3. Партійні системи

Сукупність політичних партій у політичній системі і си­стему зв'язків, що складається між ними в процесі бороть­би за політичну владу та її реалізацію, називають партій­ною системою. Виходячи з кількості партій, виділяють однопартійну, двопартійну та багатопартійну системи. При цьому мається на увазі не кількість існуючих у даній політичній системі політичних партій, а кількість партій, що реально беруть участь у політичному житті країни. Так, наприклад, у деяких східноєвропейських соціалістичних країнах XX ст. (ПНР, НДР та ін.) формально існувало кілька партій, при цьому реальну політичну силу представ­ляли тільки комуністичні партії цих країн; у США або Ве­ликобританії — країнах, партійні системи яких традиційно відносять до двопартійної моделі, — також діє безліч ін­ших партій, а партійну систему Японії другої половини XX ст. навряд чи можна було назвати багатопартійною аж до початку 90-х рр., адже, незважаючи на велику кількість партій, більшість місць у парламенті регулярно одержува­ла тільки одна партія. Відомий французький учений Ж. Блондель називає однопартійною таку систему, за якою одна партія одержує на виборах більше 65 % голосів вибор­ців, двопартійною — у якій дві найбільш впливові партії одержують загалом більше 75 % голосів виборців (але не більше, ніж 65% кожна), багатопартійною -- систему, за якої дві найбільші партії в сумі набирають менше, ніж 75 % голосів виборців.

Однопартійна система характеризується відсутністю реальної конкурентної боротьби за владу, її монополізаці­єю однією партією. У чистому вигляді така система існує в країнах з тоталітарним політичним режимом, де правля­ча партія (Комуністична партія в СРСР, Націонал-со-ціалістська робітнича партія в Німеччині, Трудова партія в КНДР та ін.) встановлює повний контроль над держа­вою й суспільством, усуває опозицію, забороняє існування інших партій. Тоталітаризм, таким чином, за визначенням передбачає однопартійну систему, і навіть якщо в країні зареєстровані інші партійні об'єднання, вони існують лише

формально, не беручи участь у політичній боротьбі — ре­альна влада належить тільки одній партії (країни «соціа­лістичного табору» Східної Європи в середині XX ст., КНР). Так, за влучним зауваженням радянського держав­ного й суспільного діяча М. Томського, зробленим ним на XI з'їзді ВКП (б) у 1922 р. «...у СРСР багато партій. Але, на відміну від закордону, у нас одна партія при владі, а ін­ші — у в'язниці».

Однак стверджувати, що однопартійна система є без­умовною ознакою тоталітарного політичного режиму, в жод­ному разі не можна.

Так, наприклад, з 1946 р. в Японії, незважаючи на існу­вання кількох партій (Соціалістичної, Комуністичної, Сою­зу соціал-демократів, Комейто та ін.) протягом майже 50 років більшість місць у парламенті належала Лібераль­но-демократичній партії. Подібна ситуація склалася в Індії в 50-ті — 80-ті рр. XX ст., де, незважаючи на конкуренцію з Індійською незалежною партією, переважну більшість го­лосів на виборах одержував Індійський Національний Конг­рес, а її лідери (династія Ганді — Дж Неру, І. Ганді, Р. Ган-ді) займали пост прем'єр-міністра країни

Двопартійна система припускає таку модель політичної конкуренції, за якою з усього партійного спектра тієї чи іншої політичної системи лише дві партії втру­чаються в реальну боротьбу за голоси виборців, змінюючи одна одну при владі. Класичними двопартійними система­ми вважаються партійна система США (республіканці та демократи) і Великобританії (лейбористи та консервато­ри). Партія, що перемогла на виборах, самостійно визна­чає політичних курс країни, тоді як опозиції — партії, що на виборах програла, — залишається функція здійснення контролю за діяльністю партії правлячої.

Досить розповсюдженим різновидом двопартійної си­стеми є так звана система «2+1», у якій жодна з двох най­більших партій не може самостійно розраховувати на пе­ремогу на виборах. У цьому випадку значно зростає роль «дрібних» партій, які можуть забезпечити перевагу в голо­сах при формуванні уряду парламентським шляхом. Така ситуація характерна для Німеччини, де два найбільших партійних об'єднання (блок ХДС/ХСС і СДПГ) дома­гаються перемоги, об'єднуючись із «третіми партіями» -Вільними демократами або Партією Зелених. В останні роки риси такої системи все більше виявляються в класич­ній біпартійній системі Великобританії, де в політичному житті поступово зростає роль Ліберально-демократичної партії.

Багатопартійній системі, яка одержала найбільше по­ширення в країнах Західної Європи (Італія, Бельгія, Ні­дерланди, Швеція, Данія та ін.), властиві такі характерні риси: конкурентна боротьба партій, конфліктність, орієн­тація більшості існуючих у політичній системі партій на особисту участь у розподілі влади за допомогою створення парламентських коаліцій (лат. соаіійо — союз).

Відзначаючи унікальність багатопартійності в кожній конкретній політичній системі, М. Дюверже зазначав, що «типологію багатопартійності дати вкрай нелегко: від трьох партій — і до нескінченності, враховуючи незліченну безліч різновидів...»¹...

Італійський політолог Дж. Сарторі, у своїй праці «Пар­тії та партійні системи» запропонувавши оригінальну семиступеневу класифікацію партій­них систем, серед основних різнови­дів багатопартійності виділяв систе­му обмеженого плюралізму (Бельгія, Нідерланди), систему крайнього плю­ралізму (Італія) і атомізовану си­стему (Малайзія). Вигляд останньої (яка характеризується співіснуван­ням у політичній системі більше, ніж20 партій) мають і більшість сучасних посттоталітарних партійних систем країн Східної Європи (у тому числі Україна, Росія, Біло­русь та ін.), у яких, після тривалого часу тоталітарної однопартійності, йде активний процес партійного будів­ництва.

Так, початок становлення партійної системи в Україні пов'язаний із періодом з 1991 р. по 1993 р., про­тягом якого була створена 21 партія (серед перших -Партія Зелених України, Ліберальна партія України (1991), Українська республіканська партія, Християн­сько-демократична партія (1992), Народний Рух України, Комуністична партія України, Соціалістична партія Укра­їни (1993) та ін.). Піком створення політичних партій в Україні є 1998 2001 рр. (126 партій станом на 1.10.2001 р.). У 2006 році в Україні було офіційно заре­єстровано 125 партій, 45 з яких брали участь у парла­ментських виборах (причому 34 партії набрали менше 1 % голосів виборців). Отже, можна сказати, що наявність у політичній системі такої кількості партій, за великим рахунком, означає лише те, що партійна система пере­буває в стадії свого становлення.