2. Методологія вимірювання стану міжетнічних відносин

Кумулятивна шкала соціальної дистанції Е. Богардуса.

Етнічний простір, де співіснують і взаємодіють різні етнічні групи, взагалі рідко перебуває в рівновазі, по самій своїй природі він конфліктогений, просто „тектонічні процеси” не відразу виходять на поверхню у формі відкритого конфлікту, що здатний не тільки розхитати, але й зруйнувати даний простір. Іншими словами, відносини між окремими етнічними групами завжди розташовуються на умовній шкалі між двома полюсами, з одного боку, доброзичливої взаємодії (образно кажучи, симпатії), а з іншої, неприязного відчуження або антипатії.

Середину шкали займає етнічна толерантність – терпимість до будь-яких проявів іноетнічного менталітету (у поведінці, способі життя, характері, висловлюваннях тощо). Людей толерантних, готових до спілкування, скрізь набагато більше, ніж просто індиферентних. Міжетнічна толерантність проявляється у вчинках, але формується в сфері свідомості і, тісно пов’язана з етнічною ідентичністю. Всі види гіперідентичності підвищують рівень інтолерантності в міжетнічних установках. Але не можна вважати етнічну ідентичність небезпечною. Не етнічна ідентичність взагалі, а її гіперболізація негативно впливає на толерантність. Переростання етнічної ідентичності в гіперідентичність і зростання інтолерантних установок пов’язані не тільки з процесами в психічній сфері, але й у сферах соціального, економічного, політичного життя.

Ця шкала порівнянна з відомою категорією «соціальної дистанції», що розуміється як «почуття розділення соціальних груп або відстані між ними». Для виміру ступеня терпимості або упередження, що існують у відносинах між групами (у тому числі й етнічними), використається так звана кумулятивна шкала соціальної дистанції Еморі Богардуса (1925 р. – запропонована сама шкала, 1959 р. – запропонований спеціальний бланк). Її сутність полягає у визначенні етнічних установок, що демонструють ставлення до певної етнічної групи. Шкала Е. Богардуса та її чисельні модифікації рідко застосовуються для аналізу етнічних установок окремо взятої особи. Як правило, вона служить для вивчення різних аспектів етнічної свідомості на репрезентативній вибірці певної етнічної групи. Це дозволяє цілком адекватно й надійно визначити відстань між „нами” і „ними” за деякою сукупністю ознак (соціальних ролей), до яких відносяться сусідство, робота, міжособистісне спілкування, родина. Вибір ознак та етнічних груп може варіюватися залежно від регіону, в якому проводиться дослідження, та поставлених завдань.

Досліджуваному пропонувалося зробити помітку на тому рівні (із запропонованих варіантів) соціальної дистанції, яка б його найбільше влаштовувала, тобто відзначити всі соціальні ролі, що респондент згоден надати типовим представникам певної етнічної групи. Передбачається, що, якщо людина не заперечувала б проти вступу в шлюб із членом іншої етнічної спільності, то вона нічого не мала би проти й сусідів іншої національності. У цьому й складається кумулятивність шкали.

Таблиця 1. Шкала Е. Богардуса (український варіант)

«Стосовно кожної з національностей виберіть ОДНЕ з положень, НАЙБІЛЬШ БЛИЗЬКЕ особисто ВАМ, на яке б Ви допустили преставників цієї національності»

№ п/п		Національність 1	Національність 2	Національність 3
1	Членів моєї родини
2	Близьких друзів
3	Сусідів
4	Колег по роботі
5	Мешканців України
6	Відвідувачів України
7	Взагалі не допускав би в Україну

Обробка результатів проводиться таким чином: обчислюється сума плюсів окремо в кожній колонці. Цей показник характеризує ступінь прийняття респондентом різних етнічних груп. Величина його знаходиться в інтервалі від 0 (при найменшому доброзичливому ставленні й, відповідно, найбільшій соціальній дистанції) до 7 (що свідчить про виражене доброзичливе ставлення до представників даного етносу). Відповідно всі етнічні групи можуть бути проранговані за допомогою показника за ступенями їхньої прийнятності для респондента.

