3. Міжетнічні шлюби та конфлікти як індикатори міжетнічних відносин

Детермінанти міжетнічних шлюбів.

Важливим соціальним процесом, що характеризує міжетнічні взаємодії та змінює обличчя етнічної структури суспільства стали так звані змішані (міжетнічні) шлюби. Звертаючись до статистики шлюбів, можна вивчати міжнаціональні стосунки. Здебільшого розповсюдження етнічно змішаних шлюбів свідчить про розгорнуті соціальні процеси консолідації етнічних спільнот. Асиміляційні процеси, що змінюють обличчя етнічної структури населення, визначається багато в чому саме розповсюдженням змішаних шлюбів. Такі шлюби ведуть до зламу попереднього етнічного побуту одного з членів подружжя, як правило, один із членів подружжя переходить на мову іншого.

У змішані шлюби часто вступають люди, у яких немає великої згуртованої родини. Звідси можна зробити висновок, що ослаблення традиційних родинних і сусідських зв’язків призводить до зростання чисельності національно-змішаних шлюбів. Водночас у сучасних урбанізованих етносів функції родинних і сусідських кіл у виборі шлюбного партнера можуть переходити до інших видів внутрішньо-етнічних, зокрема до дружніх і трудових. У результаті масштабних міжрегіональних міграцій, дуже швидко протікаючих урбанізованих процесів, а також через інші причини міжособистісні зв’язки ослаблюються іноді в масштабах всього або більшої частини етносу. У такому випадку національно-змішані шлюби стають широко поширеним явищем у його середовищі. Отже, чим тісніше людина зв’язана «родовими узами», тим однозначніше її шлюбний вибір визначається родинними колами і тим меншою є вірогідність її вступу в національно-змішаний шлюб.

Звісно, і в самих згуртованих етносах частина людей вступають у національно-змішані шлюби. Однак це, як правило, люди, які займають маргінальні позиції у власному етносі або «етнічні маргінали». Поняття «етнічний маргінал» не несе на собі ніякого негативного навантаження і означає «людину, яка відхиляється від стандартів соціальної поведінки, прийнятих у даному етносі». Наприклад, коли етнос знаходиться на ранніх стадіях урбанізації, то «маргіналом» може виявитися людина, яка зробила хорошу кар’єру в інонаціональному місті, оскільки для «своїх» він стає значною мірою чужим. У «традиційних» суспільствах у маргінальній ситуації часто опиняються чоловіки з тих сімей, які не можуть забезпечити необхідного викупу за наречену.

Для пояснення динаміки національно-змішаних шлюбів деякими дослідниками застосовується „ринкова” концепція шлюбного вибору. Такі шлюби розглядаються як наслідок обміну статусами, коли, наприклад, чоловік із „непрестижної” етнічної або расової групи, досягнувши відносно високого економічного, освітнього або професійного статусу, вступає у шлюб із жінкою з „престижної” етнічної групи, але володіючою більш низьким соціальним статусом. Тим самим він немовби обмінює або продає свій «надлишковий» соціальний статус за те, щоб підвищити етнічний статус, якщо не свій власний, то своїх дітей. Припускається також, що дружина в такому шлюбі буде основну увагу приділяти обслуговуванню потреб сім’ї, чоловіка, сприяючи тим самим підвищенню ефективності його праці.

За даними переписів населення питома вага змішаних шлюбів в Україні від загального числа в процентах серед міського населення в 1959 р. складала 25%, у 1970 р. – 30%, у той час як у сільській місцевості відповідно 5% і 10%. У середині 1990-х рр. у Харкові кожний другий шлюб (45%) був міжнаціональним. Отже, змішані шлюби значно частіше зустрічаються серед міського населення.

За даними досліджень у СРСР, національно-змішані шлюби в цілому менш стійкі, ніж однонаціональні. Єдиним виключенням були однонаціональні шлюби серед росіян, які розпадалися частіше, ніж національно-змішані. Зазначимо, що росіяни, особливо жінки, схильні до вступу у національно-змішані шлюби.

Сутність міжетнічних конфліктів.

Міжетнічний конфлікт – це особливий тип соціального конфлікту, де соціальними одиницями постають етноси.

- Це будь-яка форма громадянського, політичного або збройного протиборства, в якому обидві сторони або одна зі сторін мобілізуються, діють або страждають за ознакою етнічних відмінностей (російський учений В. Тішков).

Міжетнічні конфлікти становлять собою велику загрозу політичній і соціальній стабільності багатонаціональних держав, а також світові в цілому. За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру, дві третини всіх насильницьких конфліктів у середині 1990-х рр. були міжетнічними.

