряного руху, всесвітні стандарти і практику, що застосовуються для надання цього обслуговування.

Додаток 12 «Пошук і рятування» охоплює стандарти й практику, розроб­лені ІКАО і погоджені на міжнародній основі з урахуванням необхідності як­найшвидшого виявлення осіб, які залишились у живих за авіаційних подій.

Додаток 13 « Розслідування авіаційних подій» складається із семи глав і чо­тирьох доповнень. У перших трьох главах розглянуто загальні положення, виз­начення, питання, пов'язані зі збереженням речових доказів, відповідальністю держави місця події щодо охорони і видалення повітряного судна з місця події, а також порядком розгляду цією державою звернень з боку держави реєстрації, держави-експлуатанта і держави-виробника.

Додаток 14 «Аеродроми» охоплює широкий діапазон питань: від плануван­ня аеропортів до таких деталей, як час, необхідний для переходу на резервні джерела енергоживлення; від цивільного будівництва до вимог щодо освітлю­вальної техніки; від забезпечення складного рятувального і протипожежного устаткування до вимог щодо видалення з аеропортів птахів.

Додаток 15 «Служби аеронавігаційної інформації» містить різноманітну аеронавігаційну інформацію, необхідну цивільній авіації для досягнення мак­симальної безпеки польотів в усіх аспектах повітряних операцій.

Додаток 16 «Охорона навколишнього середовища» присвячений питанням охорони довкілля від впливу авіаційного шуму.

Додаток 17 «Безпека. Захист міжнародної цивільної авіації від актів неза­конного втручання» покладено в основу програми ІКАО з безпеки цивільної авіації. Мета його — забезпечення захисту цивільної авіації та її служб від актів незаконного втручання.

Додаток 18 «Безпечне перевезення небезпечних вантажів повітрям» містить стандарти і практику, дотримання яких дає змогу безпечно перевозити небезпечні вантажі.

249

Двосторонні угоди України з іноземними державами. До них, зокрема, на­лежить Угода між Урядом України та Урядом Республіки Грузія про повітряне сполучення від 13 квітня 1993 р.