Якісний аналіз бланку дає інформацію – представники яких національних груп є найбажанішими в певній ролі, а представники яких – навпаки – неприйнятні (порядковий аналіз). Аналіз показує, які ролі досліджуваний вважає можливим запропонувати представникам певної етнічної групи, а які – ні.

Шкала розрахована на вимірювання дистанції готовності до контакту: якщо, скажімо, грузин готовий прийняти росіянку (росіянина) в якості члена сім’ї, то він тим більше готовий прийняти її (його) як друга, сусіда, ділового партнера. Однак в ряді районів ця шкала „не працювала”. Наприклад, в Естонії під час опитувань у 1970-х рр. естонці частіше проявляли готовність до змішаних шлюбів, ніж до партнерства в трудовій сфері. Тоді був зроблений висновок: установки на контакти в сфері трудової діяльності і сфері неформального спілкування обумовлені впливом різних факторів. Якщо в трудовій сфері на них впливають конкурентні ситуації, то у сфері побуту – норми культури конкретного народу.

Ксенофобія та антисемітизм.

Найбільша соціальна дистанція за шкалою Е. Богардуса, яка емпірично виявляється у відповіді на питання „На яку позицію Ви б не допустили представників цієї національності?”, – „Взагалі б не пустив в Україну” називається ксенофобією.

Ксенофобія (від грец. xenos - чужий і phobos - фобія, страх) – упередження, що проявляється у неприязні до людей іншого етнічного походження. До проявів ксенофобії належать: нетолерантні вислови на адресу будь-якої етнічної спільноти або її окремих представників, заклики до насильницьких дій проти них, безпосередньо насильницькі дії, дискримінація громадян за національною ознакою, прояви неповаги до культурної спадщини, історії, традицій, культури, мови тощо. Виникаючи на основі асоціації, уявлення чи припущення й вкорінюючись у масову свідомість, ксенофобія може суттєво впливати як на формування громадської думки з питань міжетнічних стосунків, так і на державну практику їх регулювання, а зрештою – служити цілям расової і національної нетерпимості та дискримінації. Складність подолання ксенофобії зумовлюється тим, що її породжують не лише соціально-економічні причини (наприклад, конкурентна боротьба між представниками різних етносів на ринку робочої сили), але й певні стійкі психологічні установки.

За даними моніторингу Інституту соціології НАНУ за 2005 р. 57% громадян України не допустили б чеченців, 42% – циган, 36% – афганців, 31% – арабів, 26% – азербайджанців, 23% – негрів, 19% – китайців, 18% – турків, грузинів, 17% – кримських татар, 14% – американців, 12% – євреїв, 10% – молдаван, 8% – німців, румунів, 7% – угорців, чехів, 5% – поляків, словаків 3% – білорусів, 2% – росіян та українців діаспори, 0,5% – українців. Отже, населення України психологічно дистанціювало від себе переважно ті національності, які асоціювалися з виникаючими у світі міжнаціональними конфліктами. Після терористичного акту 11 вересня 2001 р. у масовій свідомості населення України відбувся якісний „стрибок” у збільшенні соціальної дистанції до більшості інших національностей.

Антисемітизм – це різновид ксенофобії, що проявляється у ворожому ставленні до євреїв, а також система поглядів, що його обґрунтовує. Переслідування євреїв розпочалися ще у перші століття діаспори (з І ст. н.е.). Посилення антисемітизму у Західній Європі відмічається в ХІ-ХІІ ст. у період хрестових походів і особливо у XII-XІV ст. У цей час за участі католицької церкви проводиться політика сегрегації євреїв (заборона шлюбів із християнами, їх поселення в окремих міських кварталах – гетто, введення IV Латеранським собором 1215 p. особливого знаку на одязі євреїв), закріплення юридичного нерівноправ'я з християнським населенням, повне або часткове вигнання євреїв із ряду західноєвропейських країн (з Англії 1290 p., Франції 1394 p., Іспанії 1492 p.). У Російській імперії існувала «межа осілості» для євреїв, заборона купівлі землі й заняття землеробством, перебування на державній службі, встановлення норм прийому євреїв до середніх та вищих учбових закладів. У міжвоєнній Польщі були встановлені квоти на прийом євреїв до вищих навчальних закладів. Посилення антисемітизму спостерігається, як правило, у період соціальних та економічних криз, суспільної нестабільності. Найогидніших форм антисемітизм набрав у фашистській Німеччині у 1933-1945 pp., що проводила політику геноциду щодо євреїв (Голокост).