Міжетнічним конфліктам притаманні ті ж самі риси, що і соціальним конфліктам. По суті конфлікт є засобом вирішення протиріч, проблем, а вони можуть бути самими різними. Характерною рисою міжетнічних конфліктів є заміна громадянського права груповим правом, що сприяє подальшій консолідації етносистеми та загостренню дестабілізації зовнішньої системи. Міжетнічні конфлікти багатоманітні за своєю природою. Навіть якщо етнокультурні вимоги, зокрема, мова, демонструються як головні, то за ними завжди можна побачити соціальні інтереси. В українському національному русі кінця 1980-х рр. надання державного статусу українській мові було однією з основних вимог, однак було цілком зрозуміло, що мова – це не лише символ престижу етносу, але й засіб зайняти ключові місця в суспільстві. Відповідно, якщо конфлікт не припиняється навіть за тієї умови, що першопричина втратила значення, говорять про таку характерну рису міжетнічного конфлікту, як міграція цілі.

Традиційно вважалося, що завданням соціології щодо міжетнічних конфліктів є виявлення мотивації та реальних інтересів груп, які беруть участь у конфліктах, їх символів і цінностей. Нині, особливо у західній соціології, акцент робиться на виявленні тих точок соціальної та етнічної напруженості, які можуть згодом перерости у конфлікти. Відповідно соціології відводиться важлива роль у пошуках і локалізації таких зон напруженості й міжетнічного тертя, які спроможні надалі провокувати конфлікти, а також участь у виробленні виваженої державної етнонаціональної політики, здатної усунути можливості для виникнення будь-яких зіткнень на етнонаціональному ґрунті.

Причини міжетнічних конфліктів.

Англійський соціолог Е. Гіденс серед причин міжетнічних конфліктів називає: боротьбу за розподіл ресурсів, етноцентризм і групову замкненість.

Боротьба за розподіл ресурсів – це боротьба за високий соціальний статус, багатство і владу. Це ресурси, яких не так багато, й деякі групи мають їх більше, ніж інші. Щоб утримуватися на вигідних позиціях, привілейовані групи іноді вдаються щодо інших груп до крайніх актів насильства. Подібним чином члени непривілейованих груп також можуть удатися до насильства як до засобу поліпшення свого становища. Соціальний статус і його зміни суттєво впливають на міжетнічні взаємини. Узагальнюючи багаточисельні дослідження з міжетнічних відносин, які давно ведуться у США, Г. Оллпорт прийшов до висновку, що упередження й конфлікти послаблюються, якщо контактуючі групи володіють однаковим статусом. І навпаки, низький його рівень породжує почуття національного утиску. Отже, етнічний статус у поліетнічних регіонах є найважливішого складового соціального самопочуття людини.

Приклади самого широкого використання етностатусних характеристик дає теорія й практика німецького націонал-соціалізму. У націонал-соціалістській Німеччині культивувалися такі елементи культури, які повинні були свідчити про високий етнічний статус німців. Роки нацизму були для німців часом етнічного романтизму. 15 січня 1935 р. був прийнятий закон про громадянство, що розділяв населення Німеччини на два розряди: перший – громадяни Рейха – німці арійського походження, наділені всіма цивільними правами; другий – жителі Рейха неарійського походження. 15 вересня 1935 р. приймається закон “Про захист німецької крові й німецької честі”, що забороняв шлюби й співжиття громадян Рейха з євреями. У тому ж році були позбавлені всіх цивільних прав цигани. З 1933 по 1936 р. було видано близько 250 расистських (і насамперед антисемітських) офіційних циркулярів і інструкцій.

Наразі рух до рівностатусного спілкування, як це не парадоксально, веде до напруженості в міжетнічних відносинах. Конфліктність тут пов’язана з тим, що домінуюча група повинна «потіснитися». Водночас, у тієї групи, яка просувається нагору, зростають потреби. «Чим більше маємо, тим більше хочемо», – такий соціологічний закон зростаючих запитів. У СРСР, а потім і в Російській Федерації було висловлено немало непорозумінь із приводу того, чому народи, які в радянський час отримали доступ до освіти, усе помітніше почали були представленими в структурах влади, тобто говорячи соціологічною мовою, «вирівнювались за соціальною структурою», разом з тим заявляли про свої нові претензії, спочатку в завуальованих формах, а потім і відкрито. Але так було у всьому світі. Наприклад, у той період, коли фламандці і валлони вирівнювались в структурі, бельгійське суспільство повинно було приймати міри для стабілізації; коли франкоканадці стали доганяти в соціально-економічній сфері англоканадців, Канада постала перед проблемою удосконалення державного устрою.

Про етноцентризм мова йшла вище, а от групова замкненість – це утримання меж групи, що відокремлюють її від інших. Вона часто поєднується з етноцентризмом. Ці межі груп утворюються за допомогою всіляких засобів виключення, які загострюють відмінності між однією етнічною групою та іншою. До таких засобів можна віднести обмеження або заборону шлюбів між представниками різних груп, стримування соціальних контактів та економічних відносин. Афроамериканці в США добре знають усі ці варіанти виключення: в деяких штатах міжрасові шлюби були заборонені, на Півдні економічна та соціальна сегрегація була підкріплена законом, а гетто чорношкірих досі існують у більшості великих міст.

