(Витяг)

5. Звернути увагу судів, що, крім судді, військовослужбовця та члена громадського формування з охорони громадського порядку, потерпілими у справах про злочини, передбачені статтями 189¹, 189², 189⁴, 189⁵, 190¹ КК^, можуть бути також працівники правоохоронних органів, до яких згідно з приміткою до ст.190¹ КК належать особи, зазначені в ч.1 ст.2 Закону України від 23 грудня 1993р. “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”. Це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової адміністрації, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції.

Судам слід мати на увазі, що в таких випадках працівники правоохоронних органів та військовослужбовці можуть визнаватись потерпілими не тільки тоді, коли вони виконували свої службові обов’язки, перебуваючи безпосередньо на службі, та коли застосовували заходи по охороні правопорядку у відповідності зі своїми службовими обов’язками, за наказом чи розпорядженням, а й тоді, коли вони вжили зазначених заходів в межах своїх повноважень з власної ініціативи (наприклад, перепиняли правопорушення у неробочий час).

Крім того, в передбачених законом випадках потерпілими можуть бути близькі родичі судді і працівника правоохоронного органу. Згідно з приміткою до ст.190¹ КК до близьких родичів, про яких йдеться у статтях 123^1, 176^2, 189², 189⁴, 189⁵ і 190¹ КК, належать особи, зазначені в ч.2 ст.2 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки.

Посягання, вчинені на технічних працівників, секретарів, прибиральниць та інших осіб, робота яких не пов’язана із правозастосовчими або правоохоронними функціями правоохоронних органів, потрібно кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за злочини проти особи, власності тощо.

Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності: постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992р. №12 із змінами від 4 червня 1993р., 13 січня 1995р., 3 грудня 1997р. //Збірник... . – С. 125-136.

(Витяг)

2. Роз’яснити судам, що об’єктом посягань, передбачених главою V КК, є приватна власність громадян, а предметом майно, належне громадянам: жилі будинки, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Це майно може бути належним як одній, так і декільком особам за умови, що воно знаходиться у їх спільній сумісній чи частковій власності (статті 16-18 Закону) і якщо їх об’єднання не є юридичною особою.

3. Предметом шахрайства і вимагательства є не тільки майно, а і право на нього (надання права вимагати виконання зобов’язань, документи, які надають право на отримання майна, тощо), а вимагательства – і будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод або відмова від них, відмова від прав на майно тощо).

4. Викрадення або заволодіння документами, які не мають грошової оцінки, вогнепальною зброєю (крім гладкоствольної мисливської), бойовими припасами до неї або вибуховими речовинами, радіоактивними матеріалами, наркотичними засобами, психотропними речовинами, предметами, які знаходяться в могилі, чи на могилі, не може кваліфікуватися за статтями 140-144 КК^. За наявності відповідних підстав відповідальність за ці дії настає за ч.3 ст.193, статтями 223, 228³, 229², 212 КК^.

21. Угон належних громадянам транспортних засобів може кваліфікуватися як крадіжка, грабіж чи розбій лише за умови, що умисел винного був спрямований на звернення цього транспортного засобу у свою власність або у власність іншої особи. При відсутності такого умислу вчинене належить кваліфікувати за відповідною частиною ст.215³ КК^.

У випадках, коли угон транспортного засобу був способом викрадення деталей, вузлів, агрегатів, речей потерпілого або заволодіння ними шляхом грабежу чи розбою, дії винної особи слід кваліфікувати відповідно за статтями 140, 141 або 142 КК^ і за відповідною частиною ст.215³ КК. Якщо умисел на викрадення вузлів, деталей, агрегатів чи речей потерпілого виник у винного після угону, його дії треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 215³ і 140 КК.

22. Дії особи, яка, звертаючи на свою користь майно, допускала, що воно може належати як громадянину, так і державній чи колективній організації, слід кваліфікувати як злочин проти приватної чи державної або колективної власності в залежності від фактичної належності майна.

Якщо ж, помиляючись щодо фактичної належності майна, винний звернув на свою користь приватне майно, бажаючи викрасти чи заволодіти державним чи колективним майном, або звернув на свою користь державне чи колективне майно, бажаючи викрасти приватне майно чи заволодіти ним, його дії належить кваліфікувати як замах на той злочин, який винний бажав вчинити.

Якщо державна чи колективна організація в зв’язку з певними відносинами була зобов’язана зберігати передане їй майно громадян, викрадення, вчинене особою, яка усвідомлювала, що матеріальну відповідальність за вказане майно несе ця організація, належить кваліфікувати як злочин проти державної чи колективної власності. Викрадення майна, належного громадянам на праві приватної власності, яке хоча і знаходилося в приміщенні державної чи колективної організації, але не було передане їй на зберігання, належить кваліфікувати як злочин проти приватної власності.

Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996р. №6 із змінами від 3 грудня 1997р. //Збірник. – С. 75-78.