Українці і євреї створили міфічні архетипи один щодо одного. Антисемітська карикатура малює міфічного єврея таким собі одвічним шкідником українського суспільства – або через економічну експлуатацію, або через свою комуністичну діяльність. Українофобська карикатура зображає міфічного українця п’яним погромником, який радісно допомагає німцям нищити євреїв. Як наслідок, у західному світі серед євреїв домінують антиукраїнські настрої, оскільки там термін «українець» пов’язаний із переслідуваннями євреїв. Проблема ще більше поглиблюється внаслідок того, що, за іронією долі, багатьох з найбільших українських героїв – Хмельницького, Гонту, Петлюру, Бандеру – євреї вважають антисемітами.

В етносоціології основи для систематичного вивчення антисемітизму заклали представники Франкфуртської школи. Зокрема, Т. Адорно в рамках «теорії авторитарної особистості» розробив низку шкал, які застосовуються для дослідження антисемітизму. Це F-шкала (шкала авторитарної особистості, потенціал фашизму), A-S-шкала (шкала антисемітизму), Е-шкала (шкала етноцентризму). Т. Адорно знайшов позитивну кореляцію між формуванням авторитарної особистості та рівнем антисемітизму (тобто F та A-S шкалами). Іншими інструментами для виявлення антисемітизму можуть слугувати шкала Богардуса та методи, які застосовуються для вивчення етнічних стереотипів.

Методики вивчення міжетнічних відносин.

Для вивчення ставлення до тієї чи іншої етнічної групи було розроблено кілька методик, які потім модифікували залежно від мети. Одну з них запропонував Р. Бочнер (1972). В один і той самий день у газетній рекламі з'являються два аналогічних оголошення: „Молоде подружжя без дітей зніме невеличку квартиру...” Оголошення відрізняються тільки вказаною у них національністю подружжя. Даються два номери телефону, за яким помічники експериментатора фіксують кількість дзвінків за цими оголошеннями. Чим більше буде дзвінків на якесь конкретне оголошення, тим, на думку автора, краще буде ставлення до зазначеної в оголошенні етнічної групи.

Значного поширення набув так званий „метод загублених речей”. Уперше техніка такого типу („загублені листи”) була описана в 1948 р. В її первинному вигляді методика полягала в розкиданні в публічних місцях великої кількості начебто загублених листів – заклеєних конвертів із написаною адресою та вказаним адресатом. Перехожий постає перед вибором: або відправити листа, або проігнорувати його існування, або знищити. Той вибір, який зробить перехожий, що знайшов листа, є індикатором того, як він ставиться до персони, котрій адресовано листа. Зрозуміло, що відправка листа свідчить про позитивне ставлення. І відповідно, чим більше листів буде отримано за вказаною адресою, тим позитивнішим буде ставлення до певного етносу. Зазначимо, що листи підписувалися таким чином, щоб відразу, дивлячись на ім'я та прізвище адресата, можна було здогадатися про його етнічну належність.

