• Складові публічної сфери

Функціонування демократичної публічної сфери базується на п’яти основах:

• гарантовані конституцією громадянські свободи – свобода слова, висловлювання та зібрань. Більшість країн світу приймають основні громадянські свободи, закріплені у Загальні декларації прав людини;

• система вільних, плюралістичних та незалежних від державного контролю медіа – система ЗМІ часто розглядається як основна інституція публічної сфери, яка гарантує рівний доступ та висловлювання громадянам, за умови, якщо ЗМІ є незалежним від політичних та корпоративних інтересів;

• доступ до публічної інформації – включає свободу інформаційного права та культуру транспарентності і відкритості. Значна кількість країн прийняли закони про свободу інформації; закони доповнюються відповідно до вимог відкритості та можливості робити запити;

• громадянське суспільство, яке підтримує вимогу громадян про підзвітність та участь в публічній сфері. Організації громадянського суспільства встановлюють та забезпечують громадян порядком денним;

• місця для щоденного обговорення публічних справ – це будь-які місця, де громадяни можуть спільно обговорювати політику (наприклад, робоче місце, кав’ярня, школа тощо).

Складові публічної сфери базуються на принципах відкритості та публічності. Е. Кант визначав принцип публічності як правову максиму та основоположний принцип демократії. Він також трактував публічну сферу як «публічне застосування розуму», яке базується на етичних принципах комунікації, а саме: повазі до протилежної точки зору, спроможності іти на компроміс та інших принципах чесних публічних дебатів.

Демократична публічна сфера – це «структурна сила в політиці <…> основна частина архітектури хорошого керівництва», яке важливе для знищення бідності. Ідея публічної сфери тісно пов’язана із громадянським суспільством, проте це не синонімічні поняття. Організації громадянського суспільства впливають на публічну сферу і через громадську думку впливають на владу. Саме у вільній та відкритій публічній сфері соціальні рухи отримують публічний голос, борються за визнання, самостверджуються, шукають шляхи формування громадської думки, впливають на лідерів та політиків та приносять зміни. Хороше та підзвітне керівництво створює вільний потік інформації, вільне самовираження, вільне обговорення важливих політичних питань, тобто ефективну комунікацію.

Актори публічної сфери:

1. громадськість – традиційне розуміння громадськості стосується уявної групи людей, які об’єднуються навколо спільних інтересів з одного чи кількох публічних питань. У сучасній соціології термін часто використовується для позначення політично значимої групи громадян (наприклад, електорату, громадянського суспільства, місцевих спільнот чи аудиторії ЗМІ);

2. громадянське суспільство – складається із організацій та діяльності, які мають, перш за все, політичний чи комерційний характер і не мотивуються прибутком чи владою. За певних обставин вони можуть стати частиною публічної сфери;

3. посадові особи – держава не є частиною публічної сфери, проте має не лише можливість, але й зобов’язання бути актором публічної сфери. У демократичній публічній сфері посадовці дослухаються до громадськості і визначають публічну волю, інформують про свої питання та позиції та забезпечують інформацією про рішення та дії;

4. ЗМК – забезпечують канали комунікації, визначають та пропонують теми публічного обговорення;

5. приватні актори – якщо громадяни та приватні корпорації вступають у публічну сфери, то чинять так для забезпечення приватних чи публічних інтересів і в такому випадку стають частиною громадськості.

Громадська думка

Продуктом публічної сфери, важливим концептом керівництва та прийняття політичних рішень є громадська думка, яка стосується:

1. справ держави, уряду, соціальних інститутів;

2. питань, які є відкриті та доступні для кожного;

3. подій, політик чи рішень, які стосуються громадян;

4. питань загального інтересу;

5. громадського добробуту.

Вважають, що громадська думка володіє такими рисами:

1. представляє одну домінуючу думку,

2. є мінливою,

3. стосується думки більшості.

Громадська думка формується через процес колективного прийняття рішення:

1. Артикулюються проблемні питання.

2. Розробляються можливі рішення проблеми.

3. Ті, хто приймають рішення, оцінюють наслідки окремого можливого вибору.

4. Ті, хто приймають рішення, оцінюють альтернативні рішення.

5. Приймається рішення.

Громадська думка – основа політичної влади та законності, будь-який уряд «є в безпеці допоки його населення добровільно погоджується із таким керівництвом».

Не лише демократичний уряд має бути обізнаний із функціями публічної сфери. Ворожа громадська думка може загрожувати як демократичним, так і автократичним режимам. В останньому випадку така громадська думка може створити підпілля і поступово руйнувати політичний устрій. Через мобілізацію громадської думки опозиційні групи можуть отримати суттєву підтримку та визначити пропозиції щодо реформ, які уряд змушений буде брати до уваги. У найгіршому випадку групи, що сіють незгоду, можуть ламати публічну сферу, створюючи політичний хаос і навіть насилля.

Політики стверджують, що не завжди доречно слідувати громадській думці, припускаючи, що люди часто не знають, або байдужі щодо питань державного управління, і в такому випадку слідування громадській думці може навіть зашкодити добробуту громадян. Саме міцна та відкрита публічна сфера – засіб проти непоінформованої точки зору. Ідея демократії базується на припущенні, що якщо громадяни освічені, мають доступ до релевантної інформації, спроможні осмислити питання, то вони мають право висловити свою точку зору з приводу того, яке має бути керівництво.

Законність уряду базується на підтримці людей. Національна єдність, чи принаймні, консенсус уможливлює ефективний вплив політики. Справжня підтримка громадянами урядових програм та реформ є передумовою їх успіху. Активні та поінформовані громадяни роблять цінний внесок у процес управління, сприяючи покращенню якості та ефективності публічної служби.

Отже, урядовці повинні відчувати своє зобов’язання перед правом громадян бути поінформованими про нормативні документи, ЗМК повинні гарантувати виконання своєї демократичної ролі без політичного та економічного тиску; освіченість та грамотність сприяють зацікавленості громадян у публічних справах та участі в управлінні. Політика має досягати цих цілей, щоб сприяти публічній сфері, яка, у свою чергу, сприяє хорошому, демократичному та підзвітному управлінню, яке, у свою чергу, можливе за умови ефективної комунікаційної політики.