9.2. Форма, зміст і порядок укладання зовнішньоекономічного договору (контракту)

Зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання є господарсь­ка діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном та/або робочою силою (ч. 1 ст. 377 ГК України). При цьому під майном у Господарському кодексі України визнається сукупність речей та ін­ших цінностей (у тому числі нематеріальні активи), які мають вартісне визначен­ня, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їхньому балансі або враховуються в інших передбачених за­коном формах обліку майна цих суб'єктів (ч. 1 ст. 139 ГК України). Зовнішньо-

156

економічна діяльність є різновидом економічних зв'язків, які охоплюють І внутрішньоекономічну діяльність. Принципи і методи здійснення останньої ви­значають організацію зовнішньоекономічних відносин.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на принципах свободи її суб'єк­тів добровільно вступати у зовнішьоекономічні відносини, здійснювати їх у будь-яких формах, не заборонених законодавством, та рівності суб'єктів перед законом. Реалізується вона на рівні як державних органів влади і управління, так і госпо­дарських організацій та інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Суб'єктами зовнішньоекономічної дільності є: 1) суб'єкти господарювання; 2) підрозділи (структурні одиниці) іноземних суб'єктів господарювання, які не є юридичними особами за законодавством України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані в поряд­ку, встановленому законом. Крім того, у зовнішньоекономічній діяльності мо­жуть брати участь зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Держава гарантує однаковий захист усіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (ст. 378 ГК України).

На рівні державних органів влади та управління зовнішньоекономічна діяль­ність спрямована на визначення міждержавних' засад співробітництва, створення правових і торговельно-політичних механізмів, які стимулюють розвиток і зрос­тання ефективності економічних зв'язків. Державне регулювання зовнішньоеко­номічної діяльності, як наголошується у ст. 380 ГК України, спрямоване на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб'єктів зовнішньоеко­номічної діяльності, створення рівних умов для розвитку усіх видів підприємницт­ва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб'єктами зовнішньо­економічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції та обмежен­ня монополізму. Органи державної влади та місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяль­ності, крім випадків, передбачених законом.

Перелік і повноваження органів державної влади, що регулюють зовнішньо­економічну діяльність, а також форми її державного регулювання та контролю визначаються Господарським кодексом, Законом України «Про зовнішньоеко­номічну діяльність» та іншими законами. Згідно зі ст. 379 ГК України «Види зовнішньоекономічної діяльності та зовнішньоекономічні операції» усі суб'єкти мають право на здійснення будь-яких видів зовнішньоекономічної діяльності та зовнішньоекономічних операцій, якщо Інше не передбачено законом. Види цієї діяльності, перелік операцій, що здійснюються на території України, умови та порядок їх виконання, а також перелік товарів (робіт, послуг), заборонених для експорту та імпорту, теж визначаються законом.

На рівні господарських організацій та інших суб'єктів зовнішньоекономічна діяльність виявляється при укладанні та виконанні зовнішньоекономічних дого­ворів. Суб'єкти цієї діяльності, як зазначено у ст. 382 ГК України, мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім заборонених законодавством України. Договір (контракт) укладається у письмовій формі, якщо інше не передбачено законом або чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України. Форма такого дого-

157

вору (контракту) регламентована правом місця його укладання (яке визна­чається відповідно до законів України), щодо земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, — українським законодавством. Права та обов'язки сторін договору визначаються правом місця його укладання, якщо сторони не погодили інше. Порядок визначення права, яке має застосовуватися до договору в разі недосягнення згоди сторін встанов­люється законом про зовнішньоекономічну діяльність.

Держава надає чіткі гарантії захисту зовнішньоекономічних договорів. Так, згідно з ч. 6 ст. 382 ГК України договір може бути визнаний недійсним лише у судовому порядку і тільки тоді, якщо він не відповідає вимогам законів Украї­ни або чинним міжнародним договорам, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Водночас законом може бути встановлено особли­вий порядок укладання, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоеко­номічних договорів (ч. 7 ст. 382 ГК України).

Статтею 383 ГК України передбачено державну реєстрацію зовнішньоеко­номічних договорів. У ній ідеться про те, що Кабінет Міністрів України з ме­тою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України може запроваджувати їх державну реєстрацію. Види договорів, що підлягають державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначаються Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього. Ви­конання зобов'язань, що випливають із зовнішньоекономічних договорів, не зареєстрованих в установленому законом порядку, тягне за собою застосуван­ня до суб'єктів господарювання, які порушили цю вимогу, адміністративно-господарських санкцій, передбачених законом.