Дуже цікавою є введена Гартнер (1973) техніка, що умовно називається „помилковий номер”. Як і в попередньому дослідженні, в її основі лежить ідея надання якої-небудь допомоги як свідчення позитивного ставлення. Процедура експерименту починається з телефонного дзвінка. Експериментатор телефонує респондентові і, „вважаючи”, що потрапив у гараж, пояснює, що його машина зламалася і потрібна допомога. Досліджуваний думає, що це випадковий дзвінок з телефонного автомата, і пояснює, що абонент помилився номером і потрапив у приватну квартиру. Тоді той, хто телефонував, з жахом вигукує, що в нього більше немає дрібних грошей, щоб повторити дзвінок, і чекає, чи запропонує респондент свою допомогу (тобто запропонує особисто зателефонувати в гараж). Якщо допомога не пропонується, експериментатор сам просить про неї, а досліджуваний знов-таки стоїть перед вибором – допомогти чи ні. Залежною величиною в цьому експерименті є частота дзвінків досліджуваних у гараж, а незалежною – раса (або етнічна група і стать „жертви”, які ідентифікуються за деякими типовими ознаками: характерному акценту, діалекту, типовому прізвищу тощо.

„Парадокс Лап’єра”.

Американським психологом Р. Ла П'єром був започаткований природний експеримент. У 1934 р. він подорожував Америкою з молодим подружжям китайців. Зауважимо, що на той час до китайців у США було упереджене ставлення. За час подорожі вони зупинялися в 67 готелях і харчувалися у 184 ресторанах. Їм лише один раз відмовили в прийомі. Через шість місяців, що минули із часу їхньої подорожі, Р. Ла П'єр розіслав 250 листів власникам тих самих готелів і ресторанів з єдиним питанням: як вони поставляться до того, що їхніми відвідувачами будуть китайці? Відповідь надійшла лише зі 128 готелів, з яких у 25% випадків відповіли відмовою. Отже, 92% відповідей вважаються негативними. Цей експеримент зафіксував невідповідність реальних дій та словесних (вербальних) відповідей. Ця розбіжність між установкою і реальною поведінкою людини отримала назву „парадокс Ла П'єра”.

Природний експеримент Р. Ла П'єра став прототипом цілої серії схожих досліджень. Причому, якщо в експерименті Р. Ла П'єра негативне вербальне ставлення вступало в суперечність із позитивними щодо представників іншої етнічної групи, то в інших дослідженнях спостерігалося зворотне співвідношення. Так, американський учений Мак Гру у 1967 р. провів таке дослідження. Він обрав чотири подружні пари: перша – білі чоловік і жінка; друга – чорна пара; третя – білий чоловік і чорна жінка; четверта – чорний чоловік і біла жінка. Усі пари мали обійти певну кількість будинків, у яких пропонувалися квартири, ніби-то для того, щоб домовитися з власниками про оренду. При цьому фіксувалося, наскільки охоче власники будинків здають квартири представникам різних рас. Результати цих візитів показали, що парам, де є представники негроїдної раси, рідше вдається домовитися з господарями. Через кілька тижнів дослідник зателефонував тим самим власникам з тим, щоб вияснити, чи не погодяться вони здати квартиру негритянській парі? Виявилося, що досить високий процент осіб, які, відмовивши в реальній зустрічі, по телефону дали позитивну відповідь. Тим самим, позитивне вербальне ставлення, на відміну від експерименту Ла П’єра, супроводжувалося негативними реальними діями.

Але важливим у цих дослідженнях був сам факт того, що невідповідність існувала, і із цього було зроблено певний висновок: якщо метою дослідження є прогнозування будь-яких особистісних дій або вчинків, то ці дії та вчинки потрібно вивчати безпосередньо, а не покладаючись на словесні заяви про наміри.

Тому у соціології розрізняють установки на об’єкт і на ситуацію. У СРСР різницю таких установок особливо відчули в період національних рухів. Скільки разів доводилося чути від росіян: „Як же так, установки на відношення між росіянами та українцями були такими позитивними, а потім на референдумі більшість українців висловилось за відокремлення?”. Дійсно, в цьому випадку справа не лише в зміні установок (хоча вона також відбувалася), а в тому, що перша установка була установкою на об’єкт, а друга (під час референдуму) – на ситуацію.