7.2. Політичні конфлікти і кризи

Уважний погляд на історію людства, навіть починаючи з 1945 р., — після закінчення Другої світової війни, — дає жахливу картину: з часу встановлення миру на планеті бу­шувало більш ніж 150 міжнародних та внутрішніх військо­вих конфліктів (серед яких — корейська і в'єтнамська ві­йни, арабо-ізраїльські конфлікти, війни в Перській затоці, війни в Афганістані та ін.), а число загиблих солдатів май­же дорівнює кількості загиблих у Першій світовий (більше 7,2 млн людей). Якщо ж до цього числа додати жертви се­ред мирного населення, цифри стають просто астрономіч­ними — від 33 до 44 млн.

Таким чином, можна з впевненістю стверджувати, що конфлікти є невід'ємною частиною політичного життя, од­нією з основних форм перебігу політичного процесу. У по­літичній науці інтерес до конфліктів не зменшувався ні­коли. Становлення теорії політичного конфлікту пов'язане з іменами таких вчених, як Л. Козер, К. Боулдінг, Л. Крісберг та ін. Всі вони виходять із розуміння політичного кон­флікту як неминучого зіткнення тих або інших сил на по­літичному полі.

У найзагальнішому виді політичний конфлікт (лат. со-п/іісіиз — зіткнення) може бути визначений як форма по­літичного процесу, що характеризується зіткненням різно-спрямованих політичних сил з метою реалізації їх інтер­есів в умовах протидії².

Американський соціолог Л. Козер зазначає, що найчас­тіше в сучасному світі політичні конфлікти виникають або з приводу розподілу ресурсів влади, або внаслідок розбіж­ності політичних ідеалів і цінностей, а також зміни соці­ального статусу, визначення своєї громадянської або етніч­ної приналежності. Відповідно в політичній науці прийня­то виділяти такі види конфліктів:

• конфлікт інтересів (викликаний зіткненням політич­них і соціально-економічних цілей);

• конфлікт цінностей (пов'язаний із протиборством різ­них ідеологічних течій, політичних цінностей і орієн­тацій);

- конфлікт ідентичності (зумовле­ний процесом ототожнення, іден­тифікації індивідами чи соціаль­ними групами приналежності до певної спільноти).

Л. Козер відзначає, що далеко не всі різновиди конфлікту є сприятли­вими для політичної системи. Кон­флікти, які зачіпають інтереси різних політичних суб єктів, носять, як пра­вило, позитивний характер для систе­ми, дозволяючи узгодити й врегулювати вимоги, що над­ходять до політичної системи. Конфлікти цінностей уже набагато небезпечніші — вони складніше піддається розв'я­занню й завжди несуть у собі загрозу розпаду самої систе­ми. Конфлікти, пов'язані з ідентифікацією (лат. ійепііст -тотожний) політичних суб'єктів - - визначенням їх при­належності до тієї або іншої соціальної (етнічної) спільноти — завжди характеризуються особливою гостро­тою і є найнебезпечнішими для політичної системи, адже вони виникають в умовах формування нових державних утворень внаслідок реалізації права на самовизначення, властивого кожній нації. Такі конфлікти характеризуються боротьбою за права та інтереси різних національних груп, статусними та територіальними претензіями.

Конфлікт як форма політичного процесу має свої стадії розвитку, серед яких можна виділити три основні: перед-конфліктну стадію (стадію зародження політичного кон­флікту), стадію безпосереднього протиборства та стадію розв'язання конфлікту (схема 7.2.).

Стан політичної системи, при якому через різке заго­стрення протиріч порушується її стабільність, нормальне функціонування і розвиток, у політичній науці називають політичною кризою (від гр. кгізіз -- рішення, поворотний пункт)¹. Політичну кризу можна визначити як крайню форму прояву конфлікту, що виявляється в глибокій деста­білізації політичної системи. Виділяють зовнішньополітич-

ні (викликані міжнародними конфліктами) та внутрішньо­політичні (парламентські, урядові, конституційні) кризи.

Схема 7.2. Стадії розвитку політичного конфлікту¹.