4. Виборчі системи
Вивчаючи партійні системи, а, зокрема, процес їх становлення та розвитку, дуже важливо звернути увагу на проблему взаємозв'язку типів партійної системи та видів виборчої системи, під якою розуміється певний порядок формування представницьких органів влади. У цьому зв'язку одним із найцікавіших у сучасній політичній науці є так званий «закон Дюверже», відповідно до якого двопартійна система складається переважно в країнах з мажоритарною (фр. тарпіе — більшість) виборчою системою відносної більшості. Дана система, яка припускає обрання кандидата (партії, блоку), що одержав на виборах більшість голосів виборців, призводить до укрупнення найбільш сильних партій, практично позбавляючи можливості участі у владі дрібних партій (тому що виборець, який прийшов на вибори, не бажаючи ризикувати своїм голосом, робить свій вибір на користь тієї або іншої великої партії, що має більші шанси на перемогу). Мажоритарна система абсолютної більшості, що припускає обрання кандидата (партії, блоку), який отримав більше 50% голосів виборців, призводить до формування багатопартійної системи, що складається з декількох партій. На відміну від системи відносної більшості, при якій немає необхідності в союзах і об'єднаннях, дана виборча система стимулює діалог між партіями для створення парламентської коаліції. І, нарешті, пропорційна (лат. ргорогііо — співвідношення)
виборча система, що передбачає розподіл депутатських мандатів між партіями в пропорційній залежності від числа поданих за них голосів виборців, призводить до формування багатопартійності, за якої партії є максимально автономними, не схильними до блокування й створення передвиборчих коаліцій.
Виборча система — це порядок формування виборних органів держави та органів місцевого управління (самоврядування) на основі конституції та законів. Розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.
Мажоритарна система (фр. majогіtе — більшість) — система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) отримують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються не обраними. Мажоритарні системи можуть бути: а) відносної більшості (обраним вважається депутат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, а у випадку рівності голосів питання вирішується шляхом жеребкування або проведенням повторних виборів ( більшість країн світу); б) абсолютної більшості (обраним вважається депутат, за якого проголосувало більше половини виборців, що прийшли на вибори, тобто 50% + 1 голос. У разі, якщо жоден кандидат не набрав необхідної кількості голосів, організовуються повторні вибори, в яких беруть участь 2 кандидати, що набрали найбільшу кількість голосів (Франція, вибори Палати представників Австралії); в) мажоритарна система кваліфікованої більшості (обраним вважається кандидат або список, який отримав певну кваліфіковану більшість голосів виборців, яка є більшою за абсолютну (2/3, ¾). Така система зустрічається дуже рідко через її низьку результативність. Застосовується у Чилі, до 1993 року в Італії при виборах Сенату.
Пропорційна система (лат. proportіo — співрозмірність) — система визначення результатів виборів, при якій депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості поданих за них голосів виборців у багатомандатному окрузі. Тобто чим більший відсоток голосів отримала партія на виборах, тим більший відсоток депутатів вона буде мати у парламенті.
За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють пропорційні системи: а) з жорсткими списками; б) з префенціями; в) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстоких списків виборець голосує за список партії в цілому. У виборчому бюлетні вказуються тільки назви партій, певна кількість перших кандидатів за партійним списком (Іспанія, Ізраїль, Україна). Система префенцій (лат. praeferre — перевага) надає можливість виборцю голосувати не лише за конкретну партію, а й робити помітку навпроти номеру того кандидата від цієї партії, якому він віддає свій голос (Фінляндія, Бельгія, Нідерланди). Система напівжорстких списків передбачає можливість голосування як за списком у цілому, так і визначати префенції, помітивши або вписавши прізвища одного чи кількох кандидатів (Швейцарія, Австрія, Італія).
Змішана система — система визначення результатів виборів, яка передбачає поєднання у собі елементів мажоритарної та пропорційної систем. Використовується у понад 20 країнах світу.
Одним із найпоширеніших варіантів змішаної системи є рівне комбінування, що передбачає обрання половини депутатів мажоритарним шляхом, а іншої — пропорційним. Так обираються парламенти ФРН, Литви, Болгарії, Грузії, України. Але існують і інші: а) система з єдиним голосом (у багатомандатному окрузі виборець голосує лише за одного кандидата, а не за список); б) система з обмеженим голосуванням (виборці мають право обирати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше ніж кількість місць для заповнення (вибори в Україні до обласних рад); в) кумулятивна система (виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і він може їх поділили між усіма кандидатами, а може віддати всі свої голоси одному кандидату).