14.Самосвідомість людини, її складові.

Самосвідомість формується у процесі життя людини у суспільстві та взаємодії з іншими людьми.

Самосвідомістю називається відображення людиною самої себе, свого ставлення до об’єктивної дійсності і самої себе, пов’язане зі словом.

Самосвідомість – це цілісне уявлення людини про себе, на підґрунті якого вона вибудовує відносини з іншими людьми та формує ставлення до самої себе. Психологи виділяють різноманітні складові самосвідомості.

Самосвідомість містить когнітивний, емоційний та поведінковий компоненти. Когнітивний компонент самосвідомості – це сукупність знань про самого себе («я – житель України», «Я маю русяве волосся» тощо). Емоційний компонент – це ставлення до власних якостей, що виявляється у самоповазі, самокритиці та ін. Поведінковий компонент – прояв уявлень про себе та ставлення до власних якостей на рівні конкретних вчинків.

До сфери самосвідомості входять різноманітні складові. Їх можна розділити на групи.

1. Самосвідомість залежно від сфери прояву – «соціальне Я», «духовне Я», «фізичне Я» та ін.

2. Самосвідомість з боку її динаміки – «Я у минулому», «Я у майбутньому», «Я теперішнє».

3. Співвідношення ідеальних та реальних компонентів самосвідомості – «Я реальне», «Я ідеальне», «Я фантастичне».

15.Охарактеризуйте чотири основні і дві накладені підструктури особистості за к.К.Платоновим.

К.К. Платонов розглядає особистість людини як струк­турно - динамічну систему. У цьому підході особистість є складною системою, що постійно розвивається, змінює склад компонентів та зв’язки між ними. Він вводить термін «підструктура» особистості. До підструктур можуть входити включені всі відомі властивості особистості. У структурі особистості людини К.К. Платонов виділяє чотири основні та дві накладені підструктури. До основних підструктур він відносить: спрямованість, досвід, психічні процеси, психо­фізіологічні особливості. До накладених – здібності і характер.

1. Спрямованість – це сукупність мотивів, що визначають напрямок діяльності людини. Мотиви як внутрішні спонукальні сили до діяльності поділяються на усвідомлені та неусвідомлені. До усвідомлених мотивів відносять ті мотиви, що визначають стрижневе підґрунтя особистості, а саме: інтереси, світогляд, переконання, мрії, ідеали.

2. Досвід людини. Він формується у процесі взаємодії з предметним світом і поєднує знання, уміння та навички. Ця підструктура має соціально - біологічну обумовленість. Соціального у ній більше, ніж біологічного. Біологічним тут є здорова нервова система (і, зазвичай, психіка), що забезпечує нормальну взаємодію з предметним світом і оволодіння предметною діяльністю. Досвід змінюється протягом життя.

3. Психічні процеси. Сюди входять особливості пізна­вальних та емоційно - вольових процесів. Ця підструктура особистості людини має біосоціальну обумовленість. Біологічного у ній більше, ніж соціального. Малодинамічна.

4. Психофізіологічні особливості. До них відносять особливості анатомічної будови, особливості фізіологічних функцій, тип вищої нервової діяльності, тип темпераменту, вікові особливості, статеві особливості, патологічні особливості. Вони мають біологічну обумовленість. Соціальне практично відсутнє. Ця підструктура найбільш стійка і практично не змінюється протягом життя.

Розглянуті підструктури є основними, бо вони визначають формування накладених підструктур.

Здібності є узагальненими психічними діяльностями, що визначають оволодіння новими практичними діями чи діяльностями. Саме здібності визначають включеність особистості у систему культурно-історичних відносин суспільства.

Характер є неповторним поєднанням властивостей особистості, що виявляються у діяльності і типових способах поведінки. Про характер людини можна говорити на підґрунті системи відносин, а саме: до діяльності, до інших людей, до себе, до речей.