Зовнішньоторговельні операції здійснюються на підставі договорів, які укла­дають національні та іноземні суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності. Міжнародна торговельна угода є правовою формою, яка опосередковує комер­ційні операції. Статтею 381 ГК України передбачається можливість ліцензуван­ня і квотування зовнішньоекономічних операцій. Як випливає зі змісту цієї статті, Кабінет Міністрів України може встановлювати перелік товарів (робіт, послуг), експорт та імпорт яких здійснюються суб'єктами зовнішньоекономіч­ної діяльності лише за наявності ліцензії. Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій регламентуються законом. Режим квоту­вання таких операцій запроваджується у випадках, передбачених законом, чин­ними міжнародними договорами України, та здійснюється шляхом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, які можуть бути вве­зені (вивезені) за певний період. Порядок квотування та види квот визначаються законом. Інформація щодо введення режиму ліцензування або квотування пуб­лікується в офіційних виданнях у порядку, встановленому законом.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України в договірних відноси­нах з їх іноземними контрагентами використовують різні терміни: «угода», «договір», «контракт», «домовленість» тощо. Стаття 626 ЦК України визначає: «Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлен­ня, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків». Крім того, у ст. 202

158

ЦК України зазначається, що правочином, зокрема, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, будь-який цивільно-правовий договір підпадає під поняття «угода». Практично при використанні терміна «угода» до відносин у зовнішньоеконо­мічній сфері здебільшого мають на увазі договір. І в тих випадках, коли йдеться про угоду, яка виражає волю однієї особи (довіреність, вексель, чек), вона, як пра­вило, тісно пов'язана із договірними відносинами партнерів. Терміни «контракт», «домовленість» можуть розглядатися як синоніми поняття «договір».

Основні вимоги щодо форми, змісту та порядку укладання зовнішньоеко­номічних договорів (контрактів) містить також Закон України «Про зовнішньо­економічну діяльність» (зі змінами і доповненнями). Такими змінами є:

1. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зов­ нішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоеко­ номічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважають­ ся діями цього іноземного суб'єкта.

2. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь- які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

3. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

4. Форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укла­ дання. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недотримання форми, якщо додержано вимог законів України.

5. Форма угод з приводу будівель та іншого нерухомого майна, розташова­ ного на території України, визначається законами України.

6. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, а місце укладання угоди — законами України.

7. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначаються правом країни, обраної сторонами при укладанні договору (кон­ тракту), або в результаті подальшого погодження.

8. За відсутності погодження між сторонами щодо права, яке має застосову­ ватись до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), використовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є: продавцем — у договорі купівлі-продажу; наймодав- цем — у договорі майнового найму; ліцензіаром — у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав; охоронцем — у договорі зберігання; комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації); довірителем — у договорі доручення; перевізником — у договорі перевезення; експедитором — у договорі транспортно-експедиторського обслуговування;

159

страхувальником — у договорі страхування; кредитором — у договорі креди­тування; дарувальником — у договорі дарування; поручителем — у договорі поруки; заставником — у договорі застави.

9. До зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче співро­ бітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється така діяльність або де одержано пе­ редбачені договором (контрактом) результати, якщо сторони не погодили інше.

10. До зовнішньоекономічного договору (контракту) про створення спіль­ ного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне під­ приємство створюється та офіційно реєструється.

11. До зовнішньоекономічного договору (контракту), укладеного на аук­ ціоні, в результаті конкурсу або на біржі, застосовується право країни, на тери­ торії якої провадяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

12. До прав і обов'язків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), не зазначеними в цій статті, застосовується право країни, де заснована чи має місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка забезпечує виконання такого договору (контракту), що має вирішальне значення для його змісту.

13. При прийнятті до виконання за зовнішньоекономічним договором (кон­ трактом) береться до уваги право місця такого прийняття, оскільки сторони не погодили інше.