Дослідник міжетнічних конфліктів Р. Вяйрінен акцентує на тому, що в сучасних умовах недостатньо шукати корені конфліктів лише у сфері матеріальних інтересів. Нині дедалі частіше чинниками міжетнічних конфліктів стають проблеми культури – її відмінності, ідентичність, мова, релігія тощо. Міжетнічні відносини розгортаються у сфері почуттів, ілюзій, національних міфів та упереджень. Так, на думку американського ученого С. Гантінгтона, «у сучасному світі основним джерелом конфліктів буде вже не ідеологія і не економіка. Найважливіші кордони, які розділяють людство, переважаючі джерела конфліктів будуть визначатися культурою... Найбільш значимі конфлікти... будуть розгортатися між націями і групами, які належать до різних цивілізацій... Лінії розлому між цивілізаціями – це і є лінії майбутніх фронтів». Світ буде формуватися за рахунок взаємодії семи-восьми великих цивілізацій: західної, конфуціанської, японської, ісламської, індуїстської, православно-слов’янської, латино-американської і, можливо, африканської. Основним цивілізаційним маркером буде релігія. У теорії С. Гантінгтона культурним відмінностям надається не лише соціальний, але й політичний смисл. При цьому його ключова ідея наступна: відмінності в культурі, базових цінностях і віруваннях є джерелом конфлікту в боротьбі за військову, економічну й політичну владу. Концепція модернізації, зокрема, в моделі С. Гантінгтона, етноцентрична. У ній робиться спроба показати роль США як супердержави, як тієї моделі, до якої повинні прагнути всі.

І. Крупнік розглядав міжетнічні конфлікти, як наслідки минулого – «повернене насилля». А. Здравомислов пояснював конфлікти намаганнями соціальних груп, які входять у політичний процес, дати свою інтерпретацію національних інтересів спільноти. Також існують поведінкові концепції пояснення причин конфліктів, які акцентують увагу на соціально-психологічних механізмах, стимулюючих конфлікт. У рамках цих концепцій широко відома «теорія фрустрації «(Д. Доллард, Н. Міллер, Л. Берковіц). Т. Гурр, під керівництвом якого було проведене крос-національне дослідження в 114 країнах світу, показав значення в міжетнічних конфліктах відносної депривації. При цьому, вона розглядалася як розрив між цінностями-очікуваннями людей і можливостями. Теорія відносної депривації в рамках концепції фрустрації звертає особливу увагу на те, що до пошуку «образу ворога» призводить не просто погане матеріальне становище. Дослідники переносять акцент саме на очікування й орієнтації, реалізувати які виявилось неможливо. Нереалізовані очікування часто бувають властиві групам, які володіють інтелектуальним потенціалом, багатством, але не мають відповідного їх уявленню про себе високого престижу і соціального статусу. Г. Донскі звернув увагу на те, що такі статусні невідповідності створює сильно фрустрована більшість всередині групи і стимулює конфлікти. Наприклад, ситуація в Карабаху, де вірмени були більш освіченою групою і мали більший достаток, але не були допущені у владні структури в тій мірі, яку вони вважали справедливою, створювала у них постійне почуття невпевненості та несправедливості.

Загалом, зрозуміти причини конфліктів, виходячи з якоїсь однієї теорії, не можливо, оскільки, по-перше, кожен конфлікт має свою специфіку, а по-друге, їх казуальні основи можуть змінюватися в ході ескалації конфліктів, особливо якщо вони затяжні.

Розв’язання міжетнічних конфліктів.

При розв’язанні міжетнічних конфліктів враховують наступні положення:

– вірогідність конфліктів тим вища, чим нижче рівень соціально-економічного розвитку суспільства;

– етнічні почуття виявляються найгостріше у тих, хто має невисокий рівень освіти;

– чим більше розбіжностей між етнічними групами, тим більша вірогідність виникнення конфлікту між ними;

– радикальне усунення нерівноправ'я в етнічних відносинах – найкоротший шлях до зменшення гостроти етнічних конфліктів;

– існування легітимізованих інститутів волевиявлення зменшує вірогідність виникнення конфліктів;

– участь третьої незацікавленої сторони у вирішенні конфлікту зменшує його гостроту.

Відомий дослідник міжетнічних конфліктів Р. Вяйрінен розглядає наступні форми розв'язання міжетнічних конфліктів:

– двосторонні переговори між державою та етнічною меншиною;

– залучення „третьої сторони” – експерта і посередника у розв'язанні конфлікту;

– використання альтернативної або так званої народної дипломатії (неурядової, неформальної форми залагодження суперечок).

Він же пропонує чотири варіанти розв’язання міжетнічних конфліктів:

– випадок „відходу”, внаслідок чого відносини між урядом і етнічною групою розриваються таким чином, що в результаті можливе кровопролиття; типом цього варіанту може бути й шлях міграції, коли етнічна група репатріюється (тобто повертається на історичну батьківщину);

– шлях надання етнічній групі автономії з наступним розширенням політичних, економічних і культурних прав на території її компактного проживання;

– включення етнічної групи до процесу ухвалення рішень на рівні уряду; найчастіше така м'яка форма призводить згодом до асиміляції цієї етнічної групи або до її інтеграції в складі всього суспільства;

– надання етнічній групі права національного самовизначення з її наступним відділенням і утворенням самостійної держави.