Розділ 3. Державна комунікаційна політика тема 12. Публічна сфера як середовище здійснення комунікації

• Історичне коріння публічної сфери

Публічна сфера – це арена, де громадяни задіяні в процес комунікації, тобто збираються разом, обмінюються думками про публічні справи, обговорюють, обдумують та формують громадську думку. Такою ареною може бути окреме місце, наприклад, зала для зустрічей, чи комунікаційна інфраструктура, через яку громадяни надсилають та отримують інформацію та думки. Публічна сфера – центральний аспект хорошого керівництва, бо без функціональної та демократичної публічної сфери урядовці не можуть звітуватися про свої дії, а громадяни не зможуть здійснювати вплив на прийняття політичних рішень. Реквізитами хорошого керівництва є вільний потік інформації, вільне вираження власних ідей та вільне обговорення. Ідеальна публічна сфера залучає до співпраці і є найкращим захистом від зловживання владою.

Щоб зрозуміти значення та природу публічної сфери сьогодні, слід подивитися на історичний розвиток цього терміну. Його значення завжди було тісно пов’язане з історичними умовами та технічним розвитком. З самого початку публічною сферою було певне місце зустрічей. З розвитком ЗМІ та комунікаційних технологій характер публічної сфери змінився від локальної до комунікаційної мережі.

Древня Греція – найбільш загальне розуміння публічної сфери походить із древньогрецьких міст-держав, де громадяни брали пряму участь в прийнятті політичних рішень. Публічне життя було прив’язане до спеціального місця – agora, – де громадяни обговорювали важливі питання та обмінювалися думками.

Європейські монархії – у недемократичних державах королівський двір був публічною сферою і лише король визначав, що є публічним.

Салони – у кінці 17 на початку 18 ст. кав’ярні в Англії, салони у Франції, застільні бесіди у Німеччині стали місцями, де аристократи та члени середнього класу зустрічалися для обговорення мистецтва та політики. Протягом таких зустрічей «авторитет аргументу витісняв авторитет титулу», соціальний статус ставав несуттєвим. З розвитком газети як першого засобу масової інформації групи, які збиралися у кав’ярнях чи салонах, стали дійсно публічними, бо «газети зробили доступними публічні справи та дискусії для громадян, розпорошених по території». Технічно це означає початок того, що зараз називають «публічною сферою».

Племінні зібрання – у спільнотах Африки без державного устрою чи в регіонах із міцними племінними традиціями племінні зібрання функціонують на зразок громадянських зборів Заходу чи древніх agoras. Такі зібрання представляють публічне життя племінної спільноти.

Церковні конгрегації – у періоди політичної боротьби церква часто надавала місце членам маргіналізованих груп чи тим, кого утісняють, для зібрання та висловлення власних цілей.

Наші дні – публічна сфера найтісніше прив’язана до мас медіа і трактується через свій зв'язок із ЗМІ, бо саме ЗМІ дають змогу думкам циркулювати та пропонують умови функціонування форуму. Термін отримав новий акцент із поширенням нових комунікаційних технологій у 1990-их рр. Зокрема Інтернет пропонує безпрецедентні можливості обміну інформацією та роздумів величезній кількості людей різного походження. Доступ для меншин та політичних аутсайдерів вважається суттєвим для публічної сфери.

Ідея публічної сфери має довгу традицію у філософії та соціальних науках. Сучасне розуміння терміну загалом базується на праці німецького соціолога Ю. Хабермаса, який провів усебічний аналіз природи публічної сфери та її історичних трансформацій.

Ю. Хабермас визначив публічну сферу як «мережу для комунікаційної інформації та точок зору <…> потоки комунікації в процесі фільтруються та синтезуються так, щоб об’єднатися у сукупність тематично визначених громадських думок».

Публічна сфера знаходиться між приватним побутом, з одного боку, та державою – з іншого. Це – місце, «де вільні та рівні громадяни зустрічаються, щоб поділитися інформацією, подискутувати, посперечатися чи обдумати спільні проблеми».

Сьогодні публічна сфера виходить за межі окремого місця і охоплює усі канали комунікації, через які громадяни надсилають та отримують інформацію. Така двостороння комунікація суттєва, бо публічна сфера не існує, якщо, наприклад, уряд оприлюднює інформацію, проте не дослухається до людей. Існує думка, що публічна сфера для держави – це те саме, що ринок для економіки. У публічній сфері товари для обміну та валюта для торгівлі мають не економічну, а політичну природу. Основний продукт публічної сфери – громадська думка, а ідеї – «товари», якими обмінюються. Такий підхід прирівнює публічну сферу до «вільного ринку ідей» за Дж. Мільтоном, де кожен спроможний пропонувати ідеї, і де лише найкращі ідеї здобувають прихильність громадськості.