Думи і мрії Невільничі пісні Леся Українка

І все-таки до тебе думка лине

І все-таки до тебе думка лине. Мій занапащений, нещасний краю. Як я тебе згадаю,  У грудях серце з туги, з жалю гине.   Сі очі бачили скрізь лихо і насилля, А тяжчого від твого не видали,  Вони б над ним ридали, Та сором сліз, що ллються від безсилля.   О, сліз таких вже вилито чимало, — Країна ціла може в них втопитись: Доволі вже їм литись, — Що сльози там, де навіть крові мало!

Микола Вороний - блакитна панна

Має  крилами  Весна Запашна, Лине  вся  в  прозорих  шатах, У  серпанках  і  блаватах... Сяє  усміхом  примар З-поза  хмар, Попелястих,  пелехатих. Ось  вона  вже  крізь  блакить Майорить, Довгождана,  нездоланна... Ось  вона  -  Блакитна  Панна!.. Гори,  гай,  луги,  поля  - Вся  земля Їй  виспівує:  "Осанна!" А  вона,  як  мрія  сну Чарівна, Сяє  вродою  святою, Неземною  чистотою, Сміючись  на  пелюстках, На  квітках Променистою  росою. І  уже  в  душі  моїй В  сяйві  мрій В'ються  хмелем  арабески, Миготять  камеї,  фрески, Гомонять-бринять  пісні Голосні І  сплітаються  в  гротески. 1912 

Олександр Олесь - чари ночі

Смiються, плачуть солов'ï  I б'ють пiснями в груди: Цiлуй, цiлуй, цiлуй ïï, — Знов молодiсть не буде!   Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна iде назустрiч вам. Весна в сей час вам рада. На мент єдиний залиши  Свiй сум, думки i горе — I струмiнь власноï душi Улий в шумляче море.   Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмiлiй, впивайся  I серед мрiй i забуття В розкошах закохайся.   Поглянь, уся земля тремтить В палких обiймах ночi, Лист квiтцi рвiйно шелестить, Травi струмок воркоче.   Вiдбились зорi у водi, Летять до хмар тумани... Тут ллються пахощi густi. Там гнуться верби п'янi.   Як iскра ще в тобi горить I згаснути не велiла, — Гори! Життя — єдина мить, Для смертi ж — вiчнiсть цiла.   Чому ж стоïш без руху ти,  Коли ввесь свiт спiває? Налагодь струни золотi: Бенкет весна справляє.   I смiло йди пiд дзвiн чарок З вогнем, з пiснями в гостi На свято радiсне квiток. Кохання, снiв i млостi.   Загине все без вороття: Що вiзьме час, що люде. Погасне в серцi багаття,  I захолонуть груди.   I схочеш ти вернуть собi, Як Фауст, днi минулi... Та знай: над нас — боги скупi. Над нас — глухi й нечулi...   Смiються, плачуть солов'ï I б'ють пiснями в груди: Цiлуй, цiлуй, цiлуй ïï: Знов молодiсть не буде!  

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ – О слово ріде орле скутий О слово рідне! Орле скутий!  Чужинцям кинуте на сміх!  Співочий грім батьків моїх,  Дітьми безпам'ятно забутий.  О слово рідне! Шум дерев!  Музика зір блакитнооких,  Шовковий спів степів широких,  Дніпра між ними левій рев...  О слово! Будь мечем моїм!  Ні, сонцем стань! вгорі спинися,  Осяй мій край і розлетися  Дощами судними над ним.  1907 

Література на літо (11 клас)

Павло Тичина – Арфами-Арфами

Арфами, арфами — золотими, голосними обiзвалися гаï Самодзвонними: Йде весна Запашна, Квiтами-перлами Закосичена.   Думами, умами — наче море кораблями, переповнилась блакить Нiжнотонними: Буде бiй! Вогневий!  Смiх буде, плач буде Перламутровий...   Стану я, гляну я — скрiзь поточки, як дзвiночки, жайворон як золотий З переливами:  Йде весна Запашна, Квiтами-перлами Закосичена. Любая, милая — чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай Там за нивами: Ой одкрий Колос вiй! Смiх буде, плач буде Перламутровий...