14. Товарообмінні (бартерні) операції суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюються без розрахунків через банки, підлягають ліцензу­ ванню центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики у порядку, встановленому ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

На території України діє Конвенція ООН про договори міжнародної купівлІ-продажу товарів (Віденська конвенція) від 11 квітня 1980 р. Ця кон­венція виходить з того, що немає потреби в укладанні чи підтвердженні договору тільки в письмовій або іншій обов'язковій формі. Він може доводитися будь-якими засобами, у тому числі показаннями свідків. Але з цього загального пра­вила є важливий виняток. На підставі ст. 96 Віденської конвенції держава, зако­нодавство якої потребує, щоб договори купівлі-продажу укладалися чи підтвер­джувалися в письмовій формі, може заявити, що у випадках, коли одна зі сторін договору має своє комерційне підприємство в цій державі, положення Віденсь­кої конвенції, що допускають використання іншої форми, не застосовуються. Та­кими заявами охоплюються як самі договори, їх зміна та припинення за погод­женням сторін, так і оферта (пропозиція), акцепт та будь-яке інше вираження на­міру. Уряд України скористався правом на таку заяву і в Указі Президії Верховної Ради Української РСР «Про приєднання Української РСР до Кон­венції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» зазначив це.

Віденська конвенція також вказує способи укладання договорів у письмовій формі. Згідно зі ст. 13 для цілей Конвенції під «письмовою формою» розуміють та­кож сповіщення телеграфом і телетайпом. Природно, що під час укладення дого­ворів шляхом обміну повідомленнями телеграфом чи телетайпом стає неможливим обговорення численних договірних умов. Здебільшого оферта та акцепт містять лише обмежене коло конкретних умов (найчастіше найменування товару, кількість,

160

вимоги до якості, ціну і базис поставки, терміни поставки, порядок платежів). Але це зовсім не означає, що відпадає потреба в узгодженні кола інших питань.

У міжнародній торгівлі у вигляді єдиного документа укладають, як прави­ло, великі та складні договори. В більшості ж випадків договори оформляються шляхом обміну пропозиціями (оферта) та їх підтвердженням (акцепт), які над­силають поштою, телеграфом і телетайпом.

Від Імені суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, що є юри­дичними особами, договір можуть підписувати: особа, яка має таке право згідно з посадою, відповідно до установчих документів цього суб'єкта; особа, яку уповноважено на це дорученням, виданим за підписом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності одноосібне чи в іншому порядку, передбаче­ному установчими документами; особа, яку уповноважено на це установчими документами безпосередньо.

У жодному нормативному акті України, які регламентують форму і порядок підписання зовнішньоекономічних договорів суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України, не зазначено, що підписи представників української сторо­ни, поставлені під зовнішньоекономічним договором, повинні бути скріплені пе­чаткою відповідної юридичної особи. Отже, скріплення підписів печаткою не­обов'язкове. Наявність чи відсутність відтиску печатки на договорі з боку суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності Украї'ни жодним чином не впливає на юридичну чинність або дійсність самого зовнішньоекономічного договору.

Необхідно звернути увагу і на таку важливу вимогу чинного законодавства України, як реєстрація зовнішньоекономічних договорів, укладених суб'єкта­ми зовнішньоекономічної діяльності України, предметом яких є окремі групи товарів. Такі вимоги було введено Указом Президента України «Про облік ок­ремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні». У ньому було запроваджено облік (реєстрацію) окремих видів зовнішньоекономічних договорів, укладених суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності, предметом яких є:

товари, відносини з реекспорту яких регулюються чинним законодавством України та міжнародними договорами України;

товари походженням з України, щодо яких міжнародними договорами Ук­раїни передбачено добровільні обмеження експорту з метою запобігання де­мпінгу;

товари походженням з України, щодо яких здійснюються антидемпінгові процедури;

товари походженням з України, імпорт яких до інших держав квотується, контингентується, ліцензується відповідно до законодавства цих держав або нормативних актів економічних угруповань, митних союзів;

товари походженням з України, експорт яких здійснюється у межах бартер­них (товарообмінних) операцій або операцій із зустрічною торгівлею.

161

Переліки товарів додатково визначаються Міністерством економіки та з пи­тань європейської інтеграції України. Воно здійснює реєстрацію та облік зов­нішньоекономічних договорів (Указ Президента України «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні»).

П 4-415

Хоча ці положення прямо не стосуються дотримання форми зовнішньоеко­номічного договору, і відсутність факту реєстрації цього договору не є підста­вою для визнання його недійсним, проте невиконання таких вимог законодав­ства суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України унеможливлює реа­лізацію договору, оскільки митне оформлення товарів здійснюється лише за наявності картки реєстрації-облІку зовнішньоекономічного договору, яка вида­ється у визначеному порядку.

Отже, законодавство України вимагає дотримання форми і порядку підпи­сання зовнішньоекономічного договору під загрозою визнання його не­дійсним. Так, ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» вка­зує: «Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України».